- •Соціалізація - функція культури.
- •Відбір культурних форм.
- •Спільні риси різних культур.
- •Етноценризм і культурний релятивізм при вивчені культури.
- •Культура як основа суспільства.
- •Структура культури.
- •Роль мови в культурі і житті суспільства.
- •2. Закон підвищення матеріальних потреб людей у сучасності.
- •3. Культура дикунства та варварства на території
- •Дикунство в стінах Ірпінської міськради
- •Варварство або Ігри в наперстки українських прокурорів
- •4. Цінності морального спілкування.
- •5. Моральна і правова культура,їх взаємодія.
- •Спільне у норм права і норм моралі полягає у тому, що вони:
- •Взаємодія норм права і норм моралі в процесі правотворчості:
- •Вплив норм моралі на діяльність, пов'язану з реалізацією права:
- •Вплив норм права на норми моралі:
- •Відмінності між нормами моралі і нормами права
- •6. Релігійна криза у сучасній Україні.
- •7. Політична культура у Київськії Русі.
- •Політичний устрій
- •8. Історичні етапи розвитку правової культури в Україні.
- •9. Військова могутність держави та її цінності.
- •10. Культура навчання та самовиховання студентів.
- •Список літератури:
7. Політична культура у Київськії Русі.
Термін «політична культура» був упроваджений в науковий обіг у ХVIII ст. німецьким філософом Іоганом Готфрідом Гердером (1744 -1803). З того часу він у різних інтерпретенціях використовується багатьма політичними мислителями. Концептуальну розробку цього поняття було розпочато в аме-риканській політології у 1950-1960 рр. Опрацьовуючи теорію політичних систем, представники біхевіоральної школи першими підкреслили, що полі-тичні системи відрізняються одна від одної не тільки правовими нормами та інституційною структурою, але й культурою. Класичне визначення поняття "політична куьтура" було дано Габріелем А. Алмондом і Г. Бенхаймом Пау-еллом у їх праці "Порівняльна політика".
Політична культура - це сукупність індивідуальних стосунків і орієнтацій до політичних об’єктів, які базуються на певному рівні політичної ідеології та суспільної психології. Політична культура формується на протязі життя багатьох генерацій і обіймає ідеї, переконання, концепції щодо взаємосто-сунків різних суспільно-політичних інституцій, політичні традиції, звички, норми політичної практики, індивідуальній та громадський досвід, емоції. Це також орієнтації та установки людей щодо влади, політичної системи в цілому, це принципи взаємостосунків поміж окремою людиною, суспільст-вом та державою. Можна сказати, що політична культура - це єдність об’єк-тивних соціально-нормативних компонентів свідомості, поведінки та суб’єк-тивних умов, що відбивають те, як люди реагують на політичне життя. Еле-менти політичної культури обумовлені соціально-економічними, національ-но-культурними, суспільно-історичними чинниками, характеризуються від-носно сталістю й змінюються лише в процесі глибоких зрушень у суспіль-ному житті.
Політичний розвиток Київської Русі умовно можно поділити на три періоди:
І – 822-980 рр. – період формування, бурхливого територіального зростання та утвердження загальнослов’янської держави на міжнародній арені.
ІІ – 980-1132 рр. – час найвищого піднесення ранньофеодальної імперії, її економічного та культурного розквіту.
ІІІ – 1132-1240 рр. – період феодальної роздробленості та існування держави в формі федерації князівств-земель.
Визначаючи домінуючі риси політичної організації, ці періоди разом з тим є і певними віхами соціально-економічного, культурного розвитку суспільства, на базі якого ця організація виростала. Спираючись на дану періодизацію розглянемо головні події історії Київської Русі.
З точки зору політичної організації легше встановити, якою не була Київська Русь, ніж те, якою вона була. Київська Русь не була державою в сучасному розумінні слова. Розглядати її як таку — значило б приписувати їй вищий рівень політичної організації, ніж це було насправді. Вона не мала ні централізованого управління, ні всеохоплюючої та розгалуженої бюрократичної системи. Єдиний зв'язок між володарями й підвладними, насамперед неміським населенням, існував у формі збору данини. У політиці князі керувалися особистими чи династичними інтересами, нерідко ігноруючи потреби держави і суспільства. Політичні стосунки були млявими, мінливими й невиразними, а політичні проблеми часто розв'язувалися за допомогою сили. І все ж зростав рівень політичної, соціальної та економічної організації Київської Русі, розвивалася її культура; відтак завдання даного розділу полягає в ознайомленні з основними рисами цього процесу.