Питання 3. Основні школи та течії філософії хх-ххі століть.

Постнекласична філософія ХХ-ХХІ століть характеризується широким спектром різноманітних течій і напрямів, серед яких можна виокремити наступні:

- сцієнтичний (М.Шлік, Л.Вітгенштейн,Б.Рассел, Е.Кассірер, Г.Коген, Е.Глазерсфельд та ін.)

- антропологічний (М.Шелер. М.Хайдеггер, Ж.-П.Сартр, А.Камю, Х.Ортега-і-Гасет, Е.Муньє, М.Бердяєв, 3. Фрейд, К. -Г.Юнг, А.Адлер, Е.Фром та ін.)

- культурологічний (О.Шпенглер, К.Леві-Строс, Ф. Арієста та ін.)

- постмодернізм (Б.-А.Леві, А.Глюксман, П.Слотердайк, Ж.Деррида, Дельозта інші)

- історіософський (О. Шпенглер, А.Тойнбі та ін.)

- релігійна філософія (Ж.Маритен, Е.Жільсон, Ю.Бохенський, К.Барт, П.Тілліх та ін.)

Отже, філософія XX ст. постає перед нами як явище складне, різноманітне, активно-дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичні процеси.

Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX століття

У своїй більшості ці напрями всіляко підкреслюють позитивні сторони наукового прогресу, ратують за розвиток науки, і тому вони отримали назву "сцієнтизму" (з англ. - "sсіеns" - наука) або, точніше, сцієнтистських напрямів. Цей напрямок перш за все намагався чітко відділити науку від всіх інших, недостовірних видів знань. Це завдання у філософії XX століття намагалися виконати представники так званого "логічного позитивізму" або неопозитивізму.

Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М. Шліка, Л. Вітгенштейна, Б. Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я. Лукасевича, С. Лесьнєвського, А. Тарського). М. Шлік сформулював засади процедури під назвою "верифікація" - перевірка на істинність.

Верифікація передбачала таку послідовність дій: виділення провідних положень певної теорії; зведення їх до простих, далі неподільних "атомарних суджень"; виділення у реальності таких само "атомарних фактів"; співставлення "атомарних суджень" із "атомарними фактами"; обґрунтування отриманих результатів.

На початку 20-х років був виданий твір Л. Вітгенштейна "Логіко-філософський трактат", який був сприйнятий Б. Расселом в якості концептуально-теоретичної засади для всієї сцієнтистської філософії. В "Трактаті" стверджувалось, що дійсність являє собою не більше, ніж сукупність фактів та подій, які можна фіксувати та передавати за допомогою мовної діяльності.

Якщо ми прагнемо точності знання, то повинні прагнути і точності використання мови. Точна мова - це мова наукової термінології, що відповідає вимогам математичної логіки.

Проте практична спроба здійснити верифікацію хоча б найпростіших наукових теорій закінчилася невдало. Поступово почала вимальовуватися думка про те, що науку та наукові теорії не можна звести до фактів та логіки, що вони являють собою значно складніше утворення. Неопозитивізм же намагався відстоювати свої позиції введенням нових ідей, або ідею послабленої верифікації, або ідею фальсифікації, або конвенціоналізму. Традиції неопозитивізму розвивалися далі в межах так званої аналітичної філософії, яка існує і по сьогодні.

На початку 70-х років XX ст. виникла течія, умовно названа постпозитивізмом ("після позитивізму", або "пізній позитивізм"). Представники постпозитивізму, розглядаючи науку складним явищем, почали доводити, що вона історично розвивається, що на неї чинять впливи соціальна історія, культура, особистості вчених.