1.1 Поняття і значення тлумачення норм права

Реалізація права, тобто втілення правових приписів у життя, в поведінку людей, неможливе без уточнення змісту юридичних норм, з’ясування волі законодавця, що міститься в них. Цей процес виявлення волі в юридичній науці і практиці визначається поняттям « тлумачення права».

В словнику юридичних термінів існує наступне визначення даного поняття: тлумачення норм права – інтелектуально-вольова діяльність, спрямована на з’ясування і роз’яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права, а також результати цієї діяльності. Застосовується у правотворенні, всіх формах реалізації права, систематизації, правовому вихованні, науковій діяльності тощо. У правовому регулюванні роль тлумачення норм права обмежується правильним розумінням дійсного змісту норми права та його розгорнутим, обґрунтованим роз’ясненням іншим суб’єктам права, її текст, пов’язані з нею правові та неправові джерела. Об’єктом тлумачення виступає воля законодавця, виражена в нормі права. Метою тлумачення норм права є: у правотворенні – видання норми права, яка найповніше задовольняла б соціально-економічні, політичні, культурні та інші потреби життя, ефективно, повно та чітко регулювала суспільні відносини й органічно вписувалася у чинну правову систему; в реалізації права – правильне, точне та однакове з’ясування усіма суб’єктами скспільних відносин дійсного змісту норм права; у правовому вихованні – з’сування суб’єктами суспільних відносин головних ідей, цілей права, своїх прав і обов’язків, необхідності дотримання та виконання норм права. Стрижнева мета тлумачення норм права полягає в охороні та всебічному зміцненні законності.

Діяльність з тлумачення норм права складається з двох частин – з’ясування і роз’яснення. З’ясування норми права – це: внутрішній процес мислення, який здійснюється особою з допомогою способів тлумачення і спрямований на пізнання та розкриття волі законодавця, вираженої у нормі права; певний результат з’ясування до якого приходить суб’єкт тлумачення у процесі пізнання змісту норми права. Роз’ясненя норми права: 1) діяльність особи, яка має зовнішнє вираження і спрямована на пояснення третім особам змісту правової норми; 2) результат процесу роз’яснення норми права, який отримує зовнішнє вираження в акті роз’яснення. Роз’яснення дається у тих випадках, коли в результаті з’ясування суб’єкт тлумачення вважає за потрібне надати докладніше, розгорнуте пояснення змісту цієї норми для її однакового і правильного розуміння іншими особами [ 4, с.890-891].

В юридичній літературі існують різні точки зору з приводу зазначених елементів. Одні вчені розглядали тлумачення як з’ясування, інші ж зводили його виключно до роз’яснення. Робились спроби визначити серед двох компонентів головний, визначаючий.Подібна постановка питання видається некоректною і з наукової, і з практичної сторони. З'ясування і роз'яснення - дві діалектично пов'язані сторони єдиного процесу. З'ясування передує, супроводжує і завершує роз'яснювальні процедури, бо перш ніж роз'яснити зміст норми іншим, інтерпретатор повинен усвідомити, зрозуміти його зміст для себе. Причому роз'яснення не підсумок і не мета тлумачення. Воно здійснюється для того, щоб зміст акту було зрозуміло, "з'ясовано" іншими особами - суб'єктами реалізації. При цьому слід пам'ятати, що тлумачення права здійснюється не заради звичайного пізнання, вивчення правових норм, а з метою їх реалізації. Названа обставина і надає специфічні особливості розглянутого процесу.

Більш глибокий аналіз дозволяє характеризувати тлумачення права як специфічну діяльність, як особливе соціальне явище, як своєрідний фактор правової культури, момент існування та розвитку права, необхідну умову правового регулювання.

Необхідність тлумачення як процесу має місце і в деяких інших сферах людської діяльності, коли текст не може бути доступний, зрозумілий без відповідних операцій щодо інтерпретації термінів, мовних знаків (переклад текстів з однієї мови на іншу, інтерпретація нотних знаків, хімічних формул і т.д .).

За професором В. М. Корельським під тлумаченням мається на увазі також мистецтво розуміння значення знаків, які передають однією свідомістю і сприймаються іншими свідомостями через їх зовнішнє вираження (жести, пози, тексти, мову).

На відміну від інших видів тлумачення, тлумачення права - особлива діяльність, чия специфіка обумовлена ​​низкою факторів: по-перше, ця діяльність пов'язана з інтерпретацією не будь-яких письмових джерел, а правових актів, тобто об'єктом його є право - специфічна реальність, що володіє особливими ознаками, властивостями, принципами функціонування;

по-друге, тлумачення у праві, маючи на меті реалізацію правових розпоряджень, виступає і необхідною умовою правового регулювання;

по-третє, у встановлених законом випадках ця діяльність здійснюється компетентними державними органами; по-четверте, результати тлумачення, коли їм потрібно надати обов'язкове значення, закріплюються в спеціальних правових (інтерпретаційних) актах.

Особливий характер тлумачення в праві вимагає не тільки специфічних способів і технологій тлумачення, а й певного методологічного підходу.

Перш за все треба мати на увазі подвійну природу цього явища. Право в силу притаманної йому формальної визначеності міститься в актах - формальних, письмових джерелах. І з цих позицій тлумачення права не відрізняється від тлумачення інших письмових документів. У всіх випадках читання будь-якого тексту зводиться до оволодіння цим текстом, до розуміння читаючим суб'єктом сенсу, укладеного в ньому. Але якщо б тлумачення в праві зводилось тільки до розуміння текстів правових актів, воно не мало б особливого значення.

Особливістю права є його дійовий характер. Закон живе, коли він виконується, реалізується в поведінці людей. Однак реалізація формального правового імператива можлива лише, в разі розуміння адресатом його змісту, переходу його у внутрішнє бажання, свідомість індивіда. Не випадково для права, правового регулювання характерна презумпція знання закону - припущення, що суб'єкти права, його адресати "знають" (тобто усвідомлюють, розуміють) зміст правових приписів. А це неминуче передбачає їх тлумачення.

Суть тлумачення як специфічної діяльності полягає в особливостях самого права як суспільного явища. Дані властивості такі, що викликають необхідність тлумачення. Це нормативність, загальнообов'язковість, системність, формальна визначеність, державна примусовість.

Основу права складають норми - правила загального характеру. Причому нормативність права особливого роду, оскільки це рівний масштаб, який застосовується до фактично нерівних людей. Оскільки закон загальний, а випадок, до якого він застосовується, - одиничний, суб'єкти, які його реалізують, - індивідуальні, необхідне тлумачення загальної норми, з'ясування того, чи можна використовувати її в конкретному випадку і по відношенню до конкретних суб'єктів. Суб'єкт реалізації завжди "приміряє" загальне правило до конкретних фактів, особистості, враховуючи особливості місця, часу і т.д. Витлумачуючи норму, він тим самим визначає, чи застосовна вона і якою мірою до конкретного випадку, до конкретної особи. Підведення під одиничне загального неможливо без з'ясування останнього.

Право являє собою специфічне суспільне явище, має свої закономірності розвитку, форми прояву та реалізації, структуру, конструкції, принципи, способи, типи регулювання і т.д. Зазначені особливості також вимагають особливої ​​діяльності щодо з'ясування змісту права. Мова йде не тільки про тлумачення, розуміння спеціальних юридичних термінів, але й про облік особливостей правового регулювання.

Необхідність тлумачення в праві викликається і можливими протиріччями між його формою і змістом. Зміст права знаходить своє вираження в нормативних правових актах, які не завжди правильно виражають волю законодавця. Низький рівень юридичної техніки, недоліки технічного порядку призводять до прогалин, суперечностей, викривлення змісту права. У подібному випадку тлумачення - умова пізнання справжнього змісту юридичних приписів.

У літературі висловлювалася думка, що тлумачитися повинні тільки неясні норми, ясні ж, зрозумілі норми тлумачення не вимагають. Такий погляд представляється спірним. Адже для визначення, чи є дана норма зрозумілою, ясною, потрібно її усвідомити, зрозуміти, витлумачити.

Тлумачення права необхідно також у силу протиріччя між формальним характером правових норм і динамікою суспільних відносин. У силу формальної визначеності правові розпорядження залишаються незмінними, стабільними і до їх зміни. У той же час суспільне життя змінюється постійно. Тому нерідко закон застосовується в істотно змінилися в порівнянні з моментом його видання умовах [10 с.371-375].

Отже, тлумачення розуміється як об'єктивно необхідний процес умови правового регулювання. З урахуванням його особливостей можна говорити про специфічне юридичне тлумачення. Дослідивши питання поняття тлумачення норм права, ми дійшли висновку, що це діяльність, спрямована на з’ясування і роз’яснення волі законодавця, матеріалізованої в нормі права, а також результати цієї діяльності. Метою тлумачення є правильне й однакове розуміння норм права та правильне й однакове застосування і реалізація норм права. Тлумачити норми права можуть усі, але лише тлумачна діяльність уповноважених суб'єктів права є правовою формою здійснення функ­цій держави.

З’ясування та роз’яснення , як основні частини тлумачення, це дві діалектично пов'язані сторони єдиного процесу. З'ясування передує, супроводжує і завершує роз'яснювальні процедури, бо перш ніж роз'яснити зміст норми іншим, інтерпретатор повинен усвідомити, зрозуміти його зміст для себе.

Тлумачення права - особлива діяльність, що пов'язана з інтерпретацією не будь-яких письмових джерел, а правових актів, тобто об'єктом його є право. Особливий характер тлумачення в праві вимагає специфічних способів, технологій тлумачення, та певного методологічного підходу.

Та головною особливістю тлумачення норм права є те, що без нього не можлива реалізація права в поведінці людей, оскільки реалізація формального правового імператива можлива лише, в разі розуміння адресатом його змісту .

Говорячи про мету тлумачення правових норм (з'ясування їх справжнього змісту), слід зазначити, що спосіб з'ясування справжнього змісту правових норм з хронологічної точки зору може бути двояким. Слід виділити два підходи до цього питання: статичний і динамічний.