http.docx fffffffffffffffffffffffffffff.

1.Культура фахового мовлення – функціонально-стильові особливості фахового мовлення, визначаються насамперед взаємодією наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів(фахових термінів) високого степеня стандартизації , точністю формулювань. Культура усного професійного мовлення передбачає оволодіння нормами мовного етикету та правилами мовленнєвої поведінки співрозмовників під час проведення телефонної розмови , нарад, дискусій, публічних виступів.

Усне мовлення – така форма реалізації мови, яка виражається за допомогою звуків і являє собою процес говоріння. За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, своєрідні фразеологізми.

2.Державотворча роль мови.Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Мова – найважливіший засіб спілкування, нерозривно пов»язаний із мисленням, це засіб передачі інформації людською поведінкою. Мова - це ще й засіб пізнання. Через мову та з її допомогою людина пізнає дійсність, знайомиться з досягненнями науки, надбаннями культури. Саме в мові нагромаджено досвід попередніх поколінь, суму знань про світ. Мова багата на інформацію, вона постійно вчить нас мислити. У процесі розвитку людського співтовариства і його культуримислення і мова складаються в єдиний речемислітельной комплекс, який виступає підставою більшості культурних утворень і комунікативної реальності.Мислення головним чином оперує поняттями як логічними значеннями мовних знаків. Строго кажучи, проблема значення слова пов'язана не тільки з мисленням, але і з свідомістю. Адже крім логічних значень мовних знаків існують також емоційні та естетичні.

згідно з ст. 10 Конституції У. державною мовою в україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування укр.. мови в усіх сферах сусп.. життя на всій терит. України. Укр. мова є ключовим фактором національного відтворення , провідним чинником консолідації України.

3,Функції мови.Стилі і типи мовлення.Функції — комунікативна — це функція спілкування;

— номінативна функція або функція називання;

— мислетворча функція мови — функція формування і формулювання думки;

— гносеологічна або пізнавальна функція мови: вона полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову;

— експресивна або виражальна функція мови;

— волюнтативна функція є близькою до експресивної: вона полягає в тому, що мова є засобом вираження волі співрозмовників;

— естетична функція;

— культуроносна функція мови. Мова є носієм культури народу — мовотворця;

— ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовців;

— магічно-містична функція мови.

• Стилі мовлення: науковий стиль-засіб спілкування в галузі науки і навчально-наукової діяльності,він належить до числа книжкових стилів рос. Літ мови, що володіють загальними умовами функціонування і схожими мовними особливостями. Підстилі:власне науковий;науково-техніч.»науково-інформатив.»науково-довідковий»навчально-науковий»науково-популярний.Жанри_реалізації:монографія,стаття,реферат,анотація,дисертація,тази,підручники,посібники. Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Підстилі:Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо. Публіцистичний. Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується: точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їхнім емоційним забарвленням. підстилі:1,стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо), 2,художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо), 3,есе (короткий нарис вишуканої форми),4,науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо). Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.  підстилі:розмовно-побутовий,,розмовно-офіційний. Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості.  підстилі, епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).Епістолярний стиль— лист, подання) — функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове тощо». Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж — це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, діловодство. Отже, сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки. Основне призначення епістолярного стилю — регулювання правових, ділових, виробничих контактів, зв'язків між суб'єктами правових відносин, ділового партнерства та підтримання стосунків в родинах і дружніх колах. Отже, призначення епістолярного стилю — обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів. Конфесі́йний (від лат. sacrum — священне, присвячене богам) (інакше — конфесійний стиль) — стильовий різновид української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства. Не всі стилісти виділяють його як стиль, а більше як підстиль (так само як і епістолярний стиль)

Типи мовлення:1)Оповідання_зображення подій чи явищ,що відбуваються не одночасно,а один за одним або обумовлюють один одного.2)Опис описати предмет,перелічити його ознаки,3)Міркування-функціональний тип мови, основна мета якого – виклад , роз»яснення , підтвердження якої-небуть думки.

4,літературна мова. Мовна норма,Види норм. Літературна мова – унормована,відшліфована форма загальнонародної мови,що обслуговує найрізноманітніші сфери сусп.. діяльності:держ. І громадські установи,науку, театр. Мовна норма- суку. Загальноприйнятих правил реалізації мовної системи , які закріплюються у процесі сусп.. комунікації й ними користуються мовці в усному і писемному мовленні. Мовні норми:1)орфоепічні(вимова звуків),2)Лексичні(слововживання),3)граматичні(правильне вживання морфем)4)Стилістичні(вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення)5)орфографічні(правила написання слів та їх частини)6)пунктуаційні(вживання розділових знаків.)

5,Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.термін «культура мови2 викор. В 2х значеннях:1-як наука,що вивичає нормативність мови,розробляє правильність мови,наголошування і кодифікацію,;2- як рівень сформованості літературної мови,тобто досконале володіння літ. Нормами. культура мовлення – вміння правильно говорити, писати, добирати мовно виражальні засоби відповідно до мети, обставин: це вміння з величезного запасу мовних засобів вибирати у конкретній мовленнєвій ситуації найбільш вдалі, доречні форми слів та словосполучень.Наше життя так чи інакше містить різні прояви суперечок та дискусій.Особливе значення мають професійні дискусії, які призводити до вирішення певних професійних питань. Основні правила дискусії:говорити правильно,змістовно,послідовно,точно та виразно.1-всі відкрито висловлюють свою думку,2-всі точки зору повинні прийматися до уваи і їх потрібно поважати,3-слухати інших, не перебивати,4-водночас говорить тільки одна особа.

6,мова і професія. Мова нації — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. «По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність» (К. Паустовський). На повістці дня сьогодні — розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

7,майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу. Публічний виступ являє собою процес передачі інформації, основна мета якого - переконати слухачів у правильності тих чи інших положень.  Слово оратор (від латинського orare - «говорити») застосовується у двох значеннях:  1. людина, що говорить мова, виступаючий публічно;  2. людина, що вміє добре говорити публічно, що володіє даром красномовства, що володіє майстерністю слова.  Оратор - майстер публічного виступу, блискуче володіє мовою. Оратор впливає на слухачів, перш за все своїм красномовством, високою мовною культурою, словесним майстерністю. Правила успішного публічного виступу: Підготовка промови  Як відомо, всі хороші імпровізації ретельно готуються заздалегідь. Виступ без попередньої підготовки, особливо початківця оратора, майже напевно буде провальним.  Місце виступу. Перед виступом дуже важливо вивчити приміщення, щоб встановити, з якого боку будуть дивитися на вас слухачі. Вибираючи місце, враховуйте своє зростання. Необхідно перевірити, чи всі зможуть вас бачити  Одяг Виступ перед великою аудиторією нагадує спектакль, тому велике значення має одяг доповідача. Під час публічного виступу оратору доводиться сидіти за столом, стояти на високій кафедрі, за трибуною і т.д. З огляду на це штани та спідниці повинні бути досить довгими, шкарпетки - високими, туфлі - бути в повному порядку.  Одягайте ті речі, в яких ви відчуваєте себе комфортно, які не відволікають вас своїм незручністю. 4 типи підготовки до публ. Виступу:1-ті, що написані і читаються за конспектом,2-що готують заздалегідь, але не вчать напам»ять,3-ті, що гот. Заздалегідь і вчать напам»ять,4-імпровізовані(експромти).

8,мова і думка,види,форми,прийоми розумової діяльності. Мова і думка виникли одночасно і невіддільні одна від одної протягом

усієї історії людства-це мислеоформлююча функція. Мові властива і

пізнавальна функція, яка нерозривно пов’язана з двома попередніми; адже

через мову, її вивчення людина пізнає все нові і нові явища дійсності,

знайомиться з різноманітними галузями науки, надбаннями світової

культури, з досвітом попередніх поколінь. Вищою формою пізнавальної

діяльності людини є мислення.

Розумова діяльність людини безпосередньо випливає з мислення. Мислення — це найвища форма відображення реальності в свідомості людини. Вся розумова діяльність (судження, розуміння, формування понять) складається з таких розумових операцій:аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракція, конкретизація.Мислення – основа розумової діяльності людини.Мислячи, людина пізнає те, чого вона не може безпосередньо сприйняти і уявити; доходить до розуміння суті явищ світу, формує поняття про них і практично оволодіває ними. Мислення виникає в процесі взаємодії людини із зовнішнім світом, воно є функцією її мозку. Мислення, якщо воно правильне, відображає об’єктивну дійсність глибше, повніше й точніше, ніж чуттєве її пізнання.Мислення людини відбувається з допомогою понять.Основні функції мислення Пізнавальна (відображення світу і самовідображення).Проектуюча (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності).Прогнозуюча (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього).Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислова переробка).Технологічна (розробка правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльності людини і суспільства в різних формах і проявах).Рефлексивна(самопізнання розуму, самоаналіз).Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)Аналітична і синтетичнаПостановка та розв’язання різноманітних завдань і проблем.Пізнання нового відбувається через розумові дії (операції).

Види розумової діяльності: Аналіз — це уявний поділ предмета, явища на складові частини, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.Синтез — уявне поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, загального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об’єкта.Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ або понять.Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв’язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.Форми розумової діяльності:Судження - найпростіший акт мислення, що відображає зв’язки предметів і явищ або певних ознак. Судження відповідає на запитання, яке виникло в процесі діяльності. Судження — основа розуміння.Умовиводи — це утворення з кількох суджень нового судження.Розуміння — це пізнання зв’язків між предметами і явищами, що трактуються як задоволення пізнавальної потреби.Уява як вища форма розумової діяльності.

9.Основні закони риторики. Риторика – наука красномовства, яка розглядає способи побудови публічних виступів, умови досягнення їх ефективності. Риторика виникла у Стародавній Греції, звідти поширилася на Стародавній Рим, згодом – на країни Європи.Історія Стародавньої Греції знає імена видатних промовців, що могли своїми виступами впливати на настрої людей чи суспільні процеси – Сократ, Платон, Демосфен, Арістотель та ін.Особливого поширення набули судові промови. З’явилися навіть фахівці з написання текстів промов для необізнаних із красномовством клієнтів – логографи.Загальну теорію красномовства сворив Арістотель, який відстоював думку, що риторика має всеосяжний характер, може використовуватися у будь-якій сфері життя.Вершиною розвитку ораторського мистецтва була діяльність Марка Туллія Цицерона, який, крім публічних виступів, продовжив розробку теорії риторики. Продовжувачем і послідовником Цицерона був Квінтіліан. На його думку, успіх в ораторському мистецтві залежить від природних якостей – уваги, пам’яті, здатності імпровізувати, широких знань.Найбільш відомими ораторами Київської Русі були митрополит Іларіон та Кирило Туровський. Першому з них належить «Слово про закон і благодать», другому – «Слово в новий тиждень після Пасхи». I. Концептуальний закон – базовий закон риторики, який становить перший крок мовленнєвого циклу – винайдення задуму, ідеї (створення концепції).За своєю суттю цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.2)стратегічний- передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.3,Таксичний- передбачає систему дій на підготовку ефективної реалізації стратегій.4,Мовленнєвий-передбач. Вираження думки в дієвій словесній формі, що становить собою систему комунікативних якостей мовлення (правильність, виразність, ясність, стислість, доцільність).5)Системно-аналітичний-передбач. Аналіз якості та ефективності продукту мисленнєво-мовленнєвої ді-сті.

10,Поняття етики ділового спілкування,її предмет і завдання.ЕДС-наука, яка оперує відповідними знаннями, теоріями, методами, методологією і водночас мистецтво, тому що залежить від світосприйняття та здібностей особистості. Предмет-його моральний та психологічний аспекти, етичні та психологічні механізми.Завдання ЕДС:1)здобути знання про етичні, психологічні основи діл. Спілкування»2)навчитись аналізувати конкретні ситуації;3)оволодіти системою способів і засобів діл. Спілкування.4)навчитись гнучко застосовувати способи,засоби у процесі спілкування з співвітчизниками та іноземними партнерами.5)накреслити шляхи свого індивідуального розвитку.

11,Основні види ділового спілкування:публічний виступ,ділова бесіда,службова нарада,переговори. До основних видів ділового спілкування відносяться: публічний виступ, ділова бесіда, службова нарада, переговори. Публічний виступ - це усне монологічне висловлення з метою надання впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільше часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова мова ,5 етапів діяльності оратора: 1. Винайдення (inventio – “винайти, що сказати”) – процедура “попередньої рефлексії”, тобто визначення теми і мети майбутнього виступу, розробки концепції, відбору матеріалу для промови. Інвенція відповідає вимозі змістовності ораторської промови.

2. Розташування (dispositio – “розташувати винайдене”) – етап ранжування компонентів матеріалу, здобутого в процесі інвенції, етап побудови композиції промови. Диспозиція відповідає вимозі логічності, ясності та цільності ораторської промови.

3. Прикрашання (elocutio – “прикрасити словом”) – процес словесної реалізації концепції, словесна “орнаментація” тексту. Риторика пропонує цілу скарбницю мовних засобів виразності: тропів і фігур, що дозволяють створити текст, відповідний вимогам ясності, точності, стислості, виразності мовлення.

4. Репетиція (aktio – “дія”, “рух”). Акція як розділ риторики дає рекомендації щодо інтонаційної виразності мовлення, зовнішнього вигляду оратора, поведінки перед аудиторією.

5. Запам’ятовування (memoria – “пам’ять”) – мнемотехніка – прийоми запам’ятовування матеріалу.

Ділова бесіда — це є форма обміну інформацією між двома чи декількома особами у "вузькому колі". Від нарад та зборів вона відрізняється не тільки кількістю учасників, але й віль­нішим характером як щодо проблематики, так і наслідків: офі­ційні рішення за підсумками бесід приймаються не завжди, але при цьому для них створюється необхідне підґрунтя (учасники одержують інформацію для роздумів, за якими можуть відбутися або не відбутися відповідні дії).

За характером бесіди можуть бути офіційними й неофіційними, так званими "робочими"; за спрямованістю — цільови­ми (що переслідують конкретні цілі) й вільними (наприклад, ознайомлювальними); регламентованими (що відбуваються за  визначеними правилами та у запропонованій послідовності — анкетування) й нерегламентованими, безсистемними (дружня розмова).На відміну від інших форм обміну інформацією, бесіди характеризуються високим ступенем щільності контактів, безпосередністю спілкування, обов'язковістю зворотного зв'язку. У результаті бесіди створюються сприятливі умови для розвитку неформальних, особистих відносин. Цикл ділової бесіди складається з трьох етапів: підготовчо­го, основного й заключного.

1. Підготовка бесіди починається з визначення мети, якої необхідно досягти, і відповідно, кола обговорюваних питань з урахуванням інтересів партнера. 2. Другий етап циклу — бесіда. Розпочинається з вітання й осмислення перших вражень про партнерів, включаючи їх настрій, що багато в чому обумовлює кінцевий результат. 3. Третім етапом циклу бесіди є її критичний розбір на ос­нові зроблених записів, що дозволяє відповісти на запитання: наскільки чіткими були формулювання; чи все було висловле­но чи обговорено; чи завжди вдавалося одержати задовільні відповіді; чи могли бути співрозмовники відвертішими; чи не чиниться на них зайвий психологічний тиск; наскільки неви­мушено, комфортно вони себе почували; чи можна вважати результати бесіди задовільними; чи необхідно, а якщо так, то коли продовжити обговорення даних питань

Службо́ва нара́да — це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кінцевий результат.Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо.Оптимальна кількість учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника. Види нарад

Інформаційна (директивна або інструктивна)

Нарада скликається для ознайомлення учасників із новими даними, фактами, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно ознайомити учасників із новою інформацією завчасно (у писемній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна Нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішення без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв'язку (телефон, селектор, радіо), так і новітні (комп'ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

Дискусійна (полемічна)Нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні та конструктивні рішення важливих проблем.

Виробничі (службові)[Наради доцільніше планувати на другу половину дня — на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об'єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в позаробочий час.Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов'язково вимагають завчасного попередження про місце, тематику, дату, час початку й закінчення та склад учасників.Мети наради буде досягнуто за умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.

Переговори — це засіб, взаємозв'язок між людьми, призначені для досягнення угоди, коли обидві сторони мають співпадаючі або протилежні інтереси.Переговори призначені для того, щоб за допомогою взаємного обміну думками (у формі різних пропозицій відносно рішення поставленої на обговорення проблеми) одержати угоду, що відповідає інтересам обох сторін і досягти результатів, які задовольняють усіх його учасників.

12,основні правила ділового спілкування.1)пунктуальність-шанобливе ставлення до інших»2)не багатослівність»3)шанобливо ставитись до думки партнерів і колег»4)не менш важливо писати і говорити правильною мовою»5)знати мету спілкування»6)самоконтроль»7)знати правила ведення ділової бесіди.

13,Мовленнєвий етикет.-сукупність правил мовної поведінки,які репрезентують в мікросистемі нац..-спецмфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

14,Правила спілкування фахівця при проведенні зустрічей, переговорів, прийомів. По телефону. Ділова телефонна розмова Перш ніж телефонувати у важливій справі, треба спочатку добре обміркувати можливий перебіг майбутньої розмови. Треба уявити собі людину, з якою доведеться спілкуватися, і бесіду будувати, враховуючи її особливості. До того ж треба зважати на те, ви обмежені в часі. вичайно, телефонну розмову спланувати досить важко, особливо з незнайомим абонентом. Ми не бачимо співрозмовника, нам не відомі його жести, міміка. Ми лише чуємо його голос, орієнтуємося на інтонацію та паузи. До того ж розмова обмежена в часі (3-5 хвилин). Занадто довгі телефонні розмови послаблюють інтерес та увагу. Спілкування за допомогою телефону може утруднюватися через навколишній шум, дефекти мови, сильний голос, невідповідний тон співрозмовника. Тому слід говорити виразно, спокійно. радиційно телефонна розмова складається з таких елементів:- момент встановлення зв’язку (взаємне відрекомендування);- виклад суті справи (уведення в курс справи, постановка питання, обговорення ситуації, відповідь);- закінчення розмови. Момент встановлення зв’язку.Перші фрази – засіб відрекомендування сторін. Особа, яка знімає слухавку, називає себе відразу: Виклад справи.Слід намагатися стисло передати зміст питання, дати конкретні відповіді. Обговорення певної ділової ситуації – найдовший за часом етап телефонної розмови Закінчення розмови.Закінчувати розмову мусить той, хто телефонує. У телефонному спілкуванні керівника важливу роль відіграє його секретар, оскільки саме секретар установлює контакт з абонентом, тому він повинен знати правила спілкування телефоном, дотримуватись мовленнєвого етикету.

15,терміни і термінологіяТе́рмін — слово або словосполучення, застосоване для позначення деякого поняття. терміноло́гія — це:

1. Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняютьсяточністю семантичних меж.

2. Розділ лексикології, який вивчає терміни різних галузей знань.