Коефіцієнт співвідношення власного капіталу та активів розраховується як:
.
(1.3)
Даний коефіцієнт показує загальний рівень фінансування активів за рахунок власного капіталу, відображаючи скільки грошових одиниць капіталу припадає на 1 грн активів. Значення цього коефіцієнта має бути більшим 4 %.
Різновидом згаданого показника є коефіцієнт достатності основного капіталу або норматив адекватності основного капіталу (Н3):
.
(1.4)
У розрахунку цього показника сума загальних активів зменшується на розрахункову суму резервів за активними операціями банку, суму неамортизованого дисконту за цінними паперами та зносу основних засобів. Значення нормативу має бути більшим 4 %.
Коефіцієнт платоспроможності або норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2) розраховується діленням власного капіталу на активи, що зважені за ступенем ризику:
.
(1.5)
Значення показника має бути не менше 8 %. Коефіцієнт платоспроможності дозволяє визначити межу захисту вкладників та кредиторів від непередбачених збитків, що їх банк може зазнати у процесі своєї діяльності, а також визначити, наскільки стійким буде банк у разі економічних або інших зовнішніх негараздів. Якщо ризикованість активних операцій банку зростає, то «підстрахувати» зростання ризику повинно відповідне зростання капіталу.
Коефіцієнт маневрування – це відношення власного капіталу-нетто до загального балансового капіталу (брутто):
.
(1.6)
Показник дозволяє дати якісну оцінку власного капіталу. Брутто-капітал містить відвернені або іммобілізовані власні кошти і фактичні залишки нетто-капіталу, які можна використовувати для кредитування. Значення коефіцієнта обов’язково повинне бути більшим 0. Нульове значення означає немобільність дій в разі виникнення будь-якого ризику: кредитного, ринкового (кон’юнктурного), процентного, зміни складу клієнтів банку, формування депозитів тощо. На загальну мобільність банку впливає також розміщення залучених коштів, яке забезпечує можливість маневрування на випадок непередбачених ситуацій. У випадку, коли значення коефіцієнта маневрування від’ємне, це означає відсутність власних ресурсів, вкладення яких дає дохід, а також про використання депозитних коштів не за призначенням, так як останні покривають власні витрати банку. Оптимальним значенням коефіцієнта маневрування є 50 %.
Наступним показником оцінки фінансової стійкості є співвідношення статутного та балансового капіталу (капіталу-брутто):
.
(1.7)
Цей коефіцієнт вказує на залежність банку від його засновників. Сума коштів, що інвестуються в розвиток комерційного банку, повинна у 2 рази перевищувати внески засновників. Мінімальне значення показника – 15 %, максимальне – 50 % (за методикою В. С. Кромонова оптимальним є його значення 30 %).
Коефіцієнт захищеності власного капіталу розраховується як співвідношення капіталізованих активів та власного капіталу:
.
(1.8)
Цей коефіцієнт показує, наскільки банк враховує інфляційні процеси та яку частку активів розміщує в нерухомість, обладнання, інші цінності.
Коефіцієнт захищеності дохідних активів розраховується наступним чином:
.
(1.9)
Цей показник свідчить про захист дохідних активів (чутливих до зміни процентних ставок) власним мобільним капіталом.
Наступним є коефіцієнт концентрації власного капіталу:
.
(1.10)
Коефіцієнтом визначається рівень капіталу в загальній структурі пасивів. Рекомендовані значення показника – 15-20 %. Однак, надмірне зростання коефіцієнта означає пасивність банку щодо залучення ресурсів та розвитку клієнтської бази.
Окремі банки використовують для оцінки фінансової стійкості коефіцієнт мультиплікатора капіталу. Цей показник розраховується як співвідношення активів до статутного капіталу:
.
(1.11)
Коефіцієнт мультиплікатора капіталу відображає рівень покриття активів банку акціонерним капіталом. Чим вищим є його значення, тим менш стабільним є банк, проте зростання цього коефіцієнта вважається фактором зростання прибутковості акціонерного капіталу. У підвищенні коефіцієнта зацікавлені акціонери.
Друга група показників фінансової стійкості комерційного банку заснована на аналізі структури зобов’язань (залучених коштів). Розглянемо їх детальніше.
Коефіцієнт розвитку клієнтської бази розраховують так:
.
(1.12)
Цей показник відображає рівень розвитку клієнтської бази, її частку у залучених і запозичених коштах. Для збільшення абсолютної суми прибутку та підвищення прибутковості роботи комерційного банку бажано, щоб зазначений коефіцієнт був не нижчим 15 %. Проте, занадто високе його значення може негативно вплинути на рівень ліквідності банку, що так само негативно вплине на його стійкість. Максимальною межею коефіцієнта є 30-40 %.
Для підсумкового висновку про рівень клієнтської бази в сумарних зобов’язаннях слід проаналізувати окремі показники стабільності депозитів до запитання. Коефіцієнт співвідношення депозитів строкових та депозитів до запитання визначається як:
.
(1.13)
Ресурсну базу вважають більш стабільною, коли строкові депозити перевищують депозити до запитання, тобто коефіцієнт має бути більшим 1. Такий підхід властивий закордонним банкам, де розрив у вартості цих двох ресурсів не такий значний, як у вітчизняній практиці. Саме тому українські банки часто при наявних можливостях розширення клієнтської бази та обмеженій кількості строкових коштів нехтують цими вимогами на користь рентабельності та прибутковості.