31. Позиковий капітал підприємства: сутність, склад, класифікація, функції, відмітні особливості.

Позиковий капітал характеризує грошові кошти або інші майнові цінності, залучені для фінансування розвитку підприємства на умовах повернення,строковості,платності та цільового використання. Склад позикового капіталу підприємства:довгостроковий позиковий капітал(є джерелом фінансування необоротних активів і частини оборотних)включає:довгострокові кредити банків;довгострокові кредити й позики небанківських установ;інші довгострокові зобов’язання;короткостроковий позиковий капітал(є джерелом фінансування частини необоротних активів)включає:короткострокові кредити банків;короткострокові кредити й позики небанківських установ;кредиторська заборгованість за товари,роботи,послуги;поточні зобов’язання за розрахунками;інші поточні зобов’язання. Джерела позикового капіталу: зовнішні(довгострокові позикові кошти-включають:довгострокові кредити банків;облігаційні позики;кредити і позики небанківських установ;цільові державні кредити;фінансовий лізинг;податковий кредит і пільги;короткострокові позикові кошти-короткострокові кредити банків;кредити і займи небанківських установ;товарний кредит;податковий кредит);внутрішні(довгострокові позикові кошти-відстрочена та прострочена заборгованість за майно;інші внутрішні довгострокові позикові кошти;короткострокові позикові кошти-кредити і позики не сплачені у визначений термін; товарний кредит). Класифікація позикових коштів підприємства,що залучаються підприємством:1)за метою залучення(позикові кошти,залучені для забезпечення відтворення необоротних активів;позикові кошти,залучені для поповнення оборотних активів;позикові кошти,залучені для задоволення інших економічних та соціальних потреб);2)за джерелами залучення(позикові кошти, залучені із зовнішніх джерел;позикові кошти,залучені з внутрішніх джерел);3)за періодом залучення(позикові кошти,залучені на довгостроковій основі(понад 1рік);позикові кошти,залучені на короткостроковій основі(до 1року);4)за формою залучення(позикові кошти,залучені у грошовій формі;позикові кошти,залучені у формі устаткування(фінансовий лізинг);позикові кошти,залучені у товарній формі(товарний кредит);позикові кошти,залучені в інших матеріальних чи нематеріальних формах);5)за формою забезпечення(незабезпечені позикові кошти;позикові кошти,забезпечені поручительством або гарантією; позикові кошти, забезпечені заставою). Ознаки:позикові ознаки(достатньо широкі можливості обсягів залучення;значний позитивний вплив на збільшення активів та зростання обсягів діяльності);негативні ознаки(відносна складність залучення;зниження фінансової стійкості підприємства і збільшення ризику його неплатоспроможності).

32.Банківське та небанківське кредитування підприємства: особливості, форми та інструменти.

Банківський кредит-це грошові кошти надані банком у позику клієнтові для цільового використання протягом певного періоду під певний(обумовлений) процент. Класифікація банківських кредитів:1)за метою залучення(кредит на фінансування оборотних активів;кредит на фінансування необоротних активів);2)за терміном залучення(короткострокові кредити;середньострокові кредити;довгострокові кредити);3)за видом забезпечення(забезпечені кредити;незабезпечені(бланкові)кредити;ломбардні кредити);4)за порядком надання(прямі позики;консорціальні позики;позики участі);5)за строком стягнення відсотків(кредит з виплатою відсотків у момент отримання позики;кредит із виплатою відсотків частинами; кредит із виплатою відсотків у момент погашення основної смуги боргу);6)за джерелом залучення(внутрішні позики;зовнішні(міжнародні)позики);7)за видом ставки кредитування(кредит з плаваючою ставкою;кредит з фіксованою ставкою);8)за методом надання(разові кредити;перманентні кредити). Забороняються кредити на:на покриття збитків господарської діяльності;на формування збитків статутного фонду;для внесення платежів у бюджет та за позабюджетними фондами;при укладанні контрактів від можливих втрат пов’язаних із затримками товару;якщо має прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

33. Загальна характеристика витрат та поточних витрат підприємства.

Витрати – це грошове відображення затрат виробничих факторів, необхідних для здійснення підприємством своєї господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та максимізацію добробуту власника. Витрати формуються в процесі використання матеріальних і фінансових (грошових) ресурсів для досягнення певної мети діяльності підприємства (організації). Вони мають різну цільову спрямованість, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати.

Поточні (операційні) витрати – це такі витрати підприємства (організації), що пов'язані безпосередньо із виконанням підприємством (організацією) своєю основної функції – виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати визначаються як зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи збільшенням зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власником).

Поточні витрати мають циклічний або безперервний характер. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату робітників, сировину, інструмент тощо), а другі здійснюються постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського

персоналу тощо).

Поточні витрати майже завжди здійснюються в натуральній та грошовій формах. Планування й облік витрат чинників виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки ліше вона виражає вартість продукції (послуг).

Розрізняють витрати загальні (сукупні) та на одиницю продукції.

Загальні (сукупні) витрати – це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні величини за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серійно. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Поточні витрати поділяють:

- за ступінем однорідності: на елементні та комплексні

- за зв'язком з обсягом виробництва: на постійні та змінні.

Змінні поділяються на пропорційні, непропорційні (прогресуючі та дегресуючі).

- за способом обчислення на одиницю продукції: прямі та непрямі

Оскільки поточні витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва. Показник граничних витрат використовується для обгрунтування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Елементні витрати є структурно однорідними і первинними, мають єдиний економічний зміст. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішньо-виробничого економічного управління (наприклад, загально-виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, втрати від браку тощо).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Вона стрибкоподібно змінюється лише за істотної зміни виробничої та організаційної структури підприємства (іншого суб'єкта підприємницької діяльності). До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва й суто управлінські видатки. На практиці виділяють у складі постійних так звані умовно-постійні

33. Класифікація поточних витрат підприємства.

За вилами экономічної діяльності: оперативні, фінансові, інвестиційні витрати

За призначенням витрат: виробничі витати, у тому числі з металургійного переділу; управлінські, збутові та інші витрати

За складом: прості (витрати одного економічного змісту), комплексні (витрати декількох економічних різнорідних ресурсів)

Залежно від обсягу виробництва: постійні, змінні, постійно-змінні

За економічною сутністю: витрати минулої праці, витрати “живої” праці, майбутні витрати, інші витрати

За способом віднесення витрати на собівартість продукції: прямі (розраховуються простими прямими методами на об’єкт піднесення витрат), не прямі (пов’язані з двома і більше піднесенням витрат)

За змістом призначення: економічні елементи (характеризують склад використаних ресурсів в залежності від напрямків і місцем їхнього використання), калькуляційні статті (характеризують використані ресурси у виробництві)

33. Сукупні витрати та собівартість продукції(послуг). (Маша)

Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції.

Показник валових витрат є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, але й інші. Тому цей показник не входить достатньо органічно в систему показників собівартості продукції і тут не розглядається.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування і зниження собівартості продукції

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і в підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

● з кошторису віднімаються витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку).

● віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

● додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто ,                  

де  — собівартість товарної продукції;  — кількість найменувань продукції (послуг);  — собівартість одиниці -ої продукції (послуги);  — виробництво -ої продукції (послуг) у натуральному вимірі.

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом

, де  — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);  — кількість чинників впливу на собівартість продукції в плановому періоді;  — зміна собівартості у плановому (прогнозному) періоді під впливом -го фактора.

Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів  обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу:

,  де ,  — витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;  — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді.

Оскільки в розрахунковій собівартості  умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор:

,   де  — відносна зміна умовно-постійних витрат у плановому періоді;  — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді; ,  — зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %

35.Сукупні витрати підприємства залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати; кошторис виробництва; собівартість валової, товарної і реалізованої (проданої) продукції. Показник валових витрат уведено в систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення оподатковуваного прибутку згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», що був схвалений Верховною Радою України в травні 1997 року. Він є синтетичним показником і включає не тільки ті витрати, що формують собівартість продукції, а й інші. Тому цей показник не входить достатньо органічно в систему показників собівартості продукції і тут не розглядається (див. розділ 17). Кошторис виробництва Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на: • сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції; • вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо); • покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.); • виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції; • допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо); • паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами; • пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.). Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу. Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення. Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування. Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років. До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін. Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування та зниження собівартості продукції. Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат). Собівартість різних видів продукції На підприємствах обчислюється собівартість валової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва. Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами. Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб: • з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку); • віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів; • додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо). Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва за собівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержуємо виробничу собівартість товарної продукції. Якщо до останньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо повну собівартість товарної продукції. Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції полягає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто де Ст — собівартість товарної продукції; n — кількість найменувань продукції (послуг);  Сi— собівартість одиниці i-ої продукції (послуги);  Ni — виробництво i-ої продукції (послуг) у натуральному вимірі. Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом де Ст.р. — собівартість планового обсягу товарної продукції за рівнем витрат базового (минулого) періоду (розрахункова собівартість);  m — кількість факторів впливу на собівартість продукції в плановому періоді; ΔC—зміна собівартості в плановому (прогнозному) періоді під впливом j-го фактора. Зміна собівартості під впливом організаційно-технічних факторів ΔСОТ обчислюється на плановий обсяг виробництва як різниця витрат до і після впровадження заходу: ΔСОТ=(C2-C1)N2 (16.13) Де С1, С2 - витрати на одиницю продукції до і після впровадження заходу;  N2 — обсяг виробництва даної продукції після впровадження заходу в плановому періоді. Оскільки в розрахунковій собівартості Стр умовно-постійні витрати взято на рівні базового періоду, а в плановому періоді обсяг виробництва може змінитися, що відповідно вплине на собівартість продукції, то це треба врахувати як окремий фактор: ΔСу.п. = Су.п.б. •(Ру.п.-Рв)\100 (16.14) Де ΔСу.п — відносна зміна умовно-постшних витрат у плановому періоді;  Су.п.б — абсолютна сума умовно-постійних витрат у базовому періоді;  Рв, Ру.п. — зміна у плановому періоді відповідно обсягу виробництва та умовно-постійних витрат, %. Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції. Ср=Смп+(Сс.п.-Сс.к.), (16.15) де Ср — собівартість реалізованої продукції;  Сс.п., Сс.к. — собівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.

33. Планування поточних витрат підприємства : етапи, методика розрахунків.

Основні етапи планування поточних витрат підприємства:

1. Організація обміну витрат та формування інформаційної бази для їхнього аналізу, планування і прийняття управлінських рішень.

2. Аналіз витрат підприємства з метою визначення раціональності їх здійснення для кількісної оцінки факторів, які впливають на суму і рівень витрат по кожному структурному підрозділу, по кожному виду продукції і по підприємству в цілому

3. Обгронування норм використання ресурсів, трудових витрат за окремими калькуляційними статтями.

4. Планування виробничої собівартості продукції, яка передбачає використання кошторису витрат на виробництво.

5. Планування загального обсягу і структури поточних витрат

6. Складання планового калькуляції по кожній калькуляційній одиниці

7. Обмін, контроль і оперативне управління витратами підприємства.

Методика розрахунків:

Коеф. операційного левериджу: Кол = Впост/В, де Впост – постійні витрати, В – загальна сума витрат

Чим більше значення цього показника, тим більше підприємство спроможне прискорити темп приросту обсягів прибутку по відношенню обсягів реалізації

Інші показники, що характеризують витрати підприємства є:

Коеф. витратомісткості діяльності: КМд =ВЗ/OP, де ВЗ-загальна сума витрат , ОР – обсяг реалізації

Коеф. витратомісткості виробництва: КМв = ВВ/OВ, де ВВ – сума витрат(пов’язана з використання продукції) ОВ – обсяг виробництва

Коеф. витратомыствкосты збуту: КМз = Вз/OР, де ВЗ – сума витрат (повязана зі збутом)

Коеф. витратовітдачі: КВВ = OР/ВЗ

Коеф. рентабельності витрат: КРВ = ЧП/ВЗ , де ЧП – чистий прибуток.

33. Класифікація доходів підприємства.

Дохід класифікується по наступним групам:

-Дохід від реалізації;

-Інші операційні доходи;

-Дохід від участі в капіталі;

-Інші фінансові доходи;

-Інші доходи;

-Надзвичайні доходи;

Доход від реалізації продукції, робіт, послуг відбиває загальний доход (виторг) від реалізації: товарної продукції; товарних послуг; нетоварних послуг структурних підрозділів, що не відносяться до промислової діяльності; продукції комбінату харчування; будівельних матеріалів і надання послуг будівельним комплексом. Доход від реалізації продукції відбиває загальний доход (виторг) від реалізації, тобто без відрахування наданих знижок, повернення проданих товарів і податків із продажу.

До інших операційних доходів відносяться: доходи від реалізації іноземної валюти; доходи від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних предметів і ін.); доходи від операційної оренди активів (майна); доходи від операційної курсової різниці по операціях в іноземній валюті; суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів, що визнані чи боржником по який отримані рішення суду, арбітражного суду про їхнє стягнення; доходи від списання кредиторської заборгованості, по якій минув термін задавнення позову; відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних у якості безнадійних); суми отриманих грантів і субсидій; інших доходів від операційної діяльності.

До складу доходу від участі в капіталі включається доход від інвестицій, здійснених в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства, облік яких ведеться по методу участі в капіталі.

До інших фінансових доходів відносяться доходи, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, зокрема дивіденди від підприємств, що не є асоційованими, дочірніми і спільними; відсотки по облігаціях і інших цінних паперах; інші доходи від фінансової діяльності.

В інші доходи включаються: доход від реалізації фінансових інвестицій; доход від реалізації необоротних активів; доход від реалізації майнових комплексів; доход від неопераційної курсової різниці; доход від безоплатно отриманих активів; інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не зв'язані з операційною діяльністю підприємства.

Надзвичайні доходи - доходи, що виникли внаслідок надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних аварій і т.п.). До них відносяться: відшкодування утрат від надзвичайних подій, включаючи відшкодування витрат на попередження утрат від стихійних лих і техногенних аварій; доходи від інших чи подій операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій.

38. Дохідність підприємства є одним із найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Такий показник визначає мету підприємницької діяльності. Крім керівництва фірми і колективу, він цікавить вкладників капіталу (інвесторів, кредиторів), а також державні органи, і передусім — податкову службу, фондові біржі, що здійснюють купівлю-продаж цінних паперів. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою низки показників, що поділяються на абсолютні та відносні. До абсолютних показників належить прибуток підприємства, що іноді ототожнюють з поняттям "дохід", а до відносних — рентабельність підприємства. Ототожнювання доходу з прибутком підприємства неправильне. Таке поняття, як дохід, широко застосовується як у загальному, економічному розумінні, так і на побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави; дохід громадянина, дохідність підприємства та ін. Але зміст доходу неоднозначний. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Разом з тим під доходом розуміють фінансовий показник, що визначається як різниця між виручкою, отриманою від підприємницької діяльності, та матеріальними і прирівняними до них витратами. Таке визначення доходу підпадає під загальнодержавне, макроекономічне тлумачення, але для окремого підприємства воно може викликати суперечки. Річ у тому, що в даному визначенні заробітна плата розглядається тільки як елемент доходу, а не різновид витрат. На підприємстві заробітну плату можна досліджувати з різних боків. Це залежить від форми власності та умов і результатів виробництва. Як дохід заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується основним працівникам, які є власниками підприємства. Це стосується в основному індивідуальних та колективних підприємств. Як витрати заробітна плата розглядається тоді, коли вона виплачується найманим працівникам (приватні, спільні, державні підприємства та ін.). Таке тлумачення доходу та заробітної плати в ньому або поза ним також є невдалим. Економічна сутність заробітної плати не може змінюватись залежно від форми власності. З практичного погляду показник "дохід" визначається тим, що він характеризує загальну суму коштів, що надходить на підприємство за певний період і за вирахуванням податків, може бути використана на споживання та інвестування. Отже, дохід є виручкою підприємства від реалізації продукції, надання послуг та виконання робіт без врахування податку на додану вартість та акцизний збір. Дохід класифікується по наступним групам:?Дохід від реалізації; ?Інші операційні доходи; ?Дохід від участі в капіталі; ?Інші фінансові доходи; ?Інші доходи; ?Надзвичайні доходи; Доход від реалізації продукції, робіт, послуг відбиває загальний доход (виторг) від реалізації: ?товарної продукції; ?товарних послуг; ?нетоварних послуг структурних підрозділів, що не відносяться до промислової діяльності; ?продукції комбінату харчування; ?будівельних матеріалів і надання послуг будівельним комплексом. Доход від реалізації продукції відбиває загальний доход (виторг) від реалізації, тобто без відрахування наданих знижок, повернення проданих товарів і податків із продажу. До інших операційних доходів відносяться: доходи від реалізації іноземної валюти; доходи від реалізації інших оборотних активів (виробничих запасів, малоцінних предметів і ін.); доходи від операційної оренди активів (майна); доходи від операційної курсової різниці по операціях в іноземній валюті; суми отриманих штрафів, пені, неустойок і інших санкцій за порушення господарських договорів, що визнані чи боржником по який отримані рішення суду, арбітражного суду про їхнє стягнення; доходи від списання кредиторської заборгованості, по якій минув термін задавнення позову; відшкодування раніше списаних активів (надходження боргів, списаних у якості безнадійних); суми отриманих грантів і субсидій; інших доходів від операційної діяльності. До складу доходу від участі в капіталі включається доход від інвестицій, здійснених в асоційовані, дочірні чи спільні підприємства, облік яких ведеться по методу участі в капіталі. До інших фінансових доходів відносяться доходи, що виникають у ході фінансової діяльності підприємства, зокрема дивіденди від підприємств, що не є асоційованими, дочірніми і спільними; відсотки по облігаціях і інших цінних паперах; інші доходи від фінансової діяльності. В інші доходи включаються: доход від реалізації фінансових інвестицій; доход від реалізації необоротних активів; доход від реалізації майнових комплексів; доход від неопераційної курсової різниці; доход від безоплатно отриманих активів; інші доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не зв'язані з операційною діяльністю підприємства. Надзвичайні доходи - доходи, що виникли внаслідок надзвичайних подій (стихійних лих, пожеж, техногенних аварій і т.п.). До них відносяться: відшкодування утрат від надзвичайних подій, включаючи відшкодування витрат на попередження утрат від стихійних лих і техногенних аварій; доходи від інших чи подій операцій, що відповідають визначенню надзвичайних подій.