XXI

- Фройляйн Гольман?

- Так, - сказала Пат, - палата № 79, адже так?

Старша сестра кивнула, пішла попереду й відчинила двері.

- Оце ваша палата.

То була світла, середнього розміру кімната; в широке вікно світило вечірнє сонце. На столі стояв букет жовтих і червоних айстр, а за вікном розляглися осяяні сонцем засніжені простори, що, ніби велика, м'яка ковдра, обгортали село.

- Подобається тобі? - спитав я Пат.

Вона якусь мить дивилася на мене.

- Так... - сказала потім.

Служник приніс чемодани.

- Коли мені на огляд? - запитала Пат сестру.

- Завтра після сніданку. Вам краще сьогодні раніше лягти спати, щоб ви відпочили, як слід.

Пат скинула пальто і поклала на біле ліжко, над яким уже була прикріплена нова дошка для запису температури.

- А телефону тут, у кімнаті, нема? - спитав я.

- Ось тут є розетка, - сказала сестра. - Можна встановити апарат.

- Я повинна ще що-небудь?.. - спитала Пат.

Сестра хитнула головою:

- Сьогодні нічого. Лише завтра після огляду все буде призначено. Лікар прийме вас о десятій годині. Я зайду за вами.

- Дякую, сестрице, - сказала Пат.

Сестра вийшла. Служник ще чекав біля дверей. Я дав йому на чай, і він теж пішов. В палаті стало незвичайно тихо. Пат стала біля вікна й дивилася вдалину. На фоні яскравого світла знадвору її голова вимальовувалась темним силуетом.

- Ти стомилась? - запитав я.

Вона обернулась:

- Ні.

- А з вигляду наче так, - сказав я.

- Це в мене втома іншого характеру, Роббі. Але на це у мене ще досить часу.

- Хочеш переодягнутися? - спитав я. - Чи, може, давай спершу на годинку спустимося вниз? Гадаю, краще нам спершу сходити вниз.

- Так, - погодилась вона, - це буде краще.

Ми з'їхали безшумним ліфтом униз і сіли за один з маленьких столиків у вестибюлі. Невдовзі туди прийшла Гельга Гутман із своїми друзями. Вони підсіли до нас. Гельга Гутман була збуджена і ніби занадто весела, але я був радий її присутності і тому, що Пат уже мала кілька знайомих. Адже завжди особливо важко пережити перший день.