Класифікація

В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук:

• самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення(підмет, присудок, додаток, означення та обставини)

  • іменник— хто? що? Змінювана за відмінками.

  • прикметник— який? чий? Змінювана за відмінками.

  • числівник— скільки? котрий? Змінювана за відмінками.

  • займенник— хто? що? який? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.

  • дієслово— що робити? що зробити? Змінювана за особами.

  • прислівник— де? коли? чому? як? Незмінювана.

• службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними

  • сполучник

  • прийменник

  • частка;

• Окремо стоїть вигук.

П’ять частин мови об’єднують змінювані слова (ті, що відмінюються і дієвідмінюються) – це іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово. Усі інші частини мови є класами незмінюваних слів.

Частини мови, слова яких відмінюються, називаються іменними. Це – іменник, прикметник, числівник і займенник.

Іменник

Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто? або що?. В українській мові, яка належить до флективних синтетичних мов, іменник є змінноючастиною мови, загалом, в інших мовах іменник може не змінюватися.

Рід

Число

Відмінок

Чоловічий

Жіночий

Середній

Спільний

однина

множина

Наз.

Род.

Дав.

Знах.

Оруд.

Місц.

Кличн.

менники, що відповідають на запитання хто?, об'єднуються у семантичну групу назв істот.

До назв істот належать іменники, що називають:	Приклади:
людей	хлопець, донька, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина
тварин, птахів, комах	ведмідь, корова, чапля,індик, синиця, бджола, комар
міфологічних істот	демон, лісовик, відьма, русалка

Решта іменників відповідає на запитання що? і складає групу назв неістот.

До назв неістот також належать іменники, що називають:	Приклади:
сукупності осіб	група, натовп, загін, юрба, зграя, табун, рій
назви організмів	бацила, мікроб, вірус

Граматичне поняття істоти/неістоти не збігається з поняттям живого/неживого в природі.

Загальний іменник — це назва, що є спільною для ряду однотипних істот, предметів, явищ, понять. Наприклад: хлопець, газета, критика, простір, час, добро, пароплав, обід.

Власний іменник — це індивідуальна назва одного з ряду однотипних предметів чи одного існуючого.

Це прізвища, імена, по батькові людей, клички тварин, географічні та астрономічні назви, назви державних посад, установ, свят, книг, журналів тощо. Іменники, які є власними назвами характеризуються тим, що пишуться з великої літери, мають або тільки однину (Дунай, Львів), або тільки множину (Карпати, Черкаси).

Власні і загальні назви різняться граматично і орфографічно. Власні назви мають одну форму числа і пишуться з великої літери: Суми, Орел, Земля, Урал. Іменники, що відповідають на питання хто?, об’єднують­ся в семантичну групу назв істот. Сюди належать: на­зви людей (хлопець, дядько, бабуся, дочка, дитя, мандрівник, інженер, професор, балерина, Микола, Олеся); назви тварин, птахів (ведмідь, лось, козуля, корова, вівця, Рябко, Мурчик, жу­равель, чапля, півень, індик, качка, синиця, снігур); назви міфологічних істот (лісовик, змій, відьма, русалка); назви по­мерлих (мрець, покійник, небіжчик); назви карт, шахових фігур (валет, пішак) та ін.