9/ Класифікація конфліктів

За конфліктуючими сторонами:

-міжіндивідуальні конфлікти,

-міжгрупові конфлікти

а) групи інтересів;

б) етнонаціонального характеру;

в) групи соціального формування, конфлікти між асоціаціями, партіями, внутрішньо- і міжінституціональні конфлікти, конфлікти між секторами суспільного поділу праці, конфлікти між державними закладами, конфлікти між культурами і типами культур.

За способом його вирішення: насильницький та ненасильницький;

За природою виникнення: політичні, соціальні, економічні;

За рівнем прояву: відкритий та закритий;

За напрямом діяльності: горизонтальний та вертикальний;

За можливими функціями: функціональний та дисфункціональний;

залежно від потреб, через які він виник: конфлікт інтересів, поглядів.

За кількість задіяних в конфлікті.

♦ внутрішньоособисті конфлікти;

♦ міжособисті конфлікти;

♦ міжгрупові конфлікти, які також можна поділити на внутрішньогрупові конфлікти та конфлікти між особистістю і групою.

10/  Міжособистісний конфлікт – це зіткнення людей в процесі їх взаємовідносин). В цих конфліктах кожна сторона прагне відстояти свою думку, довести її свою правоту, люди використовують взаємні звинувачення, нападки один на одного, словесні образи, приниження. Така поведінка викликає у суб’єктів конфлікту гострі негативні емоційні переживання, які загострюють взаємодію учасників і провокує їх на екстремальні поступки, навіть після вирішення конфлікту, його учасники ще довго відчувають негативне самопочуття.       Міжособистісні конфлікти мають свої особливості:       1. У цих конфліктах протистояння між людьми проходить безпосередньо тут і зараз на основі зіткнення їх особистих мотивів.       2. М. к. для суб’єктів конфліктної взаємодії є перевіркою характерів, темпераментів, здібностей, інтелекту, волі та інших індивідуально-психологічних особливостей.       3. М. к. характерна висока емоційність, вони охоплюють всі сторони відносин між конфліктуючими суб’єктами.       4. М. к. зачіпають інтереси не тільки конфліктуючих сторін, а й тих з ким вони безпосередньо пов’язані. Для виникнення міжособистісного конфлікту необхідна наявність протиріч, які можуть бути як об’єктивними так надуманими. Як і для всіх інших конфліктів, для виникнення міжособистісного конфлікту необхідні привід. До суб’єктів цього виду конфліктів відносять тих учасників, які відстоюють свої особисті інтереси, прагнуть досягнути поставлену мету. Об’єктом міжособистісного конфлікту вважають те, на що претендують учасники конфлікту.

 Класифікація міжособистісних конфліктів  За сферах існування : ділові, сімейні, майнові, побутові.  За ефектом і функціональними наслідками: конструктивні і деструктивні.

 За критерієм реальності 

      – істинний конфлікт, який існує об’єктивно і сприймається адекватно;       – випадковий або умовний конфлікт, який залежить від обставин;       – зміщений конфлікт, коли за конфліктом приховується інший       – невірно приписаний, к. між сторонами, які помилково не вірно сприйняли один одного    

  – латентний, є привід але конфлікт не відбувається, тому, що не визнається сторонами;       – неправдивий (обманний) конфлікт, тоді, коли відсутні об’єктивні основи конфлікту і він існує тільки через помилки сприйняття і розуміння.

 Групи причинних факторів, які впливають на конфлікт

1. Інформаційні – пов’язані із неприємлемістю інформації для однієї із сторін

2. Поведінкові – грубість, егоїстичність, та інші характеристики поведінки однієї із сторін

3. Фактори відношень – незадоволеність від взаємодії між сторонами.

4.  Ціннісні – протилежність принципів поведінки, яких притримуються сторонни

5. Структурні – відносно стабільні обставини, які існують об’єктивно, незалежно від нашого бажання, які важко і навіть неможливо змінити.

11/ Міжгруповим конфліктом можна вважати протидії між групами людей, а також між окремими представниками цих груп, якщо в умовах конфліктних дій ці учасники сприймають свої дії в площині міжгрупового вибору, сприймаючи один одного як члени різних груп.

Особливості природи міжгрупових конфліктів

1. Соціальна фасилітація) — це ефект посилення реакцій у присутності інших.

2. Соціальні лінощі — зменшення людьми своїх зусиль при об'єднанні з іншими для досягнення загальних цілей, коли вони не відповідають за кінцевий результат..

3. Деіндивідуалізація - втрата індивідом у групових ситуаціях відчуття індивідуальності та стримуючих норм самоконтролю..

4. Групова поляризація. групове обговорення не усереднює думок індивідів, а навпаки - зміщає їх до одного з можливих полюсів.

5. Групове мислення—тенденція до одноманітності думок у групі, що часто заважає їй реалістично оцінювати протилежну точку зору.

6. Груповий фаворитизм - надання переваги своїй групі та її членам тільки за фактом приналежності до неї.

7. Конформізм як результат групового тиску проявляється в тенденції змінювати поведінку або переконання в результаті дій групи

Між окремим індивідом і групою може виникнути конфлікт, якщо цей індивід займе позицію, що може відрізнятися від позиції групи. Конфлікти між індивідом і групою можуть протікати в різних формах: це керівник - колектив; рядовий член колективу - колектив; лідер - група.

. Соціально-групові інтереси зосереджуються на трьох проблемах:

• соціальні ресурси (економічні, технологічні, продовольчі; силові, інформаційні);

• соц. статуси (рівноправні-нерівноправні, ищі-нижчі, центральні - периферійні);

• соціокультурні цінності (релігійні, етнічні, моральні, консервативні, ліберальні).

Класифікація між групових конфліктів

За суб'єктами конфліктних відносин.

• класові;

• станові;

. • національні;

• територіальні;

• соціально-професійні;

• конфлікти поколінь (між батьками та дітьми);

• родові або кланові тощо.

Усередині кожного з цих видів можна виділити конфлікти:

• за ступенем прояву (явні та приховані)

• за ступенем усвідомленості (усвідомлені адекватно або неадекватно);

• за характером цілей (конструктивні та деструктивні);

• за підсумками для кожної зі сторін (к. "виграш-програш" або "виграш-виграш");

• за однорідністю учасників (гомогенні та гетерогенні);

• за ступенем структурованості (повністю або частково структуровані);

• за способами регулювання (керовані, узгоджені, дозволені)

12/ Внутрішньогрупові конфлікти. Проявляються як порушення (дисгармонія) міжособистісних відносин у групі, руйнація рівноваги між структурами групи (комунікативною, статусною, рольовою, владною). Такий конфлікт є деструктивним процесом, зберігаючи в собі сильне позитивне навантаження, оскільки може генерувати нові групові структури, створювати нові міжособистісні відносини, сприяти розвитку групи та ін. Внутрішньогрупові конфлікти зароджуються або як діадний міжособистісний конфлікт, що переростає діадні межі, втягуючи всіх членів групи, створюючи нестерпну психологічну атмосферу, або як не-збігання принаймні двох точок зору стосовно певної проблеми. Якщо проблема має ділову основу, то другий шлях позитивно характеризує конфлікт, оскільки він каталізує пошук нових ідей та рішень.

Для конфлікту на такому рівні характерна взаємозалежність сторін, коли вибір однієї сторони впливає на результати діяльності другої. Вибір, оптимальний для першої сторони, може привести до наслідків, невигідних для іншої сторони, і спричинити конфлікт

13/ Внутрішньоособистісний конфлікт – це конфлікт всередині психологічного світу особистості, який представляє собою зіткнення її протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цінностей, цілей, ідеалів).       Внутрішньоособистісним конфліктам властиві деякі особливості,

      – невідповідність структурі конфлікту (немає суб’єктів конфлікту в лиці окремих особистостей чи груп);       – специфічність форм протікання і прояву (протікає у формі тяжких переживань, супроводжується страхом, депресією, стресом, спричиняє невроз);       – латентність (його не завжди легко визначити, часто людина навіть сама не знає, що перебуває в стані конфлікту).       Виділяють наступні характеристики внутрішньоособистісного конфлікту:       1. В. к. проявляється в результаті взаємодії елементів внутрішньої структури особистості;       2. Сторонами в. к. виступають різнопланові інтереси, цілі, мотиви і бажання які одночасно існують в структурі особистості;       3. В. К. виникає тільки тоді, коли сили, які діють на особистість, є рівновеликі. В іншому випадку людина із двох бід вибере меншу, із двох благ – більше

      4. Будь-який в. к. супроводжується негативними емоціями.

Види внутрішньоособистих конфліктів

- К. потреб.  потреби протистоять одна одній і спонукаючи до різних дій.

- К. між потребою і соціальними нормами. Дуже сильна потреба може зіткнутися усередині нас із соціальним табу

- К. соціальних норм.  рівнозначний тиск двох протилежних соціальних норм.

За ціннісно-мотиваційною сферою особистості.

- Мотиваційний к.  несвідоме прагнення до володіння, вибором між двома позитивними тенденціями.

- Моральний к.  розбіжності між бажанням і обов'язком, моральними принципами ---- К. нереалізованого бажання або комплексу неповноцінності. розрив між бажаннями особистості і дійсністю, що може блокувати їхню реалізацію.

- Рольовий к.  неможливості реалізуватися в декількох ролях (міжрольовий внутрішньоособистий конфлікт), а також при різному розумінні вимог до даної ролі ( внутрішньо- рольовий конфлікт)

- Адаптаційний к.  порушення рівноваги між суб'єктом і навколишнім середовищем, порушення процесу соціальної або професійної адаптації.

- К. неадекватної самооцінки  переоцінка своїх претензій і недооцінка своїх можливостей.

- Невротичний к. тривале перебування особистості в стані внутрішньо особистого конфлікту, високий ступенем напруженості, роздвоєність і непевність в собі.

Причини внутрішньоособистого конфлікту

♦ внутрішні причини, що кореняться в суперечностях самої особистості;

♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в конкретній соціальній групі:

♦ зовнішні причини, обумовлені положенням особистості в суспільстві.

14/ Згідно 3 . Фрейду , людина є конфліктна за своєю природою. У ній від народження борються два протилежних інстинкти , що визначають його поведінку. Такими інстинктами є: ерос (сексуальний інстинкт , інстинкт життя і самозбереження ) і танатос ( інстинкт смерті , агресії , деструкції і руйнування). Внутрішньоособистісний конфлікт і є наслідком одвічної боротьби між еросом і танатосом . Ця боротьба , по 3. Фрейду , проявляється в амбівалентності людських почуттів , в їх суперечливості. Амбівалентність почуттів посилюється суперечливістю соціального буття і доходить до стану конфлікту , який проявляється в неврозі.

Вихідна система особистості, за 3. Фрейдом, така: "Воно", "Я" і "Над-Я" Усі складові керовані різними принципами: "Воно" —принципом задоволення, "Я" —принципом реальності, "Над-Я" —принципом належності.

В основі людської поведінки лежать потреби, які неможливо усунути. Ця теза дуже важлива в системі 3. Фрейда. Він обґрунтовано стверджував: потяг неможливо заборонити, його слід визнати і знайти йому відповідну форму задоволення. Інакше людина або захворіє, або розпочне приховане від людського ока "гріховне життя".

"Воно", за Фрейдом, створене примітивними бажаннями, інстинктами, біологічними спонуками (потягом). "Хочу, й край!" — таке гасло застосовує Фрейд для "Воно", а саме:

• прагнення до негайного задоволення;

• неготовність до врахування як внутрішніх, так і зовнішніх чинників;

• нездатність передбачати наслідки своїх вчинків тощо.

Проте доречно зауважити, що в дитинстві "Воно" виявляється як святість, бо дитині все, як правило, дається.

"Я" з'являється внаслідок контактів особистості із зовнішнім світом, який обмежує невпинні апетити "Воно"; "Я" вже розмежовує внутрішнє й зовнішнє, суб'єктивне й об'єктивне, бажане й реальне. Саме тому "Я" раціонально формує плани узгодження потрібного й можливого. Ці безпосередні імпульси прагнень 3. Фрейд назвав первинними процесами, логічне ж мислення — процесом вторинним.

Протягом життя людина осягає властивість світорозуміння через моральні засади, бо світ ділиться на добро і зло, красиве й потворне, справедливе й несправедливе. Моральне повинно бути пошановане, а хибне — покаране, відкинуте. Так за Фрейдом формується совість особистості, інстанція "Над-Я".

15/   

16/ К. Юнг в поясненні внутрішньоособистісних конфліктів виходить з визнання конфліктної природи самої особистісної установки. Він дав типологію особистості , яка до цих пір вважається однією з найбільш переконливих і широко використовується як в теоретичній , так і в практичній психології . Типологію особистості К. Юнг здійснює по чотирьох підставах (функціям особистості) : мисленню , відчуттям, почуттям і інтуїції. Кожна з функцій психіки , за К. Юнгом , може проявлятися у двох напрямках - екстраверсія і інтроверсія . Виходячи з усього цього він виділяє вісім типів особистості , так звані психосоциотип : мислитель - екстраверт ; мислитель - інтроверт ; ощущающий - екстраверт ; ощущающий - інтроверт ; емоційний- ний - екстраверт ; емоційний - інтроверт ; інтуїтивний -екстра - верт ; інтуїтивний - інтроверт .

Головним у типології Юнга є спрямованість - екстраверсія або інтроверсія . Саме вона визначає особистісну установку , яка в кінцевому підсумку і проявляється у внутриличностном конфлікті.

Так , екстраверт початку орієнтований на зовнішній світ. Він будує свій внутрішній світ відповідно до зовнішнім. Інтроверт ж спочатку занурений у себе . Для нього найголовніше - мир внутрішніх переживань , а не зовнішній світ з його правилами і законами. Очевидно , екстраверт схильний внутрішньоособистісним конфліктів більш , ніж інтроверт

17/ У поясненні внутрішньоособистісних конфліктів Е. Фромм намагався подолати біологічні трактування особистості і висунув концепцію « екзистенціальної дихотомії ». Відповідно до цієї концепції , причини внутрішньоособистісних конфліктів укладені в дихотомичность природі самої людини , яка проявляється в його екзистенційних проблемах: проблеми життя і смерті ; обмеженості людського життя ; величезних потенційних можливостях людини та обмеженості умовами їх реалізації та ін.

18/