Астенічний синдром з недавніх пір став дуже «популярним». Від нього страждають люди незалежно від віку, статі, професії та фізичної підготовки. Більше половини скарг людей на стан свого здоров’я мають те чи інше ставлення до астенії. Сам термін має грецьке походження – в перекладі «астенія» означає «слабкість», «безсилля». Її синоніми – астенодепресивний синдром, невростенічний синдром, нейроміастеыня. З приводу того, чи можна вважати астенію «повноцінної» хворобою, злагоди в медичному світі немає. Треба думати, вчені зрештою вирішать цю проблему, ми ж поки будемо називати астенію «станом».
Що це таке?
Астенія – це психопатологічне стан, що виявляється підвищеною стомлюваністю, слабкістю, дратівливістю, нестійким настроєм. Ви здивуєтеся – адже перераховані симптоми характерні для багатьох хвороб. Так, це так. Астенічний синдром часто є наслідком якого-небудь захворювання. Практично у половині випадків астенія (вона називається в цьому випадку органічна) «виростає» на грунті іншої хвороби.
Проте прояв астенії нерідко виникає і поза зв’язком з будь-якими хворобами. Слабкість і «знесиленого» можуть бути викликані психічним чи фізичним напругою – це так звана функціональна астенія. Спочатку астенічні синдроми, як правило, слабо виражені, однак з часом загострюються.
Астенічний синдром-це патологічний стан, що виявляється в стійкій втоми, яка розвивається після звичайної рутинної роботи і не проходить після відпочинку.
Причини астенії
При астенії, що розвинулася на грунті хвороби, частіше за все в якості причини виступають інфекційні захворювання, що надають токсичну дію на організм. Деякі вчені припускають, що хронічну втому провокують віруси, наприклад – вірус герпесу.
Що стосується функціональної форми астенії, то вона може виникнути у відповідь на тривалі стреси і перенапруження. Відзначається деяка сезонність астенії – особливо небезпечний у цьому сенсі весняний період з характерним для нього широким розповсюдженням авітамінозів.
Крім того, на розвиток астенії впливають збої біологічного ритму: тривалі й далекі перельоти, швидкі і часті зміни часових поясів. Тому зрозуміло, що до групи ризику по астенії входять люди, які працюють позмінно, і ті, чия професія пов’язана з перемиканням уваги. Існують фактори, причетні до виникнення астенії. Так, 13% астенічних синдромів пов’язано з порушенням сну, стільки ж – з розумовою перенапруженням, 18% – з фізичним перенапруженням і стресами на роботі.
Знаки астенії
Початкові симптоми астенічного синдрому-дратівливість і підвищена стомлюваність. Серед ранніх симптомів виділю також так звану «втому, не шукає спокою». Іншими словами, людина, незважаючи на загальну втому, уникає повноцінного відпочинку і постійно шукає собі роботу.
Обов’язкові ознаки астенії – слабкість, відчуття повного виснаження після мінімальних навантажень і підвищена стомлюваність. Однак, щоб діагностувати астенічний синдром, необхідна наявність ще хоча б двох з додаткових ознак – до них відносяться головний біль, що з’являється після напруження, дратівливість, біль у м’язах, запаморочення, порушення сну (постійна сонливість або завзята безсоння), нездатність розслабитися і диспепсичні явища .
Для астенії характерна гіперестезія – підвищена чутливість до світла, звуку, запахів і т.д. Хворі зазвичай скаржаться на те, що не переносять яскраве світло, гучну музику та інше. Навіть невелика біль у шлунку при астенічному синдромі відчувається як дуже сильна. Крім того, виникає порушення психічної діяльності: людина стає невпевненим у собі, відчуває страхи і тривогу, погіршуються його пам’ять і увагу, настрій весь час «стрибає». Відображається астенія і на сексуальному діяльності: знижується ерекція, пропадає лібідо.
Інформація
Втома і виснаження організму медики нерідко пояснюють прискоренням темпу сучасного життя, економічною нестабільністю і урбанізацією. Крім того, велику роль у цьому відіграє неправильне харчування, гіподинамія і забруднення навколишнього середовища.
СЕНЕСТОПАТИЧЕСКИЙ СИНДРОМ — состояние, при котором больной испытывает неопределенные, тягостные, крайне неприятные и мучительные ощущения (стягивание, натяжение, переливание, жжение, щекотание и т. п.) в различных частях тела: головном мозге, внутренних органах, конечностях, причем нередко обращают на себя внимание не обычность, часто вычурность этих ощущений. Путем тщательного обследования больных современными методами не удается выявить заболевания того или иного органа, объясняющего эти разнообразные и необычные ощущения. Если описываемые болезненные ощущения имеют оттенок сделанности, иными словами, если их возникновение связывается с действием посторонней силы (гипноз, электрический ток, колдовство и т. д.), то говорят о сенестопатических или сенсорных психических автоматизмах.
Сенестопатия в структуре отдельных болезней. Сенестопатические расстройства наблюдаются при непрерывно текущей шизофрении (в инициальном периоде параноидной формы или при вялотекущем процессе), в структуре приступов при рекуррентном или приступообразно-прогредиентном течении шизофрении, а также в картине депрессивных фаз маниакально-депрессивного психоза.
ОБСЕССИВНЫЙ СИНДРОМ (синдром навязчивых состояний) психопатологическое состояние с преобладанием явлений навязчивости. Обсессивному синдрому часто сопутствуют субдепрессивное настроение, астения и вегетативные расстройства. Навязчивости при обсессивном синдроме могут ограничиться одним каким-нибудь видом, например, навязчивым счетом, навязчивыми сомнениями, явлениями умственной жвачки, монофобией и т.д. В других случаях одновременно сосуществуют самые различные по своим проявлениям навязчивости. Возникновение и продолжительность навязчивостей различны. Они могут развиваться исподволь и существовать непрерывно длительное время: навязчивый счет, явления умственной жвачки и т.д.; они могут появляться внезапно, продолжаться короткий период времени, в ряде случаев возникать сериями, напоминая тем самым пароксизмальные расстройства. Во многих случаях обсессивный синдром, особенно когда в его структуру входят образные навязчивости, сочетается с другими психическими расстройствами. Одни из них постоянно сопровождают обсессивный синдром — элементы деперсонализаций, субдепрессия, астения; другие появляются в форме эпизодов лишь на высоте его развития. При умеренно выраженных явлениях навязчивости субдепрессивный фон ограничивается подавленностью с чувством неполноценности, неуверенности, а астения — симптомами раздражительности или раздражительной слабости. На высоте развития обсессивного синдрома, в первую очередь при фобиях, могут возникать галлюцинаторные расстройства. В этих случаях больной мысленно, часто с подробными деталями, образно представляет себе содержание или последствия возникшего навязчивого явления: при хульных мыслях — это картины циничного содержания; при навязчивых влечениях — совершаемое действие и его последствия; при фобиях — их последствия. Например, у больного со страхом высоты в воображении возникает ряд картин, отражающих моменты и последствия его падения. Такое галлюцинаторное расстройство получило название галлюцинаторных обсессий и относится к псевдогаллюцинациям Кандинского (J. Seglas, 1892, 1895; A. Pitres et E. Pegis,; 1897; С. А. Суханов, 1904). На высоте развития образных навязчивостей, в том числе при наличии галлюцинаторных обсессий, часто возникают двигательное беспокойство, способное достигать степени ажитации, и тревожно-депрессивный аффект. Обсессивный синдром при котором навязчивые явления возникают в форме отчетливых приступов, нередко сопровождается выраженными вегетативными симптомами: побледнением или покраснением кожных покровов, холодным потом, тахи- или брадикардией, ощущением нехватки воздуха, усиленной перистальтикой кишечника, полиурией и т.д. Могут наблюдаться головокружения и ощущения дурноты. Обсессивный синдром возникает при вялом развитии психических болезней, в дебюте психозов, в перитахииссий; он представляет собой частое расстройство при пограничных психических заболеваниях. При шизофрении обсессивный синдром возникает чаще всего на фоне неврозоподобных и психопатоподобных расстройств; при маниакально-депрессивном психозе, преимущественно в легких случаях и при циклотимии — в рамках смешанных состояний; при органических заболеваниях головного мозга и эпилепсии для возникновения обсессивного синдрома помимо основного процесса необходимо и наличие конституционального (психастенического) радикала. Обсессивный синдром может на длительное время усложняться, а в последующем и сменяться более тяжелыми психопатологическими расстройствами. При фобиях ипохондрического содержания в последующем часто наблюдается появление сверхценных ипохондрических идей (Д. А. Аменицкий, 1944). Нередко отмечается присоединение к обсессивному синдрому бреда и идеаторных психических автоматизмов. В ряде случаев образные навязчивости, в частности навязчивые сомнения, могут усложниться тревожной депрессией и депрессивным бредом. Постепенное присоединение симптомов психоза влечет за собой редукцию и последующее исчезновение обсессивного синдрома. Лишь изредка отмечается длительное сосуществование навязчивостей с отдельными идеаторными психическими автоматизмами (Р. А. Наджаров, 1955). Навязчивые действия могут со временем смениться двигательными стереотипиями. Обсессивный синдром требует дифференциального диагноза с бредом, сверхценными идеями и психическими автоматизмами; в некоторых случаях — с пароксизмальными состояниями при эпилепсии и органических поражениях ЦНС. При навязчивых состояниях "я" больного всегда противоборствует расстройству. Это противоборство может резко ослабеть на высоте развития обсессивного синдрома, но тотчас появляется в полной мере, как только интенсивность навязчивостей ослабевает. То же относится к критической оценке субъектом существующего у него навязчивого состояния. При бреде и сверхценных идеях "я" больного всегда защищает расстройство, т.е. критическое отношение к нему всегда нарушено. Кроме того, содержание почти всех бредовых идей резко отличается от содержания навязчивостей. Существуют редкие случаи, когда в начальных периодах развития бреда — преимущественно ипохондрического или супружеской неверности, к имеющимся бредовым расстройствам еще сохраняется осциллирующая критика: больной то уверен, то сомневается в правильности своих мыслей и борется с ними. В этих случаях иногда точно квалифицировать расстройство бывает очень трудно. От психических автоматизмов навязчивые состояния отличаются отсутствием ощущения сделанности, навязанности извне. Определяющие обсессивный синдром навязчивости непроизвольны и непреодолимы, но больной знает, что это расстройство связано с его собственным состоянием, а не с посторонним влиянием. В некоторых случаях ипохондрические фобии и навязчивые влечения, возникающие приступами в форме "клише", носят пароксизмальный характер, сопровождаются страхом, вегетативными расстройствами, чувством дурноты, резкой слабостью.
Що ж все-таки це таке?
Іпохондричний синдром – це болісно гиперболизированное побоювання за своє здоров'я, також переконаність у наявності тієї або іншої захворювання при відсутності реального захворювання.
На ранніх етапах розвитку психіатрії туга розглядалася як самостійне хвороба, пізніше стали вважати, що це тільки синдром, який акомпанує різні захворювання. Особливості іпохондрії визначаються хворобою, на фоні якого вона розвивається, тому існує ціла група іпохондричних синдромів (фобічний, депресивний, сенестопатические-іпохондричний, божевільною).
фобічних іпохондричний синдром
фобічний (невротичний) іпохондричний синдром виникає при неврозах – багатофункціональних (відновлених) розладах нервової системи, що виникли на тлі стресів і довгих емоційно-психічних навантажень. Як правило це думки про томному серцевому стражданні, злоякісної пухлини, венеричні захворювання і т.д., постійно турбують хворого. Такі думки піддаються переконанню. Почуття з боку внутрішніх органів при їх залежать від супутніх вегетативних порушень (вегетативна нервова система іннервує внутрішні органи і кров'яні судини, вона чуйно реагує на настрій хворого, викликаючи, наприклад, спазми підвідомчій їй гладкої мускулатури) і мають точне місцеперебування. В окремих випадках вони можуть з'являтися на тлі якого-небудь малозначне захворювання внутрішніх органів.
Депресивний іпохондричний синдром
Депресивний іпохондричний синдром розвивається на тлі депресивного стану. При пригніченому настрої з'являються стійкі, що не піддаються коректування думки про який-небудь невиліковної захворювання. У цьому нездорових запевняють катують болю з досить точної локалізації (місцеперебуванню). Депресивний іпохондніческій синдром не піддається переконанню і залишається до того часу, поки триває депресія. Спостерігається цей вид іпохондрії частіше при маніакально-депресивному психозі.
сенестопатические-іпохондричний синдром
сенестопатические-іпохондричний синдром зазвичай з'являється при уповільненої шизофренії в період, коли у хворого ще не розвинувся абсурд (стійке переконання в чому-небудь, не відповідному реальності). Сенестопатії – це млосні незвичайні почуття на шкірі, під шкірою в голові, в кінцівках, усередині тіла.
Описуючи свої відчуття, нездорові мовлять про почуття «як ніби до шкіри стосуються хутром, по ній безперервно проводять залізною щіткою, шкіру підігрівають, натягують, під шкірою відбувається якийсь рух, через голову проходять струменя холоду, судини в ній напружуються, вибухають, в суглобах відчувається пісок, кінцівки деформуються, нутрощі випікає, вони перевертаються, склеюються і т.д. ». Сенестопатії при шизофренії рясні, різні і непорівнянні зі звичайними почуттями, вони незмінною і принциповою частиною сенестопатические-іпохондричного синдрому. Цей синдром з'являється також при органічних захворюваннях центральної нервової системи (травмах, інсультах, пухлинах і т.д.). Одиничні сенестопатии зустрічаються при неврозах.
маячні іпохондричний синдром
маячні іпохондричний синдром з'являється при шизофренії та може протікати в трьох варіантах: паранойяльному, параноидном і парафренного. Абсурд – це невірне судження про що-небудь, обумовлене хворобливими причинами і не підтверджується об'єктивними даними.