ФЕОДОСІЯ, ІГУМЕНА ПЕЧЕРСЬКОГО

Бачив благий Бог терпіння і смирення отрока і навернув жорстоке серце батька його на милість до сина свого. Тоді повідомили йому отроки, сказавши: «Це вже четвертий день нічого не їсть і в одяг не хоче вбратися». Почувши це, батько пожалів його, боячись, що помре він від голоду і холоду. Покликав, ніжно поцілував і відпустив його. Було тоді щось дивне і плач великий, як за мертвим. Раби і рабині плакали, що володар їх йде від них, плакала дружина, втрачаючи чоловіка, батько і мати сина свого оплакували, що йде від них, і так із плачем великим проводжати його. Тоді воїн Христа вийшов із дому свого, наче птах, що вирвався з пастки, чи сарна з тенет, так і він швидко дійшов до печери своєї. Отці, побачивши його, запалали радістю великою, і стали прославляти Бога, що почув їхню молитву. Відтоді багато приходило у печеру за благословенням отців тих, а інші ставали ченцями з Божої благодаті.

Тоді великий Никон

та інший чернець монастиря святого Мини,

названого ім’ям боярина, порадились

і відійшли, бажаючи осісти окремо.

І, прийшовши до моря,

розлучилися тут, як апостоли Павло і Варнава,

на проповідування Слова Христового,

як написано у діяннях святих апостолів.

Боярин, пішовши до міста Константинополя,

зустрів острів серед моря

і на ньому оселився.

Прожив багато років, терплячи голод і холод,

і помер із миром.

І донині острів той називають Боярів.

Великий Никон пішов на Тмутороканський острів [11]

і знайшов чисте місце поблизу міста

і осів на ньому.

І з Божої благодаті прославилось місце те,

і воздвиг церкву Святої Богородиці на ньому,

і був там монастир славний,

й існує він донині, маючи за приклад Печерський монастир. Після того слуга Єфрем пішов у Константинополь і жив там в одному з монастирів. Пізніше він був повернений у країну цю і поставлений митрополитом у місті Переяславі. Це вже багато розповіли ми, що сталося потім, повернемося до того, що було після відходу святих отців тих.

Тоді блаженний отець наш Феодосій був поставлений священиком велінням преподобного Антонія і щодня правив він Божественну службу з великим смиренням, бо був він покірної та тихої вдачі, з простим розумом і сповнений духовної мудрості. Мав чисту любов до всієї братії, якої вже зібралося близько п’ятнадцяти. Преподобний Антоній, звикши жити сам і не терплячи ніякого гамору і розмов, зачинився в одній з келій печери, поставивши на своє місце блаженного Варлаама, сина боярина Іоанна. І звідти пізніше переселився Антоній на інший пагорб, викопавши печеру, і жив, не виходячи з неї, де і донині чесне тіло його лежить. Тоді божественний Варлаам поставив над печерою маленьку церкву в ім’я Святої Богородиці, наказавши братії збиратися там на божественну молитву. Вже всім відоме місце те, а раніше багато хто не знав про нього.

А яке спочатку було їх життя в печері,

і скільки горя й печалі перенесли через різні біди у місці тому,

Богу одному відомо,

і устам людським неможливо розказати.

І їжею їхньою був один житній хліб та вода.

В суботу ж і в неділю їли чечевицю;

і часто в ті дні, не маючи чечевиці,

їли лише овочі, зваривши їх.

І ще працювали тяжко:

одні плели взуття і клобуки,

й іншими ремеслами займались,

і носили це все в місто продавати,

і з того купували жито,

і, розділивши його,

кожен уночі свою частину молов

для випікання хліба.

І після того починали правити утреню,

а тоді знову займалися своїми справами.

Інші ж у городі копали,

щоб виростити овочі,

аж поки не наставав час божественного служіння,

і тоді всі, зійшовшись докупи у церкві,

співали певний час

і провадили святе служіння,

а тоді, поївши трохи хліба, кожен мав свої справи. І так, щодня трудячись,

жили у любові до Бога.

Отець же наш Феодосій, вищий за всіх у смиренні й послушанні, у праці, подвижництві і ділах тілесних, бо був тілом благий і кріпкий, радо всім слугував, і воду носив, і дрова з лісу на своїх плечах, всі ночі проводив, славлячи Бога. Коли братія спочивала, блаженний брав розділене жито і молов кожного частину і ставив на місце. Іншим разом, коли багато ґедзів і комарів, вночі сідав над печерою і, оголивши тіло своє до пояса, ткав вовну для плетіння взуття і співав псалми Давидові. Комарів і ґедзів було багато, через що все тіло його скривавлене було, і кусали вони, п’ючи кров його. Отець же наш не рухався, не вставав із місця цього, аж доки не наставала година заутреньої, і тоді перший з усіх він ішов до церкви. І ставав непорушно на своєму місці, не розпорошуючи увагу на дрібниці, вершив Божественне славослов’я, а також останнім полишав церкву. І за це всі любили його дуже, як батька, дивуючись смиренню його і покірливості.

Після цього блаженний Варлаам, ігумен братії печерської, княжим повелінням був призначений ігуменом у монастирі святого мученика Дмитрія [12]. Тоді братія, що жила в печерах, зібралася і згідно волі всіх сповістила преподобному Антонію, що обрала собі ігуменом блаженного отця нашого Феодосія, який і чернече життя налагодив, і Божі заповіді найкраще за всіх знає.

Отець же наш Феодосій, хоч і прийняв підвищення, не змінив свого смирення, пам’ятаючи Господа, що сказав: «Якщо хто з вас схоче бути вищим, хай буде скромніший за всіх і всім слуга». Тому він був смиренним, найскромнішим і всім слугував, подаючи собою усім приклад, і на діло першим з усіх виходив, і на святу літургію. І відтоді процвітало і примножувалося місце те молитвою праведника. Бо сказано: «Праведник, як пальма, зацвіте і, як кедр у Лівані, розмножиться». Примножувалася відтоді братія і процвітало місце те добрими звичаями і молитвами їхніми та іншими благочестями. І багато вельмож приходило до них за благословенням, від помість своїх віддаючи частину. Преподобний же отець наш Феодосій, який був воістину земним ангелом і небесною людиною, бачивши, що місце Це сумне, тісне й на все бідне, а братії примножилося, і церква, де збираються вони, вже мала, все ж ніколи не впадав у відчай, не тужив через те, а братію всю втішав, навчаючи не піклуватися про тілесне, а згадував Господні слова, говорячи їм: «Не турбуйтеся про те, що їсте чи у що вдягаєтеся: знає Отець небесний, що потрібно вам, а шукайте Царства Небесного, і все інше матимете ви». Блаженний так мислив, і Бог все, що треба йому, щедро посилав.

І тоді цей великий Феодосій

знайшов місце чисте недалеко від печери

і зрозумів, що тут можна воздвигнути монастир,

і з благодаттю Божою, зміцнившись вірою та упованням

і сповнившись Духом Святим,

почав готуватися заселити місце те.

І з Божою допомогою за короткий час

збудував церкву на тому ж місці

в ім’я святої та преславної Богородиці й пріснодіви Марії,

і, обговоривши, збудував келій багато,

і тоді переселився з печери з братією на місце те

року 6576 (1062).

І відтоді Божою благодаттю піднеслося місце те,

і був монастир славний,

і до цього часу він існує,

і називається Печерським,

поставлений святим отцем нашим Феодосієм.

Після цього послав одного з братії

в Константинополь до скопця Єфрема,

щоб він увесь устав Студитського монастиря переписав

і прислав йому.

І він преподобного отця нашого повеління виконав

і, переписавши весь устав монастирський,

послав божественному отцю нашому Феодосію.

І, отримавши його,

отець наш Феодосій наказав прочитати перед братією,

і з того часу почав у своєму монастирі

все робити по уставу монастиря Студитського,

і донині так чинять учні його.

І кожен, хто хотів бути чорноризцем,

приходив до нього,

і не відмовляв він ні убогому, ні багатому,

і приймав усіх із великим старанням,

бо і сам таким був, як вище було сказано:

коли прийшов із міста свого, бажаючи бути монахом,

і обходив всі монастирі,

але не схотіли його прийняти —

Бог так зробив для спокуси його.

І блаженний, згадуючи це і розуміючи,

яка печаль буває людині, що хоче прийняти постриг,

приймав з радістю всіх, що приходили.

І не відразу ж стриг його,

а наказував йому ходити у своєму одязі,

аж поки звикне до життя монастирського,

і після цього одягав його в чернечу ризу,

і випробовував його в усіх службах,

і лише тоді стриг його

й одягав у мантію,

коли буде ченцем випробуваним, чистим у житті,

і тоді буде обраний стати монахом.

І всі дні святої М’ясопусти святий отець наш Феодосій ішов у святу печеру свою, де і було поховано чесне тіло його. Там затворявся один до Вербної Неділі, а в п’ятницю того тижня, в годину вечірньої, приходив до братії і, ставши у дверях церковних, навчав їх та утішав для подвигу і посту. Себе ж недостойним називав, що в жодну неділю не працював так, як вони. Багато печалей і страждань принесли йому злі духи в печеру ту; ще й рани завдавали йому, як і про святого і великого Антонія пишеться. Але явився той, наказавши йому дерзати, і невидимо йому силу з небес подав для перемоги над ними.

Хто б не подивувався блаженному цьому, що жив у такій темній печері один, не боячись величезної кількості невидимих бісів, і стійко витримував, як хоробрий воїн, молячись Богу і Господу Ісусу Христу, закликаючи їх на допомогу собі. 1 так переміг він нечистих Христовою силою, що не сміли до нього і наблизитися, а лише здалеку являлися йому у видіннях. Після вечірньої він, бажаючи спочити, сідав за стіл і, так трохи поспавши, вставав на нічну молитву і бив поклони, стоячи на колінах. Сівши, як було сказано, чув він звуки від тупоту бісівського у печері, наче одні на колісницях їдуть, інші б’ють у бубни, а ще інші у сопілки дмуть, і так всі кричать, що трясеться печера від великого числа злих духів. Отець же наш Феодосій, все це чуючи, не лякався духів, не жахався серцем, а огороджував себе хрестом і, вставши, співав Псалми Давидові. І тут же величезний гам ставав нечутним. Як тільки після молитви сідав він, багато голосів бісівських чулося знову, як і раніше. І преподобний Феодосій вставав і починав співати Псалми, і гамір знову зникав. Це багато днів і ночей творили йому злі духи, щоб не дати йому і трохи відпочити, аж поки благодаттю Христовою не переміг він їх і не взяв від Бога влади над ними, відтоді не сміли вони і торкнутися того місця, де блаженний творив молитву.

А ще творили біси пакості в домі, де братія хліб пекла: коли борошно розсипали, коли закваску для випікання хліба розливали та інші пакості чинили. Тоді старший із тих, що випікали хліб, пішов і розповів блаженному Феодосію про пакості нечистих бісів. Той же, вірячи, що прийняв від Бога владу над ними, увечері пішов у той дім і, замкнувши за собою двері, пробув там до утреньої, творячи молитву. З того часу не з’являлися біси на тому місці, не чинили ніяких пакостей через заборону преподобного і молитву.

Мав собі за звичку великий отець наш Феодосій щоночі обходити келії всіх монахів, бажаючи побачити, як живе кожен. Коли чув, Що хтось молиться, ставав і славив Бога за нього, коли чув, як бесідують двоє чи троє, зійшовшись докупи, то, вдаривши рукою у двері, йшов, сповістивши тим про свій прихід. А наступного дня, покликавши їх, не одразу ж викривав їх, а здалеку розпочинав притчами говорити з ними, бажаючи побачити їх відданість Богу. Якщо брат був чистий серцем і палав любов’ю Божою, то цей швидко усвідомлював свою провину, падав, уклонявся і просив простити його. А якщо серце брата було затуманене бісівщиною, то цей стане, думаючи, що говорять про іншого, себе вважаючи чистим, аж поки блаженний не викриє його і, зміцнивши його епітілією, відпустить. І так усіх навчав молитися Богу і не говорити ні з ким під час вечірньої молитви, не ходити з келії в келію, а у своїй келії Богу молитися, якщо ж хто може, щоденно займатися ділами з Псалмами Давидовими на вустах.

Тому, почувши про праведне їх життя, князі та бояри приходили до великого Феодосія, сповідалися перед ним у гріхах своїх, верталися, маючи від нього велику розраду, а також приносили йому дещицю від набутків своїх на втіху братії, на влаштування монастиря свого. Деякі й села дарували їм. Найбільше любив блаженного христолюбивий князь Ізяслав, що сидів тоді на престолі батька свого і часто кликав його до себе, багато разів і сам приходив до нього і, наситившись духовними бесідами, повертався. Відтоді Бог возвеличив місце те, примножуючи все блаженне у ньому за молитвами угодника свого.

Отець же наш Феодосій заборонив воротареві після обіду відчиняти ворота будь-кому, і щоб ніхто не входив до монастиря до вечірньої, бо в післяобідній час відпочиває братія перед нічними молитвами та заутреньою.

І одного дня після обіду прийшов за звичкою христолюбивець Ізяслав з малим отроком: коли хотів їхати до блаженного, розпускав усіх бояр із дому свого, а лише з шістьма чи п’ятьма отроками приходив до нього. І, як було вже сказано, приїхав і зліз із коня, бо ніколи не в’їздив на двір монастирський, і, підійшовши до воріт, наказав відчинити, бажаючи увійти. Воротар відповів йому, що за велінням велебного отця не слід відчиняти ворота нікому, аж поки не прийде час вечірньої. Тоді христолюбивець знову звернувся до нього, щоб зрозумів, хто перед ним. І сказав: «Це я, і мені одному відчини ворота». Той же, не знаючи, що це князь, відповів йому так: «Говорю тобі, що наказано мені ігуменом навіть, якщо і князь прийде, не відчиняти ворота, але якщо дуже хочеш, почекай трохи, аж поки не прийде час вечірньої». Він же відповідав: «Я князь, чи і мені не відчиниш?» Тоді воротар подивився і, впізнавши князя, злякався, але не відчинив ворота, а побіг сказати блаженному, той же стояв перед ворітьми і чекав, як святий і верховний апостол Петро, який, будучи визволений ангелом із темниці, прийшов додому, де були учні його, і постукав у ворота, а рабиня, виглянувши, побачила Петра і від радості не відчинила ворота, а побігла сповістити учням про його прихід. Так і цей від страху не відчинив ворота, а швидко побіг сповістити блаженному христолюбцю. Тоді блаженний прийшов і, побачивши князя, поклонився йому, і після цього почав говорити йому христолюбець: «Отче, заборона твоя така, як сказав той чорноризець, якщо і князь прийде, не пускати його». Блаженний же відповів: «Тому говорять, владико славний, про повеління те, щоб в обідню годину не виходили браття з монастиря, а відпочивали у той час перед нічною молитвою. Твоє ж, Богом натхнене прагнення до Святої Владичиці нашої Богородиці, блаженне і душі твоїй на користь. І ми дуже раді приходу твоєму». Після того пішли вони до церкви і, помолившись, посідали. Так христолюбивий князь наситився солодкими словами, що текли з вуст преподобного отця нашого Феодосія, й велику користь мав від них, і пішов у дім свій, славлячи Бога. І від того дня ще більше почав любити його, і поважав його, як одного з найперших святих отців, і дуже слухався його, і робив усе, що повелівав йому великий отець наш Феодосій.

Божественний Варлаам, син боярина Іоанна, ігумен монастиря святого мученика Дмитрія, який воздвиг христолюбивий князь Ізяслав, пішов у святе місто Єрусалим. Там походив по святих місцях, повернувся у свій монастир, а через деякий час пішов у Константинополь, і тут обходив усі монастирі й купив усе, потрібне монастирю своєму, і поїхав конем у свою країну. Долаючи шляхи, вже у країні своїй він тяжко захворів. Тоді, дійшовши до міста Володимира, зайшов у монастир, що стояв поблизу міста, який називається Свята Гора, тут спочив у мирі, зустрівши кінець життя свого. І заповів тим, що були з ним, відправити тіло його в монастир святого і блаженного отця нашого Феодосія і там покласти, і все, що він купив у Константинополі — ікони й інше необхідне, наказав відправити туди, куди і його самого, і передати повелів блаженному, — так і заповідав він. Ті, доправивши тіло його, поклали в монастирі блаженного і преподобного отця нашого Феодосія по праву руку, де й донині гробниця та.

Тоді христолюбивий князь вибрав з монастиря великого отця нашого Феодосія одного з братії, що прославився у житті чернечому, на ім’я Ісаій, і поставив його ігуменом у монастирі своєму святого мученика Дмитрія; пізніше Ісаій за добре служіння Богу був поставлений єпископом міста Ростова.

Тоді великий Никон, після смерті Ростислава [13], князя острова того, послухавши людей, пішов до князя Святослава просити того, щоб пустив до них сина свого, аби сів він на тому столі. Як прийшов, навідався у монастир блаженного отця нашого Феодосія і, побачивши один одного, впали одне одному в обійми, поклонилися, і так обнявшись, довго плакали, бо багато часу не бачилися.

Після цього став умовляти того святий Феодосій не залишати його, аж поки вони живі. Тоді великий Никон пообіцяв йому, сказавши: «Тільки піду туди і в монастирі своєму все влаштую і одразу повернуся назад», що й зробив. Дібрався з князем Глібом [14] до острова того, і сів він на престолі у місті тому, Никон же вернувся назад. Тоді вернувся в монастир великого отця нашого Феодосія і все своє віддав блаженному, сам же з великою радістю корився йому.

Дуже любив його богонатхненний Феодосій, ставлячись до нього, як до батька. І якщо коли йшов куди, доручав йому братію, щоб дбав за них і поучав їх, бо він найстарший з усіх. А коли сам поучав братію у церкві духовними бесідами, наказував також і великому Никону прочитати з книг щось братії задля навчання, також і преподобному отцю нашому Стефану, що був тоді екзархом, останній став ігуменом того монастиря після смерті блаженного Феодосія, а тоді єпископом у Володимирській землі.

І про цих розповів, тепер наостанку про одного блаженного отця Феодосія розповідь поведу і про його гідні діла, з Божою благодаттю розповідаючи про освіченого отця нашого Феодосія.

Був він дійсно чоловіком Божим, світилом у всьому світі, осяваючи шлях усім чорноризцям: смиренням, розумом і послушанням та іншими ділами славлячись, працюючи щодня, не даючи ні рукам своїм, ні ногам відпочинку. Ще і в пекарню часто ходив і з пекарями з великою радістю тісто вимішував і хліб випікав. Був він, як говорив раніше, міцний тілом і сильний. Всіх страждущих навчав і зміцнював, утішаючи, щоб ніколи не поступалися справами своїми.

Одного дня зібралися на свято Святої Богородиці, і не було води. Вище згадуваний Федір був тоді келарем, який багато розповів мені про славного мужа цього. Він прийшов і сказав блаженному отцю нашому Феодосію, що нема кому принести води. Тоді блаженний, швидко вставши, почав носити воду з колодязя. І один із братії побачив, як він носить воду, і, швидко пішовши, сказав кільком із братії, які з готовністю прибігли і наносили води багато. А якось не було готових дров для приготування їжі, прийшов келар Федір до блаженного Феодосія і попросив, щоб повелів одному з братії, хто вільний на той час був, вийти і наготувати дров скільки потрібно. А блаженний відповів йому: «То я зараз вільний і піду». Наказавши братії на трапезу йти, бо був час обідній, сам же взяв сокиру і почав рубати дрова. Після обіду вийшла братія і побачила, як преподобний ігумен їхній, працюючи, рубає дрова, і, взявши кожний свою сокиру, стільки наготували дров, що користувалися вони ними багато днів.

Таким було прагнення до Бога блаженного і духовного отця нашого Феодосія, що мав смиренність і сумирність велику, наслідуючи у цьому Христоса, істинного Бога, який сказав: «Вчітеся у Мене, який лагідний і сумирний серцем». Тож, на такий подвиг рівняючись, смирявся, нижчим за всіх себе ставлячи і їм служачи, і подавав приклад усім. На роботу першим ішов і в церкву поперед усіх з’являвся й останнім виходив. Часто, коли великий Никон сидів і писав книжки, блаженний сідав скраєчку біля нього і ткав нитки, потрібні для цієї справи. Такими були того мужа смирення і простота. 1 ніхто ніколи не бачив, щоб він лежав чи омивав тіло своє, хіба лише руки мив. А одягом йому була свита з волосяниці жорсткої на тілі, зверху на ній інша свита. І та дуже погана була, заради того одягав її на себе, щоб не бачили волосяниці на ньому. За цей одяг багато невігласів докоряли і соромили його. Блаженний же з радістю приймав докори їх, пам’ятаючи слова Господні й утішаючись тим, радів: «Блаженні, — сказано, — коли докоряють вам, коли говорять всякі злі слова на вас, обмовляють через мене. Радійте у той день і возвеселітеся, бо нагорода ваша велика на небесах». Це згадуючи і цим тішачись, терпів блаженний докори і наклепи від усіх.

І одного дня пішов велебний отець наш Феодосій у якійсь справі до христолюбця князя Ізяслава, двір якого був далеко за містом. Коли прийшов, до вечора затримався у справах. І звелів христолюбець, аби поспав він уночі, на возі відвезти його до монастиря. І коли їхали шляхом, візник, побачивши його в такому одязі й подумавши, що він убогий, сказав йому: «Чорноризце, це ти щоденно відпочиваєш, а я втомлююся. Не можу верхи на коні їхати. А зробімо так: я ляжу на возі, а ти можеш на коні їхати». Тоді блаженний із великим смиренням встав, сів на коня, а той ліг на возі, і їхав шляхом, радіючи та славлячи Бога. А коли дрімати починав, тоді злазив, ідучи поряд із конем, аж поки не втомлювався, а тоді знову сідав на коня. Вже зоря сходила, і вельможі їхали до князя і здалеку впізнали блаженного і, злізши з коней, вклонялися блаженному отцю нашому Феодосію. Тоді сказав він отроку: «Вже, дитино, настав ранок. Сідай на коня свого». Той же, побачивши, що всі так уклоняються йому, злякався і затремтів, устав і сів на коня. Так їхали вони далі, а преподобний Феодосій на возі сидів. Всі бояри, що зустрічалися, вклонялися йому. Так доїхали до монастиря, і вийшла вся братія вклонитися йому до землі. Тоді отрок ще більше злякався, думаючи собі: хто ж це, що всі так уклоняються йому? І, взявши отрока за руку, повів Феодосій його у трапезну, там наказав дати йому їсти й пити, скільки схоче, ще і грошей давши йому, відпустив його. Про це розповідав людям сам візник той, а блаженний про це нікому не говорив, а знову щоденно повчав братію не впадати в гординю, а бути смиренним монахом, самому ставити себе нижче за всіх і не вивищуватися, всім покірним бути. «І коли ходите, — говорив їм, — руки схрещуйте на грудях своїх, і ніхто хай вас не перевищить у смиренні вашому, вклоняйтеся завжди один одному, як і слід монахам, і не ходіть з келії в келію, а у своїй келії хай кожен із вас молиться Богу». Цими та іншими словами щоденно, не перестаючи, навчав їх, а якщо чув від братії, що комусь являються біси, кликав того до себе, бо сам через усі спокуси пройшов, навчав і закликав протистояти диявольським підступам, не поступатися, не слабшати через бісівщину, не виходити з келії своєї, а постом і молитвою зміцнитися і Бога часто прикликати задля перемоги над злим бісом. Говорив їм, що так і йому спочатку було: «Однієї ночі співав я у келії Потрібні псалми, і став пес чорний переді мною, що мені не можна і вклонитися. Стояв він довго переді мною, я, підбурюваний ним, хотів ударити його, і став він невидимим мені. Тоді страх і трепет пройняли мене, що хотів я тікати з того місця, якби Бог не допоміг мені. І, відійшовши трохи від жаху, почав я ретельно Богу молитися і часто поклони бити, на колінах стоячи, і так прогнав я від себе страх, з того часу не боюся я їх, якщо являються перед очима моїми». Крім цих і багато інших слів говорив, зміцнюючи їх проти злих духів. І так відпускав їх, радісних і прославляючих Бога за таке навчання доблесного наставника і вчителя свого.

А це розповідав мені один з братії на ім’я Іларіон, говорячи, як багато зла заподіяли йому в келії злі біси! Коли лягав він на ліжко своє, багато бісів ходило і за волосся тягли його і, пхаючи, волочили його, а інші, стіну піднявши, кричали: «Сюди волочіть його, стіною придавимо». І так щоночі робили йому, і, не змігши вже терпіти, пішов, розповів преподобному отцю Феодосію про підступність бісівську. І хотів піти з місця того в іншу келію. Тоді блаженний умовляв його, говорячи: «Ні, брате, не йди з місця цього, бо хвалитимуться злі духи, що перемогли тебе і горе тобі заподіяли, і відтоді ще більше зла почнуть тобі творити, бо матимуть владу над тобою. А молися Богу у келії своїй, і Бог, побачивши твоє терпіння, пошле тобі перемогу над ними, що не посміють вони і наблизитися до тебе». Він же відповів йому: «Прошу тебе, отче, бо не можу жити в келії, де дуже багато бісів». Тоді блаженний, перехрестивши його, сказав йому: «Іди і будь у своїй келії, і відтепер не робитимуть тобі ніякого зла лукаві біси, і не бачитимеш ти їх». Він же, повіривши, поклонився святому і, пішовши, ту ніч ліг у келії своїй і спокійно спав. І відтоді підступні біси не сміли навіть наближатися до місця того, молитвами преподобного отця нашого Феодосія відігнані, втекли.

І це розповів мені той же самий чернець Іларіон. Мав він хист до написання книг, всі дні й ночі пишучи книги в келії у блаженного отця нашого Феодосія, той же псалми співав тихо і руками ткав вовну, чи робив якесь інше діло. Так одного вечора, коли робили вони кожен свою справу, зайшов економ, сповістивши блаженному, що наступного дня не буде за що купити братії ні їжі, ні чогось іншого, що їм потрібно. Блаженний відповів йому: «Ти бачиш, що вже вечір, а наступний день ще далеко. Тож іди, і почекай трохи, і молися Богу, щоб змилувався над нами і потурбувався про нас, якщо на те воля його». І, почувши це, економ пішов. Тоді, вставши, блаженний пішов у келію свою співати за звичкою 12 псалмів. І після молитви пішов і сів, роблячи своє діло. І знову прийшов економ, те ж саме кажучи. Тоді відповів йому блаженний: «Говорив же тобі, йди і молися Богу. Наступного дня підеш у місто і візьмеш у позику У торгівців те, що потрібно братії, а потім, як дасть Бог, віддамо борги з Божою допомогою, бо правильно сказано: «Не турбуйтеся про завтра, і Бог не залишить нас».

Тоді пішов економ, і з’явився світлий отрок у військовому вбранні, й поклонився, і, нічого не кажучи, поклав на стіл золоту гривну [15] і після того мовчки зник. Тоді блаженний встав, узяв золото і в сльозах молився у душі своїй. Потім, покликавши воротаря, запитав у нього, чи приходив хто до воріт цієї ночі. Той же поклявся, що ще завидна зачинені були ворота, і відтоді ніхто їх не відчиняв, і ніхто не приходив до них. Після того блаженний, покликавши економа, віддав йому золоту гривну і сказав: «Що скажеш, брате Анастасе, нема за що купити все необхідне для братії? Візьми це, піди і купи все, що треба братії. Про завтрашній наш день Бог потурбувався». Тоді економ, зрозумівши, упав і поклонився йому. Блаженний же навчав його, говорячи: «Ніколи не впадай у відчай, а будь міцний у вірі, всю печаль свою повідай Богу, який потурбується за нас, якщо на те Його воля. І зроби братії свято велике». Бог же тоді щедро дарував йому все, що потрібно було тому блаженному стаду.

Блаженний же всі ночі проводив без сну, молячи Бога з плачем і часто стаючи на коліна, як багато раз чули церковні служителі, коли наставав час утреньої і вони хотіли отримати його благословення. Й коли хтось із них, наблизившись, чув, як він молився і ревно плакав, часто б’ючись головою об землю, і відходив, то він, почувши, як хтось ходить, замовкав, вдаючи, ніби спить. Тоді той, хто приходив, стукав і просив: «Благослови, отче!» Блаженний мовчав, аж поки той тричі не постукає і не скаже: «Благослови, отче!» Тоді він, ніби щойно прокинувся, говорив: «Господь наш Ісус Христос благословить тебе, дитино» і тоді раніше за всіх з’являвся у церкві. Це кожної ночі робив він.

І був у монастирі його якийсь чорноризець, за саном священик. На ім’я Даміан, який ревно наслідував життя і смирення преподобного свого отця Феодосія. Багато хто говорив про доброту його і смирення, про життя і про сумирність, яким покірним усім був. Найбільше ж ті, що бували з ним у келії і бачили сумирність його і те, що не спав він ночами, а читав уважно святі книги і ревно молився, ці особливо багато розповідали про мужа цього. Коли захворів, то, відчуваючи кінець життя свого, молився Богу зі слізьми, промовляючи: «Господи мій, Ісусе Христе, обери мене прилучитися до слави святих отців твоїх і з ними причаститися царству твоєму, і не відлучи мене, молю тебе, Владико, від отця і наставника мого преподобного Феодосія, прийми мене з ним у тому світі, який приготував Ти праведникам». І коли він так молився (Богу), з’явився раптом біля ліжка його блаженний Феодосій, який, упавши на груди йому і цілуючи, сказав: «О, дитино, про що молився ти Господу, це він послав мене зараз сповістити тобі, що виконане буде прохання твоє, і зі святими прийнятий будеш, і з ними у Царстві Небесного владики будеш. І коли Господь Бог накаже мені залишити цей світ і прийти до тебе, тоді ми не розлучимося, а разом будемо на тому світі». І, сказавши це, став він невидимим. Тоді зрозумів той, що це видіння від Бога йому було, бо не бачив, як він входив через двері, ні як виходив, і на якому місці з’явився, на тому і невидимим став.