Документ Microsoft Word

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….............3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ....................................................................10

1.1 Творча активність: теоретичне дослідження проблеми…………………...............10

1.2 Індивідуально-психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку як передумова ефективного розвитку їх творчої активності……………….....................44

1.3 Види музичної діяльності в процесі розвитку творчої активності молодших школярів………………………………………………………………………….............73

Висновки до першого розділу........................................................................................100

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ІНТЕГРАЦІЇ РІЗНИХ ВИДІВ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ................................................................................102

2.1 Рівні розвиненості творчої активності молодших школярів та педагогічні умови її ефективного становлення……………………………………………........................102

2.2 Методика розвитку творчої активності молодших школярів у процесі інтеграції різних видів музичної діяльності……………………………………...........................133

2.3 Динаміка розвитку творчої активності молодших школярів……………............161

Висновки до другого розділу..........................................................................................173

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………............175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..………………………………….............178

ДОДАТКИ………………………………………………………………………...........199

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена змінами в суспільно-політичному житті, формуванням нових концептуальних засад реформування всієї системи вітчизняної освіти й завданнями, які випливають із національної доктрини розвитку освіти України XXI ст., де зазначається, що основна мета української системи освіти – створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, сформувати покоління, спроможні навчатися впродовж життя.

Сучасне суспільство потребує людей з активною життєвою позицією, здатних самостійно творчо мислити. І школа як основна базова ланка в системі освіти повинна допомогти успішному формуванню потенціалу української нації через розвиток творчої активності кожної окремої особистості.

Численні дослідження науковців у галузі психології, педагогіки, філософії доводять, що творча активність (якщо її не стимулювати і не підтримувати) з віком згасає, знижується пізнавальна активність та інтелектуальні можливості. Люди ж, які мали активну життєву позицію, багато і наполегливо працювали (тобто їхня діяльність мала активний характер), успішно реалізовували свій потенціал, більше того, збагачували його, виходячи на новий (вищий) якісний рівень. Школа має враховувати важливість сприятливих умов і стимулів у підтриманні творчої активності і намагатися організувати навчальний процес так, щоб кожна дитина, починаючи саме з молодшого шкільного віку, мала змогу реалізуватися як творча особистість. Залучення дитини до мистецтва, через діяльність у його галузі, є одним із сильних впливів на становлення особистості, розвиток її потенціалу та її практичну діяльність. Завдяки іманентним якостям мистецтво сприяє цілісному формуванню особи: її духовного світу, світогляду, морально-естетичних відношень, потреб і творчих здібностей.

Спілкування дитини з музикою стимулює процес внутрішнього самовдосконалення, що важливо не тільки для розвитку самої особистості, а й для розбудови здорового процвітаючого суспільства. Музичне мистецтво в образно-звуковій формі відображає й узагальнює досвід емоційного ставлення до навколишньої дійсності. Тому саме в музичній діяльності дитина має можливість найкраще реалізувати притаманну їй потребу в самовираженні. Залучення молодшого школяра до різних видів музичної діяльності створює широкі можливості для виявів та розвитку його творчої активності.

У психолого-педагогічній літературі проблемі активного творчого розвитку школярів присвячено чимало досліджень. До цієї теми зверталися педагоги: І.Лернер, Ш.Надірашвілі, С.Сисоєва, В.Сухомлинський, Т.Шамова, О.Яковлєва та ін.; психологи: Л.Виготський, Дж.Гілфорд, І.Маноха, В.Моляко, Я.Пономарьов, Н.Роджерс, В.Роменець, С.Рубінштейн та ін.

Ідея гармонійного розвитку особистості, її творчої активності із використанням комплексу різних видів музичної діяльності розробляється в працях Ю.Алієва, О.Апраксіної, Б.Асаф’єва, Н.Ветлугіної, Н.Гродзенської, Ж.Далькроза, Н.Ковіна, Д.Колда, Ю.Ласоцького, Ю.Поврожняк, М.Румер, Х.Томсона, В.Шацької, Б.Яворського та ін.

Проблеми музично-творчого розвитку особистості вивчали Е.Абдулін, П.Анісімов, О.Апраксіна, В.Бєлобородова, Б.Брилін, Н.Ветлугіна, Л.Дмітрієва, Д.Кабалевський, В.Каратигін, О.Лагутін, А.Маслов, О.Олексюк, В.Петрушин, Г.Рігіна, О.Рудницька, Б.Теплов та ін.

Особливості психологічного розвитку індивідуальності молодших школярів досліджували Г.Абрамова, М.Акімова, І.Бех, Л.Божович, Л.Виготський, О.Гусєва, В.Давидов, О.Данілова, Д.Ельконін, Е.Еріксон, В.Козлова, Н.Лейтес, О.Матюшкін, Ж.Піаже та ін.

Однак, назріла потреба нових підходів до формування творчої особистості учня, створення ефективної системи роботи, спрямованої на розвиток активності школярів на основі спілкування із музичним мистецтвом.

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки дослідженням проблем становлення творчої активності займалися: С.Діденко, Н.Біла, Н.Вишнякова, Т.Волобуєва, Д.Іванова, О.Лобова, О.Сущенко. У цілому позитивно оцінюючи здобутки зазначених дослідників, слід, однак, зауважити, що ряд питань висвітлені лише частково. Зокрема йдеться про походження та структуру поняття творчої активності, критерії та показники педагогічного діагностування рівнів розвиненості творчої активності учнів молодших класів у галузі музичного мистецтва; особливості інтеграції різних видів музичної діяльності та їхній вплив на формування творчої особистості. Фрагментарними видаються рекомендації щодо створення спеціальних психолого-педагогічних умов для розвитку творчої активності.

Актуальність та недостатня розробленість ряду істотних питань розвитку творчої активності молодших школярів при нагальній потребі в розв’язанні зазначеної проблеми обумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Розвиток творчої активності молодших школярів у процесі інтеграції різних видів музичної діяльності”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано в межах загальної концепції, яка входить до комплексного плану наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв, а саме: концепції вдосконалення фахової підготовки спеціалістів у галузі музичного мистецтва. Тему узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №6 від 18.06.2002р.).

Об’єкт дослідження – процес навчання і виховання учнів 1-3 класів загальноосвітньої школи на уроках музики.

Предмет дослідження – зміст, форми і методи розвитку творчої активності молодших школярів на основі інтеграції різних видів музичної діяльності.

Мета дослідження – теоретично обгрунтувати й експериментально перевірити методику розвитку творчої активності молодших школярів (1-3 класи) у різних видах музичної діяльності на уроках музики.

Завдання дослідження:

– проаналізувати філософські та психолого-педагогічні аспекти сутності поняття “творча активність особистості”;

– розкрити сутність і специфіку різних видів музичної діяльності (сприйняття, виконання, створення музики, здобуття музично-теоретичних знань);

– з’ясувати психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку в контексті досліджуваної проблеми;

– визначити структурні компоненти творчої активності молодших школярів та виявити тенденції динаміки рівнів її розвиненості;

– розробити та експериментально перевірити методику розвитку творчої активності учнів 1-3 класів загальноосвітніх навчальних закладів.

Методологічною основою дослідження стали: концепції основоположників філософської науки щодо витоків творчості (Августин, Аристотель, Демокріт, Дунс Скотт, Платон, Фома Аквінський); положення сучасних вітчизняних та зарубіжних філософів про сутність творчої діяльності особистості (А.Бергсон, М.Бердяєв, Дж.Гілфорд, В.Соловйов, О.Шумілін, П.Енгельмейєр); положення щодо психологічної основи творчої обдарованості (І.Маноха, О.Матюшкін, В.Моляко, Я.Пономарьов, В.Роменець) та активності (О.Єршов, О.Лазурський, А.Маслоу, В.Мясіщев, Ш.Надірашвілі, С.Рубінштейн, Д.Узнадзе); висновки психологів про особливу цінність молодшого шкільного віку для розвитку творчого потенціалу особистості (Д.Богоявленська, І.Бех, Л.Виготський, О.Данілова, Д.Джола, Н.Лейтес, О.Смірнов, А.Щербо, П.Якобсон); педагогічні концепції та ідеї щодо реалізації виховного впливу музичного мистецтва на розвиток творчої активності, формування духовної та естетичної культури особистості (Б.Асаф’єв, Б.Брилін, Д.Кабалевський, Г.Коган, О.Олексюк, О.Ростовський, О.Рудницька, В.Шацька, Б.Яворський).

Методи дослідження. Розв’язання поставлених завдань здійснювалось із використанням взаємодоповнюючих загальнонаукових методів теоретичного та емпіричного дослідження, які забезпечили можливість комплексного пізнання предмета дослідження.

Теоретичні методи: теоретичний аналіз і синтез філософської, психологічної, педагогічної, музикознавчої літератури з проблеми дослідження; порівняння, систематизація, класифікація, узагальнення теоретичних та експериментальних даних. Емпіричні методи: спостереження, анкетування, тестування, бесіди, інтерв’ю, оцінювання – рейтинг, педагогічний (констатуючий, формуючий) експеримент; статистичні: якісний і кількісний аналіз результатів дослідного навчання, комп’ютерні методи статистичної обробки даних.

Організація дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась у три етапи відповідно до сформульованих завдань та мети дослідження.

На першому з них (1998-1999рр.) проаналізовано філософські, психолого-педагогічні, музикознавчі праці з досліджуваної проблеми; вивчено стан цієї проблеми в теорії і практиці з метою конкретизації предмета, визначення основних напрямків та завдань дослідження; узагальнено передовий педагогічний досвід в сфері музичного навчання та виховання; відібрано методи дослідження та розроблено програму експерименту.

На другому етапі (1999-2000рр.) було розроблено і теоретично обгрунтувано концепцію, систему педагогічних впливів та модель становлення творчої активності молодших школярів; проведено констатуючий експеримент з метою визначення критеріїв та рівнів розвитку творчої активності дітей.

На третьому етапі (2000-2003рр.) було апробовано концептуальні положення дослідження та впроваджено у практику організаційно-методичну систему розвитку творчої активності учнів 1-3 класів; вивчено процес становлення творчої активності молодших школярів на уроках музики та розроблено методичні рекомендації; проаналізовано і узагальнено результати формуючого експерименту; здійснено математичну обробку даних та їхню інтерпретацію.

Експериментальною базою дослідження були такі загальноосвітні школи: №75 м.Києва, №16 м.Харкова, “Первоцвіт” м.Львова, №33 ім. В.Симоненка м.Черкаси. До науково-педагогічного експерименту залучено 482 учні 1-3 класів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше розроблено, експериментально перевірено та впроваджено організаційно-методичну систему, яка забезпечує цілісний розвиток творчої активності молодших школярів через інтеграцію різних видів музичної діяльності (сприйняття, виконання, створення музики, здобуття музично-теоретичних знань). Удосконалено зміст та розроблено власну структуру поняття творчої активності як особистісно-діяльнісної характеристики; визначено критерії та показники педагогічного діагностування рівнів розвиненості музично-творчої активності учнів молодших класів відповідно до її структурних компонентів (мотиваційного, афективного, поведінкового). Обгрунтувано педагогічні умови ефективного становлення творчої активності дітей молодшого шкільного віку, які включають: залучення дитини до активної діяльності в галузі музичного мистецтва та накопичення нею позитивного досвіду творчості у різних видах музичної діяльності; сприяння становленню учня як суб’єкта творчості та утворенню позитивної Я-концепції; забезпечення можливостей найповнішого вияву свого творчого потенціалу. Набула подальшого розвитку методика загальної музичної освіти за рахунок використання методів арт-терапії, ігрової та музичної психотерапії для діагностики і розвитку творчої активності учнів початкової школи.

Теоретичне значення дослідження полягає в філософському та психолого-педагогічному обгрунтуванні поняття “творча активність”; у виявленні сутності, детермінант і джерел її розвитку; визначенні змісту та структури творчої активності у сфері музичного мистецтва; висвітленні педагогічних умов ефективного формування творчої особистості у молодшому шкільному віці.

Практичне значення дослідження полягає у репрезентації та апробуванні системи педагогічних впливів на розвиток творчої активності під час здійснення педагогічного експерименту в початковій школі; розробленні методики діагностики рівнів розвиненості творчої активності молодших школярів; підготовці конкретних методичних рекомендацій щодо розширення творчих можливостей учнів 1-3 класів.

Висновки та рекомендації, викладені у дисертаційному дослідженні, впроваджено у навчальний процес загальноосвітніх шкіл: №75 м.Києва (довідка №44 від 09.04.04), №16 м.Харкова (довідка №226 від 07.04.04), “Первоцвіт” м.Львова (довідка №45 від 12.05.04), №33 ім. В.Симоненка м.Черкаси (довідка №179 від 18.05.04).

Апробація результатів. Основні положення й результати дослідження доповідались і обговорювались на міжнародній науково-практичній конференції “Психолого-педагогічні аспекти вдосконалення інструментально-виконавської підготовки вчителя музики: міжнародний досвід” (Тернопіль, 2000); на міжнародній педагогічній конференції “Музична освіта і розвиток творчої особистості” (Київ-Ворзель, 2002); на науково-практичній конференції “Музичне мистецтво України: теорія, практика, перспективи розвитку” (Київ, 2001); на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасного українського музичного мистецтва” (Київ, 2002); на засіданнях кафедри теорії музики і музичного виховання Київського національного університету культури і мистецтв; на курсах, семінарах, методоб’єднаннях учителів початкових класів шкіл м.Києва, протягом 1999-2004р.р.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації знайшли своє відображення у 4 статтях, що надруковані у фахових виданнях.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (302 найменування, з них 13 іноземною мовою), 19 додатків. Загальний обсяг дисертації – 217 сторінок (разом із 3 графіками, 6 таблицями, 15 діаграмами). Основний текст складає 177 сторінок.

1.2. Індивідуально-психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку як передумова ефективного розвитку їх творчої активності

Розвиток творчої активності зумовлений психологічними особливостями людини. Вони є своєрідними, мають неповторні взаємоінтегруючі зв’язки на кожному віковому етапі формування особистості. По мірі пристосування дитини до зовнішнього середовища відбувається її розвиток, у процесі якого не просто відтворюються ланки раніше складеної низки, а виникають усе нові й нові форми, нові поєднання, нові взаємовідносини, нова субординація психічних функцій та особистісних якостей.

Для ефективності будь-якого виховного впливу на учня початкової школи необхідно знати дитину в цілому, її особливості, властивості, якості особистості, її прагнення, мотиви, спонуки, потреби. Отже, глибоке вивчення особливостей молодшого школяра є доцільним, оскільки дає можливість урахувати всі (навіть найменші і приховані) психологічні моменти, що сприяють чи заважають розвитку творчої активності.

На початку шкільного періоду дитина вже має матеріал, з якого складатиметься її особистість: екзистенційні переживання і можливість їх вираження словом; самовплив як автономність активності; силу власного “Я” як діапазон змін під впливом іншої людини; психологічну дистанцію з іншою людиною і можливість впливу на неї; диференційоване ставлення до інших людей (свої – чужі); диференціацію різних видів реальності і правил діяльності в них; статеву ідентифікацію 2, с.455.

Дитина вже готова до експерименту над різними виявами життя, оскільки має вже достатньо сил і енергії, що дозволяють їй досягати мети більш адекватним шляхом; знає цінність переживання власної сили і підприємливості. Вона освоює свій психологічний простір і можливість жити в ньому. Однак дитина ще не усвідомлює міру своїх фізичних та розумових сил, тому її вплив на себе та інших може бути надлишковим. “Виключна напруга та стрімке розширення сфери інтересів, – як наголошує О.Матюшкін, – у цьому віці подібно вибуху” 204, с.33. Дитині цікаво все, вона жадає навчатися; і її життєва сміливість дозволяє оволодівати цілими сферами знань, які є недоступними для фантомної свідомості дорослого 2, с.468.

Г.Абрамова зазначає, що молодший школяр вже може виправдати сподівання дорослих, тобто вести себе так, як того хочуть вони. Але тут криється небезпека: прагнучи догодити оточуючим, вести себе згідно з їх потребами і бажаннями, дитина відділяється від себе самої, перестає приймати та вірити іншим і самій собі, тобто втрачає природну конгруентність 2, с.104. Це одразу ж дуже негативно позначається на творчій активності школяра: вона пригнічується та перестає розвиватися. Учень намагається видаватися розумним, подобатись, але може діяти й “як не насправді”, застосовуючи для впливу на себе і оточуючих відомі йому закономірності людських відносин та якості предметів. Дитина поступово позбавляється егоцентричної позиції, визначає своє “Я” через дистанцію з іншими, вчиться ставити мету, вибирати тему у відносинах з людьми, вводити себе у певний стан. Дорослішаючи, школяр стає серйознішим, більш зосередженим, конкретизуються міміка та рухи. Освоєння школярем різних позицій урізноманітнює і його поведінку 2, с.454-455.

В шкільному віці в дитини вперше з’являється стійка форма особистості та світогляду, тобто вона стає більш соціалізованою та більш індивідуалізованою 2. Сприйняття і переживання себе як “соціального індивіда” породжує в дитині потребу в такій діяльності, яка мала б значення не тільки для особистості, а й для суспільства. Усвідомлення свого соціального “Я”, утворення нової внутрішньої позиції та прагнення її реалізувати визначають особливості розвитку молодшого школяра. На думку Л.Божович, відсутність можливості посісти нове місце і виконувати серйозну суспільно значиму діяльність породжує протест з боку дитини і як наслідок – кризу семи років 38, с.213-227.

У зв’язку з переходом до шкільного віку дитина різко змінюється, що робить ефективність виховного впливу на неї більш проблематичною. Характерною ознакою кризи семи років, відзначає Л.Виготський, є втрата дитячої безпосередності внаслідок зародження диференціації внутрішньої і зовнішньої сторін особистості дитини. Між переживанням і безпосереднім вчинком семирічної дитини вклинюється інтелектуальний момент. Завдяки цьому в молодшого школяра виникає осмислена орієнтація у власних переживаннях, нові зв’язки між ними, узагальнення почуттів та їх гостра боротьба. Симптоми кризи, що виявляють себе в немотивованій поведінці (неприродній, нарочитій, манерній, капризній – дитина удає з себе паяца), з часом зникають, проте залишаються такі важливі новоутворення цього періоду, як самолюбство та самооцінка 53, с.376-385.

Виникнення кризи семи років також зумовлено мірою готовності дитини до школи і насамперед її здатністю встановлювати новий тип спілкування, взаємодії з дорослими. Як стверджує І.Бех, для сучасних першокласників характерна “демократичність” у стосунках з учителем, мимовільність поведінки, невміння регулювати свої дії відповідно до норм шкільного життя. Вони погано розуміють та протидіють таким вимогам вчителя, як “потрібно”, “не можна”, “виконай до кінця” 31, с.107. Слід враховувати, що дітям семирічного віку важко зрозуміти фрази, які містять більше восьми слів. Тому доцільніше використовувати стислі вказівки щодо спрямування діяльності дитини, не зловживати аргументацією, яка її втомлює 31, с.114.

Молодші школярі досить контактні, але вже не такі безпосередні навіть у комунікативній діяльності. Ця особливість пов’язана з перетвореннями рефлексії зовнішніх дій на рефлексію когнітивних процесів та розвитком самосвідомості учня. Так, в результаті інтелектуалізації, усвідомлення переживання та вчинку дитина починає відділяти себе від контексту ситуації, свідомо контролювати й коригувати свої дії, які вже не є безпосереднім відображенням власного ставлення до ситуації. Роз’єднанню в часі мислення та дії сприяє також формування внутрішньої мови 2, с.290. Поведінка стає багатоплановою: роз’єднуються реальність та вимисел, світ предметів та відносини, виділяються й усвідомлюються почуття та їх взаємоперехід. Відтак диференціація внутрішнього й зовнішнього світу дозволяє молодшому школяреві вирізняти зв’язок між спонуканням та поведінкою, між наміром та вчинком, між бажанням та способом його реалізації 77, с.72-75. Дітям цієї вікової категорії вже під силу не тільки розрізнення способу й результату, а й пошук декількох способів вирішення проблеми та їх застосування у незнайомих ситуаціях. Така пошукова активність є важливим компонентом творчої активності і тому означені новоутворення відіграють важливу роль у її розвитку.

У молодшому шкільному віці закладаються і культивуються основи багатьох психічних якостей. Він багатий на приховані можливості, які важливо вчасно помічати й підтримувати. Глибокі зміни, що відбуваються у психіці дитини протягом молодшого шкільного віку, свідчать про великі можливості її розвитку. Як зазначає О.Данілова, вже на якісно новому рівні реалізується потенціал розвитку дитини як активного суб’єкта, що пізнає навколишній світ і самого себе та набуває власного досвіду діяльності в цьому світі. Перетворень зазнає інтелект, особистість, соціальні відносини. Це період позитивних змін і досягнень, таких як організованість, самоконтроль, зацікавлене ставлення до навчання тощо 71, с.204-205.

Загальновідомо, що особливе місце у психічному розвитку дитини належить її діяльності. Діяльність, специфічна для даного віку, зумовлює зрушення у психіці дитини та весь хід її розвитку. Внаслідок взаємопроникнення особистості та діяльності у процесі активності відбуваються зміни в їх структурі, вони оновлюються та отримують поштовх для свого подальшого розвитку. В активній усвідомленій діяльності розкривається безліч творчих можливостей.

Відокремлення соціальної сутності власного буття в самосвідомості дитини породжує необхідність адекватного відображення соціальної дійсності, орієнтації в ній, а значить таку діяльність, в якій школяр зміг би реалізувати свою суспільну сутність. Тому гра, основний вид діяльності дошкільника у пізнанні навколишнього середовища та самореалізації, перестає задовольняти молодшого учня.

Провідним видом діяльності для дитини молодшого шкільного віку стає навчання, що відрізняється від ігрової діяльності своєю цілеспрямованістю, обов’язковістю, довільністю й результативністю. У навчальній діяльності суттєво змінюються мотиви поведінки особистості, відкриваються “нові джерела розвитку її пізнавальних і моральних потреб” 69, с.48. Саме у процесі навчання формуються основні психологічні новоутворення цього періоду: нова форма мислення (теоретичне), пізнавальні інтереси, потреби, самоконтроль, тощо.

Як зазначає Д.Ельконін 281, навчальна діяльність є суспільною за формою, змістом і смислом та індивідуальною за результатами, бо засвоєні у процесі навчання знання, уміння, навички, способи дій є здобутком кожного окремого учня. Прийшовши до школи, дитина вперше починає виконувати суспільно значиму та суспільно оцінювану діяльність, в якій формуватимуться основні психічні процеси та якості особистості. У зв’язку з переходом до систематичного навчання, засвоєння наукових знань відбувається революція в уявленнях дитини про оточуючі предмети та явища дійсності, яка виявляється в утворенні нової позиції дитини щодо оцінки речей та змін, що відбуваються в них. Якщо раніше дитина мала лише власну безпосередню точку зору, то тепер вона змушена викладати свої судження з об’єктивно-суспільної позиції. Крім того, безпосередня система відносин з вихователями змінюється на опосередковану. Тобто, для нового спілкування з дорослими (вчителями) потрібно оволодіти певними засобами: вмінням правильно сприймати зразки дій та адекватно інтерпретувати оцінювання вчителем власних дій та їх результатів. Для молодших школярів це є досить складним завданням, адже в них ще немає притаманної дорослому здатності диференціювати свою діяльність і себе. Тому низька оцінка діяльності дитини сприймається нею як низька оцінка її особистості, а будь-яке порівняння чи протиставлення школяра з кимось іншим, “зразковим” призводить до песимістичної оцінки власних можливостей 31, с.106-107. Позитивні ж оцінки педагога підвищують тонус нервової системи, збільшують ефективність виконуваної діяльності, в той час як негативні – створюють пригнічений настрій, гальмують фізичну, розумову і творчу активність. Однак, надмірні схвалення за незначні успіхи переконують дитину в тому, що вона малоздібна, не здатна на більше. Дитина повинна знати, що дорослі бачать її реальний потенціал, і що там, де вона може рости, її будуть стимулювати та підтримувати, а там де вона ще безпомічна, їй допоможуть 31, с.113.

Протягом молодшого шкільного віку розвивається мотивація навчання. Так, інтерес до знань збагачується інтересом до способів здобування знань, зароджується інтерес до додаткових джерел отримання знань. Стають дієвішими соціальні мотиви: якщо на початку навчання розуміння соціальної його значущості у дитини ще не диференційоване, то з часом усвідомлення причин необхідності навчання поглиблюється. Позиційність соціальних мотивів виявляється у бажанні школяра відчути схвальне ставлення вчителя та батьків. Мотиви колективної співпраці мають досить загальний характер 172, с.17. І хоча в системі сучасної освіти дитину навчають діяти переважно за інструкцією, той момент, що учень навчається розуміти, усвідомлювати й утримувати протягом тривалого часу, навіть, запропоновані дорослими певні цілі, є безперечно позитивним у розвитку його творчої активності. Адже творчість потребує неабиякої концентрації, уваги, зосередженості протягом тривалого часу. Здатність до довготривалої концентрації є запорукою успіху творчої діяльності, а отже, є важливою якістю творчої особистості, що забезпечує ефективність всіх творчих процесів. Ще одним важливим моментом для розвитку творчої активності є те, що в молодшому шкільному віці розвивається вміння самостійно ставити мету та співвідносити її зі своїми можливостями.