M01285 СОЦІОЛОГІЯ печать

21

структур не можуть відноситися до вищої страти. Хоча в них високі доходи, можливо, висока освіта і сильна влада, але їх заняття не користується престижем у громадян. Воно засуджується. Суб'єктивно вони можуть вважати себе членами вищого класу і навіть підходити по об'- єктивним показником. Проте, їм не вистачає головного - визнання інших. Маються на увазі великі соціальні групи: члени вищого класу (страти) і все населення. Вища страта ніколи не визнає їх своїми, тому, що вони компрометують її в цілому. Населення ніколи не схвалить мафіозну діяльність, тому що вона суперечить традиціям, ідеалам, а також офіційним юридичним законам цивілізованого суспільства.

Виміри, параметри добору індивідів (груп) у страту можуть бути й іншими. У будь-якому випадку, шкала стратифікації того чи іншого суспільства повинна бути пов'язана з пануючими в ньому цінностями. Приміром, суспільство, у якому цінується походження (аристократія, плебеї), до вимірів стратифікації додасть шкалу «походження».

Оскільки страти виділяються в основному по розподілу результатів праці (матеріальних благ) і по статусному положенню, то в різних людей (груп) формується неоднаковий спосіб життя. Спосіб життя робить ту чи іншу статусну групу носієм різних умовностей, норм, традицій, що підтримують і зберігають страту як таку, перешкоджаючи проникненню в неї чужинців.

2.2Історичні типи стратифікації

Усоціології відомі 4 історичних типи стратифікації - рабство,

касти, стани (рос. “сословия”) і класи. Перші 3 характеризують закриті суспільства, а останній тип - відкрите. Закритим є таке суспільство, де соціальні переміщення з нижчих страт у вищі чи цілком заборонені, чи істотно обмежені. Відкритим називається суспільство, де переміщення з однієї страти в іншу ніяк офіційно не обмежуються.

Рабство - економічна, соціальна і юридична форма закріпачення людей, що граничить з повним безправ'ям.

Кастовий порядок закріплений індуською релігією. Кастою називають соціальну групу (страту), членству в якій людина зобов'язана винятково своїм народженням. В Індії 4 касти: священики, воїни, купці, а також робітники і селяни. Обособленно існують недоторкані, котрі займають найнижчу суспільну позицію. Крім цього, є близько 5 тисяч не основних каст і підкаст.

Стани передують класам і характеризують феодальні суспільства. Стан - соціальна група , що має права й обов'язками, закріплені

22

звичаєм чи юридичним законом, що передаються в спадщину. Стани ґрунтувалися на земельній власності. Членство в стані визначалося спадковістю. Права й обов'язки визначалися юридичним законом і освячувалися релігійною доктриною.

Класи - великі соціальні групи, що відрізняються стосовно засобів виробництва а також по ролі в громадській організації праці. Промислова революція 18-19 ст. породила дрібну буржуазію (у минулому

-ремісники і торговці). Селяни, що мігрували в міста, утворили нову страту - найманих робітників. Став формуватися новий тип економіки

-капіталістичний. На історичну арену вийшли нові професійні групи (робітники, банкіри, підприємці), що вимагали визнання свого статусу. Новостворені соціальні спільноти назвали класами.

Як би не називали страти (класи), основних є тільки три: вища, середня, нижча. Не основні страти (класи) виникають за рахунок шарів, що лежать усередині однієї з основних страт. Між двома полюсами класової стратифікації (вищою і нижчою стратими) розташована та частина населення, яку прийнято називати середнім класом. В індустріально розвинених країнах він становить більшість (60-80 %).

Середній клас - унікальне явище у світовій історії. У суспільстві виконує специфічну функцію стабілізатора. Чим він більше, тим менша можливість революцій, міжнаціональних конфліктів, соціальних катаклізмів. Середній клас розводить два протилежних полюси - багатих і бідних. Це самий широкий споживчий ринок для дрібного і середнього бізнесу. У нього входять ті, хто має економічну незалежність: власники підприємств, фірм, приватних практик, науковці, священики, лікарі, адвокати - соціальний хребет суспільства.

В кожному суспільстві існує своя пануюча еліта. М. Міллс, провівши дослідження американських мультимільйонерів (представників поколінь 1900 р., 1925 р., 1950 р.), встановив дуже важливу тенденцію: поповнення пануючої еліти відбувається головним чином за рахунок неї самої. Багатство має кумулятивний ефект: чим більший дохід, тим більше можливостей його збільшити. В елітарний клас складно ввійти, він з часом усе більше закривається. Приміром, у 1900 р. еліта американського суспільства на 39 % поповнювалася за власний рахунок (діти, онуки діставали спадок і самі ставали мільйонерами), у 1950 р. - на 68 %. Механізми просування до владних позицій усі ті ж - спекулятивні угоди з цінними паперами, податкові пільги і т.д. Не промисловість, а капітал створює мільйонерів.

23

3 Соціальна мобільність

Соціальною мобільністю називається сукупність соціальних переміщень людей, тобто, змін індивідом чи групою соціального статусу , місця, займаного в стратифікаційній системі. Існує два типи соціальної мобільності - вертикальна і горизонтальна. Горизонтальна має на увазі пересування в границях страти, наприклад міграція (зміна місця проживання), зміна віросповідання ( перехід в іншу релігійну групу). Вертикальна мобільність у свою чергу поділяється на висхідну (соціальний підйом, рух уверх) і низхідну (соціальний спуск, рух униз). Розрізняють також групову й індивідуальну мобільність. Групова мобільність, тобто переміщення групи, має місце у випадку зміни самої системи стратифікації. Вона, як правило , пов'язана з перетвореннями в самому суспільстві - революціями, громадянськими війнами, переворотами, реформами. В часи перебудови і наступному розпаді СРСР статус номенклатурних партійних працівників різко понизився, натомість зріс статус дисидентських груп і т.д.. Індивідуальна мобільність означає переміщення конкретної людини. До факторів індивідуальної мобільності відносять просування по службовопрофесійним сходам, пов'язане з підвищенням кваліфікації, рівнем освіти, зайняттям адміністративних посад - тобто того, що називається службовою кар'єрою. Індивідуальна мобільність може також бути по- в'язана з політичною і підприємницькою діяльністю, службою в армії. Одним з ефективних способів висхідної індивідуальної мобільності вважається вигідний шлюб.

Індивідуальна мобільність може бути:

міжпоколінна - діти досягають більш високої чи більш низької позиції щодо батьків; середпоколінна - зміна соціальної позиції самим індивідом без порівняння з батьками.

Соціальна мобільність вимірюється за допомогою двох показників - об’єму і дистанції мобільності. Під об’ємом мобільності розуміємо число індивідів або соціальних груп, що перемістилися вертикально по соціальним сходам за визначений проміжок часу. Дистанція мобільності - це кількість ступенів, на яку довелося піднятися чи опуститися індивіду (групі). Нормальною дистанцією вважається підйом (спуск) на один - два ступені, ненормальною - несподіваний зліт на вершину чи падіння на самий низ суспільної ієрархії .

24

Соціальні переміщення індивідів мають об'єктивні показники - заняття нової посади, збільшення доходів, придбання власності і т.д. Але це не означає автоматичної зміни їхнього соціального статусу. Виникає проблема прийняття субкультури нової статусної групи, проблема спілкування з представниками нового соціального середовища. Практика показує, що далеко не всім індивідам вдається пройти соціокультурну селекцію і комфортно влаштуватися в новій страті. Піднявшись об'єктивно на більш високу ступінь, залишивши стару страту, індивід може бути не прийнятим у нову через соціокультурні обставині. Він ніби провисає між двома стратами, а точніше, між субкультурами, що їх представляють. Аналогічне положення може скластися і при русі вниз. У результаті втрати владних повноважень, опускаючись на більш низьку ступінь соціальної ієрархії, людина важко адаптується до нових умов. Цей феномен перебування індивіда або групи на грані двох страт, між двома субкультурами, називається маргінальністю. Часто маргінальність індивідів виникає в результаті горизонтальної мобільності, насамперед при міграціях ( особливо в іншу країну). Маргіналами стають люди, що вступають у міжетнічні і міжрасові шлюби. Маргіналізація індивідів - неминучий елемент соціальної мобільності протягом усього розвитку суспільства. У період активних змін в суспільстві (революції, реформації тощо) цей процес підсилюється. Можна говорити про маргіналізацію не лише індивідів, груп, але і нових правлячих еліт. Наприклад, новостворена соціальна група "нових українців" не виробила стереотипів нового способу життя, а використовує конгломерат зразків поводження різних культур: західної, купецької, радянсько-номенклатурної.

25

Тема 4 КАТЕГОРІЇСОЦІАЛЬНОЇДИНАМІКИ

1 Соціальний процес

У природничих науках під процесом (проходження, просування) розуміють однорідні серії явищ, що пов'язані між собою причинно-наслідковими чи структурно-функціональними залежностями. Наприклад, зміна дня і ночі, часів року, ріст організму і т.д. Серія соціальних явищ може розглядатися як процес, якщо вона має логічну послідовність протягом певного часу і попередні етапи визначають наступні.

Соціальний процес - це послідовна зміна елементівсоціальної системи і її підсистем будь-якого соціального об'єкту. Звичайно соціальний процес складається з декількох стадій , що мають власну внутрішню самоорганізацію. Приміром, кожна самостійна держава, що виділилася з колишнього СРСР, поступово здійснює перехід від планової системи господарювання до ринкових відносин. Зміна державного устрою, приватизація, визначення демократичних прав і свобод громадян характеризують сутність даного переходу.

Першу спробу класифікувати соціальні процеси зробив німецький соціолог Л.Фон Візі. На його думку, усі соціальні процеси можна розділитинадвікатегорії:

-асоціативні( об'єднання, пристосування, зближення);

-дисоціативні(опозиція, суперництво, конфлікт).

Передбачається, що дисоціативні процеси здебільшого негативні. Але це не завжди так. Суперництво може бути цілком конструктивним, конфлікт - стабілізуючим, а не руйнуючим (наприклад, конфлікт поколінь).

За рівнем соціальної системи виділяють наступні процеси:

–внутрішньособистісні( соціалізація, самоосвіта, самовизначення);

–внутрішньогрупові (взаємини в колективі по вертикалі і горизонталі в ходітрудовоївзаємодії);

–між групами та між спільнотами (протистояння політичних партій, релігійнихконфесій);

–соціетальні(такі, щоохоплюютьсуспільствовцілому).

Соціальні процеси маютьнаступні специфічні характеристики:

-масовий характер (одиничні дії індивідів чи окремі події не можутьрозглядатисяяксоціальнийпроцес);

-соціальний зміст (процеси не проходять поза суспільством, вони по-

26

роджуються соціальними проблемами і спрямовані на їх вирішення); - самодіяльність учасників (соціальний процес - результат суспільної

ініціативи, а не дій суб'єктів по команді зверху).

2 Соціальна трансформація

До загальновживаних термінів, що визначають процеси зміни в суспільстві - еволюція, революція, реформація - недавно додалося нове поняття - трансформація. Смуга історичних змін у країнах центральної Європи, а потім у колишніх республіках СРСР, виражається саме даним поняттям, що спочатку мало чисто технічний зміст. Соціальна трансформація - це процес внутрішніх змін у суспільстві , що нерідко супроводжується корінним руйнуванням його структур. У результаті має бутидосягнутийбільшвисокийрівеньвпорядкованостійорганізованості у всіхсферахжиттєдіяльності.

У процесі свого розвитку кожна складна соціосистема (наприклад, суспільство) прагне врівноважитися. При порушенні рівновагисистемавтрачаєстабільність. Уцьомувипадкуїїподальшийрозвиток важко прогнозувати .Система повинна обрати новий шлях розвитку, а після того, як шлях обраний (один з безлічі), у силу знову вступає причинно-наслідкова обумовленість явищ і подій. Така загальнонаукова картина відкритих неврівноважених систем і виникаючих у них трансформаційних процесів. Трансформаційний процес проходитьрядстадій:

–переоцінка існуючого стану суспільства як кризового, оцінка сутності, масштабуізмістукризи;

–соціальна діагностика, тобто неупереджена, об'єктивна характеристика сьогодення, його коренів у минулому, можливих шляхів виходу з кризової ситуації;

–демонтаж віджилої системи, ліквідація її очевидних невідповідностей існуючомурівнюсуспільногорозвитку;

–новесамовизначеннясуспільства.

3 Соціальнірухи

Соціальний рух - сукупність колективних дій, спрямованих на підтримку соціальних змін чи опір соціальним змінам у суспільстві. Можна також розглядати соціальний рух як конфліктну колективну дію, при якій протилежні, антагоністичні групи (класи) протистоять один одному. Варто відрізняти соціальні рухи від соціальних інститутів.

27

Соціальні інститути являють собою відносно стійкі і стабільні суспільні утворення, а соціальні рухи динамічні, мінливі, мають невизначені життєвіцикли.

Типологія соціальних рухів виділяє їх найбільш загальні, істотні ознаки.

Політичні рухи. У випадках, коли масові дії спрямовані на завоювання, зміцнення або зміну політичної влади, політичного режиму, державних органів і виражаються у вимогах, звернених до владних органів - соціальні рухи стають політичними. Класифікують політичнірухизанаступними параметрами:

–за складом основної маси учасників (селянські, пролетарські, феміністські); – за мотивацією(релігійні, соціокультурні);

–заметою(рухопору, національно-визвольнірухи);

–за особливістюстратегії(революційні, реформістські);

–за тактикоюдій(екстремістські, громадянськоїнепокори).

Конкретні політичні рухи можуть охоплювати значні маси населення однієї країни, наприклад чартизм в Англії (рух пролетаріату 18301850 рр), аболіціонізмуСША(рух за скасування рабства наприкінці 18 - початку 19 ст). Політичні рухи можуть поширюватися в декількох країнах - наприклад, рух Опору, що розгорнувся під час Другої світовоївійниврядікраїнЄвропийАзії.

Експресивні рухи. Відносно масові рухи людей, що не задоволені існуючою соціальною дійсністю, вважають її порочної чи просто непривабливої. При цьому люди прагнуть змінити не дійсність, а своє відношення до неї за допомогою мріянь, бачень, ритуалів, яких-небудь, не прийнятних у даному суспільстві, норм і зразків культури. Дані групи людей знаходять емоційне полегшення в різноманітних формах емоційної експресії, що робить їхнє повсякденне життя прийнятним і терпимим. Саме такий характер мали містерії - масові театралізовані, ритуальні, сповнені релігійного змісту дії жителів Древнього Єгипту, Греції, Персії, Індії. У сучасних умовах експресивні рухи найбільш поширені і яскраво виражені в молодіжному середовищі. Проявами таких процесів є рухи хіпі, рокерів, люберів, митьків і інших молодіжних угруповань, що прагнуть створити власну субкультуру.

Революційні рухи. Це масові дії, спрямовані на повну зміну існуючої соціальної дійсності, структури, функцій і діяльності більшості соціальних інститутів - держави, суду, системи освіти і т.д.. Революційні рухи мають на меті зруйнувати існуючу соціальну систему, скинути власти-

28

вий їй соціальний устрій і встановити новий. Найчастіше революційні рухи успішно розвиваються там, де проведення соціальних реформ є неможливим або суттєво затрудненим, тобто розв’язання проблем існуючої соціально-політичної системи є її революційна, найчастіше насильницька зміна. Саме цим пояснюється неможливість революційних змін і неспроможність комуністичних рухів у таких соціально захищених, здатних на реформикраїнах , як Швейцарія, Голландія, Бельгія.

Реформістські рухи. Масові політичні дії, спрямовані на відносну зміну й удосконалювання існуючої соціальної системи за допомогою реформ. Це можливо, якщо учасники цих рухів позитивно відносяться до існуючого соціального порядку. Крім цього, вони повинні мати у своєму розпорядженні інституціональні (тобто такі , що допускаються державою, законодавством ) можливості висловлювати свої думки і здійснювати дії в підтримку реформ. Учасники реформістських рухів повинні мати можливість критикувати існуючі в даному суспільстві соціальні інститути, вимагати зміни форм їхньої діяльності. Такі рухи не можуть розвиватися в умовах тоталітарних режимів, при якихспробасоціальних змін розцінюється як погроза існуючій системі.

Опозиційні рухи. Відносно масові дії, викликані невдоволенням окремих груп людей соціальними змінами, що відбуваються. Неприйняття, за звичай, викликано тим, що соціальні зміни відбуваються занадто швидко або занадто повільно, непослідовно. Подібного роду рухи виникають, як правило слідом за революційними чи реформістськими і являють собою опозицію стосовно них. Часто до цих рухів приєднуються представники колишніх еліт, що не знайшли гідного місця в новій соціальній системі, а також люди, що втратили свої права і привілеї врезультатіреформ.

Екологічні рухи. Масові дії, спрямовані на захист природних ресурсів. Прихильники цих рухів доводять, що тенденції розвитку суспільства не можуть бути цілком зрозумілі поза екологічною перспективою. Екологічні рухи із самого початку свого зародження не були однорідними ні за складом учасників, ні за політичними орієнтаціями. В даний момент в екологічних рухах чітко розрізняють дві тенденції. Перша - суто природоохоронна, виражена в дії тих груп і організацій, лідери яких уникають участі в політичних акціях і з екологічними проблемами, в основному, пов'язані в зв’язку зі службовими обов’язками (вчені, лікарі, педагоги). Друга - політична, чітко виражена в діяльності груп і організацій (включаючи і партію «зелених»), що спрямована на

29

боротьбузавладу.

Молодіжні рухи. .Масові дії, у які включені молоді люди, що виступають за створення для них нових умов гідного життя, автономії. Сучасна молодь бажає свободи вибору професії, місця проживання, образу і стилю життя. Власне, до початку ХХ ст. молодь не відносилася до соціально зрілої категорії громадян, у силу традицій і норм суспільного буття була залежна від батьків матеріально і морально. Молодіжні рухи вЄвропінабулипопулярностіу60-хрр. ХХст. Масовістудентськівиступи у Франції 1968 р. проходили під гаслом «трьох М». Малися на увазі ідеї Маркса, Мао Цзедуна, Маркузе ( лідера лівих радикалів). Лідери молодіжних рухів того часу висували грандіозні великомасштабні плани зміни суспільства через руйнацію його підвалин та структур. Революційні ідеї, надії на краще майбутнє реалізовувалися у формі політичного протесту. Іншими були молодіжні рухи 80-90 р. ХХ ст. Про будь-які зміни суспільного ладу мова вже не йде. Головна мета молодіжних ініціатив - «дайте нам спокій». Найчастіше зустрічаються вимоги про створення молодіжних центрів (територій), де молоді люди зможуть жити своїм власним життям. Особливо гостро постає проблема молодіжних виступів, коли дівчата і юнаки самовільно захоплюють будинки, що пустують, виправдуючи свої дії загальною нестачею житла, аморальністю спекуляцій у сфері будівництва. Склад сучасних молодіжних рухів украй різнорідний : від ліворадикалів і прихильників закриття атомних електростанцій до учасників різноманітних психо - і сексекспериментів.

Феміністські (жіночі) руху. Являють собою масові дії за прирівнення жінок у правах з чоловіками, за ефективну охорону материнства і дитинства. Виникнення цих рухів датується епохою буржуазних революцій у Франції, Англії, США. Для першого етапу феміністських рухів (18 - 19 ст.) характерне вузьке трактування соціальної рівності жінок і чоловіків, що зводилася до правової, юридичної рівності. Прикладом цього може бути рух суфражисток (боротьба за виборчі права) у другій половині 19 - початку 20 ст. у Великій Британії і США. Другий етап жіночих рухів (60-70 рр.) під назвою неофемінізма був широко розповсюджений у Західній Європі і США. В ньому в даний час можна виділити три напрямки. Консервативний напрямок спирається на вчення Фрейда . Головним призначенням жінки вважається материнство, дискримінація жінки державою заперечується. Прихильники цього напрямку стверджують, що основне завдання жінок - народження і виховання дітей.