3. Морфеми розрізняються за кількома ознаками: а) за значенням; б) за функцією; в) за місцем у структурі слова.

В українській мові існує два типи морфем: кореневі та службові або афіксальні. Кореневі морфеми містять основне, реальне значення слова. Афіксальні морфеми є носіями словотвірного та граматичного значення. До них належать префікси, суфікси, інтерфікси, постфікси (після флексійні суфікси), а також флексії. На відміну від кореня, афікси не є обов’язковою частиною слова. Афікси приєднуються до кореня і розташовуються у суворо встановленому порядку: префікси перед коренем, суфікси після кореня і т.д. Деякі морфеми є перехідними. Вони виконують роль афіксів і в той же час усвідомлюються як кореневі морфеми. Це так звані афіксоїди: хлібороб

За семантичною функцією усі морфеми поділяються на три групи: лексико-поняттєві; словотворчі; граматичні або формотворчі. Носієм загального лексичного значення є коренева морфема. До словотворчих належать афікси (суфікси і префікси). До формотворчих морфем належать префікси доконаного виду (написати), суфікси –ува-, -юва-, флексії (квітка, квіткою).

За кількістю наявних фонем у своєму складі морфеми бувають однофонемні й багатофонемні.

За значенням і роллю в будові слова морфеми поділяються на кореневі і службові. Службові, або афіксальні, морфеми, у свою чергу, поділяються за місцем розташування в слові щодо кореня і функцією у структурі слова.

Традиційно, коренем називають спільну частину споріднених слів, підкреслюючи при цьому їх незмінність.

Корінь – це неподільна частина споріднених слів, яка містить у собі загальне семантичне значення однокореневих слів. У ньому міститься лише база, основа семантики слова, а не його основне лексичне значення. Так, корінь –біл- передає лише загальне поняття відомого всім кольору. Від нього можуть утворюватися слова з різним лексичним значенням: білий (ознака кольору), білизна (опредмечена ознака).

Корінь – обов’язкова, постійна частина слова. Слів без кореня нема.

Основні ознаки кореня:

1) корінь позбавлений значення частини мови і будь-якого граматичного значення

2) в багатьох випадках корінь збігається за звуковим складом зі словом

3) частотність афіксів вища, ніж коренів

4) в межах одного слова можуть уживатися два і більше кореня

5) корені завжди матеріально виражені, афікси можуть бути нульовими

6) корені складаються з кількох фонем. Однофонемні корені для української мови – явище досить рідке: йти

7) корені можуть бути відкритими і закритими. Відкриті закінчуються на голосний (бюро), закриті – на приголосний (лісник)

8) корені бувають вільними (незв’язаними) і зв’язаними. Вільними є такі корені, які можуть існувати в слові не лише у сполучені з префіксами й суфіксами або іншими коренями, але й самостійно: чай (чайник, чайний), вік (віки), сад (садівник, садовий).

Зв’язані – корені, які в сучасній українській мові відомі тільки в співіснуванні з іншими афіксами або іншими коренями: - вик-: звикнути, навички. Тобто корінь не може існувати самостійно.

Афікси (лат. прикріплений) є носіями словотвірного і граматичного значень слова, тобто вони уточнюють значення кореня, видозмінюють первісне лексичне значення як засоби творення похідних слів або вказують на відношення його до інших слів, виступають засобом творення форми того самого слова. Афікси мають певне закріплене за ними в мові значення і виступають з цим значенням в цілому ряді слів або в одній і тій же граматичній формі слова як показник цієї форми. Наприклад: слова плановик, степовик, сніговик мають суфікс -ик, який видозмінює значення кореня і формує нову назву з особовим або предметним значенням.

Значення афіксів виявляється не самостійно, а в єдності з коренем слова..

Афікси послідовно розрізняються за місцем і роллю у слові. За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні морфеми.

Морфема, яка стоїть перед коренем і служить для утворення нових словоформ називається префіксальною або префіксом (від лат. прикріплений попереду): прибудова, забудова.

Префікс у слові може приєднуватися не безпосередньо до кореня, як це частіше буває, а заходитися перед іншим префіксом: воз-з-’єднання.

Префікси більш самостійні, ніж інші афікси в лексичному відношенні, оскільки вони часто є колишніми прийменниками, по-друге, приєднуються до цілого слова: потужний-надпотужний, кинути-відкинути. Префікси можуть приєднуватися до слів, різних за граматичними розрядами: доробок, дошкільний. Вони не змінюють лексичне значення слова, а надають йому додаткового лексичного значення: читати-дочитати-перечитати-зачитати.

Кількість префіксів в українській мові значно менша, ніж суфіксів. Зрідка вони можуть виступати у функції кореня: міні, максі, екстра. Їх називають префіксоїдами.

Постфікс - (лат. прикріплений після) — це афікс, що виступає у слові після кореня.

До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс. Морфема, яка стоїть після кореня й утворює слова і словоформи, називається суфіксальною, або суфіксом. Це службова морфема, яка приєднується, як правило, до кореня, однак може стояти і після суфікса, який, у свою чергу, приєднаний до кореня: вихов-а-тель-к-а.

Для кожної частини мови характерні свої специфічні суфікси. Якщо у слові є два чи більше суфіксів, то останній з них несе інформацію про те, до якої частини мови належить слово. За фонетичною будовою суфікси можуть бути одно- й багатофонемними. Суфікси, як і інші афікси, позбавлені самостійності. Суфікси виконують як словотворчу, так і формотворчу функцію.

Морфема, яка знаходить в кінці слова й передає його граматичне значення, називається флексійною або флексією (лат. закінчення): небо – грам. значення О – середній рід.

Флексія властива тільки тим словам, які мають форми словозміни (іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова). Флексія у слові завжди одна (на відміну від префіксів, суфіксів і кореня). За фонетичною будовою флексії є одно-, дво- і трьохфонемними. Виділяють і нульові флексії: чекав, читай.

Постфікси – це афікси, які виконують у слові словотворчу або формотворчу функцію і розміщені після флексії або після суфікса. До них належать морфеми ся чи сь, які приєднується до дієслів як словотворчий афікс і водночас надає їм зворотного або пасивного значення: учити — учитися (учитися), а також окремі частки, що стали засобом творення займенників і прислівників: будь-, небудь-, казна-, хтозна- тощо, однак вони можуть приєднуватися не лише в кінці слова (хто-небудь, який-небудь), а й на початку (будь-що, казна-хто, хтозна-коли), і -но (слухайно).

За функцією в слові афікси поділяються на словотворчі (дериваційні) і граматичні. Словотворчі афікси служать для уточнення предметного значення кореня - це суфікси, префікси і постфікси.

Суфікс як словотворчий засіб відрізняється від інших морфем рядом ознак. Значення словотворчих суфіксів порівняно з коренем більш узагальнене. Вони приєднуються до різних коренів, виражаючи своє словотвірне значення в межах певного словотвірного типу слів. Суфікс чутливо реагує на вибір твірної основи і своє значення реалізує тільки у зв'язку з кореневою морфемою. Так, суфікси -от(а), -їсть, -изн(а) здатні виражати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-а — добр-ий, хоробр-ість — хоробр-ий, крут-изн-а — крути-й.

Суфікс -к(а) може приєднуватися до будь-якого кореня іменника, якщо він виступає основою для творення слів із значенням зменшеності: ріка-річка, муха-мушка. Омонімічний йому суфікс -к(а) є засобом творення іменників від дієслівних основ із значенням узагальнених дій, процесів, продукту дії: випікати — випічка.

Особливим типом словотворчих афіксів є інтерфікси (від лат. прикріплений між), що використовуються для зв'язку двох (або більше) коренів у складному слові. В українській мові роль інтерфіксів виконують голосні о, е. Традиційно їх називають сполучними, або словотвірними голосними. Своєрідність інтерфікса полягає в тому, що він не виражає словотвірного значення, а лише поєднує корені (твірні основи) у складне слово, наприклад: пилосос, землеволодіння, життєрадісний. Інтерфіксам формотворча роль не властива.

Як інтерфікси кваліфікуються також структурні елементи, що використовуються у творенні прикметників і дієслів. Вони виступають між коренем і словотворчим суфіксом, наприклад: Америка – америк-ан-ськ-ий, шосе – шосе-й-н-ий. –ан-, -й- - інтерфікси, позначаються як суфікси.

Багатьма дослідниками словотвору не підтримується ідея виділення подібних структурних елементів слова в окрему категорію інтерфіксів.