- •Плани семінарських та практичних занять
- •2. Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:
- •3. Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:
- •8. Виконати у письмовій формі завдання для самостійної роботи (дивись пункт „Завдання для індивідуальної та самостійної роботи”).
- •Семінарське заняття № 2 (2 години)
- •Тема: Персонаж, засоби розкриття його характеру
- •1.Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:
- •2.Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:
- •3.Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:
- •4. Виконати у письмовій формі завдання для індивідуальної та самостійної роботи (дивись пункт „Завдання для індивідуальної та самостійної роботи”).
- •Семінарське заняття № 3 (2 години)
- •Тема: Комічне як естетична категорія
- •1. Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:
- •Колоквіум (2 години) Тема: Світовий літературний процес Завдання
- •Допоміжний теоретичний матеріал для підготовки до семінарських занять
- •Тема: Роди і жанри літератури до питання № 1
- •До питаннь № 2, 3, 4
- •Приклади
- •До питання № 5
- •До питання № 6
- •До питання № 7 Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея.
- •Середній епічний жанр – повість.
- •Малі епічні жанри.
- •До питання № 8
- •До питання № 9
- •До питання № 10
- •Для прикладу наводимо баладу й.В.Гьоте „Вільшаний король” (переклад м. Рильського)
- •Допоміжний теоретичний матеріал Тема: Персонаж, засоби розкриття його характеру до питання № 1
- •До питання № 2
- •До питання № 3
- •Допоміжний теоретичний матеріал Тема: Форми та прийоми комічного до питання № 1
- •До питання № 2
- •До питання № 3
- •До питання № 4
- •До питання № 5
- •Довідковий матеріал
- •Завдання для модульного контролю ПеРший модульний контроль
- •1. Дати визначення, характеристику
- •Другий модульний контроль
- •Самостійна та індивідуальна робота завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „роди та жанри”
- •Завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „персонаж, засоби розкриття його характеру” завдання для самостійної роботи
- •Індивідуальне завдання до семінарського заняття „персонаж, засоби розкриття його характеру”
- •Завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „комічне як естетична категорія” завдання для самостійної роботи
- •Завдання для самостійного виконання до практичного заняття „тропи та фігури”
- •Тексти, у яких треба виділити тропи та фігури
- •Підсумкове індивідуальне завдання
- •Орієнтовний список термінів для диктантів та словника
- •Вимоги до оформлення словника.
- •Завдання для самостійного виконання підвищеної складності
- •Тести для самоконтролю
- •Розподіл балів за видами роботи та формами контролю
- •Бібліографічний опис (використана та рекомендована література)
- •Додаток а хрестоматійний матеріал
- •Додаток б шляхи та специфіка розвитку німецької літератури
До питання № 9
Термін „лірика” з’явився та почав застосовуватися приблизно у ІІІ-ІІ ст. до н.е. Ліричні твори у давній Греції співались під музику. Грецьке віршування, засноване на особливостях мови – довгих та коротких голосних, що супроводжувалися підвищенням та пониженням тону, „лише умовно може бути відтворене сучасними європейськими мовами” [35, с.38].
Більшість ліричних жанрів виникли ще за часів античності, а потім зазнали суттєвої трансформації.
Ліричний вірш (лат. versus) нам добре відомий. У ньому виражені неповторні переживання ліричного героя.
Інші ліричні жанри можна за емоційною насиченістю, жанровою модальністю представити у порівняльній таблиці.
Ода (з грец. ode – пісня) – хвалебний вірш, який присвячений уславленню видатних подій (перемог) та осіб (правителів, воїнів, талановитих поетів тощо). На початку функціонування (за часів античності, напр., у Горація) цей жанр мав різноманітну тематику. Так, існувала анакреонтична ода*, сапфічна ода* тощо. „В добу Відродження і бароко в Європі поняття оди вживалося щодо патетичної лірики, яка була орієнтована на античні взірці” [17, с. 379]: оди італійця Л. Аріосто, французів П. Ронсара та Ж. дю Белле. За часів класицизму (XVII ст.) ода вважалася „високим жанром”. М. Опіц („Книга про німецьку поезію”) протиставив оду елегії. У XVIII ст. істотно змінюється жанровий зміст оди, і це пов'язано саме з німецькою лірикою: в ній починає переважати філософський зміст (твори Ф. Гельдерліна, Ф. Шіллера).
|
Сатира (з лат. satura – суміш) – віршований твір, мета якого – висміяти певні соціальні чи загальнолюдські недоліки. В епоху пізньої античності виникає жанр сатури, який зображує повсякденне життя простих людей. Сатури моралізаторського змісту пізніше трансформувалися в сатири. Талановитими сатириками античності були Луцилій, Ювенал, Лукіан та ін. Розвиток європейської сатири відбувається з урахуванням традицій сатири античної. Зразки цього жанру знаходимо у творчості вагантів*, він набуває популярності у Німеччині за часів Відродження (С.Брант), Просвітництва* (Г.В. Рабенер).
|
До жанру оди близькі також панегірик (грец. logos panegyrikos – похвальне слово на урочистих зборах) та дифірамб (грец. dithyambos – урочиста хорова пісня на честь богів). У сучасній європейській поезії означають величальні, похвальні вірші, присвячені якійсь особі чи події. | |
Мадригал (з італ. madrigale – пісня рідною мовою) – невеликий вірш комплементарного характеру, присвячений жінці. З’являється в епоху Відродження (Ф.Петрарка, Дж. Боккаччо). Представлений у творчості Дж. Маріно, Д.Донна, Г. Герберта.
|
Епіграма (грец. Epigramma – напис) – коротенький комічний, дотепний вірш, присвячений конкретній людині, написаний на випадок. Спочатку, в часи античності – напис на зброї воїна, статуях, культових предметах, надгробках (!) тощо. Брак місця вимагав від цього жанру лаконізму, виразності, афористичності, дидактизму. Основоположник – Сімонід Кеоський, жанрова модель сформувалась у творчості Марціала. Епіграми були популярні за часів Відродження, у літературі бароко та класицизму (Ф. Малерб, Н. Буало, Ж. де Лафонтен – фр., М. Опіц – нім.). До цього жанру у XVІІ ст. звертався Фрідріх фон Логау, спрямовуючи його проти тиранії влади і безчестя її прислужників. Сам поет у передмові до збірки „Три тисячі німецьких епіграм” визначив епіграму як короткий уїдливий вірш. Однак розквіт епіграми відбувається в епоху Просвітництва. Г.Е. Лессінг вказує на дві основні риси епіграми: на початку вона створює ефект напруженого очікування, а у фіналі дає парадоксальний* висновок. Майстри епіграми: Вольтер, Ж.Ж. Руссо – фр., Р. Бернс – анг., Ф. Клопшток, Ф. Міллер –нім. та ін. В процесі подальшого розвитку літературного процесу цей жанр поступово втрачає свою популярність.
|
Епітафія (з грец. epitaphios – надгробне слово) – коротенький віршований надпис на пам’ятникові. Цікаво, що спочатку епітафія сприймалася як різновид епіграми. Існує жартівлива (переважно сатирична) епітафія.
| |
Елегія (походить від грец. слова – „очерет”, оскільки саме з очерету виготовляли флейти, під гру на яких співали відповідні твори) – у сучасному літературознавстві це вірш, сповнений настроями смутку та журби. Хоча в часи античності, коли цей жанр виник, він мав героїко-патріотичний, філософський зміст. Елегіями називали поезії, написані особливим розміром – елегійним двовіршем*. Однак, вже у Давньому Римі з’явилася любовна елегія, де інтимна тема поєднувалася з розпачливим настроєм. Європейська поезія успадкувала цю традицію: у літературі сентименталізму* (XVIII ст.) та романтизму (І п. XIX ст.) цей жанр набув великої популярності. Мартін Опіц у „Книзі про німецьку поезію” (1624), дав визначення елегії, зазначивши, характерні для цього жанру настрої смутку, пов’язані із роздумами про смерть, нещасне кохання. Шедевром європейської елегії стали твори Гьоте: „Ільменау" і „Римські елегії” (1788). Досвід створення універсальної елегії в XX столітті був продовжений Р.М. Рільке в його "Дуїнських елегіях".
|
Гімн (грец. hymnos – хвала) – урочиста, радісна пісня. За часів античності гімни виконувались на честь богів, в добу Середньовіччя – на честь Христа, святих (духовні гімни). Пізніше зявивилися світські та державні гімни. До жанру гімна зверталися такі видатні майстри слова як Гете, Ф. Шіллер, Новаліс та ін.
|
Також виділяють такі ліричні жанри як послання або епістола (вірш, який має конкретного адресата), пісня, що ж до стансів та сонетів, то сучасні літературознавці розглядають їх як строфічні, а не жанрові форми.
Розгляд системи ліричних жанрів у літературі Німеччини вимагає звернення до специфічних національних форм – міннезанга* та майстерзанга*.