2. Нормування витрат матеріальних ресурсів

Постійне збільшення використовуваних у виробництві знарядь праці, розширення обсягів виробництва, запровадження в дію нових основних фондів і капітальне будівництво вимагають все більшої і більшої кількості сировини, матеріалів, палива і енергії.

В умовах ринкової економіки на особливе значення для розвитку підприємств має наукове нормування матеріальних ресурсів.

Об'єктивною розрахунковою базою як планів соціально-економічного розвитку, так і планів галузей народного господарства і промислових підприємств є науково-обґрунтовані нормативи і розраховані на їхній основі норми витрат матерільних ресурсів.

Норма - лат. norma - керівний початок, правило, зразок. Норма - величина, перемінна в часі. Її зміна зумовлена змінами в розвитку тієї області людської діяльності, для якого вона встановлена.

Нормування являє собою процес установлення норми.

Нормування витрати матеріальних ресурсів - це регламентація використання предметів праці. Даний процес припускає глибоке знання економічної сутності, ролі і значення різних видів норм і нормативів у плануванні виробництва і його матеріально-технічного забезпечення [2; 3].

Норма витрат матеріалів — планова величина витрати матеріальних ресурсів, мінімально необхідних для виготовлення заданого обсягу продукції.

Нормування витрат матеріальних ресурсів — встановлення планової міри їхнього виробничого споживання.

Нормування витрат і використання матеріальних ресурсів припускає: - розробку норм їх споживання у виробництві при виготовленні продукції; - коректування діючих норм; - затвердження і доведення норм до виробничих цехів, дільниць і бригад.

Нормування витрат матеріальних ресурсів включає: - вивчення впливу умов виробництва, що визначають витрату матеріальних ресурсів на одиницю продукції, що випускається, з метою оптимального вибору матеріалів, упровадження прогресивної технології, вибору найбільш раціональної організації виробництва; - визначення витрати матеріальних ресурсів, необхідного для виконання визначеного обсягу роботи, виходячи зі сформованого організаційного і технічного рівня виробництва; - забезпечення максимальної економії матеріальних ресурсів (при обов'язковому дотриманні необхідної якості продукції і робіт) за рахунок використання сучасного устаткування та інструменту.

Нормування матеріальних ресурсів є вкрай необхідним завданням для успішного функціонування підприємства будь-якого рівня. Від нормування залежать фінансові результати діяльності, оскільки через нього визначається потрібна кількість матеріальних ресурсів для виробництва тощо.

Визначення потреби підприємства у сировині та інших видах матеріальних ресурсів здійснюється за певними нормами їх витрати. Ці норми розробляються самими підприємствами, або ж на їх замовлення галузевими науково-дослідними організаціями. Застосовувана система норм витрати матеріальних ресурсів охоплює велику кількість різноманітних норм; забезпечення зручності практичного користування ними досягається шляхом їх класифікації за певними ознаками (табл. 5.2).

Таблиця 5.2

Класифікація норм витрат матеріальних ресурсів [4, с. 254]

Ознаки класифікації норм

Класифікаційні групи норм

За призначенням матеріалів у виробництві

Сировина й основні матеріали

Допоміжні матеріали

Паливо

За сферами застосування у виробництві

Норми витрат в основному виробництві

Норми витрат на допоміжні потреби

Норми витрат на ремонт і експлуатацію основних ресурсів

За періодом дії

Оперативні (поточні)

Річні

Перспективні

За характером зміни витрат матеріалу

Абсолютні витрати

Питомі (відносні) витрати

За ступенем обґрунтування норм

Технічні

Тимчасові

Орієнтовні

Разові

За ступенем диференціації продукції (видів робіт)

Подетальні

Поопераційні

Повузлові

Повиробні

За ступенем укрупнення номенклатури сировини і матеріалів

Специфіковані

Зведені

За масштабом застосування в плануванні

Цехові

Заводські

Галузеві

Республіканські

За методами розробки

Розрахунково-аналітичні

Дослідні

Звітно-статистичні

Нормування витрати окремих видів матеріальних ресурсів передбачає дотримання певних його наукових принципів. Найважливішими з цих принципів є: прогресивність, технологічна і економічна обгрунтованість, динамічність і забезпечення зниження норм.

Норма витрати того чи іншого виду матеріальних ресурсів являє собою гранично допустиму величину витрати на виготовлення продукції в умовах конкретного виробництва з урахуванням необхідності застосування найпрогресивнішої технології та сировини (матеріалів) найвищого гатунку. Вона має власну структуру, тобто співвідношення окремих елементів, які у своїй сукупності утворюють загальну величину витрати певного виду матеріальних ресурсів на одиницю вироблюваної продукції. Якість норми витрати тим вища, чим менші в її складі неминучі технологічні та інші відходи і втрати сировини (матеріалів).

У практиці господарювання використовують три основні методи нормування витрат матеріальних ресурсів: аналітично-розрахунковий, дослідно-лабораторний, звітно-статистичний [3].

Найбільш прогресивним вважається аналітично-розрахунковий метод, що базується на глибокому аналізі та техніко-економічному обґрунтуванні усіх елементів норми з використанням найновіших досягнень техніки і технології виробництва.

Дослідно-лабораторний метод зводиться до визначення норм витрати шляхом проведення низки дослідів і досліджень; його використовують головним чином для нормування витрати допоміжних матеріалів та інструменту.

Суть звітно-статистичного методу нормування полягає у встановленні норм витрати виходячи зі звітних даних про фактичне витрачання ресурсів за минулі роки та очікуваного (можливого) деякого зниження норм у наступні роки. Його практичне застосування допустиме як виняток для приблизних розрахунків, а також у процесі нормування витрати малоцінних і рідко використовуваних матеріалів.

За іншою класифікацією [4, с. 256-257] методи встановлення норм витрат матеріалів мають наступну структуру (рис. 5.1). На думку цих учених, найточнішими й найобґрунтованішими вважаються норми, розроблені розрахунково-технічним і розрахунково-аналітичним методами, які дозволяють встановити норми з урахуванням сучасного рівня розвитку і намічуваних змін у техніці, технології, організації виробництва і праці.