- •7. Визначити інструментарій антикризового управління потенціалом підприємства.
- •9.Методологічні та організаційно-економічні основи проектування системи управління потенціалом підприємства.
- •18. Формування механізму управління конкурентоспроможним потенціалом промислових підприємств
- •25. Система управління формуванням та використанням трудового потенціалу підприємства.
- •27. Різновиди управління потенціалом підприємства
- •28. Ситуативне проектування розвитку конкурентоздатного потенціалу підприємства
- •29. Розкрийте особливості впровадження систем управління потенціалом на сучасних підприємствах.
27. Різновиди управління потенціалом підприємства
Управління – це визначення мети діяльності і організації роботи так чином, щоб ця мета досягалася по завершенню діяльності.
Головне спрямовувати використання потенціалу підприємства для досягнення його поточної мети і ухвалення оперативних рішень по недопущенню кризового стану, друге – не тільки на використання, але і на розвиток потенціалу з урахуванням майбутніх етапів середовища.
У минулому багато підприємств могли успішно функціонувати, звертаючи увагу в основному на щоденну роботу, на внутрішні проблеми, пов’язані з підвищенням ефективності використання ресурсів в поточній діяльності. Зараз же, хоча і не знімається задача раціонального використання потенціалу в поточній діяльності, виключно важливим стає здійснення такого управління, яке забезпечить адаптацію підприємства до швидкомінливого навколишнього середовища.
Сучасний менеджмент розділяє мету підприємства на дві групи: оперативні (короткострокові) і стратегічні (довгострокові). У зв’язку з цим і розрізняють оперативне і стратегічне управління.
Найбільш повно характеризують внутрішній стан підприємства три складових, які охоплюють всі стратегічні компоненти підприємства, що дозволяють досягти поставленої цілі – ресурси, система управління, та діяльність персоналу.
Відповідно до ресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, одні автори пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні. Такий підхід упускає з розгляду цінні організаційні ресурси та нематеріальні активи.
Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний і організаційний аспекти, що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.
Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів
технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);
технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);
кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);
просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об’єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);
інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);
ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);
фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).
Слід зазначити, що за умов декомпозиції потенціалу підприємства з розгляду виключається така складова технічних ресурсів, як предмети праці. Це пов’язано з тим, що можливість предметів праці ставати матеріальною основою продукції не залежить від часу та характеристик виробничої системи, але має місце завдяки її наявності. Предмети праці вибувають з виробничого процесу протягом одного циклу, відтворюються поза підприємством і не завжди бувають адекватними продукції, що випускається, тому вважається, що вони не визначають величину технічного та виробничого потенціалу підприємства.
Наведене групування теж не позбавлене певних недоліків, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається ще й діловою репутацією підприємства, наявністю в нього позитивного іміджу, що, правомірно розглядати як невід’ємний елемент системи ресурсів.
Узагальнюючи вищевикладене, блок ресурсів підприємства повинен включати наступні складові:
- технічні;
- кадрові;
- фінансові;
- організаційні;
- технологічні;
- просторові;
- інформаційні;
- ділова репутація.
Кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливостей досягнення цілей підприємством. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження та інші ресурси, підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти потреби та запити потенційних покупців.
Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:
1) планування – націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху.
З урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;
2) реалізації – має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. Підсистема, націлена на створення нового потенціалу, знаходиться в тісному зв’язку з адаптивним (на основі сформованих уявлень, удосконалювання устояних моделей) і генеративним (заснованим на стимулюванні підприємницького духу, виникненні оригінальних компетенцій і ринкових шансів) навчанням. Підсистема, націлена на перетворення існуючого потенціалу у фактори успіху, повинна забезпечити трансформацію компетенцій і внутрішніх ресурсів, які відповідають ринковим шансам, у ринкові конкурентні переваги, що повинні, у свою чергу, впливати на рішення про закупівлі з боку покупця;
3) контролю виконує функції перевірки ефективності здійснення планів і рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентна позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) і постійного контролю за вірогідністю планових передумов. Останнє пов’язано з тим, що будь-який план фактично базується на очікуванні певного розвитку ринкової ситуації, що відрізняється нестабільністю та мінливістю, і тому вимагає постійної перевірки на придатність у випадку можливих змін.
Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація – це насамперед люди. Даний блок містить три складові:
1) аналітична діяльність персоналу – містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;
2) виробнича діяльність персоналу – охоплює безпосередньо діяльність, пов’язану зі здійсненням виробничого процесу;
3) комунікаційна діяльність персоналу – діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей.