55. Вплив народного танцювального мистецтва на формування эстетических вимог сценічного танцю

хореографічний танок балет естетика

Народний танець зіграв вирішальну роль у формуванні сценічного танцю. Усі джерела з народного танцю. Пізніше этоттермин стали застосовувати до сценічних обробок народного танцю. Поступово вироблялася академічна форма окремих національних танців. На відміну від танцю народного, у його основі - прийоми національної класичної танцювальної системи, наприклад у балетах М.петипа: Сюїти національних танців у балетах "Лебедине озеро", "Раймонда". Протягом сторіч, народний танець служив засобом, що розширює й обновляє форми сценічного мистецтва. Сценічний танець - ээто твір балетмейстера, побудований на народному матеріалі. Народний танець виражає емоції не обмежені з боку, а сценічний - відтворює почуття задані автором танцю. Народний танець - це імпровізація виконавців. А сценічний танець - це точне виконання створене балетмейстером, побудоване на народному матеріалі за законами драматургії. Тому ставити знак рівності між цими видами танцю не можна. Фольклорний танець - це ще не мистецтво. Сценічний танець не може бути етнографічно точним. Між фольклорним і сценічним танцем є величезна різниця. Сценічний розрахований на глядача і повинний враховувати можливості сприйняття, він повинний бути підлеглий тимчасовим і просторовим законм драматургії. Народний танець - танець виконаний насамперед для себе і лише почасти - глядача. Відбираючи з невичерпного джерела, яким є народне танцювальне мистецтво, характерні виразні рухи хореографія їх по-новому пластично осмислює.

56. Перші українські балети

Своїми джерелами український балет восходит до народної хореографії до музичних танцювальних інтермедій шкільного театру (XVіі-XVііівв.). Перші професійні балетні спектаклі в Україні були паставленны в 1780р. у Харкові, де балетна трупа з 20-ти людина під керівництвом колишнього петербурзького танцюриста Иваницкого показувала сюжетні дивертисменти. У які уперше використовувалися елементи українських народних танців. 1801р. трупа Ширая показала в Києві балет "Венера й Адоніс", а в 1805р. ця трупа, що складалася з 40 фортечних артистів давала спектали в гороском театрі Києва. З 1816р. професійна балетна трупа під керівництвом И.Ф.Штейну в Харкове ставила балети "Чарівна флейта", "Пигмалион", "Цыганы" - А.С.Пушкіна.

У 1818р. відкрився театр у Полтаві - для якого драматург Котляревский створив "Малороссийскую оперу - "Наталка-Полтавка" У постановці цього добутку вперше на професійній сцені з'явилися українські танці. Із самого початку діячі українського балету освоювали російську класичну спадщину і вивчали національну хореографію.

Одні з перших виконавців: Дуленко, Лерхе, Ярыгина, Соболь, Виноградова.

Розвиваючись театри в співдружності з українськими композиторами створювали репертуар на матеріалі добутків української літератури, затверджуючи синтез народного класичного танцю. "Лісова пісня", "Маруся Богусоавка", "Сорочинская ярмарок".

Поступово від окремих танців у музичних і музично-драматичних виставах до танцювальних картин і своєрідних спектаклів-дивертисментів розвивалися на сцені національного класичного театрові українська народно-сценічна хореографія і балетмейстерське мистецтво. Утверджуючись у своїх двох майже протилежних тенденціях - широкої театралізації народного танцю і перенесення на сцену незайманих його зразків, українська професіональна хореографічна культура поступово виявляла власні стильові особливості.

Український балет як своєрідне художнє явище міг народитися лише разом з організацією національного балетних-балетної-оперно-балетного театрові. 24 квітня 1925 долі створюється в Харкові Державна українська опера. Молодий балетний колектив Державної української опери впевнено заявивши про собі вже на прем'єрі "Сорочинського ярмарок" М.Мусоргського З жовтня 1925 долі в урочистий день відкриття новоствореного театрові. Олександр Соболь - наймолодший соліст українського балетові.

Українська балетна вистава не могла з'явитися відразу, їй мала передувати тривала й наполеглива робота, пов'язана з опануванням як перлинами класичної хореографічної спадщини, так і багатствами національного народного танцю.

Цю складну працю молодий харківський колектив розпочав своїми першими постановками - інтерпретацією "Лебединого озера" та Гопаком у "Сорочинському ярмарок", які певною мірою накреслювали два шляхи розвитку українського балетного театрові, що, взаємодіючи й поступово зближуючись, вели митців до створення сучасного національного репертуарові.

Якісно нові українські балетні вистави могли з'явитися в результаті художнього синтезові досягнень класичної хореографії і скарбів національного танцювального мистецтва.

Перший сезон українського балетного колективу засвідчив інтенсивне зростання професіонального рівня та хореографічної культури молодих артистів, які опановували перліні світової класичної спадщини та художні досягнення провідних майстрів московської сцени.

Наступний балетний сезон не лише продовжив і закріпив ці плідні тенденції, а й вніс у розвиток українського хореографічного мистецтва чимало нового й незвичного. Адже восени 1926 долі в справу активного будівництва національної оперно-балетної культури, крім харків'ян, включилися новоство-рені колективи театрів Києва й Одеси.

На українській сцені в балетах, поставлених майстрами Великого театрові, проходивши своєрідний цікавий процес взаємовпливу виконавських традицій московської та ленінградської хореографічних шкіл.

Валентини Дуленко. А.Яригіна, А.Мессерер, П.Павлов-Ківко О.Соболь, солістки Н.Виноградова, К.Васіна, О.Берг, М.Смирнова, Г.Маслова, Л.Долохова та Г.Штоль, Ю.Ковальов та К.Муллер, солісти М.Смирнова та Р.Захаров.

Послідовне опанування досягнень російського і світового класичного балетові, пов'язане з плідною діяльністю в Україні майстрів московського Великого театрові.

Утверджуючи своє творче обличчя, українські митці наполегливо шукали шляхів до втілення на балетній сцені ідей та образів сучасності, до створення нового національного репертуарові, орієнтуючись на перші вдалі пошуки і художні досягнення майстрів братніх хореографічних культур.

Народження першого національного балетові було безпосередньо пов'язане з використанням скарбів українського танцювального фольклорові, з вивченням його образної стилістики і манери виконання.

Дві різні тенденції в трактуванні українського народного танцю на оперно-балетній сцені. Перша тенденція - яскрава й багатобарвна театралізація народного танцю, збагачення його віртуозною технікою і навіть видозміненими акробатичними трюками - найповніше виявилась в іскрометному, сповненому емоційної наснаги й могутньої сили "Козачку", поставленому П.Вірським в одеському спектаклі "Тарас Бульба". Друга - дбайливе перенесення на сцену фольклорно-танцювальних зразків у майже незайманому вигляді - виразно проступала в численних інтерпретаціях "Козачка", автором або консультантом яких виступав В.Верховинець.

Творча діяльность В.Верховинця як балетмейстера-постановника і консультант^-консультанта-хореографа-консультанта була важлива у вияскравленні й утвердженні своєрідного мистецького обличчя українського балетного театрові.

Особливо значну роль відіграв В.Верховинець у створенні першого героїчного українського балетові. Цим першим національним балетом ставши "Пан Каньовський" М.Вериківського, присвячений героїчній боротьбі українського народу проти панів у другій половині XVІІІ ст. Прем'єра його відбулася 19 квітня 1931 долі на харківській сцені. "Пан Каньовський" продовжив кращі реалістичні досягнення героїчних балетів "Червоний мак", "Ференджі" та "Карманьола".

Уперше в історії балетного театрові два танцювальні струмені - класичний і український народний - злилися в "Пані Каньовському" у єдиний багатобарвний потік, що наповнив сцену не лише оригінальною хореографією, а й життєвою правдою й емоційною наснагою.

Перша героїчна національна балетна вистава, попри всі недоліки й прорахунки її творців, стала значним явищем у музично-театральному житті України. "Пан Каньовський" оспівував мовою танцю героїку народної боротьби з гнобителями, правдиво відтворював хвилюючі історичні події, малював переконливі характери мужніх синів і дочок трудового народу.

Кращі сценічні інтерпретації партитури М.Вериківського відкрили перед балетними колективами новий плідний шлях мистецьких шукань на грунті органічного синтезові класичної та української народної хореографії, сприяли успішному створенню оригінального репертуарові та формуванню самобутніх індивідуальностей акторів та балетмейстерів.

Саме на початку 30-х років утверджується і бурхливо розвивається національне балетне виконавство, виразно окреслюються його характерні риси й особливості, пов'язані з реалістичними акторськими традиціями українського сценічного мистецтва. Органічне поєднання акторської майстерності та віртуозної танцювальної техніки відзначало кращі виконавські роботи й у новостворених спектаклях, і в класичних балетах.

З кожним новим сезоном на балетних сценах України з'являлися яскраві танцювальні таланти, а творчі звитяги таких несхожих за виконавськими індивідуальностями артистів, як В.Дуленко, О.Гаврилова, Н.Виноградова, Н.Верекундова, В.Мерхасіна, К.Васіна, Т.Демпель, К.Сальникова, А.Яригіна, ВЛИТВИНЕНКО, О.Соболь, В.Мономахов, О.Сталінський, П.Павлов-Ківко, О.Бердовський, М.Іващенко, переконливо засвідчували художню своєрідність, високу майстерність і хореографічну культуру фундаторів українського балетного театрові.

Формування й розквіт жіночого та чоловічого класичного танцю сприяли утвердженню різних мистецьких стилів українського балетного виконавства. Так, зокрема, серед майстрів жіночого танцю В.Дуленко стала засновницею ліричного виконавського стилеві, відома київська балерина О.Гаврилова започаткувала романтично-піднесений виконавський стиль. Віртуозні танцівниці, як К.Васіна, КСАЛЬНИКОВА, Т.Демпель, Заур'є, В.Мерхасіна.

Мужній віртуозний чоловічий танець широко утверджувався в нових спектаклях, особливо в "Пані Каньовському". Найяскравіше - О.Соболь.

Бурхливий розвиток балетного виконавства був безпосередньо пов'язаний з великими художніми здобутками українського балетмейстерського мистецтва. На початку 30-х років виразно розкрилися творчі індивідуальності таких несхожих майстрів, як В.Аитвиненко і М.Мойсєєв, П.Вірський та М.Болотов, П.Йоркін і Р.Баланотті. Творчість балетмейстерів гартувалася в гострій боротьбі з відвертим формалістичним трюкацтвом та різноманітними "сучасницькими" тенденціями, у сміливих пошуках нових танцювальних форм і утвердженні героїчної тематики.

Нові ідейно-художні принципи балетного театрові молоді майстри українського балетові успішно розвивали на власному національному музично-хореографічному ґрунті, широко звертаючись до мотивів народних українських пісень та дум.

На початку 30-х років український балетний театр виходив на шлях сміливих шукань, створюючи значні за своїм художнім змістом масштабні музично-хореографічні полотнини й утверджуючи принципи реалістичної пантомімічної хореодрами. Саме в цей година пересувні оперно-балетні колективи України було реорганізовано у великі стаціонарні театри: ДРОТ ставши Дніпропетровським державним українським театром опери та балетові, Правобережна опера - Донецьким оперним театром у Ворошиловграді (нині Луганськ), а незабаром розпочалася організація й Вінницької державної опери. В усіх цих театрах були значно зміцнені й збільшені балетні колективи, які разом з майстрами балетові Харкова, Києва й Одеси всі активніше розгортали художні пошуки на шляхах до подальшого успішного розвитку українського хореографічного мистецтва.