Саморегулівні організації професійних учасників ринку цінних паперів станом на 31.12.2007 року

1. Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв.

2. Асоціація «Перша фондова торговельна система».

3. Українська асоціація інвестиційного бізнесу.

4. ЗАТ «Українська фондова біржа.

5. Київська міжнародна фондова біржа.

6. ЗАТ «Фондова біржа ІННЕКС».

7. ЗАТ «Придніпровська фондова біржа».

8. Асоціація учасників фондового ринку України.

9. ЗАТ «Українська міжбанківська валютна біржа».

10. ЗАТ «Українська міжнародна фондова біржа».

11. Асоціація «Регіональний фондовий союз».

8. Роль державного регулювання ринку фінансових послуг: актуальні проблеми

Залежно від особливостей функціонування національної фінансової системи, обумовлених специфікою законодавства, рівнем економічного розвитку та регулювання економіки виділяють три моделі наглядових систем:

1. Секторну, яка грунтується на чіткому розподілі завдань і функцій наглядових органів (регуляторів) за діяльністю окремих секторів — банківського, страхового та фондового (Греція, Іспанія, Кіпр, Литва, Словенія, Болгарія, Румунія).

2. Модель за завданнями, відповідно до якої обов'язки наглядових органів розподілені на основі завдань і функцій нагляду: на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання бізнесу у фінансовій сфері з метою забезпечення його прозорості (Нідерланди, Франція, Португалія, Італія).

3. Модель єдиного нагляду, за умови використання якої відбувається концентрація всіх наглядових функцій в єдиному наглядовому органі.

В деяких країнах ці функції виконує центральний банк (Чехія, Словаччина), а в окремих країнах єдиний наглядовий орган відокремлений від центрального банку (Естонія, Латвія, Мальта, Угорщина). (Див. табл. 3.1.)

Розглядаючи моделі регулювання та нагляду за діяльністю фінансового сектору, слід враховувати ряд умов, яким повинна задовольняти ефективна регулююча структура, зокрема:

• чіткі цілі діяльності та функції;

• незалежність і підзвітність регулятора;

• достатність ресурсної бази для ефективного виконання регулюючих функцій;

• відповідне (гармонійне) законодавче середовище і достатність повноважень для застосування санкцій;

• можливість кількісної оцінки ефективності регулювання.

Зазначимо, що за умови виконання функцій регулювання фінансового сектору кількома регуляторами особливої актуальності набуває питання забезпеченості належного рівня обміну інформацією та координації їх діяльності.

Однією з провідних тенденцій на світових фінансових ринках є об'єднання державних органів-регуляторів, що комплексно регулюють усі сегменти фінансового ринку та здійснюють консолідований нагляд за фінансовими установами — так званих мегарегуляторів.

Основними причинами вибору моделі, яка передбачає функціонування одного регулятора, що має особливий статус, є:

1. можливість врегульовувати проблему конфлікту інтересів в сфері державного управління завдяки колегіальному принципу, який забезпечує необхідне представництво та баланс інтересів різних державних органів, керівники яких представлені у мегарегуляторі, при формуванні стратегічних рішень;

2. складність об'єктів регулювання, яка вимагає концентрації та переосмислення суто спеціальної і досить різноманітної інформації, а також наявності досвіду і високої професійної підготовки фахівців, яких легше залучити, маючи фінансову автономність;

3. унікальний організаційно-правовий статус мегарегулятора, який дозволяє якнайкраще виконувати функцію захисту прав і законних інтересів інвесторів та споживачів фінансових послуг, а також істотно підвищити рівень довіри до його дій.

До створення мегарегулятора «підштовхує» також універсалізація та диверсифікованість діяльності фінансових установ. Щезає дублювання функцій різних регуляторів, перетинання повноважень при прийнятті рішень, регулятивний арбітраж, не порушується єдність законодавчої основи функціонування фінансового ринку, зменшується ризик втрати ефективності нагляду за фінансовою стабільністю.

Багато науковців та практиків обґрунтовують створення в Україні окремої незалежної державної фінансової установи з повноваженнями проведення фінансового нагляду та регулювання на консолідованій основі — із назвою «Державна інспекція фінансового нагляду», яка б мала повну незалежність (інституційну, функціональну, особисту, фінансову тощо).

Додатковими аргументами на користь інтеграції нагляду на ринку фінансових послуг є:

• розвиток та підвищення стабільності фінансових ринків завдяки скоординованим управлінським заходам;

• зниження сукупних витрат управління за рахунок об'єднання інформаційних технологій та систем, створення єдиних баз даних та реєстрів;

• підвищення ефективності управління за рахунок консолідації висококваліфікованого персоналу та реалізації єдиної кадрової політики;

• підвищення здатності своєчасно та адекватно реагувати на виникнення фінансових інновацій та фінансових конгломератів;

• проведення найбільш комплексного та повного контролю конкретного набору фінансових послуг у кожному конкретному випадку і установі за допомогою єдиних методів (перевірок, звітності).

За умови вигідності перспектив об'єднання повноважень нагляду цей процес є складним із процедурних поглядів. Передусім, проблемним є узгодження структури та складу «нового» органу з нормами чинних законів України «Про фінансові послуги..» та «Про цінні папери та фондовий ринок...».

Додаткової уваги потребує і наступна надзвичайна монополізація функцій нагляду в одних руках (голови комісії). Уникнути цього можна шляхом ускладнення структури керівництва комісії та процедур прийняття рішень (за прикладом НБУ — рада, правління, голова), однак, це, своєю чергою, істотно впливатиме на строки таких рішень та значно знизить необхідну оперативність комісії.

В Україні в процесі інтеграції державного управління фінансовими ринками наразі обмежилися лише небанківськими фінансовими установами, (щоправда, за необгрунтованим винятком інвестиційних фондів і компаній). Натомість зміни в розподілі контрольних повноважень, з огляду на дотримання одноманітності та обгрунтованості дій у контролі об'єктів та суб'єктів, є об'єктивно необхідними. Вони однозначно сприятимуть усуненню проблем перетину, дублювання повноважень або уникнення нагляду в окремих операціях, а також конфлікту інтересів та сфер впливу регулюючих органів на фінансовому ринку України.

Що стосується ефективності державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні, то для упередження кризових явищ в економіці органам державного регулювання важливо посилити контроль за станом загальної фінансової експансії і «мильними бульбашками», що характеризується трьома складовими: швидким ростом цін на активи, підйомом економічної активності і постійним збільшенням грошової пропозиції і кредиту. На сьогодні, аналіз кризових явищ свідчить, що фінансова криза характеризує ситуацію, в якій фактична або потенційна паніка фінансових інститутів або «провали» фінансового ринку призводять до вимушеного призупинення фінансовими установами внутрішньої конвертова-ності своїх зобов'язань, або до втручання держави для упередження дестабілізації в фінансовій системі. Зокрема експансійна грошово-кредитна і бюджетно-податкова політика держави, зазвичай, призводить не тільки до кредитного, але і до фінансового буму загалом. Фінансовий бум провокує накопичення надлишкового боргу і неефективні інвестиції в реальні активи через їх переоцінку. В цьому випадку, якщо фінансовий сектор відчуває недостатність в пруденційному нагляді і регулюванні, фінансовий бум закінчується балансовими збитками через знецінення внутрішніх активів і подорожчання іноземних пасивів.

В короткостроковій перспективі з метою захисту учасників фінансового ринку України від негативних наслідків фінансової кризи необхідно сформувати умови для утворення компенсаційних механізмів на ринках фінансових послуг шляхом створення фондів зі страхування депозитів, а також вдосконалення системи гарантування вкладів шляхом введення в коло гарантування вкладів депозитів юридичних осіб. На нашу думку, державна підтримка та практична реалізація цих заходів дозволять суттєво знизити навантаження на Державний бюджет України.

На довгострокову перспективу в умовах загострення кризових процесів на світових фінансових ринках, а також враховуючи необхідність збереження ліквідності національної фінансової і банківської системи на рівні, здатному забезпечити конкурентоспроможність національної економіки України, держава як регулятор і кредитор останньої інстанції має оптимізувати свою діяльність за такими пріоритетними напрямками модернізації сфери фінансових послуг, як: — впровадження механізмів «інтегрованого нагляду» та уніфікація вимог і стандартів фінансової діяльності з метою гармонізації системи управління інститутами сфери фінансових послуг з міжнародними стандартами; — консолідація відповідних державних функцій при переході від принципів галузево-функціонального регулювання ринку фінансових послуг до принципів державного регулювання ризиків, що виникають у фінансовій сфері (ризиків фінансової стійкості, недобросовісної конкуренції і порушення прав інвесторів та учасників ринку); — впровадження систем ризик-орієнтованого нагляду на засадах індивідуального підходу до оцінки ризиків окремих учасників ринку або їх активів; — розвиток і підвищення ефективності інфраструктури фінансового ринку; — вдосконалення систем фінансового моніторингу та розкриття інформації для громадян-інвесторів та професійних учасників ринків фінансових послуг; — створення широких можливостей для секюритизації фінансових активів та розширення спектру похідних фінансових інструментів; — створення сприятливого податкового клімату для учасників фінансового ринку і операцій з фінансовими інструментами; запобігання монополізації та створення врівноваженого конкурентного середовища для розвитку всіх сегментів ринку; — створення нового корпоративного законодавства, що буде стимулювати домінування у сукупному обсязі частки портфельного інвестування, підвищення ролі інститутів спільного інвестування, довірчого управління майном (траст-фонди) та недержавного пенсійного забезпечення для акумуляції сукупних національних накопичень і спрямування в реальний сектор економіки; — захист інтересів споживачів фінансових послуг та прав інвесторів на ринках злиття і поглинань; — введення жорстких і прозорих процедур банкрутства фінансових установ; — дотримання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства та впровадження загальноприйнятих норм поведінки учасників фінансового ринку, а також працівників регулюючих органів.

ТЕМА 4

РИНОК БАНКІВСЬКИХ ПОСЛУГ

1. Основні терміни і поняття.

2. Банківське регулювання та нагляд за банківською діяльністю в Україні.

3. Загальні принципи діяльності та надання банківських послуг.

4. Характеристика основних банківських послуг.

5. Особливості оподаткування комерційних банків.

6. Основні засади здійснення фінансового моніторингу в банківській діяльності.

7. Найбільш типові схеми відмивання коштів, набутих злочинним шляхом, та механізми їх виявлення.

8. Стратегії розвитку ринку банківських послуг в Україні в умовах фінансової глобалізації.