8.2. Поділ і кооперація праці на підприємстві

У процесі спільної праці зазвичай виокремлюють різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто один або група працівників виконують певну частину загального обсягу роботи.

Процес розподілу праці - це відокремлення різних видів трудової діяльності від загального цілого і закріплення їх за окремими групами людей.

В економіці країни можна виділити такі форми поділу праці: загальний поділ праці між галузями економіки, всередині цих галузей та одиничний всередині підприємств. Форми розподілу праці на підприємстві визначаються характером виробничих функцій, змістовністю технологічних процесів, складністю виконуваних робіт тощо.

Поділ праці на підприємстві передбачає спеціалізацію окремих працівників на виконанні певної частини спільної роботи. Існують такі основні види поділу праці: технологічний, поопераційний, функціональний, професійний, кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть безпосередню участь у зміні форми і стану предметів праці і виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції. Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників. Вони зайняті на таких роботах: транспортуванні готових виробів, деталей, матеріалів; ремонті устаткування; виготовленні інструменту; технічному контролі якості продукції тощо.

Розвиток технічного прогресу, вдосконалення організації виробництва, спеціалізація і централізація ремонтних робіт, типізація і нормалізація інструменту й оснащення, що застосовуються у виробництві, постійне вдосконалення організації контролю якості продукції - фактори, що впливають на динаміку чисельності допоміжних робітників. В одних випадках названі фактори викликають збільшення кількості допоміжних робітників, в інших - її скорочення.

Наприклад, у промисловості зростає частка робітників з налагодження і ремонту машин і механізмів, а також зайнятих виготовленням інструменту, технологічного оснащення. Проте збільшення кількості і частки робітників, зайнятих на вантажно-розвантажувальних, складських роботах, свідчить про застосування важкої, малопродуктивної праці.

Професійний поділ праці відбувається «між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технологій виробництва. Під

впливом розвитку цих чинників відбуваються зміни у професійному поділі праці, що характеризуються зростанням кількості професій механізованої праці, скороченням переліку вузьких професій і спеціальностей та збільшенням кількості професій широкого профілю.

Так, часткова механізація супроводжується поопераційним поділом праці, вузькою спеціалізацією працівників. Комплексна механізація передбачає об'єднання вузьких спеціальностей робітників, розширення їхнього професійного профілю. В умовах підвищення рівня автоматизації виробництва, виявляється тенденція до поєднання функцій робітника-оператора з порівняно вузькою кваліфікацією і робітника-наладчика високої кваліфікації та широкого професійного профілю.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлюється різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контролю за якістю продукції.

Ступінь складності робіт зумовлює кваліфікаційні відмінності між групами працівників, що їх виконують. Кваліфікація відбиває рівень знань, уміння працювати, виробничий досвід і є підставою для розподілу працівників за кваліфікаційними групами - розрядами, категоріями, кпасами тощо.

Розглянуті ознаки розподілу праці визначають якісну характеристику трудового процесу. Кількісну сторону процесу праці характеризує питома вага різноманітних видів праці у процесі, що встановлюється шляхом нормування. Якісні і кількісні ознаки розподілу праці створюють основу для вибору форм кооперації виконавців.

Висока ефективність розподілу праці зумовлена тим, що забезпечує скорочення виробничого циклу внаслідок можливості одночасного виконання різних робіт, підвищення продуктивності праці робітників на основі швидкого придбання ними професійних навичок за умов спеціалізації робіт.

Розподіл праці обґрунтовує диференціацію працівників на групи за ознакою виконання ними однорідних робіт. Своєю чергою, кожний вид робіт можна дробити на менші складові, що приведе до поглиблення розподілу праці. Це викликано необхідністю встановлення для нього певних меж, передусім економічних, психофізіологічних і соціальних.

Економічна межа розподілу праці ґрунтується на врахуванні його впливу на економічні показники підприємства і пов'язана з напрямами перерозподілу трудомісткості праці. Диверсифікація складних і простих операцій і їхнє роздрібнення (як наслідок розподілу праці)

приводять до скорочення часу виконання окремих операцій внаслідок властивих йому переваг. Але роздрібнення трудового процесу потребує і відповідної спеціалізації робочих місць, додаткового їхнього оснащення і перебудови, зростання обсягів транспортних робіт для переміщення продуктів часткової праці від одного виконавця до іншого. Все це потребує додаткових витрат. Тому розподіл праці буде ефективним, коли економія, отримана підприємством від скорочення трудомісткості окремих операцій, перевищує додаткові витрати на реорганізацію робочих місць. Конкретно ж економічною межею розподілу праці в цехах і дільницях підприємства є відсутність подальшого скорочення тривалості виробничого циклу виготовлення продукції.

Психофізіологічна межа розподілу праці ґрунтується на врахуванні умов, необхідних для нормального функціонування людського організму. Роздрібнення трудового процесу не має призводити до надмірного стомлення працівника, значного зростання навантаження на його фізіологічні і нервово-психічні системи життєдіяльності.

Численні спостереження засвідчили, що найоптимальнішим трудовий процес буде за наявності, як мінімум, 6-8 різноманітних елементів, при забезпеченні поєднання фізичної і розумової праці та чергування навантаження протягом зміни на різні групи м'язів і органів людини. Запобіганням монотонності праці буде забезпечення вимог щодо тривалості дрібних операцій (не менше 30 секунд). Загалом ж фізіологічну межу визначають сумарною тривалістю відпочинку протягом зміни, потреба в якому зростає при підвищенні напруженості і монотонності праці.

Для порівняння різних видів праці на практиці застосовують коефіцієнт монотонності K_v, який розраховують за формулою:

де Т_п - час, що витрачається на повторні рухи;

Г - загальний час спостережень.

Соціальна межа розподілу праці ґрунтується на необхідності зберігання різноманітних трудових функцій протягом зміни, яке б зробило конкретну працю змістовною і привабливою для працівника, сприяло б розвитку його творчих здібностей, підвищенню кваліфікації, забезпечувало б зростання продуктивності праці.

Розподіл праці приводить до появи часткової праці, а відтак до часткового продукту праці. Тому поглиблення розподілу праці, своєю чергою, викликає посилення оберненого процесу - необхідності

тіснішої кооперації відокремлених елементів до цілісного процесу виробництва продукції.

Кооперація праці - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональні-шого використання робочої сили і засобів праці, безперервності виробничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення продуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, багатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціальностей під час колективної роботи.

Конкретні форми кооперування пращ зумовлені застосовуваними на підприємстві методами організації виробничого процесу, спеціалізацією праці і рівнем технологічного оснащення праці.

Розподіл і кооперування праці завжди взаємопов'язані, тому що без узгодженої роботи людей, зайнятих на різних робочих місцях і виробничих ланках підприємства, не може бути забезпечений безупинний хід виробничого процесу загалом, а тим більше - випуск готової продукції.

При колективних формах організації праці у вигляді спеціалізованих і комплексних бригад кооперування є найбільш ефективним.

Бригада - це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріальної зацікавленості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матеріально-технічних та організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими виконавцями;

• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і допоміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

• наявність спільної мети та зв'язків між робітниками у процесі праці;

• взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

• відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад робітників;

• можливість визначення норм та нормативів трудових і матеріальних затрат на кожну з операцій або на кінцеву продукцію;

• можливість обліку трудових і матеріальних затрат за операціями і за кінцевою продукцією;

• наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності професійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків завантаження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригадних норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Розробляють критерії оцінки праці, матеріального та морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносять до паспорта бригади і враховують під час атестації і раціоналізації робочих місць.

Залежно від особливостей технології, організації виробництва та його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади об'єднують працівників однієї професії, але різного рівня кваліфікації для виконання технологічно однорідних робіт. Кооперування праці у них здійснюється на рівні поєднання праці однакового змісту, але за умов відмінного рівня інтелектуалізації і кваліфікації, з різними пропорціями фізичної і розумової праці різних членів бригади.

Комплексні бригади об'єднують робочих різних професій і кваліфікацій із повним розмежуванням трудових функцій відповідно до професії і кваліфікації членів бригади, із частковим розподілом праці

та суміщенням робітниками суміжних професій або без розподілу праці на основі повної взаємозамінності працівників широкого профілю. У них має місце міжпрофесійне і міжкваліфікаційне кооперування праці, з різним складом трудових операцій, а також широка організаційна кооперація на основі чіткого розподілу функцій між членами бригади, узгодження виконання конкретних операцій у просторі і часі, з урахуванням кількісного та якісного складу робітників, на основі їхньої взаємозамінності і взаємодопомоги. Завдяки цьому бригадне кооперування праці є найефективнішим в умовах великих обсягів робіт неоднорідного складу і різноманітної кваліфікації. У комплексних бригадах ефективніше використовується робочий час, створюються сприятливі умови для підвищення кваліфікації робітників і змістовності роботи.

Створення таких бригад доцільне на дільницях зі складним технологічним устаткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологічним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, частковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно виконує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковим поділом праці, зумовленим певною технологічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю певною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщення професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у виробниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад входять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюють за таких виробничих умов, коли тривалість циклу обробки виробів або час виконання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5-10 осіб), середні (11-25), великі (25-50 осіб і більше).

Чисельність виконавців у бригаді зумовлена обсягами робіт, фондом робочого часу, нормами і нормативами праці, технологічними вимогами, вимогами охорони праці, техніки безпеки тощо.

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їхньої самостійності, що передбачає організацію роботи на основі поєднання оперативно-виробничої самостійності та бізнес-плану, порівняння витрат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відповідальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.

Для визначення професійно-кваліфікаційного і чисельного складу бригади з кожної операції розраховують планову трудомісткість обсягу робіт - Т_п за формулою:

де Н_ч- норма часу на операцію (на одиницю обсягу) (хв, год);

Q - обсяг робіт за цією операцією за робочий період (зміну, тиждень, місяць) (нормо-хв, нормо-год);

В_н - відсоток виконання норм.

Потрібну чисельність робітників - Ч для виконання обсягу робіт з цієї операції визначають відношенням планової трудомісткості до фонду робочого часу одного працівника - Ф_ц за певний період (зміну, тиждень, місяць:

Розраховану таким способом чисельність робітників по всьому комплексу операцій групують і підсумовують за професіями та розрядами.

У спеціалізованій бригаді планову трудомісткість і чисельність робітників можна визначити сумарно за всім комплексом операцій за формулами:

Де Т_к - планова трудомісткістьобсягу робіт за всім комплексом операцій;

Н_ч. - норма часу з кожної операції на одиницю обсягу;

Qi - обсяг робіт з кожної операції за робочий період (зміну, тиждень, місяць);

Ч - явочна чисельність робітників, необхідних для виконання всього комплексу робіт;

В_н - плановий відсоток виконання норм;

Ф_ч - номінальний фонд робочого часу одного працівника за певний період (зміну, тиждень, місяць);

п - кількість операцій.