Тема: основні засади і напрямки формування інформаційної політики України.

1. Система адміністративного регулювання та організації інформаційних відносин.

Адміністративне право як самостійна галузь права у ретроспективному аспекті має дуже давню історію, оскільки бере початок з 18 століття. В усі часи воно пов'язувалось з публічною владою держави, взаємодією її органів з громадянами та іншими учасниками суспільних відносин.

Подолавши свого часу предметну обмеженість власного джерела - так званого “поліцейського права” (яке обмежувалося дослідженнями питання охорони громадського порядку і безпеки), адміністративне право, поряд з конституційним, являє собою класичний зразок фундаментальної (профілюючої) галузі так званого публічного права. публічного - на відміну від права - приватного. Публічність адміністративного права означає, що воно регулює відносини, що забезпечують загальні, сукупні або, інакше кажучи, публічні інтереси.

Як і конституційне право, право адміністративне опосередковує функціонування публічної влади у державі. В той же час адміністративно-правове регулювання є своєрідним продовженням конституційно-правових норм, конкретизуючи багато в чому їх дію. На цій підставі можна стверджувати, що існування адміністративного права - це необхідна умова і засіб реалізації Конституції в найважливішій сфері функціонування публічної влади - сфері виконання законів та інших правових актів держави.

За умов побудови держави на засадах поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, адміністративне право найтісніше поєднане з виконавчої гілкою державної влади (хоч деякою мірою торкається і внутрішньої організації інших гілок).

Сама ж природа виконавчої влади, що зумовлена об'єктивним її призначенням - виконанням законів та інших правових актів, підтверджує принципову єдність процесу реалізації цієї гілки влади зі змістом управлінської діяльності держави. Це дозволяє визначити виконавчу владу і державне управління своєрідними сторонами - умовно кажучи, “статикою” і “динамікою” - єдиного явища, яке, за звичаєм, позначається як управлінська (або адміністративна) сфера діяльності держави.

Отже, публічний характер адміністративного права є невід'ємною характеристикою суспільної цінності цієї галузі права.

Таким чином, адміністративне право, за сферою реалізації -це право, передусім державного управління, власного впливу держави на різноманітні суспільні відносини. Але таке визначення соціальної спрямованості адміністративного права не є повним і точним.

Перехід до інформаційного суспільства і розвиток інформаційного простору України нерозривно пов'язаний із подальшою демократизацією політичного і громадського життя, реформуванням соціально-економічної сфери. В контексті інформаційної політики це означає визнання презумпції відкритості інформації для громадян і захист їх інформаційних прав. Це означає також орієнтацію головних компонентів інформаційного простору на забезпечення вільної циркуляції інформації, втілення в життя конституційного права на вільний пошук, одержання, виробництво і поширення інформації.

Перехід України до нового типу економічного розвитку, громадянського суспільства і правової держави, політичний плюралізм породжують величезну суспільну потребу в інформації. Необхідність задоволення цієї потреби й обумовлює особливу роль ЗМІ у житті суспільства. При цьому повною мірою виявляються такі властивості ЗМІ, як масовість, тиражуємість, періодичність, використання інформаційних ресурсів, що постійно поповнюються, створення первинної інформації, застосування сучасних інформаційних технологій і засобів телекомунікацій. ЗМІ є діючим каналом інформування суспільства щодо діяльності влади та його реакції на дії влади. Ці особливості роблять ЗМІ найважливішим соціальним інститутом, одним із складових інформаційного простору України.

Регулювання інформаційних відносин здійснюється за допомогою встановлення певних інформаційно-правових норм, тобто шляхом встановлення правил поведінки суб'єктів інформаційних відносин на базі положень інформаційного права. Інформаційно-правові норми регулюють взаємостосунки громадян, засобів масової інформації, організацій, фірм тощо між собою, їх взаємні права та обов'язки і в результаті цього надають цим відносинам особливий зміст, зміст інформаційно-правових відносин або інформаційних правовідносин. Суб'єкти таких відносин виступають як носії специфічних, інформаційних прав і обов'язків.

Отже, будь-яке положення інформаційного права реалізується тільки за допомогою інформаційно-правових норм, зобов'язуючи учасників (суб'єктів) цих відносин до здійснення конкретних дій і надаючи конкретним особам право вимагати, керувати даними діями. Таким чином, до інформаційних правовідносин відносяться ті суспільні відносини, які відображають положення інформаційного права.

Інформаційні правовідносини поділяються на активні інформаційні дії, пасивні інформаційні дії, посередницьку інформаційно-правову роботу, допоміжні інформаційні дії, а також на організаційні майнові і немайнові правовідносини. У цьому аспекті підставами виникнення інформаційних правовідносин можуть виступати положення конституційних актів, законів, договорів або угод, заподіяння шкоди або збитку .

В цілому суть інформаційно-правових відносин у суспільстві можна охарактеризувати таким чином:

по-перше, інформаційні правовідносини визначаються об'єктивними політико-економічними відносинами, заснованими на різноманітті форм власності, у тому числі на інформацію і інформаційні технології, і є суспільними відносинами вільних громадян, засобів масової інформації, підприємств, фірм, інших суб'єктів права;

по-друге, інформаційні правовідносини - це відносини між громадянами, ЗМІ, державними органами тощо, врегульовані нормами інформаційного законодавства, які відображають положення інформаційного права;

по-третє, інформаційні правовідносини є засобом вирішення задач в області формування єдиного інформаційно-правового простору країни, захисту прав і основоположних свобод, інформаційного обміну, зміцнення інформаційної безпеки та ін.

Інформаційні правовідносини мають свою безумовно соціально-правову структуру і складаються з наступних основних компонентів:

• суб'єктів інформаційних правовідносин;

• об'єктів інформаційних правовідносин.

Виходячи із загальної теорії права суб'єктами інформаційних правовідносин є фізичні, юридичні особи і держава (ст. 7 Закону України "Про інформацію").

Фізична особа — суб'єкт інформаційних правовідносин - це конкретна людина (наприклад, автор програми, головний редактор газети, телеведучий, підприємець, просто читач, глядач та ін.), яке бажає і може брати участь в інформаційних правовідносинах. Залежно від складності і змісту відносин число суб'єктів може бути саме різне, але, не менше двох, оскільки будь-які правовідносини - це відносини між конкретними особами, що працюють з інформацією, або даними і, отже, тут, як мінімум, повинно бути дві сторони, які здійснюють свої права і обов'язки в інформаційній сфері. Причому правове положення вказаних суб'єктів тут може бути далеко не ідентичним: одні можуть виступати в ролі керівників ЗМІ, інші в ролі авторів, які мають бажання передати свої твори останнім, одні можуть здійснювати права рекламодавця, інші - вимагати розмістити їх рекламу, треті робити і те і інше. Тому громадяни, які в цьому випадку користуються встановленими в інформаційному законодавстві правами і несуть обов'язки, є суб'єктами інформаційного права.

У системі інформаційно-правових відносин обов'язки і права тісно пов'язані один з одним: праву відповідають обов'язки, а обов'язку відповідає право, хто користується правами - несе і певну відповідальність, на кого покладаються обов'язки - одержує і певні права.

Слід підкреслити, що суб'єкт інформаційного права може стати суб'єктом інформаційних правовідносин тільки тоді, коли він володіє інформаційною правоздатністю й інформаційною дієздатністю.

Інформаційна правоздатність - це здатність суб'єкта інформаційних правовідносин (журналіста, автора програми для ЕОМ, держслужбовця тощо) мати інформаційні права і обов'язки.

Деякі інформаційні права належать громадянам через Конституцію України і для їх набуття не потрібно здійснювати будь-які дії. Такі права на свободу слова, думки і на отримання інформації. Але в інших випадках, для того щоб придбати певні інформаційні права, громадянин повинен змінити свій статус або стосовно нього повинні бути зроблені певні юридичні дії. Наприклад, коли особа позбавляється права заснувати ЗМІ у зв'язку з тим, що відбуває покарання в місцях позбавлення волі по вироку суду: для того, щоб одержати назване право, людина повинна вийти на свободу і приступити до нормального життя.

Інформаційна дієздатність - це здатність суб'єкта інформаційних правовідносин впроваджувати своїми діями в життя інформаційні права та зобов'язання.

На відміну від правоздатності, дієздатність в інформаційній сфері виникає не у кожної людини. Дієздатність виникає у тих осіб, які через свою підготовку, здібності, посади, здоров'я та ін. дістають за інформаційним законодавством можливість особисто використовувати свої права і брати на себе зобов'язання. Проте, наприклад, права психічно хворих в інформаційній сфері можуть здійснювати за них родичі, близькі, органи, під опікою яких вони знаходяться. У всіх інших випадках, коли дієздатність громадянина не обмежена за інформаційним | законодавством, дієздатність зливається з правоздатністю і правоспроможна особа є одночасно по-своєму і дієздатною.

Юридична особа - суб'єкт інформаційних правовідносин - це організація, створена і зареєстрована у встановленому порядку (ст. 80 Цивільного кодексу України), здатна набувати різних інформаційних прав і зобов'язання в інформаційній сфері в. Суб'єктами інформаційних правовідносин можуть бути підприємства, установи, організації, банки тощо. Вони є суб'єктами права у всіх тих інформаційних правовідносинах, в яких вони здійснюють свої інформаційні права й інтереси.

Юридичні особи в інформаційній сфері також наділяються правоздатністю і дієздатністю. Межа і зміст правоздатності юридичної особи визначаються інформаційним законодавством, його статутом, положенням та ін., на основі яких вона здійснює інформаційно-правову діяльність. Проте дієздатність юридичної особи має свою специфіку і виражається у тому, що юридичні особи в інформаційній сфері часто діють через своїх керівників або як колективні органи управління. Наприклад, акціонерне товариство - газета реалізує багато своїх інформаційних прав через генерального директора, головного редактора або правління газети.

Важливим суб'єктом інформаційних правовідносин є держава, що має певні органи державної влади і управління, засоби масової інформації (газети, журнали, видавництва, телебачення, агентства, їх об'єднання тощо), архіви, культурні фонди, бібліотеки, банки даних та ін. Держава, виступаючими як власник основних інформаційних ресурсів і технологій, формує інформаційну політику країни, забезпечує її єдиний інформаційний простір, вирішує багато проблем у міжнародному інформаційному обміні.

Узагальнюючи сучасні погляди щодо визначення основних категорій суб'єктів правовідносин в інформаційній сфері, можна виділити такі основні категорії:

• виробники інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг, а також інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення;

• власники інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг, а також інформаційних систем, технологій і засобів їх забезпечення;

• споживачі інформації, інформаційних ресурсів, інформаційних продуктів, інформаційних послуг.

Об'єкти інформаційного права - це все ті матеріальні, духовні й інші соціальні блага, явища та процеси, з приводу яких суб'єкти інформаційного права вступають в інформаційно-правові відносини, що є предметом їх інтересів, прав і обов'язків.

В інформаційних правовідносинах об'єктами права, насамперед, є інформація, дані, бази даних, різноманітні інформаційні ресурси, програми, друкарські твори, тиражі газет, книг, журналів, аудіо- і аудіовізуальні матеріали, рекламні продукти, самі комп'ютери, інформаційні системи, засоби інформатизації і зв'язку і багато іншого. Саме ці об'єкти права часто потрапляють у поле зору інформаційних договорів, угод, суперечок тощо.

Також в інформаційних правовідносинах об'єктом права є певні дії, вчинки і поведінка суб'єктів права. При цьому дії, поведінка можуть бути об'єктом інформаційного права в дуже широкому спектрі різноманітних правовідносин. Так органи державної влади і управління, органи місцевого самоврядування не повинні втручаються в творчу діяльність громадян і їх об'єднань, недержавних організацій культури за винятком, коли така діяльність веде до пропаганди війни, насильства, жорстокості, расової, національної, релігійної, класової і іншої винятковості або нетерпимості, порнографії.

Деякі цінності можуть бути об'єктами права не у всіх інформаційно-правових відносинах, і на них накладаються певні обмеження. Так, забороняється рекламувати, передавати інформацію про продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації, але що не має сертифікату відповідності; тільки за певних умов включаються у відкриті інформаційно-правові відносини відомості, що становлять державну таємницю і ін.

Право в інформаційній сфері як основа інформаційних правовідносин, тобто правомочність суб'єкта інформаційного права діяти за своєю програмою і вимагати діяти згідно із законом від інших, прийнято називати суб'єктивним правом. У сучасних умовах суб'єктивні інформаційні права громадян і інших учасників правовідносин є виразом ринкових відносин - це права громадян, підприємств, редакцій газет, видавництв, бібліотек і ін., у яких використовується на користь особи, держави і суспільства те, що захищається інформаційним законодавством.

Суб'єктивне право в інформаційній сфері тісно пов'язане з положеннями інформаційного права. Якщо ті або інші дії чи факти не регламентовані відповідним положенням права, то вони не вважатимуться інформаційно-правовими відносинами і їх учасники не отримають результатів своїх поставлених цілей і задач. Суб'єктивні інформаційні права, якими користуються різні суб'єкти в ході суспільних відносин, - це об'єктивні правові категорії; вони характеризують об'єктивні інформаційно-правові процеси в суспільстві, виражають в інформаційних відносинах демократичні принципи і їх виконання гарантується законом.

Обов'язок суб'єкта права як компонент інформаційно-правових відносин виражається у тому, що він як учасник відносин покликаний і повинен діяти певним чином, за принципами інформаційного права, тобто не повинен скоювати певних дій або утримуватися від їх здійснення. Інформаційний обов'язок суб'єкта як елемент правовідносин - це не тільки юридичний, але й соціальний обов'язок. Цей обов'язок відрізняється від інших видів обов'язків (моральних, релігійних і ін.) тим, що він лежить у сфері інформаційних правовідносин, і якщо обов'язок проігнорований, то зацікавлена особа може задіяти певні заходи державного примусу. Тобто обов'язок одного суб'єкта взаємовідносин відповідає праву іншого об'єкта взаємовідносин. Так, обов'язок виробника щодо обов'язкового екземпляра документа (виробник повинен виробити і доставити документ), що бере участь в доставці, відповідає праву одержувача (бібліотеки, архіву і ін.) вимагати доставки вказаного документа; праву вимагати від юридичних осіб не практикувати розкриття відомостей з інформаційних систем і мереж передачі даних відповідає обов'язок вчиняти подібні дій тільки згідно з національним законодавством.

Визначення сутності інформаційного права здійснюється через з’ясування специфіки змісту правовідносин пов’язаних з інформацією, правовідносин, пов’язаних з діяльністю стосовно інформації. З точки зору юридико-догматичного підходу, шукаючи відповідь у законодавстві, загальний зміст правовідносин щодо інформації (зміст інформаційних правовідносин) можна знайти в статті 14 Законі України «Про інформацію» (від 2 жовтня 1992 року, № 2657-XII), де визначено основні види інформаційної діяльності. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації.