В Україні налічується всього 459 міст

За повідомленням Державного комітету статистики УФ за станом на 1 січня 2012 року на території України налічується 459 міст. Також, на початок року в Україні зареєстроване 885 ПГТ і 28450 населених пунктів сільського типу, розташованих в 490 районах країни. Найменше число міст зосереджене в Миколаївській області – їх 9, а більше всього в Донецькій – 52 міста. Сільські поселень більше всього на Львівщині - 1850, а їх менша кількість в Чернігівській області – 398. На сьогоднішній день в Україні є 4 великих міста, де проживає більше мільйона жителів – Києва, Дніпропетровська, Харкова і Одеси.

5. Етнічні спільності

Такого роду спільності називають також кровнородинними або спільнос­тями, що виділяються на основі особливої культури. До них відносять: племена, народності, нації. В усякому разі, при вивченні етнічних суспільних структур, явищ, процесів, центральною базою є категорія «етнос», що від грецького походження означає: зграя, група, рій, плем’я, народ.

Існує багато підходів, концепцій щодо трактування та визначення ключового поняття «етнос». Одні вчені (наприклад, американський соціолог Л. Уорнер) допускають застосування етнічного терміна до кожної людини, котра сама себе вважає (або її вважають) членом групи, що має певну культуру і бере участь у діяльності групи. На думку інших вчених (німецький етнолог В. Мюльман), «етнос» розуміється як відповідна єдність та самоусвідомлення. Під цим розуміють і сукупність людей, котрі колективно і несвідомо приписують собі певні ціннісні характеристики (М. Маже, французький етнолог).

Розглядаючи категорію «етнос» як основну одиницю етнічної класифікації людства, в широкому розумінні її ототожнюють із поняттям «народ», «національність» – як особливу форму колективного існування людей.

Головним етнічним визначником потрібно вважати етнічну самосвідомість, котра розглядається як усвідомлення членами кожного етносу своєї належності до певної етнічної спільноти, що ґрунтується на спільності мови, культури, історичної долі, визнанні особливих рис.

На відміну від раси, як продукту біологічного розвитку, соціальні спільності являли собою результат соціальної взаємодії (спілкування, вірування, звичаї, ритуали), які об’єднували людей.

Еволюціоністи створили теорію розвитку етнічних спільностей, де початком була сім’я. Більш обширним злиттям був рід – історично перші соціальні спільноти людей, природні кровнородинні об’єд­нання. Роди об’єднувались у певні племена, пов’язані не тільки кровною спорідненістю, а і вірою. Об’єд­нання кланів складало плем’я. Племена – більш висока форма організації, які в процесі культурного розвитку об’єднувались в народності, а ті – на вищих стадіях розвитку економічних, політичних та інших зв’язків – перетворювались в нації.

«Нація» розглядається як етнічна та політична категорії. Нація – це і своєрідний ступінь розвитку культури. Це – стійка спільність людей, що історично виникла на базі спільної мови, території, економічного життя, психічного складу, що проявляється у спільності культури. Нації виникали в період зародження капіталізму, коли формувалися політичні організації, внутрішній ринок, культура, господарський уклад. Вони є численнішими за народності. На підґрунті єдиної території, мови, культури та економіки сформовувався єдиний національний характер та психологічні особливості.

Хоч за своєю специфікою термін «нація», як і етнос, означає «народ», в сучасному етнологічному вжитку їх все ж слід розрізняти. Те, що в нас називають нацією,– фактично відтворює етнічну специфіку. У широкому розумінні, нація – це етнос, спільнота, яка склалася на підґрунті етнічних племінних цінностей, яким притаманний природний біологічний характер.

Існують також багатонаціональні держави, створюючи характерний національний тип, наприклад США, де нація ідентифікується з державою. Однак не завжди держава може бути ознакою нації. У сучасному світі практично не існує етнічно гомогенних (однорідних) країн. Соціологи підрахували, що лише кільканадцять країн (близько 7%) умовно можна віднести до етнічно гомогенних, де вся основна етнічна спільнота складає майже сто відсотків населення. У майже 25 країнах основна етнічна спільнота сягає 90% усіх мешканців, ще у 25 країнах вона становить 75–90%, більш ніж у тридцяти країнах – від 50 до 70%, у близько сорока країнах – менш ніж половину населення. В окремих випадках кількість етнічних груп в одній країні перевищує навіть сто.

Такого роду різноманітність етнічного складу населення є результатом дії різного роду чинників, зокрема міграцій великих мас людей, які відбувалися в усі періоди історії, що викликали масштабне і швид­ке змішування представників різних народів, формували численні етнічні спільноти в межах конкретної країни.

Україна належить до багатонаціональних країн. За даними перепису населення 1989 р., на її території проживає понад 127 етносів, зокрема:

– українці (37,4 млн чол.);

– росіяни (11,4 млн чол.);

– інші етнічні групи, котрі налічують від 300 тис. і більше (понад 1 млн чол.): євреї, поляки, білоруси, болгари, молдавани, угорці, румуни, цигани, татари та ін.

Термін «національність», як невід’ємний «атрибут», вживається також у двох значеннях:

– як належність до певної нації;

– як спільність людей, які створили свою власну особливу культуру, але не мають за собою незалежного політичного статусу буття (не досягли ступеня сформованості нації). Значення нації ґрунтується на тому, що:

• це стійка форма спільності;

• вона створює стійкий культурний наслідок;

• формує відчуття ідентифікації особи зі спільностями (тобто належність до нації – це наявність мови, зв’язок з рідною землею, місце в історії – основа самовираження осіб);

• створює міцне відчуття солідарності між членами і антагонізм щодо чужих.