зБІРНИК №2 ВАТРА КОНФЕРЕНЦІЯ (СЕКЦІЯ БО)

Зоряна Засульська Науковий керівник: Сегеда С.А., к.е.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ВИТРАТИ ЯК ПОКАЗНИК СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА

В умовах формування ринкової економіки одним із найважливіших напрямів ефективної організації фінансово-господарської діяльності підприємств виступає управління витратами як найбільш доступний механізм зниження собівартості їх послуг, що підвищує конкурентоспроможність цих підприємств.

Велика кількість та різноманітність витрат робить можливим успішний пошук шляхів їх абсолютного та відносного скорочення. Основним питанням на сьогодні залишається неврегульованість складу витрат та методологічна необґрунтованість категорії витрат як показника собівартості послуг підприємства, пов‘язаних з доведенням товарів від виробника до споживача, що ускладнює проведення заходів з оперативного управління ними.

Серед провідних науковців, які приділили увагу розробці теоретичних та методологічних проблем аналізу витрат можна виділити таких: І.О. Бебеха, Ф.Ф. Бутинець, М.Г. Чумаченко, Л.І. Кравченко, М.І. Баканов, Н.О. Власова, Н.Б. Кащена, В.І. Оспіщев, С.Ф. Голов, В.В. Сопко та інші.

Мета аналізу витрат діяльності підприємства полягає в інформаційному забезпеченні та всебічній оцінці досягнутих результатів, їхній оптимізації та обґрунтуванні управлінських рішень щодо подальшої раціоналізації.

У процесі господарської діяльності підприємства несуть різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. З метою забезпечення єдиних методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, а також дотримання однакових підходів до визначення складу витрат і віднесення їх на собівартість продукції в 2000 р. прийнято Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», в якому названі питання знайшли своє відображення і врегулювання. В загальноекономічному розумінні витрати звітного періоду, згідно з вказаним стандартом, визнаються або як зменшення активів, або як збільшення зобов‘язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Одні групи витрат безпосередньо пов'язані зі здійсненням конкретної операції (із конкретним об'єктом витрат), інші - мають загальний характер і необхідні для забезпечення функціонування підприємства в цілому. Усі витрати - і матеріальні, і трудові, і фінансові - підприємство здійснює для забезпечення своєї виробничої діяльності.

141

Групування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцеві і призначенню, знать, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

Упромисловості застосовується наступна номенклатура основних калькуляційних статей:

1) сировина і матеріали;

2) зворотні відходи (віднімаються);

3) покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби;

3) основна заробітна плата виробничих робітників;

4) додаткова заробітна плата виробничих робітників;

5) відрахування на соціальне страхування;

5) загальновиробничі витрати;

6) інші витрати.

Усобівартість реалізованої продукції включається виробнича собівартість, а також нерозподілена частина загальновиробничих витрат і понаднормативні виробничі витрати.

Витрати виступають основним обмежувальним чинником прибутку і одночасно визначальним фактором, що впливає на обсяг реалізації, тобто прийняття управлінських рішень неможливе без аналізу вже понесених підприємством витрат і планування їх величини на перспективу. Також витрати є основним чинником формування собівартості продукції. Таким чином, витрати виступають об'єктом управління. Аналіз витрат підприємства може знизити загальні витрати на одиницю продукції, що допоможе досягти оптимальної структури витрат як важливої умови підвищення конкурентоспроможності підприємств.

Список використаних джерел:

1.Гаркуша Н. М. Інструментарій аналізу витрат основної діяльності підприємства / Н. М. Гаркуша // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. - 2009. - Вип. 2. - С. 109-115

2.Ковтуненко Ю.В.Аналіз структури витрат промислового підприємства

/Ю.В. Ковтуненко, А.В. Крисенко, О.В. Амурова // Праці Одеського політехнічного університету. – 2014. - ғ 2 (44). – С. 202-206.

3.Колісник Г. Система управління витратами підприємницьких структур / Г. Колісник // Економічний аналіз. - 2009. - ғ 4. - С. 219 - 223.

Олександра Захаренко Науковий керівник: Коцеруба Н.В., к.е.н., ст. викладач

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

АНАЛІЗ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ТОВАРНИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Основне завдань аналізу виробничих запасів – підтримання їх на науково обґрунтованому рівні з метою забезпечення ритмічності

143

виробництва продукції, оперативного регулювання відхилень від норм та ліквідації зайвих непродуктивних операцій. Необхідність формування виробничих запасів підприємства зумовлена перервою в обороті продукції (товари, сировини, поточна та кінцева продукція) між різними фазами циклу «постачання-виробництво-збут».

Обґрунтовані виробничі запаси аналітики розглядають як основну умову їх формування. Запаси необхідні тому, що вони є елементами економічної безпеки підприємства, але ці запаси мають бути науково виваженими, періодично переглядатися і зіставлятися з рівнем запасів на аналогічних виробництвах зарубіжних країн.

Уданий час на більшості підприємств використовують застарілі норми запасів, які не реформувалися протягом останніх 15-20 років. Деякі промислові підприємства самотужки переглядають обґрунтованість норм виробничих запасів, але це робиться не фахово, без достатнього наукового забезпечення.

Усучасній науковій літературі написано багато праць, які присвячені дослідженню проблем формування та використання виробничих запасів присвячені праці таких вітчизняних та зарубіжних економістів, як М. Коробова, А. Кузьмінського, Г. Мельничука, Є. Мниха, М. Портер та Ж. Рішар, Р. Франк та інші.

В економічній літературі ще недостатньо вивчено питання підтримання запасів на науково обґрунтованому рівні для забезпечення ритмічності виробництва продукції, оперативного регулювання відхилень від норм та ліквідації зайвих непродуктивних операцій.

Метою даної роботи є розробка нового підходу до аналізу стану запасів підприємства, що базується на проведенні прогнозного аналізу запасів з використанням передових науково обґрунтованих норм.

При вивченні величини та структури запасів більшу увагу доцільно звернути на виявлення тенденції змін таких їх складових, як виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція і товари.

Упроцесі аналізу стану запасів і витрат необхідно встановити забезпечення підприємства об‘єктивними перехідними запасами сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів.

Для виявлення зайвих запасів готової продукції аналізуються їх залишки на складі в кінці місяця. За даними їх надходження можна встановити, чи не залежались вони на складі, слід з'ясувати, у чому причина затримки і чи немає неліквідів.

При аналізі залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів шляхом розгляду інвентаризаційних і оборотних відомостей можна виявити деталі і напівфабрикати, які не стосуються поточного процесу виробництва, встановити номери призупинених замовлень, а також замовлень, котрі затримались на виробництві через некомплектність та інші недоліки. На основі проведеного аналізу визначається вартість зайвих і непотрібних цінностей і розробляються шляхи їх використання.

144

Управління запасами пов‘язане з необхідністю формування запасів матеріальних ресурсів з метою задоволення потреб у незакінченому виробничому періоді. При цьому виникає потреба в проведенні прогнозного аналізу виробничих запасів.

Для більш детального дослідження ефективності використання товарних запасів використовують ряд додаткових показників.

1.Коефіцієнт запасомісткоті товарообороту показує, яка середня сума товарних запасів припадає на одиницю обсягу роздрібного товарообороту в аналітичному періоді.

2.Рентабельність товарних запасів, що дорівнює відношенню балансового прибутку до товарих запасів.

3.Коефіцієнт нарощення доданої вартості товарних запасів, який характеризує ефективність управлінських рішень щодо формування оцінки товарних запасів.

4.Коефіцієнти випередження (відставання), що характеризують співвідношення темпів росту товарних запасів та товарообороту (ці коефіцієнти більш наглядно характеризують напрямок розвитку товарних запасів: їх зріст, зниження, стабілізацію відносно товарообороту);

5.Товарні запаси в розрахунку на 1 гривню товарообороту (що характеризують ефективність використання матеріальних ресурсів);

6.Рівень товарних запасів у відсотках до товарообороту

7.Середньорічні темпи росту (зниження) товарних запасів та товарообороту (що відображають зміни (в середньому за рік) цих показників).

Ефективність прогнозування виробничих запасів можлива лише за умов:

форма товарної спеціалізації та тип магазину; обсяг товарообороту;

питома вага товарів місцевих постачальників в загальній сумі їх закупівлі;

рівень забезпеченості підприємства приміщеннями для зберігання товарів;

наявність розробленої нормативної бази та логістичних схем внутрішнього руху товарних запасів;

форми внутрішнього контролю за їх станом і рухом, що використовуються.

Доволі важливим елементом у процесі прогнозування виробничих запасів є питання інформаційного забезпечення виробничих запасів є питання інформаційного забезпечення. Для надійності й ефективності цього процесу необхідно насамперед забезпечити повну за змістом, обсягом та структурою інформацію, високий рівень достовірності інформації, а також надати можливість порівняння інформації у часі за кількісними й якісними показниками, а найголовніше аналізувати своєчасно одержану та високо ефективно опрацьовану інформацію.

Отже, аналіз запасів є своєрідною сигнальною системою, що сповіщає про наступ чи можливу появу небажаних тенденцій чинників, які

145

перешкоджають успішно виконувати визначені завдання, тобто котрі потребують від органів управління прийняття компетентних заходів, для того, щоб надати певному процесові необхідного напрямку.

Показники оцінки ефективності використання товарних запасів, що пропонуються є недостатньо систематизовані.

Для поглибленого аналізу ефективності використання товарних запасів потрібно визначити вплив факторів на зміну часу обертання товарів. Це може бути зміна середніх товарних запасів, зміна обсягу реалізованих товарів, зміна структури товарообороту, зміна часу обертання окремих товарних груп. Врахування цих факторів допоможе підвищити ефективність використання товарних запасів. Враховуючи особливості господарської діяльності конкретного підприємства систему показників було б непогано доповнювати.

На перспективу необхідно більше уваги надавати прогнозному аналізу запасів підприємств. Такий аналіз передбачає одержання необхідної інформації, її опрацювання, оцінювання та визначення перспектив і ймовірності реалізації прогнозу.

Список використаних джерел:

1.Савицька Г.В. Теорія аналізу господарської діяльності: навч. посібник.

– М.: ІНФРА-М, 2010. – 288с.

2.Мазаракі А.А. Економіка торговельного підприємства. – Підручник для вузів (Під ред. проф. Н.М. Ушакової) / А.А. Мазаракі. – К.: «Хрещатик»,

2011. – 371с.

3.Маслянніков О.Ю. Ефективність формування та використання товарних ресурсів / О. Ю. Маслянніков, О.І. Федишин // Науковий вісник НЛТУ України: зб. наук.-техн. праць. – Львів: РВВ НЛТУ України. – 2011. –

Вип.18.2. – с. 200-202

4.Глущенко В.В. Товарні ресурси як важіль забезпечення діяльності суб'єкта господарювання / В.В. Глущенко, С.О Ткаченко/ [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/Portal/soc_gum/.../VUBSNBU10_p61-p63.pdf

Юлія Качур Науковий керівник: Гладій І.О., к.е.н, доц.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ОСНОВНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ОБЛІКУ РОЗРАХУНКІВ ДО БЮДЖЕТУ ЗА ПОДАТКОМ З ФІЗИЧНИХ ОСІБ

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляються у визначеному порядку. Її сьогоднішній стан можна охарактеризувати як створення основ, реформування самої податкової системи (впровадження податків, характерних для більшості розвинутих країн з ринковою економікою), наповнення нових форм оподаткування ринковим змістом [1].

146

Питаннями гармонізації бухгалтерського фінансового обліку та податкових розрахунків займаються багато вчених-економістів, серед яких можна виділити: А.А. Амоша, Ф.Ф.Бутинець, Л.В. Нападовська, Ф. О. Ярошенко, Н.О.Гура, В.П. Завгородній та ін.

Метою роботи є дослідження фінансового обліку розрахунків до бюджету за податком з фізичних осіб, а також запропонувати шляхи удосконалення системи податкових платежів до державного бюджету.

Облік платників податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюється податковими органами та іншими державними органами відповідно до законодавства України. А відтак, податок, що утриманий з доходів фізичних осіб, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.

Згідно ст.164.1. Податкового кодексу «базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду» [1].

Крім цього, відповідно до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

-доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту);

-суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору;

-доходи від продажу об'єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи

увигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об'єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;

-частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172 - 173 цього Кодексу; платниками податку є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи та нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України. Згідно даного закону, об'єктом оподаткування такого резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті, а також іноземні доходи та ін..

Ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування. Крім цього, платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від

147

одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги.

Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету передбачено ст. 168 Розділу IV Податкового кодексу України, відповідно до якої суми податку на доходи, нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням [1].

Крім того, згідно із п.п. 168.4.5 п. 168.4 ст. 168 Кодексу фізична особа, відповідальна згідно з вимогами цього розділу за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету у разі коли така фізична особа є податковим агентом, – за місцем реєстрації у контролюючих органах. Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 розділу IV Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року ғ 2755-VІ , податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов‘язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Кодексу [1]. Згідно із пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом [1]. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування податку до бюджету.

Відповідно до пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 Кодексу якщо оподатковуваний дохід надається у не грошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок сплачується (перераховується) до бюджету протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) [2].

Враховуючи вищевикладене, податок на доходи фізичних осіб сплачуються податковими агентами під час виплати оподатковуваного доходу платнику податку або у разі виплати доходу готівкою з каси чи у не грошовій формі, протягом банківського дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання).

Але дана система оподаткування податку з фізичних осіб не досконала, а відтак необхідно запровадити ряд механізмів для удосконалення фінансового обліку розрахунків до бюджету з податку фізичних осіб. Основним завданням такого удосконалення механізму оподаткування податку з фізичних осіб в Україні є його удосконалення системи надходження таких платежів до бюджету.

Шляхи удосконалення системи податкових платежів до державного бюджету:

-проведення подальшої роботи з удосконалення нормотворчої техніки з метою конкретизації та усунення неоднозначного трактування окремих норм;

-підвищення ефективності роботи податкових органів через упровадження автоматизованого обміну інформацією між податковими органами й іншими органами державної влади у сфері регулювання та забезпечення електронного звіряння даних;

148

-підвищення кваліфікації працівників податкової служби, яке передбачало б не лише вивчення норм Податкового кодексу, а й методології обліку, вміння вести роз'яснювальну роботу з платниками, спрямовану на допомогу платнику, використовувати в роботі електронні бази даних, застосовувати ризико-орієнтовані моделі контролю;

-створення простих форм звітності і зменшення кількості додатків до

неї;

-забезпечення підвищення ступеня комп'ютеризації та автоматизації процесів складання й подання декларацій платниками до податкових органів;

-упровадження дистанційних методів перевірок, що не спричинятимуть адміністративного навантаження на платника;

-проведення активної роботи з інформування платників щодо їхніх прав та обов'язків, вимог законодавства до порядку здійснення операцій з оподаткування;

Таким чином, щоб удосконалити механізм оподаткування податку з фізичних осіб в Україні є його удосконалення системи надходження таких платежів до бюджету Якість і повнота застосування податковими органами перелічених механізмів співпраці мають прямий вплив на податкову поведінку платників податків.

Список використаної літератури

1. .Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. ғ 2755-VI (зізмінами та доповненнями) / [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua.

2. Національна система загальнообов'язкового державного соціального страхування: сучасні проблеми та стратегія розвитку [Текст] / Е. М. Лібанова, В. М. Новіков, О. В. Макарова, У. Я. Садова, Н. І. Андрусишин ; Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України ; відп. ред.

Е. М. Лібанова. — К., 2013. —179 с.

Юлія Качур Науковий керівник: Лобачева І. Ф., к.пед.н., доцент

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МЕТОДИ В ЕКОНОМІЧНОМУ АНАЛІЗІ

Дослідження різноманітних процесів, у тому числі й економічних, зазвичай, починається з їх моделювання, тобто відображення реального процесу за допомогою відповідного математичного інструментарію. При цьому складають рівняння чи нерівності, які відображають співвідношення між показниками та визначають їх вплив на значення результативної змінної, що дозволяє сформувати систему необхідних обмежень.

Широке використання економіко-математичних методів є важливим напрямком удосконалювання економічного аналізу, підвищує ефективність аналізу діяльності підприємств та їхніх підрозділів. Це досягається за

149

рахунок скорочення термінів проведення аналізу, більш повного охоплення впливу факторів на результати комерційної діяльності, заміни наближених чи спрощених розрахунків точними обчисленнями, постановки і розв‘язку нових багатовимірних задач аналізу.

Дослідженнями питання застосування економіко-математичних методів

О.І. Лаврушин, Ю.Г. Лисенко, Є.В. Мних, А.П. Ротштейн, О.Д. Шарапова та інших. Проте дане питання не є достатньо вивченим у науковій літературі і потребує подальшого розгляду.

Метою нашого дослідження є визначення сутності економікоматематичних методів в економічному аналізі та їх різновидів.

Економіко-математичні методи – умовна назва комплексу наукових напрямів у дослідженні економічних процесів методами математики і кібернетики. Найважливішим у використанні математики в економіці є математичне моделювання економічного явища, ситуації або процесу для вивчення певного аспекту в його розвитку. Першу в світі математичну модель – економічну таблицю – для вивчання процесу суспільного відтворення створив французький учений Ф. Кене у 1758. На основі цієї моделі було зроблено висновок, що нормальне суспільне відтворення може здійснюватися за умови дотримання відповідних вартісних і матеріальноречових пропорцій [1, с. 150].

Економіко-математичні методи знаходять в економічному аналізі застосування при дослідженні складних економічних явищ та процесів, особливо там, де необхідно виконувати великий обсяг статистичних обробок інформації та аналітичних розрахунків. Цьому в певній мірі сприяє збільшення випуску і використання електронно-обчислювальних машин.

Економіко-математичні методи за допомогою системного підходу до вивчення господарських процесів з використанням комп'ютерної техніки дозволяють розглянути багатоваріантні рішення і вибрати з них найбільш оптимальні.

Застосування економіко-математичних методів в економічному аналізі передбачає побудову і використання при дослідженні економічних явищ та процесів відповідних економіко-математичних моделей, які є їх прообразом. Однак слід зазначити, що не всі явища і процеси можна формалізувати для включення в математичну модель. Крім того, варто зауважити, що жодна модель не дає абсолютно точної характеристики досліджуваних економічних процесів. Цінність і практичне значення економіко-математичних моделей значно підвищується у тих випадках, коли вони наближаються до реально існуючих аналізованих економічних явищ і процесів [2, с. 260].

Економіко-математичні методи в економічному аналізі дають можливість:

точно і компактно викласти положення економічної теорії; формально описати зв'язки між економічними змінними;

розв'язати задачі оптимізації планування та управління, відображаючи специфіку виробничих процесів;

150