2.2 Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту

Технологія інноваційного менеджменту — сукупність способів впли­ву суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу з метою спонукання їх до створення і реалізації інновацій, що мають практичну цінність для організації і формують її конкурентні переваги.

Технологія управління інноваційним процесом охоплює методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування (лат.genero — породжую) інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.

Джерела інноваційних можливостей

У практиці менеджменту напрацьовано чимало рекомендацій щодо пошуку джерел нових можливостей організації. Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити можливості, які криються у поєднанні нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто працювати на випередження.

Важливими чинниками, які найбільшою мірою стимулюють фірми до залучення інновацій, є:

• зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;

• розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;

• зміна потреб і бажань клієнтів;

• економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;

• технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;

• зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.

Ці чинники можуть діяти поодинці або в певному поєднанні, відчутно виявляючись або подаючи слабкі сигнали, які поки що не сприймаються усіма суб'єктами ринку як важливі. Саме ці сигнали мають чи не найважливіше значення у формуванні конкурентних переваг, надаючи організації, яка відреагувала на них, можливість випередити конкурентів.

Практичний досвід організацій, що працюють у різних сферах діяльності, свідчить, що головною причиною, яка спонукає їх до пошуку нових можливостей, а отже, до створення інновацій, передусім є зміна в потребах ринку.

Насичення ринку товарами зменшує підприємницький прибуток фірми, що змушує підприємців відшуковувати

нові можливості для його отримання. Вони можуть критися у зміні напряму діяльності, освоєнні виробництва нового продукту, знаходженні нових способів використання традиційних ресурсів, залученні принципово нової технології, яка радикально поліпшує властивості товару. Все це інновації, які можуть надати підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його ринкових позицій, забезпечити його стабільний розвиток.

Конкурентні переваги — характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.

Ці переваги зумовлені різними чинниками. Американський фахівець у галузі стратегічного управління М. Портер головними серед них вважає:

• нові технології;

• нові запити покупців;

• появу нового сегмента ринку;

• зміну вартості або наявності компонентів виробництва.

З огляду на значущість для організації її конкурентні переваги поділяють на два типи:

1. Переваги низького рангу, пов'язані з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки можуть бути скопійовані конкурентами.

2. Переваги високого рангу, пов'язані з наявністю у підприємства кваліфікованого персоналу, здатного використовувати сучасні технології у всіх сферах діяльності, вести інноваційний пошук і створювати новинки, отримувати патенти, розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну базу підприємства, забезпечувати високі стандарти його діяльності і формувати позитивний імідж. Такі переваги є тривалими і дають змогу досягати вищої ефективності підприємницької діяльності.

Нововведення дають змогу поліпшувати тради­ційну продукцію і створювати нову, налагоджувати доско­налі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати їх новими знаннями. Все це робить біз­нес результативнішим, ефективнішим, забезпечує вищі прибутки і зміцнює позиції організації на ринку. Однак, щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.

Рішення в інноваційному менеджменті — результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.

Отже, інноваційний менеджмент вимагає від працівни­ків здатності відмовитись від усталеної практики виконання роботи, потребує нестандартних, оригінальних рішень щодо розв'язання проблем, націлює на пошук нових мож­ливостей у звичному перебігу подій тощо. З огляду на це їх прийняття має спиратися на два основних підходи — ін­туїтивний і раціональний (комплексний).

Інтуїтивний (лат. intueri — пильно, уважно диви­тись) підхід у прийнятті управлінських рішень ґрунтуєть­ся на осяянні, непояснюваному відчутті того, що рішення, яке спало на думку, є єдино правильним. Раціональний (лат. rationalis — розумово обґрунтований) підхід передба­чає використання обґрунтованого алгоритму дій, який формує логіку прийняття рішення, починаючи від всебіч­ного дослідження проблеми і завершуючи вибором опти­мального варіанта її розв'язання.

Як правило, раціональний підхід використовують у си­туаціях, коли інтуїція менеджера не допомагає швидко знайти правильне рішення, коли проблема має кілька ва­ріантів розв'язання або потребує значних інвестицій для усунення. Прийняття рішення за цим підходом найчасті­ше здійснюється не однією людиною, а групою фахівців, що працюють у різних сферах діяльності і можуть мати різні думки щодо способів розв'язання проблеми.

Прийняття рішення передбачає діагностику проблеми, формулювання критеріїв та обмежень, генерування ідей, вибір найкращого способу подолання проблеми, прийнят­тя рішення щодо його реалізації.

Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному до­слідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. У процесі обговорення проблема структурується, визнача­ються можливість впливу організації на чинники, що її зу­мовили, а також заходи, що можуть бути для цього засто­совані. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.

Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орі­єнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього ви­користати. Від їх обґрунтованості залежить якість управ­лінського рішення і здатність організації його реалізува­ти. Однак у ситуаціях, що потребують інноваційного рі­шення, чіткі та однозначні критерії відбору встановити важко. З огляду на це слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання на­слідків його реалізації.

Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні пробле­ми. Фахівці пропонують ідеї, реалізація яких допоможе знайти новий підхід до розв'язання проблеми. Ідея іннова­ції — це загальне уявлення про використання певної но­винки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї в процесі спільної роботи ана­лізуються, уточнюються, доповнюються, узагальнюються. За результатами обговорення визначають ідеї безперспек­тивні, які одразу відхиляють, і здійснимі. їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибира­ють ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.

Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Як­що важко визначити найкращий варіант із багатьох аль­тернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір опти­мального для організації варіанта розв'язання проблеми. Дотримання такої послідовності дій є обов'язковим при обґрунтуванні масштабних інноваційних проектів, які реалізуються на рівні організації. Водночас подібний сце­нарій можна застосовувати і для генерування ідей при усуненні проблем локального характеру. Надзвичайно важливо залучати до їх обговорення осіб, не лише добре ознайомлених із ситуацією, а й здатних до продукування інноваційних рішень.

Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. На цьому етапі необхідно отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджу­вали проблему) рішення. З огляду на те, що інноваційне рі­шення виходить за межі усталеної практики виконання роботи, потребує додаткових ресурсів для їх втілення і результат його реалізації не завжди прогнозований, ке­рівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності. Кожна ор­ганізація встановлює для себе межу ризику, яку не може переступити, оскільки у разі невдачі збитки можуть спричинити навіть припинення її діяльності. Водночас за сприятливих обставин і кваліфікованого управління ре­зультат від реалізації інноваційного рішення може бути значно вищим, ніж при здійсненні традиційних видів ді­яльності.

Методи прогнозування. В інноваційному менеджменті складають прогноз щодо можливих змін у зовнішньому се­редовищі (споживчого попиту, законодавчих актів, рівня конкуренції, розвитку НТП тощо), які спричинюють не­відповідність між тими продуктами і послугами, які може надавати організація, і тими, що потребуватиме ринок у планованій перспективі. Результати прогнозування визна­чають напрями інноваційної діяльності організації. Мето­ди прогнозування можуть бути кількісними і якісними.

Кількісні методи прогнозування. Їх застосовують у тих випадках, коли діяльність організації в минулому ма­ла тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і за на­явності достатньої інформації для виявлення статистично достовірних тенденцій або залежностей. До цих методів належать аналіз часових рядів і каузальне моделювання.

Аналіз часових рядів заснований на припущенні, що по­дії, які відбулись у минулому, дають змогу прогнозувати по­дії у майбутньому. Цей метод аналізу часто застосовують для оцінювання попиту на товари і послуги; потреб у матері­альних запасах; прогнозування структури збуту, що харак­теризується сезонними коливаннями; потреби в кадрах. Для виконання аналізу часових рядів необхідно провести розрахунки з використанням сучасних математичних мето­дів. В інноваційному менеджменті цей метод має обмежене застосування, оскільки в ситуаціях з високим рівнем мінли­вості він не може дати реальної картини майбутнього.

Каузальне (причинно-наслідкове) моделювання поля­гає у прогнозуванні того, що відбудеться в подібних ситуа­ціях, через дослідження статистичної залежності між дос­ліджуваним фактором та іншими змінними. Цей метод прогнозування потребує складних математичних розра­хунків і потужних інформаційно-обчислювальних систем. Як правило, застосовують його при проектуванні макроекономічних рішень (для визначення впливу зміни подат­кового навантаження чи кредитної політики на розвиток економіки країни). Окремі суб'єкти господарювання мо­жуть використовувати його в процесі створення складних технічних систем, зокрема для визначення їх надійності.

Якісні методи прогнозування. Вони полягають у складанні прогнозів групами фахівців (експертів). До цих методів відносять думку журі, спільну думку працівників збуту і модель очікування споживачів.

Думка журі є узагальненням думок експертів; як пра­вило, до його складу входять фахівці, що працюють у релевантних (важливих) сферах — споріднених, суміжних, тих самих. Використовують цей метод переважно при обго­воренні складних проблем стратегічного і тактичного ха­рактеру (розробленні стратегії розвитку, обґрунтуванні ін­новаційних проектів тощо).

Метод генерування ідей. У природі не буває продукції чи ринку, які не можна було б удосконалити. Процес створення інноваційного продукту потребує генерування кількох ідей; це необхідно для вибору найкращої, яка може усунути проблему, що виникла в організації.

Генерування (лат. genero - породжувати) ідей в інноваційному менеджменті - процес пошуку способів розв’язання проблеми, обумовленої невідповідністю існуючих продуктів і операцій організації новим умовам господарювання, нові техніко-технологічній чи економічній ситуації.

Для генерування ідей використовують різні методи. Найпоширеніші з них подано на рис. 3.3

Методи індивідуальної роботи. До них зазвичай вда­ються фахівці у сфері проектування і конструювання но­вих продуктів чи технологічних процесів. Серед них виок­ремлюють методи аналогії, інверсії, ідеалізації.

Метод аналогії використовується переважно спонтан­но, коли якийсь факт, предмет чи явище підказує нове конструктивне, технологічне чи дизайнерське вирішення нового товару.

Метод інверсії ( зворотного руху ) передбачає викорис­тання протилежних існуючому підходів до розв'язання но­вої проблеми. Наприклад, розглянути функції об'єкта з ін­шого боку (пилосос може бути і розпилювачем рідини); за­мість дій, які передбачає існуюча технологія, застосувати протилежні (охолоджувати замість нагрівати — спосіб консервування овочів та фруктів); зробити рухому частину об'єкта (чи зовнішнього середовища) нерухомою, а нерухо­му — рухомою (складальний конвеєр); перевернути об'єкт «догори ногами» (з метою привернення уваги у такий спосіб часто подають рекламу) тощо.

Метод ідеалізації ґрунтується на уявленні про ідеаль­ний спосіб задоволення потреб споживача (тобто без ви­трат).

Методи групової роботи. Вони передбачають спільну роботу групи фахівців з різних функціональних сфер ді­яльності і різних рівнів управління.

Метод розумової атаки, запропонований у 1955 р. американським ученим Алексом Осборном, є найпошире­нішим. Сутність його полягає у відокремленні процесу ін­тегрування ідей від процесу їх оцінювання.

Метод конференції ідей дещо перегукується з методом розумової атаки, однак допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря. Вважається, що така крити­ка сприяє удосконаленню ідеї.

Метод колективного блокнота (метод 635) є різнови­дом письмової розумової атаки.

Метод номінальної групової техніки побудований за принципом обмеження міжособистісних комунікацій. Усі члени групи свої думки щодо розв'язання проблеми викла­дають письмово. Відтак кожен учасник доповідає про суть свого проекту, після чого запропоновані варіанти оцінюють усі (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення.

Метод Дельфи використовується для розв'язання складних проблем, які стосуються багатьох учасників рин­кової взаємодії. Переважно це проблеми макроекономічного характеру, від ефективного розв'язання яких залежить, наприклад, динаміка економічного зростання або усунення екологічних загроз тощо. За цих умов групу експертів складно зібрати разом, тому їх думки з'ясовують і узгоджу­ють на відстані за допомогою багатоступеневої процедури анкетування з повідомленням учасникам результатів кож­ного туру. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Наприклад, у відповідях мо­жуть бути вказані числові оцінки параметрів досліджувано­го явища. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. Експертам повідомляють ре­зультати першого туру, вказуючи оцінки кожного. За від­хилення оцінки від середнього значення експерт її аргу­ментує.

У наступному турі експерти можуть змінити свою оцін­ку, пояснюючи причини коригування. Результати опрацьо­вують і повідомляють експертам знову. Тури повторюють, доки оцінки не стануть стабільними. Ітеративна (лат. iteratio — повторення) процедура опитування з повідомленням результатів оброблення та їх аргументацією спонукує екс­пертів критично осмислювати свої судження. При опиту­ванні зберігається анонімність відповідей експертів, що виключає конформізм.

Методи активізації творчого пошуку. Ці методи роз­вивають здатність менеджерів генерувати ідеї, активізую­чи та інтегруючи мислення, знання, ерудицію, творчі на­чала, фантазію людини, даючи їй змогу продукувати нові, нестандартні ідеї. До них відносять методи контрольних запитань, фокальних об'єктів, морфологічного аналізу, вільних асоціацій (синектики) тощо.

Метод контрольних запитань доцільно застосовува­ти для структурування пошуку, наприклад для накопи­чення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок. Прик­ладами ключових запитань можуть бути такі: на якому сегменті ринку слід сконцентрувати зусилля; чи повинен товар мати різні модифікації для різних ринкових сегмен­тів; чому споживачі надаватимуть перевагу саме цьому то­варові; якою має бути якість товару; якою має бути цінова політика на товар; яка інформація потрібна для організа­ції рекламної кампанії; чи може товар бути запропонова­ний на інших ринках; які вигоди це принесе фірмі; який можливий ризик та ін.

Метод фокальних (лат. focus — осередок) об'єктів за­снований на перетинанні ознак випадково обраних об'єк­тів на об'єкті, що розробляється і перебуває ніби у фокусі переносу. Цей об'єкт є фокальним. Застосування методу фокальних об'єктів передбачає таку послідовність дій:

• вибір фокального об'єкта (продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації);

• вибір 3 і більше об'єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо;

• складання переліку ознак випадкових об'єктів;

• генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів;

• вибудовування випадкових сполучень шляхом вільних асоціацій;

• оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рішень.

Останній етап роботи доцільно доручити експертові чи групі експертів і на основі їхніх висновків приймати рішення.

Метод морфологічного (грец. morphe — форма) аналізу полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, під­рахунку і класифікації всіх обраних варіантів певної функції досліджуваного об'єкта. Його проводять за такою схемою:

• формулювання проблеми;

• визначення завдання;

• складання переліку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;

• складання переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою у вигляді багатомірної таблиці («морфологічної шухляди»).

Цей метод полегшує вивчення великої кількості комбі­націй можливих рішень.

Метод синектики (поєднання різнорідних елементів) — це своєрідна розумова атака досліджуваної проблеми спе­ціалізованими групами фахівців, інженерів, консультан­тів, експертів тощо з використанням ними різних аналогій та асоціацій. Здійснюється він у два етапи:

• ознайомлення з проблемою;

• дослідження проблеми з нового погляду з метою переборення психологічної інерції. Для цього можуть використовуватися усі наведені методи.

Використання методів генерування ідей дає змогу вия­вити оптимальний для організації спосіб розв'язання проблеми, а також сформувати задум нового продукту, оригінальність та споживчі характеристики якого забезпе­чать йому конкурентні переваги. Однак виникнення інно­ваційної ідеї є лише початком інноваційного процесу. Щоб стати корисною інноватору і суспільству загалом, вона має матеріалізуватися в інноваційний товар.

Інноваційний товар (товар-новація) — продукт науково-технічної та інноваційної діяльності, який пропонує новий засіб чи спосіб (технологію) виробництва товарів і послуг або задоволення пот­реб споживачів.

У підприємницькій діяльності інноваційним товаром є переважно продуктові та процесні інновації, створення яких має свої особливості і потребує певних прийомів.

Продуктова інновація — матеріалізований результат науково-технічної та інноваційної діяльності, що відкриває для споживача нові сфери задоволення потреб.

Не всі підприємства мають достатній фінансовий та інте­лектуальний потенціал для створення оригінальних про­дуктів. Абсолютно нових (оригінальних) товарів небагато. За всю історію людства їх налічується лише кількасот.

Оригінальний продукт — принципово новий продукт, конструк­тивне виконання і склад споживчих властивостей якого не були ві­домі раніше.

Оригінальність нового продукту підтверджується вида­ним на нього авторським свідоцтвом або патентом.

Яку б матеріально-речову форму новий продукт не мав, процес його створення і впровадження охоплює такі етапи: генерування ідей, розроблення концепції товару, розроб­лення та створення дослідного зразка, пробний маркетинг, технічна підготовка виробництва до промислового випуску продукції, розроблення стратегії виведення нового продук­ту на ринок.

Генерування ідей. Задум нових товарів виникає або внаслідок цілеспрямованого пошуку, або випадково. Дже­релом ідей можуть бути інтерв'ю; спостереження на ви­ставках чи ярмарках, звіти і пропозиції торгових агентів; дослідження продукції, що виробляється; вивчення тен­денцій у розробленні нових виробів конкуруючих фірм; аналіз патентної інформації; з'ясування думок експертів з питань техніки і технології; оцінювання підприємцем власних переваг і слабких сторін.

Генерування ідей слід здійснювати за правилами маркетинг-менеджменту, тобто з погляду споживачів і вироб­ників. Це дає змогу розробити концепцію нового товару за характеристиками, що формують його споживчу вартість, і з урахуванням організаційно-технічних можливостей ор­ганізації.

Споживчу вартість товару формують:

• характеристики, пов'язані з основним призначенням продукту, тобто потребою, яку він задовольняє;

• фізичні характеристики (якість, марка, пакування тощо);

• характеристики, що доповнюють споживчу вартість товару «нематеріальним» чином (умови постачання, сервіс, гарантії, ціна тощо);

• особливості, притаманні споживачам на обраному сегменті ринку, що визначають позиціонування на ньому товару (переваги перед конкурентами, нові можливості, імідж тощо).

Розробляючи товар-новацію, необхідно максимально врахувати потреби і купівельну спроможність покупців, а також здатність організації реалізувати це нововведення за наявних ресурсів.

Розроблення концепції нових товарів. Вдала концеп­ція нового товару підвищує шанси його комерційного успі­ху. Вона дає змогу сформувати систему орієнтирів персона­лу фірми щодо того, яким хочуть бачити товар споживачі і як цього досягти. Основою розроблення концепції нового товару є комплексне оцінювання чинників, які формують комерційний потенціал новації:

• сфери можливого застосування товару, коло його потенційних споживачів та їх кількість;

• відповідність якісних параметрів товару вимогам визначеного ринкового сегмента;

• переваги нового товару над можливими товарами-конкурентами;

• можливості співвіднесення нового товару за технологією та методами реалізації з товарами, які вже освоєні виробництвом;

• передбачувані зміни в системі збуту нового товару;

• ймовірний термін виведення нового товару на ринок;

• негативні наслідки виробництва, збуту і використання товару (екологічні, соціальні тощо);

• зміни у виробництві та збуті, які пов'язані з переходом до випуску нового товару, і величина витрат;

• ризики, в т. ч. ймовірність конкурування нового товару з тими, що давно виготовляються фірмою (товарний канібалізм);

• прогнозовані ціни, доходи та прибутки.

Отже, концепція нового товару поєднує елементи уні­версального алгоритму оцінювання ринку нового продукту і показники його конкурентоспроможності. Таке оцінюван­ня ідеї товару допомагає зрозуміти, як він буде сприйнятий ринком і чи достатній потенціал техніко-технологічної ба­зи підприємства для його промислового освоєння. Вибрав­ши найперспективнішу з комерційного погляду концеп­цію, підприємство фінансує процес створення товару.

Розроблення і створення дослідного зразка. На цьому етапі здійснюють проектування товару, його параметрів, дизайну, упаковки, визначають назву або марку товару, виготовляють дослідні зразки, узгоджують усі питання щодо технічного рівня виробу, можливостей його якісного виготовлення, майбутнього ефективного використання, тобто закладають кількісні показники якості:

• технічні показники, що відображають ступінь придатності виробу до використання за прямим призначенням (надійність, ергономічність тощо);

• економічні показники, які безпосередньо або опосередковано визначають рівень матеріальних, трудових і фінансових витрат на створення товару. Саме ці витрати визначають нижню межу ціни нового продукту.

Серед технічних показників найважливішими є показ­ники технологічності конструкції нової продукції, оскіль­ки з ними пов'язані властивості виробу, що виявляються в оптимізації витрат праці, засобів, матеріалів і часу для технічної підготовки виробництва, виготовлення та екс­плуатації товару.

З метою скорочення термінів виведення новинки на ри­нок виробники все частіше вдаються до прискорених її випробувань (що характерно для технічно складної про­дукції), які забезпечують отримання необхідної інформа­ції щодо безвідмовності та довговічності продукції в стис­ліші терміни. На основі випробувань приймають рішення про випуск пробної партії або про удосконалення товару. Однак заздалегідь необхідно забезпечити його «патентну чистоту».

Патентний (лат. patentis — відкритий, очевидний) пошук — ви­вчення охоронних документів різних країн з метою виявлення се­ред них патенту на винахід чи відкриття, аналогічних зробленому чи досліджуваному.

Патентний пошук дає змогу визначити наявність чи відсутність продуктів-аналогів і прийняти рішення щодо доцільності конструктивно-технологічного розроблення та освоєння виробництва нового товару, а також способу ви­ведення його на ринок.

Пробний маркетинг. Здійснюється він перед початком повномасштабного виробництва і реалізації продукції. Має на меті визначення реакції споживачів на новий товар. Не­зважаючи на впевненість розробників у привабливості но­винки, важливо знати, як її сприйме ринок (чи будуть купу­вати її і як, чи не відмовляться від неї, не помітивши в ній нових переваг). Для цього виготовляють пробну партію то­вару, тестування якої за ринкових умов дає змогу виявити властивості нового товару в процесі дослідного споживання і оцінити комерційні перспективи його випуску. Якщо ре­зультати пробного маркетингу позитивні, приймають рі­шення про запуск нового товару у виробництво.

Ефективність пробного маркетингу залежить від пра­вильного вибору часу і місця його проведення, особливос­тей нового товару, рівня конкуренції на відповідному сег­менті ринку, загального стану економіки країни.

При розробленні програми пробного маркетингу на­самперед визначають його мету. Одні фірми пробний мар­кетинг використовують для визначення необхідних змін у продукції та планах маркетингу, інші розглядають його як можливість здобуття визнання споживачів і як перший етап реалізації в масштабах усієї країни, треті хочуть ви­значитися зі своєю новинкою: розпочати серійне вироб­ництво чи припинити його, оскільки новинка не виправдо­вує очікувань фірми. У кожному окремому випадку по­трібна певна інформація і певне її використання.

Приймаючи рішення щодо пробного маркетингу, слід керуватися такими рекомендаціями:

• при виведенні на ринок нового товару пробний маркетинг обов'язковий;

• при вдосконаленні існуючого товару він має бути обмежений у часі;

• при освоєнні товару, який вже на ринку є, пробний маркетинг не потрібний.

Позитивні результати пробного маркетингу свідчать про те, що новий продукт має споживчу цінність і можна розпочинати його промислове виробництво.

Технічна підготовка виробництва нового продукту. Здатність підприємства швидко та ефективно переходити на випуск нової продукції залежить не лише від конструк­торських рішень, а й від економічності її виготовлення, сформованої в процесі технологічної підготовки виробниц­тва (ТПВ). Конкретні завдання ТПВ полягають у створенні оптимальних матеріально-технічних передумов для випус­ку в найкоротший термін і з мінімальними витратами спроектованих нових виробів заданого рівня якості. Весь комплекс робіт з ТПВ здійснюють у кілька етапів: відпра­цьовування конструкції виробу на технологічність; про­ектування технології виготовлення нових виробів; кон­струювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування й оснащення; остаточне відпрацьовування і впровадження технологічних процесів.

Відпрацьовування конструкції виробу на технологіч­ність. Полягає воно в контролі креслень з метою забезпе­чення відповідності конструкції вимогам технологічності (економічності) її виготовлення. Основними об'єктами конструкторсько-технологічного узгодження зазвичай є розміри і форми з'єднуваних поверхонь, бази оброблення і складання, кути загину і виступи елементів конструкції, матеріали, режими, методи оброблення тощо.

Проектування технології виготовлення нових виробів. Цей етап охоплює розроблення міжцехових технологічних маршрутів, тобто маршрутів проходження всіх деталей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготовлення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху; спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одини­цю (маршрутні — в одиничному, операційні — у серійному й інструкційні — у масовому виробництвах), що містять її загальну характеристику (найменування, матеріал, вид за­готовки, маса, норма витрат матеріалу); перелік і послідов­ність виконуваних операцій; відомості про застосовуване ус­таткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію пра­цівників, норми часу на оброблення, режими роботи й інші необхідні вказівки робітникам.

Конструювання і виготовлення спеціального техноло­гічного устаткування, оснащення. Це найбільш трудоміст­кий етап ТПВ, оскільки на частку такого оснащення, на­приклад, у великосерійному і масовому виробництві припа­дає до 70—80% загального обсягу робіт з підготовки випуску нових виробів. Перелік і кількість використовуваного осна­щення залежить від особливостей нової конструкції і техніч­них вимог до неї, типу виробництва й обсягу випуску виро­бів. Номенклатура і структура необхідного спеціального тех­нологічного оснащення визначаються переважно кількістю і складністю оригінальних деталей у спроектованому виробі.

Остаточне відпрацювання і впровадження технології. Це завершальний етап ТПВ. За результатами випробову­вання контрольної серії нового виробу, перевірки ефектив­ності виготовленого оснащення, налагодження процесів складання виробу вносять необхідні зміни й уточнення в розроблену технологію та її оснащення. Відтак технологіч­ну документацію відправляють на виробництво і викорис­товують при виготовленні нового виробу.

Економічність ТПВ, що є принципом підготовки вироб­ництва, відображена у зниженні витрат і скороченні термі­нів виконання робіт. Важливу роль у забезпеченні еконо­мічності ТПВ відіграє технологічна стандартизація, яка охоплює типізацію технологічних процесів, уніфікацію й агрегатування технологічного оснащення.

Типізація технологічних процесів полягає в розроблен­ні типових процесів виготовлення технологічно подібних деталей і складальних одиниць, що забезпечує скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій і від­повідне зменшення трудомісткості проектування техноло­гії їх виготовлення, створює умови для раціональної орга­нізації виробництва і праці, дає змогу формувати на базі групової технології багатопредметні потокові лінії тощо.

У комплексі робіт зі скорочення трудомісткості та собі­вартості технологічної підготовки виробництва найважли­вішими є заходи, спрямовані на уніфікацію технологічно­го оснащення й агрегатування її конструкційних елемен­тів. При цьому різко скорочується кількість спеціальних пристосувань у виробництві. Вони замінюються уніфіко­ваними, що сприяє швидкому переналагодженню устатку­вання з оброблення однієї групи деталей на іншу.

Проектований технологічний процес повинен відобра­жати технічні вимоги до виробництва виробу і містити чіт­кий алгоритм його виготовлення. До того ж він має бути економічно ефективним, забезпечувати мінімізацію ви­трат на всіх технологічних стадіях виробництва продукції.

Розроблення стратегії виведення нового продукту на ринок. Для успіху інновацій необхідно переконати по­тенційних покупців у цінності для них нового продукту. Це досягається завдяки різноманітним маркетинговим техно­логіям та інструментам, найпоширенішими з яких є рекла­ма, презентації, стимулюючі заходи, брендінг (інструмент просування нових товарів на ринок, який ґрунтується на позитивному іміджі фірми, уособленому в його бренді (тор­говій марці)).

Бренд (англ. brand — клеймо, фабрична марка) — сукупність ма­теріальних і нематеріальних характеристик товару (послуги), які, будучи поєднаними, формують сприйняття споживачем місця на ринку певного суб'єкта господарювання (власника бренду).

Бренд є цілісним маркетинговим комплексом для ство­рення додаткових конкурентних переваг фірми на ринку. Він ніби змушує вибрати саме цей продукт (послугу) з усіх можливих на ринку, оскільки позиціонує його як прес­тижний, вигідний, безпечний, зручний тощо.

Правильно розроблена бренд-стратегія є невід'ємним елементом управління процесом реалізації на ринку нових продуктів. Вона спирається на асоціативний зв'язок ново­го товару з іншими товарами фірми, які вже визнані спо­живачами. Важливо лише правильно позиціонувати то­вар, показати споживачам ті його властивості, які форму­ють його вищу споживчу вартість.

Особливістю створення і освоєння виробництва нової продукції є інноваційні завдання, які необхідно розв'язу­вати в процесі реалізації проекту. Вони стосуються різно­манітних сфер діяльності і потребують творчого підходу до їх розв'язання. Відповідність споживчих характеристик інноваційного продукту потребам і вимогам споживачів досягається не лише вдалим дизайном чи функціональніс­тю, а й досконалістю технології його виготовлення.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте джерела інноваційних можливостей за П. Друкером. Наведіть відповідні приклади.

1. Чи знаєте Ви інші джерела інноваційних можливостей, які криються в особливостях перехідного періоду?

2. У чому полягає особливість прийняття рішень в інноваційному менеджменті?

3. Сформулюйте принципи, яких необхідно дотримуватися менеджерам, приймаючи рішення про нововведення.

4. Дайте визначення проблеми і наведіть приклади проблем, обумовлених внутрішніми і зовнішніми чинниками. Запропонуйте інноваційні способи їх розв'язання.

5. Охарактеризуйте методи генерування ідей і наведіть приклади їх результативності.

6. Опишіть послідовність створення і освоєння виробництва нової продукції.

7. У чому сутність функціонально-вартісного аналізу і з якою метою він застосовується у процесі розроблення нового продукту?

8. У чому зміст патентного пошуку і для чого його здійснюють?

10. У чому сутність пробного маркетингу і які проблеми можуть бути усунені при його проведенні?

11. Що таке бренд-стратегія і які завдання вона розв'язує?

12. Опишіть методичні підходи реінжинірингу та бенчмаркінгу до створення процесних інновацій.