Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні обґрунтування необхідності укладання договірних взаємовідносин у підприємницькій діяльності.

1. Підприємницькі договори

2. Структура і порядок укладення договорів. Загальні та специфічні умови укладення договорів.

3. Досвід зарубіжних країн в укладанні договорів.

Розділ 2. Економічна характеристика підприємства ПАТ «Укртелеком» Кіровоградська філія

2.1 Історія розвитку підприємства

2.2 Формулювання можливих умов договору на прикладі підприємства ПАТ «Укртелеком» Кіровоградська філія.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення системи договірних відносин на прикладі ПАТ «Укртелеком» Кіровоградська філія.

3.1 Шляхи вдосконалення системи договірних відносин на прикладі ПАТ «Укртелеком» Кіровоградська філія.

3.2 Аналіз договірних взаємовідносин і партнерських зв’язків на підприємстві.

3.3 Ефективність пропозицій на підприємстві

Висновки

Література

Вступ

Договірні взаємовідносини це є одне із невід‘ємних і основних складових у взаємовідносинах, партнерських зв‘язках в підприємницькій діяльності. Тому, можна сказати, що актуальність теми «Договірні взаємовідносини і партнерські зв’язки у підприємницькій діяльності» є важливою. Адже, за теперішніх умов в нашій країні практично не можливо займатись підприємницькою діяльністю та співпрацювати з партнерами без укладення договорів або угод. Вони складають невід‘ємну частину господарської діяльності кожного підприємства.

Партнерські зв’язки — це такі договірні відносини, які встановлюються між підприємцями і дозволяють кожному з них досягти очікуваного результату (успіху) за рахунок обміну наслідками своєї діяльності. Що є таке покупка чи продаж яких-небудь послуги чи товару? Це, насамперед оформлений по усім правилам і відповідно до чинного законодавства документ про продаж, передачу товару чи послуг від одного власника іншому. Цей документ називається – договором. Договір є одним з основних видів зобов’язань по передачі товару, продукції чи наданні послуг в власність та розпорядження. Історія правового регулювання договору нараховує майже 4 тисячі років. У процесі розвитку правових систем відбувався природний добір правових норм. Випадкові положення згодом відсівалися, поступаючись місцем більш обґрунтованим і якісним, підвищувався рівень юридичної техніки. І так до теперішнього часу.

Можна відмітити, що на даний момент договірні відносини між партнерами та контрагентами чітко врегульовані законодавством: Цивільного та Господарського кодексів України.

На даний момент законодавець чітко визначає основні умови та порядок укладення господарських договорів. Партнери в підприємницькій діяльності при здійсненні господарської діяльності зобов‘язані дотримуватись цих вимог. Вони є обов‘язковими для виконання кожним учасником господарської діяльності.

Отож, підводячи свого роду підсумок, можна сказати, що договірні взаємовідносини та партнерські зв‘язки у підприємницькій діяльності складають основу господарської діяльності та основу співпраці між партнерами та контрагентами в договірних відносинах, без яких практично неможливий зв‘язок та взаємодія між ними.

Розділ 1. Теоретичні обґрунтування необхідності укладання договірних взаємовідносин у підприємницькій діяльності.

1. Підприємницькі договори

Підприємницька діяльність – від прийняття рішення про створення і державну реєстрацію суб’єкта підприємництва до прийняття рішення про припинення її діяльності – здійснюється завдяки різноманітним договорам.

Договір – це угода сторін, акт, у якому виражена їхня згода діяти спільно в інтересах взаємної вигоди. Займатись підприємництвом і не складати угод, не укладати договорів просто не можливо. [7]

Договір — це документ, який засвідчує угоду двох або більше юридичних чи фізичних осіб про встановлення, зміну або припинення їх спільних дій згідно із зафік­сованими в ньому цивільними правами та обов’язками.[1]

Договір (контракт, угода) – форма документального закріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов’язки, наслідки порушення домовленостей.

Безпосередня діяльність суб’єктів підприємництва пов’язана з виконанням зобов’язань як внутрішнього характеру між співзасновниками, між окремими структурними підрозділами комерційної структури, самою комерційною структурою та її працівниками, так і зовнішнього характеру – з контрагентами, постачальниками та споживачами. Публічні зобов’язання виникають між підприємцем та державою в особі уповноважених її органів, з органами місцевого самоврядування. В разі заподіяння шкоди та в інших передбачених законом чи договором випадках можуть виникнути приватно-правові зобов’язання.

Підприємницькі договори відносяться як до процесу створення суб’єктів підприємництва – юридичних осіб, так і безпосередньо направлені на досягнення поставленої мети такої діяльності – отримання підприємницького прибутку. Це передумовлює участь у цьому процесі всіх зацікавлених у прибутку осіб, взаємовідносини з якими повинні бути чітко врегульовані правовими нормами. Такою універсальною правовою формою для врегулювання широкого кола зобов’язань є цивільно-правовий договір, який отримав спеціальну назву підприємницького чи господарського.

Найбільш широкого застосування у підприємницькій діяльності набувають господарські договори, що укладаються між суб’єктами господарювання на придбання і продаж активів, виконання робіт та надання послуг. [7]

Поняття "господарський договір" законодавством України не визначене. Стаття 173 Господарського Кодексу України лише дає загальне визначення господарського зобов'язання - ним визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Також у ст. 179 Господарського Кодексу України міститься визначення господарсько-договірних зобов'язань як майново-господарських зобов'язань, що виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів. [2]

У господарському договорі поєднуються як загальні ознаки, властиві цивільно-правовому договору, так і особливі риси. Такими особливостями є:

1) суб'єктами цього договору є юридичні або фізичні особи, зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності;

2) зміст господарського договору становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або для інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Прикладом такого договору може бути договір міжнародної купівлі-продажу товарів. За Віденською конвенцією ООН 1980 р. про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (статті 1 і 2) ця конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу між сторонами, комерційні підприємства яких містяться в різних державах, коли ці держави є учасниками конвенції або коли згідно з нормами міжнародного приватного права до них застосовується право держави, що домовляється. Проте ця конвенція не застосовується до продажу товарів, які набуваються для особистого, сімейного або домашнього використання, за винятком, якщо продавець у будь-який час до чи у момент укладення договору не знав і не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання;

3) для деяких видів господарських договорів, зокрема зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може встановлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку та реєстрації (Указ Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів)" від 7 листопада 1994 p.[3]);

4) певними особливостями можуть характеризуватися порядок виконання або умови відповідальності сторін за господарським договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини в порушенні зобов'язання). [8].

Класифікацію підприємницьких договорів за сферами діяльності наведено в табл.1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація підприємницьких договорів за сферами діяльності [1]

Сфера діяльності	Сутність договорів
1. Купівля-продаж, оренда і лізинг	Договір купівлі-продажу продукції, виробленої підприємством, договір на поставку товарів через посередника, договір про аукціонний продаж товарів Договір продажу майна підприємства іншим юридичним особам, державний контракт, державне замовлення, договір оренди майна, лізингова угода
2.Підрядні послуги	Договір про консалтинг та інформаційне обслуговування підприємств і організацій, договори про надання юридичних, аудиторських, брокерських, рекламних послуг, договір на виконання науково-дослідних робіт
3.Трудові відносини	Колективний договір, тарифна угода, договір (контракт) про наймання працівника
4. Страхування	Договір особистого страхування від нещасних випадків, договір страхування майна підприємств і громадян, договір обов’язкового та добровільного медичного страхування
5.Розрахунки і кредитування	Договір на розрахункове і касове обслуговування, договір поручництва, договір позики із заставним забезпеченням, кредитний договір
6.Зовнішньо-економічна діяльність	Договір на декларування товарів, що підлягають митному контролю, договір на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоекономічних операцій, ліцензійний договір, агентський договір, договір на закупівлю товарів за імпортом, договір поставки товарів за експортом
7. Інші договори	Договір доручення, договір комісії, договір про спільну діяльність

До договорів, що укладаються між підприємцями, ставляться договори:

• поставки товарів з підприємницькими цілями,

• контрактації,

• комерційної концесії,

• фінансової оренди (лізингу),

• складського зберігання,

• страхування підприємницьких ризиків,

• договір простого товариства, укладений реалізації підприємницької діяльності, трудового договору, і навіть інші договори, сторонами яких є суб'єкти підприємництва.

Господарські договори, що укладаються між суб’єктами підприємництва, повинні складатися в письмовій формі. Договір у письмовій формі може бути укладений:

• шляхом складання одного документа, підписаного сторонами;

• шляхом обміну листами, телеграмами, факсами тощо, підписаними сторонами;

• шляхом прийняття до виконання замовлення в передбачених законами випадках.

Договір повинен складатися із чотирьох частин:

• Вступна частина.

• Предмет договору, права й обов’язки сторін.

• Додаткові умови договору.

• Юридичні адреси сторін.

Вступна частина договору містить такі основні положення:

• найменування договору;

• дата і місце підписання договору;

• повні найменування сторін за договором;

• назви сторін за договором.

Назви сторін за договором купівлі-продажу – це покупець і продавець, за договором комісії – комітент і комісіонер, за договором підряду – замовник  і підрядник тощо. Якщо укладається договір, який не має такого визначення, то тоді сторони за договором можна називати Сторона-1 і Сторона-2, як наприклад, при укладанні договору про спільну діяльність.

Способи забезпечення зобов’язань:

1. неустойка (штраф, пеня);

2. застава;

3. порука;

4. задаток.

Відповідальність сторін. Тут визначаються санкції у вигляді неустойки (пені, штрафу), що сплачується однією стороною, яка не виконала своїх зобов’язань стосовно однієї з узгоджених умов.

Порядок розв’язання спорів між сторонами за договором. Усі спори між сторонами розв’язуються в арбітражному порядку, відповідно до чинного законодавства України, незалежно від того, передбачена ця умова договором чи ні.

В останній частині договору зазначаються юридичні адреси сторін, а саме:

• повне найменування сторін;

• поштові реквізити;

• місцезнаходження (адреса);

• банківські реквізити сторін (номер розрахункового рахунку, установа банку, МФО, ОКПО);

• відвантажувальні реквізити;

• підписи сторін.

Укладання договору складається з певних стадій – пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту).

Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла цю пропозицію, – акцептантом. [7]

Оферта - пропозиція певній стороні укласти угоду з урахуванням викладених умов. Може мати письмову або усну форму. Оферта вважається прийнятою після її акцепту.

Розрізняють два види оферти: тверду і вільну.

Тверда оферта — це документ, в якому надається письмова пропозиція на продаж визначеного товару, надісланий продавцем одному можливому покупцеві, де вказуються суттєві умови майбутнього контракту й визначено строк дії оферти.

Вільна оферта — це документ, який може бути виданий на одну й ту саму партію товару кільком можливим покупцям; не зв'язує продавця своєю пропозицією і не встановлює строк для відповіді.

Якщо оферту не було прийнято обома сторонами, то одна із сторін може надати іншій контроферту з викладенням свого бачення співробітництва.

Акцепт — згода на оплату або гарантування оплати документів.

1. Згода прийняти умови, що містяться у пропозиції укласти договір.

2. Форма розрахунків, за якої платіжна вимога, виписана постачальником, оплачується банком тільки після згоди боржника.

3. Акцепт векселя — підпис платника на переказному векселі, що засвідчує його згоду на сплату поданого векселя. Акцепт чека або комерційного векселя банком означає, що банк гарантує його оплату.

Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто господарсько-договірні, функції.

Загальними функціями договору є:

• ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

• програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

• інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, а у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);

• гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

• правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу).

Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

1. правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт;

2. правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення - це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення;

3. правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Ця функція полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності суб'єктів господарювання є їхні плани виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти). Плани на перспективу розробляються суб'єктами господарювання, виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: державним замовленням та господарськими договорами, які суб'єкти господарювання укладають зі споживачами та постачальниками матеріально-технічних ресурсів. [10]