Види переказів і методика IX проведення

Перекази і твори — основні вправи з розвитку уза­гальнених умінь зв'язного мовлення. Робота над ними здійснюється паралельно, у взаємозв'язку.. Перекази є

403

підготовчою ланкою у навчанні творам. Проведення пе­реказу за розповідним, описовим текстом і текстом-мір-куванням передує побудові самостійного висловлювання того ж типу і стилю.

Переказ простіший і доступніший дітям. Будується він на основі зразка, в якому всі проблеми створення тексту подані у готовому, вирішеному варіанті: тема обрана, матеріал зібраний і систематизований, ідея вира­жена певними композиційними і мовностилістичними за­собами. Аналізуючи і відтворюючи зразок, учні усвідом­люють майстерність автора, оволодівають уміннями роз­кривати тему й основну думку висловлювання, збирати і систематизувати матеріал за таким джерелом, як кни­га, планувати і створювати монологічні висловлювання різних типів і стилів, виходячи із ситуації спілкування, удосконалювати своє мовлення.

Переказ являє собою вправу, яка поєднує і відтворен­ня Ба основі наслідування, і творчість. Передача компо­зиції, сюжету не вимагає від учнів творчих зусиль. Од­нак відшукання мовної форми не може грунтуватися ли­ше на пам'яті, вимагає творчості. Саме мовні завдання є центральними під час побудови переказу, на них зосе­реджується увага і зусилля учнів. Переказ залучає дітей до кращих зразків рідної мови. Якраз у цьому і полягає дидактична цінність цієї вправи з розвитку монологічно­го мовлення.

Мовні багатства тексту засвоюються учнями під час читання, у ході бесіди, аналізу. Під глибоким враженням від прочитаного діти висловлюють свою радість, захоп­лення, жаль. Співпереживаючи героям твору, знаходять свої слова на рівні авторських. І розповідь стає не зау­ченою, а створюваною.

Різноманітність видів переказів Види переказів, визначається різними дидактич-

^ІХможливості^{1 ними} завданнями.

Основою для класифікації пе­реказів обрано характер відтворення тексту. Ця основа дає змогу побачити специфіку, дидактичні можливості різних видів переказів.

Залежно від докладності передачі змісту та міри збе­реження композиції тексту розрізняємо перекази:

1) детальні, або близькі до тексту (зміст вихідного тексту відтворюється повно, з усіма деталями, зберіга­ються тип тексту, його композиційні і мовні особливості);

404

2. вибіркові (відтворюється не весь текст, а якась йо­ го частина, пов'язана з певною темою; його композиція, як правило, змінюється);

3. стислі (передається головне із змісту тексту, дета­ лі опускаються. Тип тексту може бути збережений або змінений залежно від об'єму та ступеня стислості);

4. перекази з додатковим завданням, або творчі пе­ рекази (вправа передбачає внесення певних змін у зміст чи композицію вихідного зразка — заміну особи розпові­ дача, доповнення тексту, перестановку частин тощо. Тип тексту, його мовні особливості можуть зберігатися або змінюватися залежно від характеру завдання).

Детальний переказ дає широкі

дотексту\ІТшТнпй) можливості аналізувати вихідний

текст, розкривати техніку його

створення і на досвіді майстрів вчити користуватися сло­вом, його стилістичним і виражальним багатством.

Композиція та мовне оформлення детального перека­зу підказуються вихідним текстом. Завдання учня — зро­зуміти задум автора, осмислити текст-зразок як тематич­не, структурне і стилістичне ціле і правильно, виразно відтворити його.

Детальний переказ, закріплюючи в дитячій пам'яті зміст прочитаного у всіх його деталях, допомагає осмис­лити часові, просторові, причинно-наслідкові відношення, розвиває відтворюючу і творчу уяву.

Розпочинаємо навчання усним детальним переказом на основі розповідних текстів з ясним, динамічним сюже­том, чітко окресленими характерами героїв. Паралельно проводимо перекази найпростіших описових текстів і текстів-міркувань. Більш складною формою роботи є пе­реказ розповідного тексту з елементами опису, мірку­вань.

Наблизити переказ до умов природного спілкування зручніше на такому тексті, де є діалог, який попередньо прочитується в особах.

Письмові близькі до тексту перекази проводяться в усіх класах, починаючи з періоду навчання грамоти. Важ­ливо, щоб самостійне письмо, яке спирається не на спису­вання чи диктант, а саме на мовлення дітей (в даному випадку на переказ прочитаного), вводилося якнайрані-ше. Від запису окремих слів, словосполучень, речень, фрагментів усного переказу слід уже у 2 класі переходи­ти до повних переказів невеличких текстів.

405

Ефективним прийомом підготовки до письмового пе­реказу є вільний диктант. Учитель читає текст частина­ми, а учні записують так, як запам'ятали (вільно). Спе­цифіка вільного диктанту в тому, що цей вид роботи не тільки удосконалює навички правопису, а й розвиває зв'язне мовлення. Вільні диктанти збагачують словнико­вий запас і граматичну будову мовлення учнів, форму­ють уміння переказувати чужий текст з урахуванням йо­го теми й основної думки. Щоб вільний диктант став більш ефективним засобом підготовки до письмових пе­реказів, необхідно запропонувати дітям визначити тему і основну думку тексту, колективно провести його мовний аналіз, скласти план. Доцільно також у процесі написан­ня вільного диктанту використовувати наочні засоби — картини, кадри діафільму тощо.

„ ,. . Цей вид переказу має на меті пе-

Вибірковий переказ ^^ ^ _д.У .^ _вузьку ^

тексту, наприклад, переказати тільки певний якийсь епізод або сцену, опис зовнішності героя чи картину при­роди. Вибірковий переказ грунтується на попередньому відборі матеріалу на дану тему і створенні на цій основі нового висловлювання. У процесі виконання роботи учні вичленовують одну частину матеріалу, абстрагуються від іншої. Це часто потребує стислої передачі якоїсь частини тексту, переробки його. Виникає потреба пев­ним чином систематизувати відібраний матеріал, знайти власні мовні засоби для зв'язку відібраного, використати мовне багатство вихідного тексту відповідно до постав­леного комунікативного завдання.

Великий розвивальний ефект мають вибіркові пере­кази твору за ілюстрацією чи кадрами однойменного діа­фільму. Учень має визначити, з якого моменту слід роз­почати розповідь і яким закінчити, щоб переказ уривка відповідав ілюстрації і в той же час був зрозумілим. Ви­бірковий переказ готує до творів на літературну тему.

_ „ Виконуючи стислий переказ, діти

Стислий переказ •' , *

вчаться бачити головне, суттєве

у тексті і передавати його, використовуючи мовні засоби узагальненої передачі змісту.

Відомі різні способи стиснення тексту: 1) усунення другорядного, деталей; 2) узагальнення конкретних, оди­ничних явищ; 3) поєднання обох названих способів.

Щоб усунути несуттєве, необхідно спочатку виділити в тексті основне з точки зору головної думки твору і де-

406

талі, потім відкинути деталі, об'єднати суттєве і скласти новий текст. У процесі узагальнення матеріалу вичлено-вуються одиничні факти, потім підшукуються мовні за­соби їх узагальненої передачі і будується новий текст.

Розпочинається навчання стислому переказу на роз­повідних текстах, у яких простежується розгортання по­дій. Виклад сюжетної канви такого твору і буде стислим переказом.

Елементи стислого переказу вводяться у 1 класі. Ді­тям пропонується у процесі аналізу тексту передати од­ну його частину одним реченням. Потім пропонується передати коротко дві частини, а далі — зміст усього твору.

Ступені стиснення тексту можуть бути відображені схематично (схема введена Д. І. Тихомировим):

Повний текст Детальний переказ

Стислий переказ

План

Вираження думки твору однією фразою

Навчання всім цим видам роботи над текстом здійс­нюється паралельно, хоч наведена послідовність збері­гається. Від детального і вибіркового переказу учні пере­ходять до стислого та до складання плану і виражен­ня думки усього твору одні'єю фразою. Можливий і зво­ротний шлях: від вираження в одному реченні головної думки твору — до плану, потім стислого і детального пе­реказу.

Стислі письмові перекази вводяться слідом за усними у 2 класі і продовжуються в ускладнених варіантах у З і 4 класах. Вони готують до складання конспектів і тез наукових статей у старших класах.

До стислого переказу проводиться систематична, роззосереджена підготовка. З цією метою використову­ються такі типи завдань:

1) виділення речення-зачину, у якому виражена тема логічно закінченої частини твору;

2) виділення деталізуючої, пояснюючої частини мікро- тексту;

3. скорочення логічно закінченої частини тексту ви­ ключенням деталей;

4. розширення, розгортання речення-зачину введен- ням пояснень, деталей, розкриттям змісту узагальнюючи- го слова;

407

б) підбір узагальнюючого слова (родового поняття) до ряду слів;

6. підбір одного узагальнюючого речення до кількох речень мікротексту;

7. інтонаційне виділення слів, найважливіших для ви­ раження думки.

Перекази з додатковим

завданням (творчі перекази)

Це — перехідна форма роботи між переказом і твором. У своїй основі вправи цього типу є пере­казами, близькими до тексту. Але виконуючи цю звичну роботу, школярі водночас вчаться давати характеристику або портрет, робити висновки, до­писувати якусь частину.

Додаткове завдання — це логічне продовження вихід­ного тексту. Тому, формулюючи творчі завдання, слід дбати про те, щоб доповнення тематично, композиційно, стилістично було близьким до переказу і пластично впи­сувалося у нього.

Виділяється дві групи завдань, зорієнтованих на роз­виток уяви і активізацію творчої думки. Одні з них пе­редбачають судження з позиції читача-критика. Інші ви­магають продовжити роботу з позиції автора. Завдан­ня таких типів допомагають учням глибше вникнути у вихідний текст, проаналізувати всі його сторони, привча­ють самостійно визначати композицію, стиль висловлю­вання, відбирати мовні засоби відповідно до поставлено­го комунікативного завдання. Учні, таким чином, мак­симально наближаються до розв'язання завдань, зв'яза­них із самостійним творенням тексту.

Відомі різні типи переказів із додатковим завдан­ням.

Переказ із зміною особи оповідача (першої особи на третю або третьої на першу) вимагає значної перебудо­ви змісту та мовного оформлення твору. Під час заміни особи мовленнєві засоби вихідного тексту виявляються непридатними для переказу. Нова позиція оповідача ви­магає нових засобів вираження, і учні мають самостій­но відшукати їх.

Другим видом переказу із зміною особи називають вправу, коли розповідь слід вести не від імені головного героя твору, а одного із персонажів. Наприклад, про пригоди нерозумного горобчика слід розповісти від осо­би сороки, зозулі, сови, ґави, крука (Леся Українка, «Біда навчить»). Щоб успішно розв'язати таке завдан-

ня, учень повинен пройнятися атмосферою художнього твору, зрозуміти характери персонажів, поглянути очима на події, що відбуваються.

Великий творчий рівень роботи учнів досягається у переказах із творчим доповненням. Це може бути зав« дання — ввести опис з позиції письменника. Пропонуючи таке завдання, учитель під час читання тексту опускає авторський опис. Учні складають свій опис, а потім він порівнюється із авторським варіантом.

Особливо приваблюють дітей завдання, у яких проек­тується доля улюблених героїв. І хоч дітям нелегко ви­словити свої передбачення, проте у своїх міркуваннях вони відображають власні життєві позиції. Виконання таких творчих доповнень для учнів — це завжди вирі­шення проблемних ситуацій.

Доповнювати прочитаний текст можна також зістав­леннями із аналогічними фактами, взятими із життя чи з інших джерел, та вираженням свого ставлення до зоб­раженого.

З метою посилення емоційного впливу художнього об­разу та розвитку уяви використовується словесне малю­вання. Учитель звертається із запитанням і завданням типу: Якою вам уявляється картина природи (пшеничне поле, берізка, сосни у снігову заметіль), коли ви слухає­те оповідання, вірш? Як ви уявляєте обстановку, у якій проходять події твору? Розкажіть так, ніби все це перед вашими очима, начебто ви самі бачите, чуєте і описуєте події. Яким вам уявляється герой у найбільш напруже­ний момент дії?

Словесні картинки найчастіше створюються до фраг­ментів твору, найбільш значних для розкриття його ідей­но-тематичного змісту. Побудована серія малюнків-ілю-страцій до одного тексту може слугувати картинним пла­ном до нього.

Ось фрагмент уроку, у якому висвітлюються окремі прийоми навчання словесному малюванню та виразному читанню.

МЕТОДИКА П03АКЛАСН0Г0 ЧИТАННЯ

ПОЗАКЛАСНЕ ЧИТАННЯ ЯК РІЗНОВИД ПРЕДМЕТА ЧИТАННЯ

Мета і завдання Позакласне читання—складова

позакласного читання _{частина шк}і_Льного предмета, ЩО

іменується читанням. Це різновид

читання, якому поряд з класним читанням відведено ок­реме місце в системі початкової освіти. Його мета — сформувати в учнів стійку потребу самостійно й осмис­лено вибирати і систематично читати книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання грамо­ти й класного читання. Ця мета продиктована самим жит­тям: «Школярі, які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхово оволодівають знаннями» '.

Досягти цієї мети можна лише на основі вироблен­ня в школярів позитивного ставлення до читання за влас­ною ініціативою. Щоб допомогти їм у цьому, необхідно в умовах класно-урочних занять регулярно проводити на-нчальну роботу, яка передбачає втілення таких завдань: 1) систематично знайомити учнів з різноманітною дитя­чою літературою, її видами, що розкриє перед дитиною сніт книги, допоможе визначити коло читання на даний період; 2) ознайомити дітей з існуючими доступними їх­ньому піку видами бібліотечно-бібліографічної допомоги, що дасть можливість самостійно відповідно до власних уподобань знайти потрібну книжку; 3) навчити їх виби­рати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти уявлення про тематику, зміст, призначення дитячого ви-дання;

Завдання і зміст позакласного читання. Вимоги програми.

Для учня молодшого шкільного віку спілкування з літературним твором має

приносити радість, задоволення. «Книжка повинна стати для кожного

вихованця», - писав В.О.Сухомлинський, - другом, наставником і мудрим

учителем. Я бачив важливе виховне завдання в тому, щоб кожний хлопчик,

кожна дівчинка, кінчаючи початкову школу, прагнули залишитися наодинці з

книжкою, прагнули до роздумів і міркувань… Це початок самовиховання

думок, почуттів, переконань, поглядів. Воно можливе лише за умови, коли

книжка входить у життя маленької людини як духовна потреба».

Ось чому з перших днів перебування дитини в школі значне місце в

навчально-виховному процесі посідає робота з дитячою книжкою, уміла

організація уроків позакласного читання. Тут не обійтися без науки, і

перш за все методичної науки.

Методика навчання читанню – це розділ методики рідної мови, тобто

органічна частина науки про те, як найбільш економно, розумно і

продуктивно побудувати процес роботи з літературним твором, як прилучити

дитину до самостійного спілкування з книжкою.

Сучасного молодшого школяра треба навчити не просто читати

(розкодовувати текст), а читати книжки, вчити бачити в них

співбесідника, навчити «розмовляти» з ними, відгукуватись на їх думки,

вчинки. Розібратися у цьому дитині має допомогти вчитель, який добре

володіє методикою читання і методикою передачі свого уміння спілкуватись

з книжкою дітям.

Яких же умов і методичних настанов має дотримуватись учитель, щоб

навчити дитину читати книжки? На нашу думку таких:

1. Виховувати інтерес до книжки треба з першого навчального дня.

2. Матеріалом, об’єктом має бути тільки художня дитяча книжка у типовому

оформленні.

3. Роботу з дитячою книжкою проводити один раз на тиждень (20-25 хвилин

від уроку навчання грамоти), краще в обумовлений день.

4. Дотримуватись відповідної методичної системи в побудові занять.

5. Вчити думати над книжкою до читання і в процесі читання.

6. Допомогти дитині повноцінно сприйняти літературний твір.

Методично-організаційна структура заняття з дитячою книжкою – це

постійна творчість учителя й учнів, це цікаві і нестандартні засоби і

форми роботи. Разом з тим це все-таки структуроване заняття.

Позакласне читання – складова частина шкільного предмета, що іменується

читанням. Це різновид читання, якому поряд з класним читанням відведено

окреме місце в системі початкової освіти. Його мета – сформувати в учнів

стійку потребу самостійно й осмислено вибирати і систематично читати

книги, спираючись на знання й навички, здобуті на уроках навчання

грамоти й класного читання. Ця мета продиктована самим життям: «Школярі,

які нічого, крім підручника, не читають, дуже поверхового оволодівають

знаннями».

Досягти цієї мети можна лише на основі вироблення в школярів позитивного

ставлення до читання за власною ініціативою, Щоб допомогти їм у цьому,

необхідно в умовах класно-урочних занять регулярно проводити навчальну

роботу, яка передбачає втілення таких завдань:

1. систематично знайомити учнів з різноманітною дитячою літературою, її

видами, що розкриє перед дитиною світ книги, допоможе визначити коло

читання на даний період;

2. ознайомити дітей з існуючими доступними їхньому віку видами

бібліотечно-бібліографічної допомоги, що дасть можливість самостійно

відповідно до власних уподобань знайти потрібну книжку;

3. навчити їх вибирати дитячу книгу, тобто ще до читання книжки скласти

уявлення про тематику, зміст. призначення дитячого видання; 4) виробити

у них уміння читати книгу, дотримуючись дидактичних і

санітарно-гігієнічних вимог роботи з нею;

5. розвивати у дітей уміння самостійно і змістовно проводити дозвілля з

допомогою книги.

Ці завдання розв’язуються на уроках позакласного читання і в позаурочний

час протягом усіх років навчання учнів у початкових класах.

Формування читацької самостійності на заданому програмою рівні

починається з першого класу. На уроках навчання грамоти відводиться

певний час для навчання дітей спілкуватися з книжкою. У другому і

наступних класах для позакласного читання виділяються окремі уроки з

числа навчальних годин, передбачених для читання. Оскільки вони включені

в розклад, їх необхідно вписувати в класний журнал. Значить, термін

«позакласне читання» сприймається як умовне позначення різновиду

читання. Хоч читання не називається позакласним, значною мірою воно

здійснюється на уроках починаючи з першого і закінчуючи четвертим

класом. Планує, організовує і проводить його вчитель-класовод.

Розбіжність між сутністю і назвою цього різновиду читання з’явилася

нещодавно. Річ у тому, що до сімдесятих років, хоч у програми з мов вносилось позакласне читання, годин для нього навчальним планом не

відводилось. Передбачалося, що класовод разом з бібліотекарем

організовує позакласне читання дітей. Для їх заохочення до самостійного

читання пропонувалось проводити літературні ігри, вікторини, ранки,

конкурси тощо. Позакласне читання контролювалось вчителем. Учень

звітувався перед ним читацьким щоденником, у якому занотовував:

прізвище, автора, назву твору, про що твір, імена героїв.

Отже, основною формою керівництва самостійним читанням була позаурочна

робота з учнями, яка повинна була стимулювати самостійне спілкування

учня з книгою.

Спостереження показали, що таке керівництво позакласним читанням

молодших школярів не дає бажання результатів. Необхідне спеціальне

навчання дітей правильної читацької діяльності. Тому були введені уроки

позакласного читання, мета яких – навчити дітей розбиратися в «морі»

книжок й користуватися ними. У сучасній методиці основною ланкою в

керівництві позакласним читанням стали не позаурочні форми роботи з

книгою, а уроки позакласного читання. Так виникла невідповідність назви

цього різновиду читання його змісту: позакласне читання, що здійснюється

на уроках.

Завдання позакласного читання - виховати в учнів любов до книги,

розширити їх знання, пізнавальні інтереси.

У «Пояснювальній записці» до програми з української мови так визначено

завдання позакласного читання:

1) розширити і поглибити знання, набуті під час класного читання з усіх

предметів;

2) навчити дітей знаходити необхідну книгу в бібліотеці, потрібний

матеріла у книзі;

3) ознайомити учнів з кращими книжками;

4) виховати читацьку активність і допитливість;

5) розвивати індивідуальні інтереси і нахили.

Ті знання, уміння і навички, які здобувають діти на уроках читання, вони

поповнюють у позакласному читанні. Яке є обов’язковою частиною

підготовки учнів 1-3 класів у навчанні рідної мови.

Мета позакласного читання – забезпечити педагогічне керівництво

самостійним читанням учнів. Саме позакласне читання привчає, заохочує

дітей до самостійного, вмілого, вдумливого читання книжки, газети,

журнали. Воно має на меті розширити, поглибити знання, здобуті під час

класного читання. познайомити учнів з широким колом доступної для учнів

молодших класів літератури; розвивати за допомогою читання бажання і

уміння вчитися; розвивати індивідуальні інтереси і нахили.

Школа прищеплює вперше в житті людини смак до читання. потребу

самостійно читати, щоб поповнити свої знання.

Позакласне читання має важливе значення ф для навчання дитини в школі,

для кращої успішності учня. Воно розширює світогляд, сприяє розвиткові

мислення. збагачує мову.

Діти, які багато читають, краще навчаються. Звикають самостійно учитися

з книжок, краще орієнтуватися в них.

Отже, учитель має прагнути до того, щоб зацікавити дітей книгою, навчити

міркувати над прочитаним, самостійно здобувати знання, тобто навчити

дитину вчитися з книги.

визначається мета позакласного читання і вказується, що в першому класі

«робота на книгою, яку організовує вчитель, є пропедевтикою позакласного

читання», підготовчою роботою, бо діти ще тільки навчаються грамоти.

Основне завдання такої роботи – пробудити в учнів любов до книги як

джерела знань і радості.

У програмі виділяються два етапи позакласного читання:

1. Підготовчий, який охоплює перше півріччя.

2. Початковий – друге півріччя.

На першому етапі, поки ще мало дітей читає, всю роботу з читання

проводить учитель. Читання вчителем казок, віршів, оповідань має

викликати у дітей інтерес до книги, бажання читати.

Робота з позакласного читання в другому півріччі спрямовується на

вироблення в дітей навичок читати самостійно.

Заняття з позакласного читання проводиться за рахунок загального часу,

відведеного на уроки читання (одна година на два тижні).

Робота проводиться з двома – трьома творами: один читається в класі, а

інші вчитель роздає окремим учням. Які за його допомогою можуть

прочитати для всіх, або дає індивідуальні завдання для роботи в класі чи

вдома.

Проводяться також дитячі ранки, літературні ігри, вікторини.

При доборі творів для позакласного читання вчитель використовує списки

літератури, складені для позакласного читання.

У другому класі закріплюються уміння, а також знання і навички в роботі

над книгою.

Крім того. учні знайомляться з елементами книги (змістом, передмовою),

вчаться вести найпростіший каталог книг, користуватись картотекою.

Програма рекомендує ознайомлення учнів з книгами кількох провідних

дитячих письменників, з газетою і дитячим журналом.

Заняття з позакласного читання в другому класі будуються так, як і в

першому класі, але використовуються. Крім заданих жанрів,

науково-популярні статті, розширюються і поглиблюються читацькі

інтереси.

У програмі з позакласного читання для третього класу основна увага

приділяється самостійному читанню учнями казок, оповідань, повістей,

науково-популярних творів.

Тематику позакласних занять учитель визначає сам. Виходячи з програмних

вимог до знань, користуючись рекомендованим списком літератури для

додаткового читання.

Завдання позакласного читання в третьому класі – розширення і

поглиблення читацьких інтересів, ознайомлення з творами нових авторів,

читання науково-художніх і науково-популярних творів.

Програма вимагає навчити третьокласників користуватись дитячою

довідковою літературою, ознайомити з серіями книг, що пропонуються для

читання дітям; вимагає виробити навички визначення орієнтовного змісту

незнайомих книги за її елементами (титульною сторінкою, заголовком,

передмовою, ілюстраціями).

Учні третього класу набувають навички орієнтації в карточці каталогу і

уміння правильно записати в картку необхідну книгу, уміння вибрати

книгу, користуючись каталогом дитячої бібліотеки чи відкритим доступом

до книжкових полиць, уміння цілеспрямовано читати дитячу періодику, а

також вести щоденник читача.