Шпора на ан

54. Роль гіпоталамуса у регуляції поведінкових реакцій. Задні ядра гіпоталамуса спричинюють розширення зіниць й очних щілин, почастішання серцебиття, звуження судин і підвищення АТ, гальмування моторної функції шлунка й кишок, підвищення в крові вмісту А і НА, концентрації глюкози. Усі ці явища зникають при десимпатизації, що свідчить про наявність у задніх ядрах гіпоталамуса центрів, пов'язаних із симпатичним відділом вегетативної НС. На відміну від цього передні ядра гіпоталамуса спричинюють звуження зіниць й очних щілин, уповільнення серцевої діяльності, зниження тонусу артерій і зниження АТ, збільшення секреції шлункових залоз, посилення моторної діяльності шлунка й кишок, підвищення секреції інсуліну й зниження внаслідок цього вмісту глюкози в крові, сечовипускання і дефекацію. Усі перелічені явища пояснюються тим, що в передніх ядрах гіпоталамуса містяться групи нервових клітин, що регулюють функції центрів парасимпатичного відділу вегетативної НС. Середні ядра гіпоталамуса беруть участь у регуляції обміну речовин. Зокрема, руйнування у тварини невеликих ділянок гіпоталамуса в ділянці його вентромедіальних ядер спричинює ожиріння й підвищене споживання їжі . Двобічне руйнування латеральних ядер призводить до відмови від їжі, а подразнення їх уживленими електродами -до посиленого споживання їжі. У зв'язку з цим вважають, що у вентромедіальних ядрах розміщений центр насичення, що обмежує вживання їжі, а в латеральних - центр голоду, що спонукує організм до пошуку і вживання їжі. Подразнення паравентрикулярного ядра гіпоталамуса спричинює спрагу і різко збільшує потребу у воді. Гіпоталамус бере участь у статевих й агресивно-оборонних реакціях.У свою чергу, функції гіпоталамуса контролюють вищі відділи ЦНС, підкіркові ядра, мозочок і кора півкуль великого мозку, з якими гіпоталамус зв'язаний як прямими нервовими шляхами, так і через ретикулярну формацію.Ушкодження або руйнування різних відділів гіпоталамуса спричинюють зміни відповідно до їх функціонального призначення.

55. Морфологія нейронів: тіло і відростки. Основною структурною і функціональною одиницею НС - є нейрон .Це складно побудована нервова клітина, яка сприймає, переробляє подразнення і передає їх до різних органів тіла .Подібно до інших клітин організму, нейрони мають клітинне тіло (перикаріон) за центрально-розміщеним ядром і численними структурами, що забезпечують життєдіяльність клітини. Хоча тіло нейрона містить ядро, ця клітина не здатна до поділу та розмноження, на відміну від клітин організму. Ядро нейрона - велике, кругле.Нейрон проводить нервовий імпульс лише в одному напрямку. Є два види відростків нейрона:дендрити і аксон . Дендритів у нейрона буває один або декілька і відходять вони від тіла конічними розширеннями. Здебільшого мають невелику довжину і сильно розгалужуються поблизу тіла нейрона. Крупні дендрити містять всі види органел, стаючи тоншими, поступово втрачають елементи комплексу Гольджі, тоді як цистерни гранулярної ендоплазматичної сітки залишаються численними і розміщуються паралельними пучками. Дендрити проводять імпульси до тіла нейрона, отримуючи сигнали від інших нейронів через численні міжнейронні контакти .Аксон - це довгий відросток, у клітині буває завжди один, має однаковий діаметр по всій довжині, не галузиться, але може давати бічні відгалуження - колатералі. Закінчується аксон терміналіями (кінцевими апаратами) на іншому нейроні або на структурі робочого органа. Аксон проводить нервовий імпульс від тіла. В аксонах відбувається постійний потік цитоплазми.Нейрон є частиною рефлекторної дуги, по якій відбувається проведення імпульсу в нервовій системі від рецепторів до ефекторних органів, які беруть участь у відповідь на подразнення.Будь-яка частина нейрона та її відростків під час дії пошкоджуючого фактора гине або дегенерує, хоча різні нейрони по-різному реагують. Форма і розміри тіл нейронів істотно різняться, так само, як і тип, кількість і довжина їх відростків.

56. Міст мозку. Особливості будови. Вароліїв міст , розташований на нижній поверхні головного мозку у вигляді широкого виступу з поперечною посмугованістю. Він межує спереду з ніжками великого мозку, позаду - з довгастим мозком, а по боках переходить у середні мозочкові ніжки, в товщі яких виступають корінці трійчастого нерва. Між мостом і пірамідою виходить відвідний нерв, а позаду і збоку лицевий і присінково-завитковий.Основна частина моста складається переважно з поздовжніх і поперекових волокон. Поздовжні волокна утворені кірково-мостовими волокнами, що розташовані зовні і зв'язують міст з корою великого мозку, а також волокнами пірамідного шляху. Поздовжні волокна діляться на кірково-ядерні, які йдуть від кори великого мозку до рухових ядер черепних нервів протилежного боку; кірково-спинно-мозкові, що прямують до рухових клітин передніх рогів сірої речовини спинного мозку протилежного боку, та кірково-сітчасті волокна - від кори головного мозку.Поперекові волокна моста, які становлять основну масу передньої частини, зв'язують міст із мозочком, йдучи в складі середніх мозочкових ніжок.У задній частині - покриві моста - закладені утвори:

- сітчастий, що є продовженням сітчастого утвору довгастого мозку;

-ядра п'яти черепних нервів;

- волокна спинно- і середню мозкового шляхів трійчастого нерва з їхнім перехрестям;

- низхідні волокна червоно-ядерно-спинномозкового, сітчасто-спинномозкового шляхів, які закінчуються на рухових клітинах передніх рогів сірої речовини спинного мозку.

Ядра моста беруть участь у регуляції сльозо- потовиділення, координації актів жування і ковтання, кліпання очима тощо. Парасимпатичне ядро блукаючого нерва входить до системи рефлекторної регуляції дихання і кровообігу.

57. Гіпоталамо – гіпофізарна система організму.

Гіпоталамо-гіпофізарна система є структурним морфофункциональним об’єднанням гіпофіза і гіпоталамуса, які беруть участь у регуляції головних вегетативних функцій організму.Вироблені у відділі проміжного мозку гормони мають гальмуючий або стимулюючий вплив на секрецію гормонів нижнього мозкового придатка. При цьому гіпоталамо-гіпофізарна система володіє і функцією зворотного зв’язку. З її допомогою здійснюється регулювання секреції та синтезу гормонів (при підвищенні вироблення гормонів в залозах внутрішньої секреції знижується секреція гормонів у відділі проміжного мозку). Гіпоталамо-гіпофізарна система сприяє підтримці в організмі сталості.Гіпофізотропні гормони відділу проміжного мозку розділені на ліберіни (підсилюють) і статини (гальмують) продукування відповідних тропних гормонів.

На більшу частину гормонів гіпофіза гіпоталамус має стимулюючий вплив, на відміну від виробітку пролактину – секреція знаходиться під впливом гіпоталамуса.Групами клітин в гіпоталамусі формуються окремі ядра. Вони беруть участь у регуляції найважливіших в організмі функцій. У цій ділянці концентруються вищі центри парасимпатичного і симпатичного відділів у нервовій вегетативній системі. Таким чином, здійснюється регулювання артеріального тиску, тепловіддачі, сну, теплопродукції, апетиту, проникності судин та іншого.Гіпоталамо-гіпофізарна система бере участь не тільки в підтримці сталості у внутрішньому середовищі людини. Вона також забезпечує місячні, добові, сезонні та інші ритмічні гормональні коливання.

58. Нервові волокна і нерви. Від тіла нейрона відходить багато відростків, або нейритів. Аксони - це відростки, що несуть електричні імпульси від тіла клітини, тоді як дендрити сприймають імпульси (проводять їх до тіла нейрона). Аксони проводять імпульси лише в одному напрямку. Деякі з них сягають довжини більш як 1м, причому аксони з великим діаметром проводять імпульси дуже швидко. Нервова клітина з усіма її відростками вкрита дуже тонкою білково-ліпоїдною оболонкою. Відростки нервових клітин називаються нервовими волокнами. Виходячи за межі мозку, вони утворюють своїм скупченням нерви. Нервові волокна вкриті клітинами, які було відкрито ще Шванном і які так і називаються шваннівськими клітинами; всі разом вони утворюють шваннівську оболонку. Ці клітини розташовані, як суцільний ланцюг, уздовж волокна. Вони мають значення в обміні нервового волокна і виконують роль ізолятора. Навколо одних волокон під шваннівською оболонкою утворюється досить товстий шар мієліну - речовини ліпоїдної природи, навколо інших мієлінової оболонки немає. Залежно від цього волокна поділяються на мієлінові і ті, які не мають мієліну. Більшість нервів, які іннервують тіло (м'язи, зв'язки, сухожилки, надкісницю кісток), є мієліновими. Безмієлінові та мієлінові нервові волокна відрізняються своєю товщиною і особливістю проведення нервових імпульсів. Безмієлінові волокна входять до складу вегетативних нервів і проводять нервові імпульси зі швидкістю 1-2 м/с. Мієлінові волокна товстіші, швидкість передачі нервових імпульсів значно вища - 5-120 м/с. Вони зустрічаються переважно у складі периферійних нервів, а в ЦНС мієлінові волокна мають дещо іншу будову: їхню оболонку утворюють олігодендроцити, в яких відсутні насічки мієліну, а вузлові перетяжки більші за розмірами. Периферичні нерви, або нервові стовбури складаються з нервових волокон (мієлінових і безмієлінових) і сполучнотканинних оболонок. Між нервовими волокнами в складі нерва знаходяться тонкі сполучнотканинні прошарки - ендоневрій. Група нервових волокон утворює нервовий пучок, оточений товстішою оболонкою зі сполучної тканини, яка називається периферією. Нервові пучки об'єднуються в нервовий стовбур, або периферійний нерв, вкритий зверху епіневрієм - оболонкою зі сполучної тканини, багатої фібробластами, макрофагами і жировими клітинами. Сполучнотканинні оболонки нерва містять кровоносні і лімфатичні судини та нервові закінчення.

59. Ядра та провідні шляхи моста мозку.Міст, Вароліїв міст — відділ головного мозку, разом із мозочком складає задній мозок, розташований у стовбурі між довгастим та середнім мозком.Його дорзальна поверхня межує із четвертим шлуночком. В еволюції хребетних тварин міст з'являється тільки у ссавців.Назва «міст» пов'язана із тим, що ця структура складається переважно із провідних шляхів. Повздовжні провідні волокна, розташовані глибоко у мості, є частиною провідних шляхів, що сполучають спинний мозок із вищими відділами головного мозку. В дорзальній частині мосту розташовується також велика кількість поперечних поверхневих волокон, що починаються у ядрах мосту і йдуть до двох півкуль мозочку. Ці ядра та їхні проекції відіграють роль у забезпеченні «діалогу» між мозочком та моторною корою.У мості також беруть початок три пари черепних нервів (V трійчастий, VI відвідний та VII лицевий) і залягають ядра деяких із них (ядро лицевого нерва, ядро відвідного нерва, головне та рухове ядра трійчастого нерва, частково присінкові і завиткові ядра присінково-завиткового нерва). Інші ядра мосту є частиною ретикулярної формації. Також у цій структурі мозку розташовуються ядра, що разом із ядрами довгастого мозку беруть участь у регулюванні частоти дихальних рухів.

61.Класифікація нейронів Нейрони бувають: а) уніполярні (від тіла нейрона відходить єдиний відросток, який далі поділяється на гілки одного аксона); б) біполярні (від кожного кінця видовженого тіла нейрона відходить два відростки); в)мультиполярні (від тіла нейрона відходить багато відростків; нейрон цього типу, так звана пірамідна клітина, локалізується у корі головного мозку). Нейрони за функціональним значенням поділяються на: а) чутливі(аферентні, інформаційні) сприймають нервові імпульси із внутрішнього та зовнішнього середовища через чутливі нервові закінчення (рецептори) й дендрити і перетворюють енергію подразників (механічних, хімічних, термічних, світлових, звукових тощо) на нервовий імпульс, який передається до ЦНС; б) рухові (еферентні, командні), на відміну від аферентних, отримують нервове збудження внаслідок імпульсів, які виникли в інших нейронах і передаються через спеціальні утвори (синапси) на дендрити (рідше на тіло) рухового нейрона. Ці нейрони найчастіше є мультиполярними - мають різні контури і значну кількість дендритів, що розгалужуються: рухові нервові закінчення передають імпульси з нервового волокна на іннервований орган; в) асоціативні нейрони забезпечують нервовий зв'язок між різними групами нервових клітин. Ці нейрони переважно містяться в корі головного мозку і мають різноманітну форму.

62. Функції моста мозку. Міст мозку - одна зі структур стовбура мозку, функціонально тісно пов'язана з середнім мозком.Функції моста визначаються вхідними в нього структурами. Через міст проходять усі висхідні та низхідні шляхи, що зв'язують передній мозок зі спинним мозком, з мозочком і іншими структурами стовбура.Власні нейрони структури моста утворюють його ретикулярну формацію, ядра лицьового, відвідного нерва, рухової частини ядра трійчастого нерва і середнє сенсорне ядро того ж нерва.

63. Гіпофіз та епіфіз Гіпо́фіз  — залоза внутрішньої секреції, розміщена в головному мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки черепа. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і до проміжного мозку. Гіпофіз складається з трьох частин: 1.передньої долі (аденогіпофіз), що здатна посилювати чи послаблювати синтез гормонів, які діють на інші залози, та виробляє сім власних гормонів (соматотропний ,тиреотропний , фолікулостимулюючий , лютеотропний ,лютеїнізуючий , лактогенний  і адренокортикотропний ); 2. задньої долі (нейрогіпофіз), де накопичуються два гормони, що синтезуються гіпоталамусом, окситоцин і вазопресин;Середньої долі, яка виробляє меланофорний гормон, що сприяє синтезу меланіну.Епіфіз відноситься до проміжного мозку і розташовується в неглибокій борозні між верхніми горбиками середнього мозку і надталамусом. Розвивається в ембріогенезі зі зведення (епіталамусу) задньої частини (діенцефалона) переднього мозку Маса залози у дорослої людини близько 0,2 г, довжина 8-15 мм, ширина 6-10 мм, товщина 4-6 мм.Зовні шишкоподібне тіло покрите м'якою сполучнотканинною оболонкою мозку, яка містить безліч анастомозуючих (таких, що з'єднуються між собою) кровоносних судин. Клітинними елементами є спеціалізовані залозисті клітини — пінеоцити та гліальні клітки —гліоцити. Основною функцією епіфізу є регуляція циркадних (добових) біологічних ритмів, ендокринних функцій, метаболізму, пристосування організму до змінних умов освітленості.

64 Цитологічна будова нейронів. Нейронам притаманний набір органел, що не відрізняється від такого в інших типах клітин: ендоплазматичний ретикулум, апарат Гольджі, мітохондрії та велика кількість різних везикулярних структур. Але в нейронах ці органели часто локалізовані на обмежених ділянках клітини. На додаток до локалізації органел, нейрони відрізняються від «звичайних» клітин за спеціалізацією фібрилярних та тубулярних протеїнів, що складають цитоскелет. Попри те, що багато з цих протеїнів — ізоформ актину, міозину, тубуліну і т. ін. — знайдені і в інших типах клітин, особливості їхньої організації в нейронах забезпечують саме специфічні функції нервових клітин, особливо, що стосується процесів синаптиної передачі. Філаменти, мікротрубочки, везикулярні переміщувальні системи та несучі протеїни узгоджують ріст аксонів та дендритів; переміщення та остаточне розміщення мембранних компонентів, органел та везикул; а також контролюють активні процеси екзоцитозу та ендоцитозу, що необхідні для синаптичної передачі сигналів.Незважаючи на базову організацію, ідентичну з іншими клітинами, у нейронів яскраво виявлені риси, спричинені їхнєю адаптацією для передачі електричних сигналів. Найпомітнішою адаптацією нейронів до сигнальної та провідної функціі є їхнє інтенсивне розгалуження; найбільше це проявляється в розгалуженні дендритів. Дендрити є першочерговим приймачем синаптичних сигналів з синапсів, утворених відростками інших нейронів (також невелика частина синапсів може бути локалізованою і на тілі нейрона). На мікрорівні дендрити відрізняються високою концентрацією в них рибосом та специфічних цитоскелетних протеїнів, що віддзеркалює їхню сигнально-інтегруючу фнкцію.

65. Мозочок. Особливості еволюційного розвитку мозочка. Мозочок — частина заднього мозку ссавців, що відіграє важливу роль в координації руху. Мозочок розташований над довгастим мозком і мостом, та так само, як і великий мозок, він покритий оболонками. Зв'язок мозочка з іншими структурами мозку здійснюється через ніжки мозочка. Мозочок лежить дорсально від моста і довгастого мозку. В ньому розрізняють дві півкулі і середню частину - черв'як. Поверхня мозочка вкрита шаром сірої речовини, що утворює вузькі звивини, між якими розташовані борозни. Мозочок філогенетично розвинувся у багатоклітинних організмів внаслідок удосконалення довільних рухів і ускладнення структури керування тілом. Взаємодія мозочка з іншими відділами ЦНС дає змогу цьому відділу головного мозку забезпечити точні й координовані рухи тіла в різноманітних зовнішніх умовах.В різних груп тварин мозочок сильно варіює за розміром і формою. Ступінь його розвитку корелює зі ступенем складності рухів тілаМозочок є у представників всіх класів хребетних, зокрема в круглоротих(у міног), у яких він має форму поперечної пластинки, яка перекидується через передній відділ ромбоподібної ямки.

78.Астроцити, олігодедроцити та мікроглія. Астроцити - клітини нейроглії. Види астроцитів: астроцити діляться на фіброзні (волокнисті) і плазматичні. Фіброзні астроцити розташовуються між тілом нейрона і кровоносною судиною, а плазматичні - між нервовими волокнами. Олігодендроціти - клітини нейроглії. Олігодендроціти локалізуються в ЦНС. - клітини овальної форми з відростками. Їх основна функція – мієлінізація аксонів ЦНС. Кожен олігодендрогліоціт має безліч відростків, кожен з яких обертає собою частину якогось аксона. В результаті один олігодендроціт виявляється пов'язаний з декількома нейронами. Тим самим забезпечує ізоляцію аксона, і, як наслідок її - можливість швидкого сальтаторного проведення нервових імпульсів. Олігодендроціти виконують також трофічну функцію стосовно нейронам, беручи активну участь у їх метаболізмі. Мікроглія - ​​спеціалізований клас гліальних клітин ЦНС, які є фагоцитами, нищать інфекційні агенти і руйнують нервові клітини. Походження: Клітини мікроглії відбуваються з моноцитів крові (нащадки стовбурової клітини крові). В ході запального процесу мікроглія активується, причому форма клітин зазнає сильних змін - в активованому стані вони випускають численні відростки, нагадуючи амеби. Функції: Мікроглія розпізнає різні агенти у своєму оточенні за допомогою спеціалізованих мембранних рецепторів, також пригнічує патогени за допомогою виділення цитотоксичних речовин (зокрема, великої кількості перекису водню і NO- оксиду азоту). Ці речовини можуть вбивати нейрони. Таким чином, надмірна активація мікроглії може призводити до патологічних процесів і, зокрема, до загибелі нейронів, що, як вважають, є одним з патологічних механізмів хвороб Альцгеймера, Паркінсона та деяких інших.

79.Мієлінізація нервових закінчень у ході еволюції. Мієлінові нервові волокна мають досить складну будову. Вони трапляються як у центральній, так і в периферійній НС, тобто у складі головного і спинною мозку, а також у складі периферичних нервів. Це товсті волокна. Вони побудовані з осьового циліндра, мієлінової оболонки, пейролеми та базальної мембрани. Осьовий циліндр - це відросток нерво­вої клітини, яким частіше буває аксон, але може бути і дендрит. Він складається з нейроплазми, яка містить поздовжньо орієнтовані нейрофіламенти і нейротубули, а також мітохондрії. Осьовий циліндр вкритий аксолемою (продовженням клітинної мембрани), яка забезпечує проведення нервового імпульсу.

80.Нейроанатомічні основи голосового апарату.Усі органи, які беруть участь у голосоутворенні, у сукупності утворюють так званий голосовий апарат. До його складу входять: ротова і носова порожнини, глотка, гортань з голосовими складками, трахея, бронхи, легені, грудна клітка з дихальними м'язами та діафрагмою, м'язи черевної порожнини. У голосоутворенні бере участь і НС: відповідні нервові центри в головному мозку з рухливими і чутливими нервами, які об'єднують ці центри з усіма вокальними органами. З мозку по рухливих нервах до цих органів ідуть накази (еферентний зв'язок), а по чутливих нервах надходять відомості про стан працюючих органів (аферентний зв'язок). Органи, які беруть участь у голосоутворенні, є технічними виконавцями наказів, які надходять з ЦНС в результаті її складної діяльності при співі. Роботу органів звукоутворення не можна розглядати без зв'язку з ЦНС, яка організовує їхні функції у єдиний цілісний співочий процес.

81.Оболонки та шлуночки мозку. Головний і спинний мозок покриті трьома оболонками — ззовні знаходиться тверда мозкова оболонка, потім – павутинна і м’яка . Оболонки гол. і спинного мозку виконують насамперед захисну функцію. Тверда оболонка складається з двох листків. Зовнішній - утворює окістя кісток черепа та спинномозкового каналу; внутрішній листок в межах черепної коробки щільно зростається з зовнішнім і тільки в деяких місцях листки твердої оболонки розходяться утворюючи так звані синусу в яких циркулює венозна кров. В межах спинномозкового каналу листки твердої мозкової оболонки не зростаються і між ними знаходиться субдуральний простір, який заповнений жировою клітковиною. Павутинна оболонка гол. мозку розміщується під твердою і не має судин. Від твердої оболонки ГМ вона відділена субдуральним простором а від м’якої — підпавутинним, заповненим спинномозковою рідиною. Завдяки їй мозок не травмується об кістки основи черепу під час ходьби, бігу і інших рухів людини. В межах спинного мозку розширення підпавутинного простору виражене нижче закінчення СМ в ділянці кінського хвоста – так звана кінцева цистерна. М’яка оболонка ГМ вкриває речовину мозку, дуже багата на судини і нерви. Вона тісно пов’язана з мозковою речовиною, заходить у глибину його вздовж судин (навколосудинні простори). Проникаючи у шлуночки мозку (III, IV і бічні), вона бере участь в утворенні судинних сплетень, які виробляють спинномозкову рідину. Шлуночки головного мозку — порожнини в  ГМ, заповнені спинномозковою рідиною. До шлуночків ГМ належать:

Бокові - порожнини в ГМ , що містять ліквор, найбільші в шлуночковій системі головного мозку. Бокові шлуночки сполучаються з третім шлуночком за допомогою міжшлуночкових отворів. Розташовуються нижче від мозолистого тіла, симетрично по боках від серединної лінії. Третій — знаходиться між зоровими горбами, має кільцеподібну форму, оскільки у нього проростає проміжна маса зорових бугрів .У стінках шлуночка знаходиться центральна сіра мозкова речовина в ньому розташовуються підкіркові вегетативні центри. Третій шлуночок зв'язаний з мозковим водопроводом середнього мозку.Четвертий— Розміщується між мозочком і довгастим мозком. Являє собою залишок порожнини заднього мозкового міхура і тому є спільною порожниною для всіх відділів заднього мозку, що становлять ромбовидний мозок  — довгастий мозок, мозочок, міст і перешийок.

82.Тверда мозкова оболонка і венозні пазухи мозку. Синуси (венозні пазухи) твердої мозкової оболонки виконують функції вен, а також беруть участь в обміні спинномозкової рідини. За своєю будовою значно відрізняються від вен. Внутрішня поверхня синусів вистелена ендотелієм, який розташовується на сполучнотканинній основі твердої мозкової оболонки. В області внутрішньої поверхні черепа тверда мозкова оболонка роздвоюється і прикріплюється до кісток по краях . Венозна кров від головного мозку, очниці і очного яблука, внутрішнього вуха, кісток черепа, мозкових оболонок надходить в венозні синуси. Венозна кров усіх синусів переважно притікає у внутрішню яремну вену, яка бере початок в області яремній отвори черепа. Розрізняють такі венозні синуси : 1. Верхній - непарний, формується на зовнішньому краї серповидного виросту твердої мозкової оболонки і сагітальній борозни. У верхній сагітальний синус впадають вени півкуль мозку і кісток черепа. 2. Нижній - одиночний, розташовується на нижньому краї серпа твердої мозкової оболонки. Починається попереду мозолистого тіла і закінчується в місці з’єднання великої вени мозку і прямої пазухи. 3. Прямий - непарний, розташовується на місці з’єднання серповидного відростка і намету мозочка. Приймає велику вену мозку і нижній сагітальний синус. Закінчується в місці злиття поперечного і верхнього сагітального синуса, названому стоком синусів. 4. Поперечний, сигмоподібний, потиличний, печеристий , міжпечеристий , верхній кам’янистий, нижній кам’янистий синуси. Сток синусів– розширення синусів на місці з’єднання поперечних, верхнього поздовжнього, потиличного і прямого синусів. Це розширення розташовується на внутрішньому потиличному узвишші.

83.Морфо-функціональні особливості асиметрії мозку людини. Учені вже давно дійшли висновку, що при виконанні певних функцій переважає або права, або ліва півкуля. Це пов'язано з особливостями анатомічної будови великих півкуль кінцевого мозку. Прояви функціональної асиметрії півкуль головного мозку. 1. Соматичні прояви –сукупність ознак морфо-функціональної нерівності, неоднаковості обох півкуль . У людей по-різному розвинені півкулі ГМ, що позначається на їх типові мислення та право- або ліворукості. 2. Сенсорні прояви –сукупність ознак функціональної неоднаковості органів відчуттів справа і зліва. Виявляється неоднакова гострота зору правого та лівого ока, різне їх кольоровідчуття. Виходячи з таких ознак, виділяють ведуче око. Найбільш часто переважає праве око, на другому місці – ліве, значно рідше зустрічається функціональна рівність очей. Неоднакова гострота слуху правого і лівого вуха. Більшість дослідників при цьому відзначає переважання гостроти слуху у лівому вусі. Нюх. Права і ліва половини носа відрізняються за гостротою нюху. Більш чутливою в переважної більшості людей є ліва половина носа. Смак. У переважної більшості людей смакових сосочків більше на лівій половині язика, тому на лівій половині язика смакова чутливість більша.3. Психічні прояви - неоднаковість функцій кори півкуль головного мозку. Тобто наявність психічної асиметрії лежить в основі існування особливостей вищої нервової діяльності. Відмінності між півкулями такі: ліва півкуля – мовна, права – німа; ліва обумовлює мовне вираження, права – скоріше музичне вираження, розпізнання складних образів; ліва – роз'єднує, аналізує деталі сприйняття, права – синтезує інформацію, об'єднує, сприймає цілісно.