4. Основні напрями поліпшення умов праці на виробництві

Управління умовами праці – це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та інших заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприят. і шкідливих факторів на організм людини. Необхідне планування управління умовами праці.

Виділяють такі напрями поліпшення умов праці на виробництві:

• вдосконалення технологічних процесів ;

• механізація та автоматизація виробничих процесів;

• впровадження дистанц.управління виробн.процесами виведення із зони несприят.умов праці;

• удосконалення конструкцій устаткування або заміна застарілого устаткування новим;

• раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів;

• влаштування та реконструкція діючих вентиляційних систем;

• виготовлення та установка ефективних інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю запобіжних пристроїв тощо);

• доведення до норми рівнів шуму, вібрації, температурного режиму тощо;

• раціоналізація режимів праці та відпочинку;

• використання індивідуальних засобів захисту тощо.

Тема 14. Соціально-психологічні аспекти управління персоналом

1. Загальні поняття про соціально-психологічний клімат

Одним з показників успішної діяльності керівника є рівень сформованості у колективі сприятл.псих. клімату. Клімат у колективі може бути сприятливим та несприятливим, нейтральним, позитивно чи негативно впливати на самопочуття людини.

Соц.-псих.клімат – стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності псих.умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній дія-і колективу. Притаманний певному колективу стійкий психічний настрій, який здійснює значний вплив на взаємини людей, їх ставлення до праці.

Усі види взаємостосунків можна згрупувати на основні наступні фактори:

• суспільні відносини – за їх допомогою розкриваються соц.зміст етичних, правових, економічних, політичних стосунків конкретних людей у конкретних колективах;

• міжособистісні стосунки – за їх допомогою розкриваються соціально-психологічні форми стосунки у процесі спілкування й спільної діяльності людей. Характер міжособистісних стосунків значною мірою визначається умовами і функціями колективної діяльності на роботі, у сім’ї, в побуті;

• особливості організаційної взаємодії, які під час вирішення функціонально-технологічних завдань реалізують у статусно-рольовій системі стосунків і взаємозв’язків.

Взаємовідносини – це міжособистісні стосунки, у яких синтезується вся сукупність спільних відносин із реальними формами взаємодії, взаємозв’язку, взаєморозуміння, взаємовпливу (співробітництво-суперництво, симпатії-антипатії, згода-незгода, любов-ненависть (ворожість), конформізм-нонконформізм і ін., що характеризують стан особистих взаємовідносин у колективі.

Типи взаємовідносин на 3 блоки в структурі соц.-псих.клімату: соціологічний; психолог.; моральний. Фактори мікро-, макросередовища.

2. Колектив як соціальна група і його види

Колектив – соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють для досягнення мети і мають органи самоврядування. Єдність цілей, високий рівень міжособистісного спілкування, згуртованість, внутрішня дисципліна, специфічні норми співжиття. Він є ланкою, що з'єднує особистість із суспільством.

Колектив є соц.. системою, яка виконує такі функції: організаторську, виховну, стимулюючу.

Універсальне поняття «колектив» охоплює різні його види, до яких належать: первинний колектив (діти), загальношкільний колектив (школярі+педагоги), тимчасовий колектив (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.), виробничий коллектив (група професіоналів), сімейний колектив. Колективи можуть бути одновікові й різновікові.

Виховання особистості в колективі є втіленням закономірностей розвитку суспільства, адже в колек.взаєминах створюються умови для соціально-психічного її розвитку. Відокремившись від колективу, людина опиняється в соціально-психологічному вакуумі, що значно ускладнює її розвиток.