3.1. Міжнародна контртерористична співпраця держав і міжнародних організацій

Останнім часом проблема міжнародного тероризму перетворилася на одну з найгостріших глобальних проблем сучасності, пов'язаних з сферою міжнародних відносин. Ця трансформація обумовлена наступними причинами:

По-перше, міжнародний тероризм набуває усе більш широкого поширення в планетарному масштабі. Він проявляється як в регіонах традиційних міжнародних конфліктів(наприклад, Близький Схід, Південна Азія), так і в найбільш розвинених і благополучних державах світу(зокрема, США і Західна Європа).

По-друге, міжнародний тероризм є серйозною загрозою для безпеки окремих держав і усієї світової спільноти в цілому. Щорічно у світі здійснюються сотні актів міжнародного тероризму, а рахунок їх жертвам складають тисячі убитих і покалічених людей.

По-третє, для боротьби з міжнародним тероризмом недостатньо зусиль однієї великої держави або навіть групи високорозвинених держав. Подолання міжнародного тероризму як глобальної проблеми, що загострюється, вимагає колективних зусиль більшості держав і народів нашої планети, усієї світової спільноти.

По-четверте, все більш явним і наочним стає зв'язок сучасного феномену міжнародного тероризму з іншими актуальними глобальними проблемами сучасності.

Проблемі міжнародного тероризму властиві багато загальних рис, характерних для інших загальнолюдських проблем, такі, як: планетарні масштаби прояву, велика гострота, потреба невідкладного рішення, негативний динамізм, коли негативна дія на життєдіяльність людства зростає, і так далі. В той же час глобальна проблема міжнародного тероризму має і специфічні, характерні тільки для неї риси.

Передусім, проблема міжнародного тероризму пов'язана з основними сферами життєдіяльності світової спільноти і соціумів окремих країн : політикою, національними стосунками, релігією, екологією, злочинними співтовариствами і тому подібне. Цей зв'язок отримав відображення в існуванні різних видів тероризму, до яких відносять : політичний, націоналістичний, релігійний, кримінальний і екологічний тероризм.

Члени груп, що здійснюють політичний терор, ставлять своїм завданням досягнення політичних, соціальних або економічних змін усередині тієї або іншої держави, а також підривання міждержавних відносин, міжнародного правопорядку.

Націоналістичний(чи, як його ще називають, національний, етнічний або сепаратистський) тероризм переслідує цілі вирішення національного питання, яке останнім часом набуває все більшого характеру сепаратистських спрямувань в різних полиэтнических державах.

Релігійний вид тероризму обумовлений спробами озброєних угрупувань, що сповідують ту або іншу релігію, вести боротьбу проти держави, де панує інша релігія або інший релігійний напрям.

Кримінальний тероризм формується на основі якого-небудь злочинного бізнесу(наркобізнес, незаконний обіг зброї, контрабанда і тому подібне) з метою створення хаосу і напруженості, в умовах яких найбільш вірогідне отримання надприбутків.

Екологічний тероризм реалізують угрупування, що виступають за допомогою насильницьких методів взагалі проти науково-технічного прогресу, забруднення довкілля, вбивства тварин, будівництва ядерних об'єктів і так далі.

Іншою відмінною рисою глобальної проблеми міжнародного тероризму є значний вплив на нього міжнародних кримінальних співтовариств, певних політичних сил і деяких держав.

У сучасному світі існують прояви державного тероризму, пов'язані із спробами усунення глав іноземних держав і інших політичних діячів; з акціями, спрямованими на скидання урядів зарубіжних країн; створення паніки серед населення іноземних держав і так далі.

Міжнародний тероризм є в наші дні невід'ємною частиною процесу поширення транснаціональних злочинних організацій, підтримуваних корумпованими державними чиновниками і політиками. Так, в роботі англійських учених, що здобула широку популярність, "Глобальні трансформації" відзначається: "Існують і негативні форми міжнародних організацій, такі, як терористичні і кримінальні структури, зокрема, пов'язані з наркоторгівлею(нині, згідно з оцінками експертів, її річний обіг складає понад 300 млрд доларів). Боротьба з ними стала одним з найважливіших і важковирішуваних завдань для урядів і поліцейських сил у всьому світі".

Ще однією специфічною рисою глобальної проблеми міжнародного тероризму є її важкопрогнозованість. У багатьох випадках суб'єктами тероризму стають психічно неурівноважені люди, надмірно амбітні політики. Тероризм часто розглядають як спосіб досягнення цілей на світовій арені і в міжнародних відносинах, які не можуть бути здійснені якими-небудь іншими методами. У сучасних умовах форми терористичної діяльності стають усе більш складними, і вони вступають у все більші протиріччя із загальнолюдськими цінностями і логікою світового розвитку.

Таким чином, проблема міжнародного тероризму представляє реальну загрозу для світової спільноти. Вона має власну специфіку, яка відрізняє її від інших загальнолюдських утруднень. Проте проблема тероризму тісно взаємозв'язана з більшістю глобальних проблем сучасних міжнародних відносин. Останні терористичні акти, передусім трагічні події 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, по своїх масштабах і впливі на подальший хід світової політики стали безпрецедентними в історії людства. Число жертв, розміри і характер руйнувань, викликані терактами початку XXI століття виявилися порівнянні з наслідками озброєних конфліктів і локальних воєн. Заходи у відповідь, викликані вказаними терористичними акціями, привели до створення міжнародної антитерористичної коаліції, що включила до свого складу десятки держав, що раніше мало місце тільки у разі великих озброєних конфліктів і воєн. Антитерористичні військові дії у відповідь також придбали планетарний масштаб.

Тероризм і міжнародний тероризм особою, суспільством, державою і міжнародним співтовариством серед загроз і викликів XXI ст. розглядаються як центральні, такі, що роблять замах рівно на громадську, національну і міжнародну безпеку.

Боротьба з тероризмом в різних формах пройшла декілька етапів.

Починаючи з 1972 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила ряд резолюцій, пов'язаних з питаннями боротьби з тероризмом.

Проте говорити про співпрацю держав в цій області, про форми, що складаються, напрями, прийоми і способи стало можливим лише з кінця 1990 - х рр... Тоді до певної міри склалося, принаймні зовні і офіційно, відносна і порівняльна єдність у світі в розумінні поняття тероризму і міжнародного тероризму, віднесення терористичних актів до кримінально - караним діянням.

Новий етап контртерористичної діяльності ООН почався напередодні третього тисячоліття.

8 вересня 2000 р. Генеральна Асамблея, виходячи з досвіду багатьох країн світу і як би передбачаючи трагедії 11 вересня в США - напад на Міжнародний торговий центр в Нью-Йорку і його руйнування, терористичні зловісні теракти в Російській Федерації і так далі, - прийняла Декларацію Тисячоліття.

У Декларації значна увага приділяється необхідності виробити погоджені дії з попередження і боротьби з тероризмом.

Таким чином, загальна і конкретна ситуація у світі, що характеризується розширенням співпраці в продуктивних сферах людської діяльності привела до впорядковування міждержавних і інших міжнародних відносин у сфері контролю і боротьби з тероризмом.

Створення міжнародно-правових основ антитерористичної співпраці суб'єктів міжнародного права пов'язане з розробкою, прийняттям і введенням в дію:

- 12 багатосторонніх угод, таких як Токійській конвенції 1963 р., Гаагській конвенції 1970 р. по боротьбі з викраденням літаків і із злочинами, що здійснюються на борту повітряного судна або Конвенції про відвертання фінансування тероризму 1999 р.;

- регіональних угод, таких як Конвенції Організації Американських держав 1971 р. або Ковенция про боротьбу з тероризмом Шанхайської організації співпраці 2001 р.;

- численних і досить ефективно діючих двосторонніх угод про боротьбу з тероризмом.

Нині основна проблема - спільні дії держав з контролю і боротьби з тероризмом на цій широкій правовій основі.

Найважливішим правовим початком, поміщеним в конвенційний механізм антитерористичної співпраці, є принцип " aut dedere aut judicare " ("або видай, або суди"). Він покликаний забезпечити невідворотність покарання за здійснення актів тероризму і тим самим забезпечити більш високий рівень правозастосовних заходів з акцентом на обов'язковому переслідуванні і покаранні за посягання терористичного характеру на національному(внутрішньодержавному) і міжнародному(міждержавному) рівнях.[64;71]

В той же час рішення правового забезпечення антитерористичної співпраці держав лежить і в площині пошуку неординарних, на перший погляд, рішень по створенню норм національного і міжнародного права, що входять в "Антитерористичне право" як міжсистемну галузь права.

Теоретичне рішення цієї проблеми можливе за умови урахування специфіки предмета і методу як міжнародного права, так і національного(внутрішньодержавного) права, але і завдання це дуже актуальне, бо немає доки методів боротьби із загальнолюдською загрозою - міжнародним тероризмом. Як для збереження життя на планеті Земля потрібні неординарні(і не популярні) політичні, поки не відомі нікому рішення, так і для створення правової основи міжнародної антитерористичної співпраці потрібне "Антитерористичне право".

Правові, міжнародно-правові, а також політичні документи контртерористичної спрямованості заклали основи для створення і функціонування інституційних антитерористичних органів і організацій, до яких відносяться органи держави(Міністерство внутрішніх справ, СБУ та ін.) міжнародні міжурядові організації і їх головні органи(ООН, Рада безпеки ООН та ін.).

Прикладом одностайності держав світу було створення після 11 вересня 2001 р. контртерористичній коаліції.

Саме тоді Росія виступила з ініціативою створення Глобальної системи протидії сучасним загрозам і викликам. І кожна із згаданих міжнародних організацій, коаліцій, конвенцій створила або запропонувала свою контртерористичну інституціональну систему, поклавши на неї відповідальність за стан справ по контролю над тероризмом і міжнародним тероризмом.

Нині, згідно із законами держави або міжнародним договорам, або рішенням міжнародних організацій і міжнародних органів створюються спеціалізовані інституціональні контртерористичні системи різних масштабів і рівнів.

Стаття 4 Закони ПМР "Про протидію тероризму", що набув чинності в повному об'ємі з 1 січня 2008 року передбачає, що ПМР відповідно до міжнародних договорів Республіки співпрацює в області протидії тероризму з іноземними державами, їх правоохоронними органами і спеціальними службами, а також з міжнародними організаціями.

Придністровська Молдавська Республіка, керуючись інтересами забезпечення безпеки особи, суспільства і держави, переслідує на своїй території осіб, що звинувачуються(підозрюваних) в причетності до тероризму, відповідно до чинного законодавства Придністровської Молдавської Республіки.

Наприклад, можна визнати як інституціональну контртерористичну освіту Міністерство внутрішньої безпеки США, хоча воно саме здатне створювати свої институциализированные контртерористичні системи. Зокрема у сфері боротьби з фінансуванням тероризму і міжнародного тероризму.

Контртерористична інституціональна система - це орган, органи, системи органів, що створюються згідно національно, - правовим і(чи) міжнародно-правовим нормам і принципам в міжнародних владних інститутів для контролю в цілому над тероризмом і(чи) міжнародним тероризмом або для контртерористичної діяльності по наступних напрямах:

- визначення поняття і суті тероризму і міжнародного тероризму;

- визначення причин і умов, що породжують ці явища;

- визначення форм і способів попередження, протидії, припинення і боротьби з тероризмом і міжнародним тероризмом.

Які принципи організації і діяльності контртерористичної інституціональної системи?

По сферах діяльності і правових основах контртерористичні інституціональні системи можна розділити на дві групи:

- національні(внутрішньодержавні);

- міжнародні;

Основною інституціональною антитерористичною системою на Україні є Антитерористичний центр при СБ України.

До міжнародних інституціональних систем відносяться наступні.

1. Контртерористичний комітет ООН, завданням якого є контроль за виконанням резолюції 1373 Ради Безпеки, що передбачає обов'язкове прийняття усіма державами широкого набору практичних заходів по відвертанню і припиненню терористичної діяльності з акцентом на блокування її підживлення, у тому числі фінансовими коштами. Комітет повинен узагальнювати інформацію держав про тих, що робляться ними відповідно до резолюції 1373 антитерористичних заходах і представляти відповідні рекомендації Раді Безпеки ООН. Діяльність Комітету покликана сприяти дієвому здійсненню Радою Безпеки і ООН в цілому центральній координаційній ролі у сфері боротьби з тероризмом.

2. Антитерористичний Центр держав - учасників Співдружності Незалежних держав.

Згідно з положенням об АТ СНД, затвердженому Радою Глав держав в 2000 р., Центр є постійно діючим спеціалізованим галузевим органом СНД і призначений для забезпечення координації взаємодії спеціальних компетентних органів держав - учасників СНД в області боротьби з міжнародним тероризмом і іншими проявами екстремізму. Рада Глав держав приймає рішення з принципових питань організації і діяльності Центру.

Згідно п. 1.2 Положень про АТЦ загальне керівництво роботою Центру здійснює Рада керівників органів безпеки і спеціальних служб держав - учасників СНД. У своїй роботі Центр зобов'язаний взаємодіяти з Радою міністрів внутрішніх справ держав - учасників СНД, Радою командувачів Пограничними військами, їх робочими органами, а також Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю і іншими небезпечними видами злочинів на території держав - учасників СНД.

Центр є контртерористичним інституціональним міжвідомчим органом з достатнім на сьогодні рівнем самостійності. Він - твір владних інститутів - не може і не повинен займатися координацією діяльності цих владних інститутів. Проте і вдосконалення міжнародно-правової основи контролю за тероризмом, і вдосконалення правової основи організації і діяльності Центру потрібне.

3. До контртерористичних інституціональних систем можна віднести і Договір про колективну безпеку(ДКБ) країн - учасниць СНД 1992 р., створений передусім для забезпечення військової безпеки.

4. Міжнародна організація кримінальної поліції(Інтерпол) також являється інституціональним антитерористичним міжнародним органом. У документах Інтерполу, що визначають перспективу його діяльності на майбутнє, відзначається, що найближчим часом тероризм і міжнародний тероризм продовжуватимуть серйозно зачіпати правоохоронні служби держав. У зв'язку з цим Інтерпол пропонує державам розглядати цю організацію як один із засобів координації співпраці в цій області. До основних напрямів діяльності Інтерполу у боротьбі з міжнародним тероризмом відносяться обмін інформацією і розробка політико-юридичної основи, що визначає стосунки організації до цього явища і шляху боротьби з ним.

5. На шляху до створення інституціональної контртерористичної системи знаходиться і Група Восьми найбільш розвинених в промисловому відношенні держави, які "зміцнилися у своїй рішучості протистояти тероризму" ще в 1978 р.

Грунтовна спільна Декларація по боротьбі з тероризмом була схвалена в Оттаві(Канада) 12 грудня 1995 р. В Декларації викладені основи політики держав - членів Вісімки по контролю над тероризмом і міжнародним тероризмом(по стримуванню, відвертанню і розслідуванню терористичних актів). Це стало найважливішим напрямом в роботі Вісімки після подій 11 вересня 2001 р. На базі Спільної заяви лідерів від 19 вересня 2001 р. Група Восьми розгорнула безпрецедентну по масштабах і інтенсивності співпрацю у боротьбі з тероризмом, проявила свою стержневу роль в глобальній антитерористичній коаліції.

6. Шанхайская організація співпраці, створена з "Шанхайської п'ятірки", утвореної Росією, Казахстаном, Киргизією, Китаєм і Таджикистаном після підписання Угоди про зміцнення довіри у військовій області в районі межі в 1996 р. і Угоди про взаємне скорочення збройних сил в районі межі в 1997 р.

Отже, можна зробити наступні висновки.Практично усі державні гілки влади, усі елементи політичних систем суспільств, союзи підприємців і компанії, формальні і неформальні союзи держав, міжнародні органи і організації приділяють серйозну увагу контролю над тероризмом і міжнародним тероризмом, значне, але доки явно недостатнє політико- правовим основам як самих інститутів влади, так і створеним ними інституціональним контртерористичним системам.

3.2.Прикладні методи боротьби з міжнародним тероризмом,

(силові і соціально-політичні методи)

Силові методи: Зазвичай, коли ми говоримо про боротьбу з тероризмом ми маємо на увазі якісь силові методи боротьби, але в міжнародній практиці окрім силових методів існують і соціально-політичні методи, які як показує практика ефективніші, бо усувають першопричину виникнення терористичної загрози. Далі ми розглянемо основні методи боротьби з міжнародним тероризмом. Як силові, так і соціальні.

- Активність терористів. Терористи не можуть діяти ізольовано. Вони неминуче підтримують контакти з соратниками і однодумцями. Відстежування таких контактів за допомогою спеціальної техніки дозволяє зрозуміти схеми дій, розвідати плани терористів, а також виявити і знешкодити їх. Необхідно фіксувати усі пересування і дії членів терористичних організацій. Пильна увага до збору і аналізу інформації про терористів допомагає добитися відчутних успіхів у боротьбі з ними. Так, германська влада знешкодила групу Баадер-Мейнхоф("Фракція Червоної армії") за допомогою створеної ними комп'ютерної бази даних для збору і аналізу фактів, що мають відношення до терористів.

- Можливість арешту або знищення лідерів терористських груп. Лідери терористичних структур роблять значний вплив на діяльність очолюваних ними організацій. Їх роль знижується у разі, якщо терористи орієнтуються на інші цілі, наприклад, певний світогляд, або якщо за ними стоять спецслужби якої-небудь держави. Проте, у більшості випадків активність терористичних осередків залежить від діяльності їх керівників. Терористичні акції вимагають планування і ретельної підготовки. Тому захоплення або ліквідація лідера здатні зруйнувати плани терористів. Останніми роками, завдяки цій тактиці, спецслужбам вдалося запобігти багатьом терактам. Наприклад, арешт лідера Робочої партії Курдистану Абдулли Оджалана повністю паралізував діяльність цієї структури. До аналогічного результату привело захоплення лідера перуанської організації "Сендеро Луміносо"("Світлий шлях") Абімаеля Гусмана. Таким чином, усунення лідера терористичної структури може привести до повного її руйнування, або, як мінімум, знизити керованість і боєздатність.

- Боротьба за владу усередині терористських груп. Між терористськими групами існує конкуренція за популярність, вплив, гроші і послідовників. Наприклад, в Іраку терористські групи воюють між собою більшою мірою, чим з владою і частинами коаліції. Стан такої ворожнечі є постійним. У багатьох випадках подібна конкуренція призводила до послаблення і навіть руйнування потужних організацій. Через внутрішні розбіжності 1970-1980-і роки зникли "Японська Червона армія" і палестинський "Чорний червень". З цих же причин різко понизили активність колумбійський ФАРК і філіппінська "Нова Народна армія". Таким чином, при плануванні антитерористичних операцій треба виявляти і використати подібні розбіжності. Слід розпалювати боротьбу терористичних лідерів і угрупувань між собою, тим самим заважаючи їм проводити акції проти держави.

Певні держави підтримують терористів, і тому необхідно утримувати їх від цього за допомогою військової сили. Деякі країни підтримують терористів, використовуючи їх у своїх інтересах. Щоб присікти таку підтримку, світова спільнота застосовує економічні і політичні санкції, проте іноді кардинально розв'язати проблему здатне лише військове втручання. Саме завдяки використанню відносно них збройних сил такі країни як Афганістан, Лівія і Ірак на якийсь час припинили підтримку терористичних структур.

Руйнування мережі терористичних осередків. Терористи традиційно мають строгу ієрархію лідерів. Тому знищення або арешт ватажків діють на них руйнівним чином. В той же час США, діючи так само в Іраку, не досягли великих успіхів. Причина цього - в іншій структурі осередків іракських терористів, у кожної з яких є свій керівник. Таким чином, усунення одного лідера може зруйнувати окремий осередок, але не знищити усю терористичну мережу. Крім того, лідери таких структур часто займаються пропагандою, але самі не беруть участі в організації і здійсненні терактів. Мережеві структури найбільш стійкі - вони можуть відновлюватися навіть після нанесення по них потужних ударів. Проте, і таких структур існують слабкі місця. Передусім, це професіонали в окремих сферах - фахівці з вибухових пристроями, збройові майстри, без яких серйозні теракти практично неможливі, а також комп'ютерники і специ в області інформаційно-психологічного протиборства.[68;25]

Проведення армійських операцій і репресії. У багатьох випадках терористи знищуються за допомогою військ, хоча більшою мірою це робота спецслужб і поліції. Подібні операції останніми роками проводили збройні сили Туреччини, Шри-Ланки, Колумбії, Іраку; раніше аналогічним чином боролися з терористами Франція, Великобританія, ЮАР. Проте ці операції показали, що застосування армії неминуче призводить до загибелі цивільних осіб, позбавлення влади підтримки місцевого населення, економічного колапсу на цих територіях, що створює сприятливі умови для дій терористів. В той же час при проведенні великомасштабних силових операцій проти терористів армійські підрозділи можуть використовуватися для кардинальної зміни ситуації.

Терористи ніде не повинні почувати себе у безпеці. Потрібна повсюдне створення контртерористичних підрозділів на подібності ізраїльського Ямас "Йехідат Містаравім". Цей спецпідрозділ ЦАГАЛа основне завдання якого замаскована під місцевих жителів поліцейська анти-терористична діяльність. По суті справи це використання проти терористів їх же власної зброї. Маскування. Як показує изрильская практика цей підрозділ надзвичайно ефективний для вилову і знищення терористів на їх же території.

Соціально-політичні методи:

1) Терористичні організації складаються з людей, яких можна знищити або повернути до нормального життя шляхом переконання і демонстрації доброї волі. Держава повинна проводити ряд заходів по завоюванню умів членів терористичних організацій, переконуючи їх у безглузді подальшої боротьби. До таких заходів відносяться:

-викорінювання корупції у владі;

-поліпшення життя населення в районах

-підривання фінансової і продовольчої бази терористів;

- схилення їх лідерів до відмови від озброєної боротьби;

-оголошення амністій для членів терористських груп;

-роз'яснення безглуздя терористичної діяльності.

2) Усіх держави, що навіть змагаються на міжнародній арені, вимушені об'єднувати зусилля у боротьбі з тероризмом. Здійснюючи атаки по всьому світу, терористи наживають все більше ворогів в особі різних країн. Розуміння необхідності спільної боротьби з тероризмом стає сильніше наявних розбіжностей між ними. Прикладом подібної взаємодії може служити знищення лідера іракської "Аль-Каїды" йорданця Аль-Заркаві. Після здійснення їм теракту в йорданському місті Амман, йорданські спецслужби встановили його місцезнаходження і передали інформацію американцям, внаслідок чого Аль-Заркави був знищений.

3) Позбавлення терористів базису у вигляді підтримки населення. Терористські групи можуть діяти довгий час лише за підтримки населення або деякої його частини. Це дозволяє їм вербувати нових бійців, отримувати необхідні ресурси, успішно ховатися і вести розвідку. Проте така допомога може бути ними втрачена. Це відбувається, наприклад, якщо страх перед покаранням з боку держави виявляється сильніше за бажання допомогти терористам. Також можна позбавити їх підтримку, надавши місцевим жителям вигідніші для них альтернативи. Це може бути створення нових робочих місць, усунення дискримінації національної або релігійної меншості і так далі.

4) Застосування сучасних інформаційних технологій. Сучасні терористи активно використовують інформаційні технології для координації дій і пропаганди. Стільниковий зв'язок, електронна пошта, інші програми для спілкування через Інтернет зумовили створення "кибертерористичних" організацій. Тому необхідно відстежувати і присікати використання терористами інформаційних технологій.

5) Політична трансформація. В деяких випадках вдавалося припинити руйнівну діяльність терористів, направивши їх зусилля в область політичної боротьби. Так сталося, наприклад, з Організацією звільнення Палестини, очолюваної Ясиром Арафатом, яка розпочала мирні переговори з Ізраїлю в 1990-і роки. Згодом члени ТОП увійшли до структур влади Палестинской автономії. Проте, окремі групи, відокремившись від основних сил ТОП, продовжували озброєну боротьбу. Вибори в Іраку в січні 2005 року показали, що лідери різних груп терористів не змогли виробити єдиного відношення до них. Деякі групи взяли участь у виборах і навіть висунули своїх кандидатів, інші посилили терористичну діяльність, треті понизили свою активність до мінімуму. Таким чином, терористи можуть успішно діяти лише в певних політичних умовах. Як тільки ці умови зникають, вони втрачають свою силу і навіть колишні союзники починають ворогувати.

3.3.Міжнародні терористичні організації представляють найбільшу загрозу для світової громадськості

"Бригади мучеників Аль-Акси"(Палестина) існує з 2000 року. За даними спецслужб Ізраїлю, у цієї організації декілька керівників, серед яких міжнародні терористи Насер Бадаві і Маслама Тхабет. "Бригади" організовують вибухи з використанням терористів-самовбивць, у тому числі жінок. Організація фінансується з бюджету партії ФАТХ. Ясир Арафат відкидає свою причетність до діяльності "Бригад", проте, по припущеннях спецслужб, саме з його закордонних рахунків переводяться гроші для фінансування руху. Так, в червні 2002 року Ізраїль надав вичерпні докази прямого перекладу 20 тисяч доларів США з рахунку Арафата на рахунок "Бригад мучеників Аль-Акси".

В грудні 2007 року, після вбивства членами "Бригад мучеників Аль-Акса" двох ізраїльтян біля Хеврона, міністр внутрішніх справ Палестинської автономії Яхіа заявив, що прийнято рішення про їх розформування. У відповідь на цей підрозділ "Бригад мучеників Аль-Акси" в Газі випустив в кінці грудня 2007 року листівку, в якій назвав Яхіа "колабораціоністом, який йде за американськими і сіоністськіми господарями" і загрожував йому вбивством. Члени підрозділу заявили, що "дотримуватимуться джихаду і опору до тих пір, поки не звільнять Палестину від сіоністів".

Після смерті Усами бин Ладена, "Бригади мучеників Аль-Акси" опублікували заяву, в якій оплакують смерть "святого мученика" Усами бен Ладена, убитого 1 травня в Пакистані.

У заяві бойового крила ФАТХа говориться: "Вбивство бен Ладена не зупинить нашу місію джихаду проти несправедливості і окупації".

"Озброєна ісламська група"(GIA, Алжир). У 1992 році в Алжирі почалася кровопролитна громадянська війна, в ході якої GIA намагалася відстоювати свої інтереси і боротися за владу в країні. Основною метою організації є військовий переворот в Алжирі і встановлення ісламської держави. Лідером GIA на 2002 рік вважається Антар Зуабрі. На рахунку GIA значаться теракти як на території Алжиру, так і у Франції. Так, в 1994 році члени угрупування захопили літак авіакомпанії Air France, в 1995-му - організували на території Франції декілька вибухів. У грудні 1999 року на американо-канадській межі поліції вдалося затримати члена GIA Ахмеда Рессама, який, за деякими даними, також причетний до діяльності "Аль-Каїди". На думку співробітників американських спецслужб, GIA є одним з осередків світової мережі "Аль-Каїди" і поставляє для здійснення її цілей своїх бойовиків. Угрупування фінансується головним чином за рахунок грабежів населення Алжиру, а також грошових пожертвувань алжирців, що мешкають в країнах Західної Європи.[56;69]

"Аум Шінрікьо"(Японія). Релігійна секта сповідує культ свого вождя Секо Асахари і ідеї апокаліпсису. Секта була зарахована до терористичних організацій тільки після того, як в 1995 році провела газову атаку з використанням зарину в токійському метро. Найбільший за всю історію Японії теракт був організований для того, щоб "наблизити настання кінця світу". Після теракту багато членів "Аум Шінрікьо" потрапили у в'язницю. У їх числі виявився і Секо Асахара, якому поліція Токіо інкримінувала відразу 17 злочинів, включаючи терористичну діяльність, поширення наркотиків, вбивства і викрадення людей. Після 1995 року організація змінила свою назву на "Алеф". Зараз вона складається з двох тисяч сектантів, пожертвування яких є основним джерелом фінансування.

ETA(Іспанія). Терористична організація "Баскська Вітчизна і свобода" - ліворадикальний рух етнічних басків. Головна мета, яку переслідують терористи, полягає в створенні незалежної баскської держави на півночі Іспанії і південному заході Франції. ETA була утворена в 1959 році групою молодих активістів у відповідь на диктаторські заходи генерала Франко по відношенню до баскського населення. В якості офіційної ідеології члени ETA обрали вчення Маркса. Мішенню баскських сепаратистів є чиновники і урядові установи Іспанії. "Фірмовим стилем" ETA стали вибухові пристрої з годинниковим механізмом або дистанційним керуванням, про яких терористи заздалегідь попереджають поліцію. Останнім гучним терактом в Іспанії, в причетності до якого підозрювали ETA, стали вибухи потягів в Мадриді. Проте після того, як лідери "Аль-Каїди" офіційно узяли на себе відповідальність за організацію цих терактів, підозри з ETA були зняті. Серед баскських сепаратистів немає єдиного лідера. Основними джерелами фінансування організації є засоби, отримані в якості викупу за викрадених людей, наркоторгівля, а також відсотки з банківських операцій, вироблюваних в Країні Басків.

ХАМАС(Палестина). Будучи рухом палестинських ісламських фундаменталістів, ХАМАС виступає основним супротивником світу і досягнення домовленостей Палестини з Ізраїлем. ХАМАС є потужною опозицією уряду Арафата. Сповідуючи фундаменталістські ідеї і дотримуючись політики жорсткого націоналізму, члени ХАМАС є одними з самих непримиренних ворогів Ізраїлю. ХАМАС був утворений на хвилі палестинського повстання проти ізраїльської влади у кінці 1987 року. Активісти угрупування відразу ж розгорнули терористичну діяльність в Секторі Газа. В цілому на їх совісті близько 500 убитих і тисячі поранених в результаті вибухів, здійснених терористами-смертниками. На даний час лідером ХАМАСа є Ісмаїл Абдель Салам Ахмед Ханія в минулому прем'єр-міністр Палестинської автономії.

Грошовий потік, що щорічно поступає на потреби ХАМАС, оцінюється в середньому в 30 мільйонів доларів США. Ці гроші в основному поступають від прибічників організації в Саудівській Аравії і в інших країнах - експортерах нафти в Персидській затоці.[61;25]

У січні 2005 року рух отримав переконливу перемогу на муніципальних виборах, отримавши в результаті немало депутатських мандатів в таких містах, як Газа, Калькилия і Наблус(Шхем). ХАМАС і інші організації, які в Израиле розглядаються як "терористичні", отримали 91 місце з 118 в десяти адміністративних радах. Руху ФАТХ, який очолює глава Палестинської автономії Махмуд Аббас, дісталося лише 28 місць. Між цими палестинськими організаціями встановилися натягнуті стосунки, що нерідко призводили до озброєних зіткнень.

"Хезболла"(Ліван). "Хезболла" вважається терористичною організацією в США, Великобританії, Нідерландах, Канаді, Ізраїлі, Австралії і Єгипті; у провину їй ставляться терористичні акції проти цивільного населення і військових. У Росії "Хезболла" не вважається терористичною організацією, хоча в 1985 році викрала трьох дипломатів, а відомий терорист Імад Мугнія по кличці "Гієна" розстріляв дипломата Аркадія Каткова.

Угрупування ліванських шиїтів, що борються за створення фундаменталістської ісламської держави по моделі Ірану. Назва угрупування переводиться як "партія Аллаха". На відміну від інших терористичних організацій "Хезболла" має навіть своє політичне представництво і час від часу йде на укладення домовленостей зі своїми супротивниками. Зокрема, в січні по взаємній домовленості "Хезболла" і уряд Ізраїлю провели обмін полонениками. Період особливо активної терористичної діяльності організації доводиться на 90-і роки, коли членам угрупування вдалося організувати ряд вибухів в Лівані і Аргентині, а також регулярно викрадати американських громадян. Лідером організації є шейх Хасан Насралла, в якості її духовного вождя Держдепартамент США називає Мухаммеда Хусейна Фадлаллаха. Основними спонсорами руху вважаються уряди Сирії і Ірану. У червні 2009 року коаліція "8 березня", очолювана Хезболлой, завоювала на парламентських виборах в Лівані 57 місць з 128. З 2011 року Хезболла активно задіяна у бойових діях громадянської війни в Сирії на стороні уряду Башара Асада.

"Аль-Гамаа аль-Ісламія"(Єгипет). "Група ісламістів" існує з 70-х років минулого століття і є найбільшою радикальною ісламською організацією в Єгипті. На її рахунку значаться напади на американських громадян, єгипетський уряд і християн на території країни. Так, в 1993 році "Аль-Гамаа аль-Ісламія" здійснила декілька вибухів будинків в Каїрі, а в 1997 році бойовиків цієї організації убили в Луксорі 71 іноземного туриста. Духовним лідером угрупування є шейх Омар Абдель Рахман, що міститься в американській в'язниці. Джерела фінансування організації невідомі, проте, по затвердженнях американського Держдепартаменту, "її прикриває суданській і іранській уряди".

Курдська робоча партія(КРП, Туреччина). Функціонує з 1973 року. Використовуючи марксистські гасла, партія переслідує своєю метою утворення єдиної комуністичної курдської держави. З 1980 року КРП активно співпрацювала з урядом Сирії, що надавала курдським сепаратистам ідеологічну і матеріальну підтримку. В середині 80-х років повстання курдів проти турецького уряду обернулося кровопролитними битвами. Бойовики і партизани КРП організовували вибухи терористів-смертників, викрадення туристів і теракти, спрямовані проти турецьких посольств в Європі. Хвиля насильства, що захлеснула Туреччину у той час, обернулася загибеллю більш ніж 30 тисяч мирних громадян. Упродовж 90-х років активісти КРП використали усі можливі форми і методи для боротьби з турецьким урядом. Вибухи курортних місць, атаки на посольства і представництва Туреччини відразу в шести країнах Західної Європи, акти вандалізму по відношенню до державної символіки Туреччини тривали аж до упіймання в 1999 році лідера курдських терористів Абдалли Оджалана. Після того, як останній попався в руки турецьким спецслужбам, партія офіційно відмовилася від терористичної діяльності.

"Тигри звільнення Таміл Ілама" (Шри-Ланка). Організація виникла в 1976 році на острові Шри-Ланка, її активісти домагаються створення незалежної тамілської держави. З 1983 року "Тигри" ведуть криваву громадянську війну з урядом, використовуючи партизанські і терористичні методи. За цей час партизани і терористи-смертники убили 60 тисяч чоловік. У перші роки існування "Тигри" тренувалися в таборах Організації звільнення Палестини. Зараз чисельність прибічників цієї організації складає 10 тисяч чоловік. Гроші організація отримує від торгівлі наркотиками і від численних тамілських діаспор, розкиданих по всьому світу. Протягом майже 20 років, до січня-лютого 2009 року, "Тигри" контролювали майже усі території північного і східного узбережжя Шри-Ланки. У них були свої КПП на неофіційній демаркаційній лінії з територією офіційної влади, які існували майже легально. 17 травня 2009 року "Тигри звільнення Таміл Ілама" офіційно визнали свою поразку в громадянській війні і оголосили про припинення вогню. Про це представники "Тигрів" повідомили після того, як урядові війська узяли їх в щільне кільце оточення на півночі країни.

Ірландська республіканська армія(ІРА, Північна Ірландія). Організація 85 років бореться проти "незаконної британської окупації" і юніоністів(чи лоялістів - ірландців-протестантів, лояльних британській короні) Північної Ірландії і виступає за її об'єднання з Ірландською республікою. Свою діяльність ІРА розпочала 21 січня 1919 року зі вбивства двох королівських констеблів-ірландців, звинувачених в тому, що вони погодилися служити англійцям. Того ж дня політична партія ірландських націоналістів "Шинн фейн" на загальних зборах прийняла "Декларацію незалежності Ірландії". Одній з головних віх в історії ІРА вважається 21 липня 1972 року, коли в одному тільки Белфасті прогримів 21 вибух, внаслідок чого загинули 9 чоловік і ще декілька сотень отримали поранення. У 1984 році ІРА організувала замах на прем'єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер. Терористи підірвали "Гранд-готель" в місті Брайтон, де зупинилася "залізна леді", але Тетчер не постраждала. Нині чисельність ІРА досягає тисячі бійців. Терористи отримують фінансову і політичну допомогу від ірландської діаспори США, зброю і вибухівку поставляли в Ірландію Лівія і ТОП. За даними світових спецслужб, ІРА є частиною так званого "червоного пояса", співдружності міжнародних сепаратистських організацій, в яку входять також ETA(Країна Басків), FARC(Колумбія) і деякі інші.

У 1998 році "Шинн фейн" і юніоністи підписали мирний договір(так званий "Договір пристрасної п'ятниці") про спільне управління Північною Ірландією. У 2002 році чотири члени "Шинн фейн" навіть стали депутатами британського парламенту.

Революційні збройні сили Колумбії(FARC) і Армія національного звільнення(АНО).FARC, найбільша терористична організація марксистського толку, налічує 18 тисяч бойовиків, які контролюють трохи не половину території Колумбії : джунглі півдня і передгір'я Анд. Сили АНО значно менше, в її рядах перебувають 8 тисяч бійців, бази яких розташовані на півночі. Бойовики цих двох організацій щорічно викрадають більше трьох тисяч чоловік. З усіх викрадень, що відбуваються у світі, 60% здійснюються в Колумбії. Зокрема, революціонери викрали і убили колишнього міністра культури Колумбії Консуэлу Араухо Ногеру, сенатора Марту Каталіну Даніельс, кандидата в президенти від партії "зелених" Інгрід Бетанкур, губернатора провінції Антиокія Гійермо Гавіріа, колишнього міністра оборони Гільберто Ечеверріа. Заручники потрібні повстанцям, щоб обмінювати їх на соратників, що знаходяться в урядових в'язницях; вони також є для терористів постійним джерелом доходу. Окрім цього, за даними журналу Economist, колумбійські партизанські угрупування заробляють наркоторгівлею і рекетом, отримуючи від зайняття останнім до 250-300 мільйонів доларів в рік. У 1998 році конгрес США прийняв "План Колумбію", у рамках якого Боготі було виділено 1,7 мільярда доларів на ліквідацію наркоторгівлі.[69;14]

"Аль-Каїда". Інтернаціональна терористична організація з автономними підпільними осередками в 50 країнах світу, у тому числі в США, Великобританії, Німеччині, Іспанії, Франції.Навіть після смерті її засновника Усами бен Ладена , вона навряд чи припинить своє існування, оскільки "прекрасно створена для того, щоб функціонувати без голови"(думка Мишеля Флоурноя, експерта Центру стратегічних і міжнародних досліджень. - ГАЗЕТА). Уродженець Саудівської Аравії, син мільйонера і сам мільйонер, ветеран війни в Афганістані, бен Ладен створив свою організацію в 1988 році. Для цього він використав увесь досвід і зв'язки, напрацьовані в "Мактаб аль-Кідамат",мережі, створеній при безпосередній участі ЦРУ для вербування по всьому світу добровольців, що бажають взяти участь в джихаді проти СРСР. За роки війни в Афганістані сформувалася численна група професійних воїнів, здатних вести ефективну партизанську війну. Афганські ветерани і стали кістяком нової організації бен Ладена. З 1994 року основною базою "Аль-Каїди" стає Судан, в якому Усама бен Ладен створює для свого дітища розвинену інфраструктуру і тренувальні бази. Його фірми займаються дорожнім будівництвом, банківською справою, експортно-імпортними операціями, супутниковим зв'язком. Ці підприємства приносять доход в десятки мільйонів доларів, що дозволяє містити і навчати маленьку армію. У травні 1996 року під тиском США уряд Судану змусив бен Ладена залишити країну, і йому довелося перебратися в Афганістан. Таліби надали 'Аль-Кайеде' притулок, а терористична організація у свою чергу забезпечила молодому режиму фінансову підтримку.

Головна мета "Аль-Каїди" - встановлення у всьому світі ісламського порядку, грунтованого на шаріаті. На думку вождів організації, ворогів мусульман належать не лише США і весь західний світ, але і помірні ісламські режими. У 1998 році бен Ладен оголосив про формування об'єднаної організації "Ісламський світовий фронт боротьби проти євреїв і хрестоносців". До нього увійшли терористські групи: "Ісламський джихад", "Гамаат Аль-Ісламія", йеменська "Ісламська армія Адена", кашмірська "Лашкар-е-Тайба", Ісламський рух Узбекистану, Група Абу Сайяфа і інші. Втім, кожна з цих організацій діє абсолютно самостійно, а спільні цілі Фронту визначає "шура", на чолі якої стоїть сам бен Ладен. . До терактів, спланованих і здійсненим "Аль-Каїдой", відносяться: 7 серпня 1998 року - вибух посольств США в Кенії і Танзанії; жовтень 2000 року - вибух есмінця ВМС США Cole; 11 вересня 2001 року - знищення Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку і західного крила будівлі Пентагону у Вашингтоні. Цей список можна продовжувати ще довго, але 1 травня 2011г. Лідера "Аль-Каїди" Усаму Бен Ладена убили американські спецагенти. Само собою це сильно ударило по терористах, але як нам відомо не послужило розвалом цієї організації. Вони все ще продовжують свою терористичну діяльність.

3.4.Проблеми кримінальної відповідальності за тероризм

Кваліфікованими видами терористичного акту є:

1) вчинення його повторно;

2) вчинення його за попередньою змовою осіб;

3) заподіяння ним значної майнової шкоди; заподіяння ним інших тяжких наслідків(ч.2 ст.258),

4) особливо кваліфікованим – загибель людини (ч.3 ст.258)[2;13]

Відповідно до ст.32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Отже, повторність має місце при вчиненні терористичного акту особою, яка раніше вчинила такий же закінчений злочин або ж перерваний на стадії готування чи замаху і знову вчинила посягання, передбачене ст.258 КК України.

Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений терористичний акт особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Терористичний акт не може кваліфікуватися як вчинений повторно у таких випадках, якщо судимість за раніше вчинений акт тероризму знята з винного у порядку амністії або помилування, погашена або знята відповідно до ст.55 КК України; якщо на момент вчинення нового терористичного акту минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин.

Взагалі, як вказано у Кримінальному кодексі, повторність злочинів враховується при кваліфікації злочину, в даному випадку терористичного акту, при призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених Кримінальним Кодексом. Стаття 67 КК України вказує, що при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує визнається вчинення злочину особою повторно.

Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину декількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об’єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість повина стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо).Така домовленість може відбутися у будь-якій усній формі, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

На жаль, Кримінальний кодекс України не містить єдиного визначення „інших тяжких наслідків”, хоча передбачені вони більше, ніж у 108 статтях Особливої частини КК України, в тому числі і у досліджуваній нами ст.258 ”Терористичний акт”.

З’ясовуючи зміст інших тяжких наслідків” у злочинах проти громадської безпеки, необхідно виділяти два аспекти: 1) „інші тяжкі наслідки”, які виражені у заподіянні фізичної шкоди; 2) „інші тяжкі наслідки”, які виражені у заподіянні матеріальної шкоди [19;532].

На сьогодні подібну невизначеність усунуто завдяки окремим роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України, в яких подано визначення деяких оціночних понять, у тому числі й „інших тяжких наслідків”.

Так під „іншими тяжкими наслідками” розуміють заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам (абзац 3 п. 7 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України від 2.07.1976 р. (з подальшими змінами) „Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного та колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки”); в другому роз’ясненні „іншими тяжкими наслідками” також визнаються заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 10 жовтня 1982 року „Про судову практику в справах, які пов’язані з порушенням вимог законодавства про охорону праці”) [16;87].

Таким чином, при визначенні змісту „інших тяжких наслідків” (якщо вони виражені у заподіяння фізичної шкоди), які найчастіше використовує законодавець, встановлюючи наслідки у складі злочину „терористичний акт”, все ж таки необхідно виходити з того, що цим поняттям охоплюються заподіяння: 1) тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам; 2) середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам. Відносно заподіяння легких тілесних ушкоджень, то вони не можуть вважатися „іншими тяжкими наслідками”, тому що у переважній більшості цих злочинів психічне ставлення до тяжких наслідків може бути лише необережним, а, як відомо, заподіяння легких тілесних ушкоджень з необережності не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Аналіз законодавчого визначення поняття „інших тяжких наслідків”, вищенаведених роз’яснень постанов Пленуму Верховного Суду України також свідчить про те, що до них законодавець відносить і значну майнову шкоду (ст.258 КК), але ж значна майнова шкода, вживається у статті „Терористичний акт” за самостійну кваліфікуючу ознаку, виникає питання, чому ж законодавець виніс це поняття за межі „інших тяжких наслідків”. Те, що майнова шкода є значною, а інші наслідки — тяжкими, визначається з урахуванням вартості майна, затрат на відвернення загрози чи ліквідацію збитків, кількості осіб, які потерпіли внаслідок акту тероризму, характеру і розміру заподіяної їм матеріальної, моральної та іншої шкоди тощо.

Я вважаю, що необхідно узагальнити визначення та зміст даного оціночного поняття відносно злочинів проти громадської безпеки або взагалі усіх видів злочинів та закріпити його в законі.

Що стосується особливо кваліфікованого виду терористичного акту, то це загибель людини. Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи, і не має значення чи під час терористичного акту загинула одна особа, як наприклад у серпні 1997 року в результаті вибуху бомби в експресі „Червона Стріла” Москва - Санкт-Петербург, вчиненого чеченськими бойовиками чи як під час вибуху житлового будинку у 1999 році в Москві, коли загинуло сто осіб [52]. Все ж таки, життя людини залишається найвищою цінністю і Кримінальний кодекс України це підтверджує.

У чинному кримінальному законодавстві України передбачається відповідальність за діяння, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із досліджуваним злочином. Серед таких можна в першу чергу вказати на злочини, передбачені ст. ст. 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 КК України, а також на диверсію (ст. 113 КК), захоплення заручників, що поєднане з погрозою знищення людей (ч. 2ст. 147 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) та інші злочини.

З іншими злочинами терористичного спрямування, передбаченими у розділі “Злочини проти громадської безпеки” досліджуваний нами злочин розрізняється передусім об’єктивною стороною. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-1, проявляється у таких формах: 1) втягнення особи у вчинення терористичного акту; 2) примушування до вчинення терористичного акту.

Втягнення у вчинення терористичного акту – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до вчинення дій терористичного характеру, залучається до них, в такої особи виникає бажання поводитися відповідним чином, у особи викликається бажання брати участь у вчиненні терористичного акту. Причому особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість іншої особи завдяки переконуванню в доцільності, вигідності брати участь у вчиненні терористичного акту. Примушування до вчинення терористичного акту – вимога до іншої особи брати участь у вчиненні терористичного акту або безпосередньо вчиняти терористичний акт. Ці дії пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до особи і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити її до вчинення терористичного акту. Внаслідок цього особа вчиняє бажані для винного дії не за власною волею, а вимушено.

Такі втягнення та примушування до вчинення терористичного акту є кримінально караними, якщо вони вчиняються одним із зазначених у ч.1 ст.258-1 способів, а саме з використанням: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи; 4) із застосуванням насильства; 5) або погрози застосування насильства.

Обман – введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до вчинення терористичного акту; повідомлення особі неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки особи з метою введення особи в оману.

Шантаж - може передбачати два види дій: 1) погроза розголошення, викриття компроментуючих або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; 2) залякування заподіянням іншої шкоди, погроза з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити особу в залежне становище.

Уразливий стан особи - таке становище особи, за якого вона не може повноцінно і адекватно сприймати те, що відбувається в результаті несприятливого збігу об’єктивних та суб’єктивних обставин, і в такому стані на особу простіше вплинути і примусити до вчинення певних дій. Це може бути як фізичний стан (хвороба, каліцтво, захворювання психіки, сильне душевне хвилювання з якогось приводу), так і матеріальний (відсутність грошей, проблеми в сім’ї, на роботі, безвихідність ситуації) тощо.

Насильство при втягненні або примушуванні до вчинення терористичного акту може полягати в незаконному позбавленні волі, заподіянні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування; а психічне насильство - у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій.

Погроза застосування насильства – полягає у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій та доведення у будь-якій формі (усній або письмовій) до відома потерпілого інформації про намір вчинити такі насильницькі дії [38;335].

Ці статті недосконалі також з позиції канонів кримінально-правової науки та законодавчої техніки. Так, в ст. 258-1 КК встановлюється відповідальність за втягнення особи у вчинення терористичного акту, а в ст. 258-4 КК – за вербування особи з метою вчинення терористичного акту, тобто, фактично за однакові дії передбачається відповідальність у різних статтях КК, що штучно породжує колізію норм. Крім того, у диспозиції ст. 258-1 КК вказуються такі ознаки, як втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту. Однак, такі поняття як “примушування” й “втягнення” співвідносяться як частина і ціле, тому за наявності у тексті статті терміну “втягнення” термін “примушування” є зайвим, а, відповідно, зайвою є вказівка в тексті статті на способи примушування. Тому в ст. 2581 КК пропонуємо слова “втягнення особи у вчинення терористичного акту” замінити словами “втягнення особи у терористичну діяльність” чи “втягнення особи у терористичну дію”, а інші слова вилучити [20;14].

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 258-2, вчиняється у формах: 1) публічні заклики до вчинення терористичного акту; 2) розповсюдження матеріалів з такими закликами; 3) виготовлення матеріалів з такими закликами; 4) зберігання матеріалів з такими закликами.

Публічні заклики до вчинення терористичного акту – хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій схилити певну кількість осіб до вчинення терористичного акту.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола); здійснюється шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів.

Виготовлення матеріалів охоплює як авторство (створення текстів, сюжетів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмноження відповідної продукції.

Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюджені, в безпеці, в цілості – недопущення пошкодження таких матеріалів внаслідок дії природних чи технічних факторів, убезпечення їх від сторонніх осіб тощо.

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-3 КК України, може проявлятися у таких формах:

1) створення терористичної групи чи терористичної організації;

2) керівництво такою групою чи організацією;

3) участь у них;

4) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.

Створення терористичної групи чи терористичної організації – сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі терористичної групи чи терористичної організації для вчинення терористичних актів.

Керівництво такою групою чи організацією – виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів; управління процесом підтримання функціонування терористичної групи чи терористичної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними терористичних актів.

Участь у такій групі чи організації – перебування в складі терористичної групи чи терористичної організації. Особа стає учасником терористичної групи чи терористичної організації з моменту її утворення або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на її прийняття до вже існуючої терористичної групи чи терористичної організації. Участь означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник може виступати як виконавець окремих терористичних дій, планувати їх, здійснювати допоміжні функції, виконувати окремі доручення керівника терористичної групи чи терористичної організації.

Матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – різноманітні дії, спрямовані на надання учасникам обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, боєприпасів, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів; підготовка проектів рішень, узгодження спорів, надання приміщень, транспортних засобів, організація зустрічей, їх охорона тощо.

Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час, займатися терористичною діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчиняються у зв’язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.

З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 258-4 КК України, може мати місце у таких формах: 1) вербування; 2) фінансування; 3) матеріальне забезпечення; 4) озброєння; 5) навчання; 6) використання особи.

Вербування – безпосереднє наймання, тобто запрошення і набір добровольців для участі у вчиненні терористичного акту, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань.

Фінансування – це забезпечення як окремих чи кожного із осіб, так і створення за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезпечення – постійне тилове забезпечення осіб або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, засобів захисту від зброї масового знищення, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів тощо.

Озброєння – надання зброї, боєприпасів для використання їх у вчиненні терористичного акту.

Навчання – передача особам знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу і оцінки обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання осіб – це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час вчинення терористичних актів.

Водночас вважається за доцільне відповідальність за навчання терористичній діяльності передбачити у ст. 258-1 КК і вилучити з диспозиції ст. 258-4 КК ознаки навчання особи з метою вчинення терористичного акту, бо втягнення і навчання за своєю суттю, за інтенсивністю впливу на особу є більш схожими між собою діями, а ніж інше сприяння терористичному злочину взагалі чи терористичному акту зокрема. При цьому слід мати на увазі, що як за змістом Конвенції (ст. 6, 7), так й за змістом КК України (ст. 304) відповідальність за втягнення чи навчання повинне наступати не тільки тоді, коли втягнута особа може вчинити злочин, але й тоді, коли вона може вчинити певну некриміналізовану терористичну дію. [53;13]

Терористичний акт і диверсіям (ст. 113 КК) України можуть вчинятися шляхом вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, заподіяния майиової шкоди. Вчиняючи терористичний акт і діючи з метою впливу на прийняття рішень органами державної влади, особа може погрожувати вбивством державного чи громадського діяча або знищенням заручників. Існуюча подібність терористичного акту до вказаних та інших злочинів за деякими об’єктивними ознаками, що у ряді випадків доповнюється подібністю за суб’єктивними ознаками, обумовлює потребу у проведенні кримінально-правового аналізу та визначенні специфічних ознак терористичного акту.

Відмінність терористичного акту від диверсії полягає в об’єктивних ознаках: об’єкті та об’єктивній стороні, а також в ознаках суб’єктивної сторони, а саме - меті вчинення злочину. Відмінність диверсії від терористичного акту за об’єктивними ознаками:

Диверсія та терористичний акт посягають на різні суспільні відносини, яким заподіюється шкода. Диверсія належить до злочині в проти основ національної безпеки і посягає на внутрішню безпеку держави, її економічні основи. Терористичний акт є злочином проти громадської безпеки і заподіює шкоду стану захищеності суспільства (життю та здоров’ю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій) від загальнонебезпечних посягань або від загроз їх вчинення. [51;85]

З об’єктивного боку, відмінність диверсії від терористичного акту, пов’язана зі способом вчинення суспільно небезпечної дії. Якщо для терористичного акту властива більш відкрита поведінка винних осіб, публічне взяття на себе, демонстрація причетності до насталих тяжких наслідків, то для диверсії - це таємність, прихованість дій злочинця, прагнення останнього та можливих організаторів диверсії лишатись якомога довше невідомими. Саме за цих обставин особа, що вчинила диверсію, не припускається до висування вимог, наприклад, щодо виконання органами влади певних дій чи утримання від таких.

Крім цього, терористичному акту притаманний такий спосіб скоєння злочину як погроза вчинення певних дій. Вчинення ж диверсії шляхом погрози чинним кримінальним законодавством не передбачається.

Відмінність між диверсією та терористичним актом полягає у моменті визнання цих злочинів закінченими. Так, диверсія є закінченою з моменту вчинення запланованих злочинних дій (вибуху, підпалу, поширення епідемій, епізоотій та інших дій, відповідно до диспозиції ст. 113 КК). Для терористичного акту вчинення вибуху чи, наприкладад, підпалу є, як правило, лише початком виконання об’єктивної сторони. Після створення обставин громадського занепокоєння шляхом влаштування вибуху чи підпалу суб’єкти терористичного акту свої наступні дії пов’язують із вчиненим, наприклад, вимагають від opгaнів місцевого самоврядування прийняти певне рішення.

За ознаками суб’єктивної сторони терористичний акт і диверсія відрізняються між собою за змістом мети. Вчинення терористичного акту може бути обумовлене прагненням винного порушити громадську безпеку, залякати населення, спровокувати воєнний конфлікт, міжнародне ускладнення, або вплинути на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднання громадян, юридичними особами, або привернути увагу громадськості до певних своїх політичних, релігійних чи інших поглядів. У більшості випадків, особа, що вчинила терористичний акт, ставить собі за мету створення таких умов, за яких органам державної влади, юридичним чи фізичним особам найбільш ефективно нав’язується його власна воля (воля терористичної групи, організації). На відміну цьому, мета вчинення диверсії полягає в ослабленні держави з можливим наступним її знищенням як політичної організації суспільства. Щодо громадської занепокоєності, що виникає після диверсійних дій, то така не охоплюється складом злочину.[26;227]

Від захоплення заручників, поєднаного з погрозою знищення людей (ч.2 ст.147 КК), терористичний акт, крім родового та безпосереднього об’єкта, відрізняється за кількістю потерпілих, життю яких загрожує винний. При захопленні заручників смерть загрожує лише заручникам і їх кількість відома винному. При терористичному акті винний загрожує вбивством невизначеного кола осіб. Саме за таких обставин законодавець визнав, що при захопленні заручників, на відміну від терористичного акту, вимоги винного можуть бути звернені і до родичів потерпілих .[54;41]

Розмежування терористичного акту та посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК):

За об’єктом злочин, передбачений ст.112 КК, на відміну від терористичного акту, посягає на нормальну діяльність усіх гілок державної влади,а також політичних партій. Додатковим обов’язковим об’єктом цього злочину є життя та безпека життя державного чи громадського діяча.

За об’єктивною стороною є подібність між вказаними злочинами, яка полягає в тому, що посягання на життя державного чи громадського діяча може бути способом вчинення терористичного акту і кваліфікуватиметься за сукупністю злочинів. У такому разі погроза посягання чи посягання на життя державного чи громадського діяча є передумовою досягнення мети терористичного акту. Виокремлення ж злочину, передбаченого ст.112 КК, може здійснюватися за ознакою відсутності дій винного(винних) у здійсненні посягання на державного чи громадського діяча, що свідчили б про наміри порушити громадську безпеку, залякати населення чи досягти іншої мети, притаманної терористичному акту. Відмінність цих злочинів полягає у моменті закінчення злочину. Посягання на життя державного чи громадського діяча є злочином з усіченим складом і визнається закінченим з моменту замаху на вбивство. Терористичний акт є злочином з формальним складом і його об’єктивну сторону утворює сукупність дій, що порушують громадську безпеку і визначають мету такого порушення.

З суб’єктивної сторони, мета вчинення терористичного акту є більш широкою порівняно з метою вчинення посягання на життя державного чи громадського діяча. У разі посягання на життя державного чи громадського діяча протиправний вплив на його діяльність чи помста за таку є єдиною метою вчинення злочину, при терористичному акті – альтернативою. Крім того, вчинення при терористичному акті, наприклад, вибуху з метою, перешкоджання або помсти державному чи громадському діячеві не завжди пов’язане з посяганням на його життя і супроводжується, як правило, висуванням нових вимог. [57;93]

Частина 1 ст. 228-4 КК України передбачає відповідальність за погрозу вчинити викрадення радіоактивних матеріалів. Відмінність від тероризму можна провести за формою вираження цієї погрози:

1) при тероризмі погроза тільки демонстративна для створення обстановки жаху, пригніченості;

2) при погрозі вчинення викрадення радіоактивних матеріалів погроза може бути як публічною, так і шляхом конфіденційного повідомлення особі чи обмеженому колу осіб.

За відкритістю і демонстративністю тероризм дещо схожий з піратством (ст. 446 КК) і бандитизмом (ст. 257 КК) України. Основна відмінність полягає у меті. При піратстві та бандитизмі мета досягається безпосередньо шляхом актів насильства. При тероризмі насильство, здійснюване щодо одних, є засобом впливу на інших з метою спонукання їх до певної поведінки, яка є вигідною для злочинців. Головна риса, яка відмежовує тероризм від піратства і бандитизму, є сам акт задоволення потреб: при піратстві та бандитизмі - безпосередньо під час насильницьких актів, при тероризмі задоволення потреб настає через певний проміжок часу. [60; 88]

Висновки до розділу 3

1) Потрібна тісніша кооперація світової громадськості в плані боротьби з міжнародним тероризмом. Необхідно поступитися національними інтересами, заради всесвітнього блага.

2) Тероризм можна перемогти лише загальними зусиллями країн, що бажають і здатних з ним боротися

3) Боротися з проявами тероризму, намагатися тільки запобігати терракты і боротися з терористичними угрупуваннями не ефективно, оскільки це боротьба ведеться вже більше 30 років і проте, цей загальний ворог не переможений досі. Потрібний комплексний підхід до забезпечення безпеки суспільства, що включає окрім силових і правових заходів, ще і боротьбу з причинами його виникнення

4) Пора перестати ділити терористів на "хороших"(тобто борців за незалежність і визволителів рідної землі від загарбників) і "поганих"(тобто здійснюючих терракты на території США, Ізраїлю, країн Західної Європи) . Тероризм - наша загальна біда і проблема.

5) Необхідно пам'ятати, що у тероризму немає і не може бути національної особи, релігії, що не може бути цілей, якими можна виправдати дії терористів

6) Потрібне посилення термінів покарань передбачених за тероризм як в нашій країні, так і у всьому світі, аж до страти і пожиттєвого ув'язнення

7) Міжнародне право стосовно міжнародного тероризму потрібне детальніше і скурпулезно розробляти. Конвенції по боротьбі з тероризмом повинні носити загальносвітовий характер, а до країн його не підписав мають бути застосовані заходи.

8) Потрібна структура, яка б стежила за дотриманням цих конвенцій і мала б реальні важелі тиску на країни їх що не виконують.

9) Потрібне створення дуже вузькоспеціалізованих спецпідрозділів що займаються затриманням і знищенням терористів на їх же території. За прикладом ізраїльського Ямас "Йехідат Мистаравім"

РОЗДІЛ 4

ОХОРОНА ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКА В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

4.1. Поняття і зміст охорони праці та її правове регулювання

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному становищі: жінки, неповнолітні та працівники з обмеженими фізичними можливостями. Ні система освіти і підготовки, ні механізм регулювання ринку праці, ні навіть соціальні кошти не становлять ефективного способу допомоги працюючим при зіткненні їх з цими проблемами.

Тому поряд із намаганням одержувати хоча б невелику, але пристойну заробітну плату, трудящі надають важливого значення такому чинникові, як охорона праці, можливості самовдосконалення, просування по службі. Виробниче становище впливає не тільки на здоров'я працюючих, а й на їх фізичний, соціальний та психологічний стан.

Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини. З іншого боку, відносини щодо охорони праці — невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров'я.

Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового регулювання.

Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше).

Зміст охорони праці розглядають у фізичному, соціальному, психологічному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.

Фізичний аспект праці полягає у тому, що в більшості виробничих процесів використовуються речовини і матеріали, які виділяють частки, шкідливі для здоров'я. Коли такі речовини, нагромаджуючись у виробничих приміщеннях, досягають певного рівня концентрації і засвоюються організмом людини понад межу її фізіологічних можливостей для очистки, вони негативно впливають на організм, порушують його діяльність і викликають патологічні зміни.

Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві.

Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій:

- Надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;

- Запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;

- Встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.

Психологічний стан працівника під час виконання роботи обумовлюється функціями праці, яка становить собою джерело засобів для життя і сферу утвердження особи. Зміст праці повинен відповідати внутрішнім потребам працівника. Невдоволеність роботою деякої частини працюючих, що викликана потребою певних видів праці, досить часто суперечить високому рівню освіченості, намаганням працівника до самостійності і відповідальності в організації своєї роботи.

Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при нормуванні праці.

Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер.

Норми цього інституту захищають інтереси різних суб'єктів права:

а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах;

б) членів виробничих кооперативів;

в) студентів, які проходять виробничу практику;

г) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін.

Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

Обмеження (заборони) виконання окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.

Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров'я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню працездатність.

Останнім часом у сфері охорони праці визначаються стандарти вимог, які є обов'язковими для всіх роботодавців, удосконалюється механізм управління національною системою охорони праці, державного нагляду за додержанням законодавства щодо охорони праці в Україні.

Галузевий та вузькоспеціальний аспекти охорони праці.

У юридичній літературі поняття "охорона праці" в галузевому аспекті розглядається в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під охороною праці розуміють фактично трудове право в цілому, тому що його норми враховують і захищають переважно права та інтереси працівників (як система всіх норм, що встановлені в інтересах працівників).

У вузькоспеціальному значенні під охороною праці розуміють норми інституту трудового права, що містяться в різних джерелах права.

До них належать:

- норми, що містять вимоги щодо забезпечення здорових і безпечних умов роботи, запобігають виробничому травматизму, загальним та професійним захворюванням;

- норми, що гарантують право працівника на працю в умовах, які відповідають вимогам безпеки та гігієни, захист працівника в разі отримання травми чи захворювання у період роботи, а також травм та захворювань, які пов'язані з виконанням його трудових обов'язків;

- норми, що забезпечують участь працівників та професійних спілок у встановленні умов праці;

- норми, що забезпечують здійснення нагляду та контролю за реалізацією зазначених вимог у сфері охорони праці;

- норми, що визначають відповідальність за порушення у сфері охорони праці.

Слід врахувати, що особливістю змісту норм і правил з охорони праці є припис їх додержуватися.

Правовому регулюванню піддаються тільки найважливіші для життєдіяльності громадян та функціонування держави суспільні відносини. Саме такими відносинами є відносини з охорони праці. Так, людина, що працює, проводить на виробництві значну частину свого життя, тому для її нормальної життєдіяльності в умовах виробництва потрібно створити безпечні і здорові умови, які б дали їй змогу плідно працювати, не перевтомлюючись та зберігаючи своє здоров’я. Правове регулювання охорони праці базується на факті визнання державою обов'язку забезпечити захист працівника, як сторони фактично більш слабкої в трудовому правовідношенні, з метою збереження його життя, здоров'я й високого рівня працездатності протягом тривалого часу.

Норми права, які встановлюють правила поведінки в галузі охорони праці, закріплюються у міжнародно-правових актах, Конституції України, Законі України «Про охорону праці», Кодексі законів про працю України, інших законах, підзаконних нормативно-правових актах Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств України. Також важливе значення мають міжнародні документи для розвитку національного законодавства в сфері охорони праці. На даний момент в Україні ратифіковано велику кількість міжнародних документів, які закріплюють норми в сфері охорони праці. Серед таких документів Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Європейська соціальна хартія (переглянута), Конвенція про інспекцію праці у промисловості й торгівлі № 81, Конвенція про інспекцію праці в сільському господарстві № 129, Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159. але також існує необхідність у ратифікації таких конвенцій Міжнародної Організації Праці в сфері охорони праці: Конвенції про техніку безпеки та гігієну праці на портових роботах № 152, Конвенції про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище № 155, Конвенції про служби гігієни праці № 161, Конвенції про безпеку та гігієну праці у будівництві №167, Конвенції про безпеку в застосуванні хімічних речовин на виробництві № 170.

Негативно впливає на національне законодавство в сфері охорони праці існування поряд з Кодексом законів про працю України, який містить главу «Охорона праці», комплексного спеціального закону – Закону України «Про охорону праці». На мій погляд, це породжує проблему розпорошеності та подвійності законодавства, а також знижує значення Кодексу законів про працю України як основного нормативно-правового акту в системі трудового законодавства. Отже, доцільно під час розробки нового Трудового кодексу України включити в нього всі норми Закону України «Про охорону праці», а сам Закон скасувати.

Питання охорони праці регламентують підзаконні нормативно-правові акти (так, Державний реєстр нормативно-правових актів з питань охорони праці зафіксував понад дві тисячі документів). Існування такої великої та невпорядкованої нормативної бази є однією з причин того, що підприємства, особливо ті, що організували багатогалузеве виробництво, не виконують норм, правил та стандартів. Тому, вважаємо за доцільне провести інвентаризацію нормативного матеріалу та за її підсумками застарілі норми та нормативно-правові акти потрібно скасувати, після чого провести систематизацію нормативного матеріалу у цій сфері. З огляду на різноплановість та багатоаспектність інституту охорони праці також необхідно використати інкорпорацію як вид систематизації законодавства про охорону праці. Для цього треба зменшити кількість нормативно-правових актів шляхом їх групування. Після чого всі ці нормативно-правові акти повинні увійти в Офіційний збірник законодавства з охорони праці.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки.

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях права відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих — жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Таким чином, можна зробити висновки, що охорона праці як інститут трудового права представлений сукупністю правових норм, що регулюють відносини по забезпеченню безпечних та здорових умов праці, а також спеціальних умов праці жінок, неповнолітніх, інвалідів та осіб, які працюють на роботах зі шкідливими, важкими і небезпечними умовами праці. Існує необхідність у ратифікації вищезазначених конвенцій Міжнародної Організації Праці в сфері охорони праці та у проведенні інкорпорації нормативного матеріалу в сфері охорони праці. За її результатами потрібно видати Офіційний збірник законодавства з охорони праці, в який увійдуть після якісної переробки всі підзаконні нормативно-правові акти в цій сфері.