Розділ Дев’ятий

Вони зніяковіло подивились один на одного і не знали що їм робити, але їм не залишалось нічого окрім чекати на те коли він підійде. Отож вони зробили вигляд ніби то його і не бачили і сиділи дальше на лавочці і говорили. Сидівши спиною до містка який вів до острівка закоханий розуміли що він уже декілька метрів позаду них, але не обертались так як робили вигляд нібито його не помітили з далеку. Коли тато підійшов він спочатку привітався і вручив обом по морозиві, а тоді запитав чому вона не бере трубки? Вона відповіла що у неї телефон не дзвонив і діставши його з сумочки буле здивована побачивши більше двадцяти пропущених дзвінків від мами і від тата… але як?????? Адже телефон не дзвонив, тато сказав щоб телефон в неї для того щоб він міг до неї додзвонитись і що коли він подзвонить наступного разу щоб вона була уважніша і брала трубку! І пішов далі у своїх справах. Закохані ж сиділи і не могли зрозуміти як це вони не чули дзвінка? Адже годину назад коли тато подзвонив у перше телефон горлав як навіжений і вона скрутила гучність але навіть не на половину отже вони мали б почути хоча один раз? Чи це вони такі щасливі були у двох що не звертали уваги нінащо і чи то через якісь інші фактори вони не чули дзвінка їм залишалось тільки догадуватись…

Через декілька годин вони уже стояли на автобусній станції і вона прощаючись із ним сідала в автобус. І прощались вони не надовго адже через декілька днів він приїде до неї і вони знову у двох підуть гуляти вуличками її міста, коли вони на вихідних були разом час летів просто нестримано години пролітали як секунди а будні тягнулись немовби роки, вони не упускали ні одної можливості побути разом він приїжджав до неї при найменшій можливості. Літо наближалось до закінчення була остання субота серпня і він з нетерпінням не міг дочекатись коли ж приїде його Кохана адже сьогодні він святкує вій день народження))) інтересно що ж вона йому подарує? Її подарунок буде найкращим і не тому що більше ніхто нічого не подарить а тому що це подарунок від його коханої такої маленької дівчинки))) Приїхавши в обідню пору вони звичним ділом пішли гуляти у парк до озера. На день народження він отримав копилку із трьох слоників, вона жартома говорила ось диви це ми у майбутньому це ти, це я а це наша дитинка))) він був дуже задоволений таким подарунком. вони весь день гуляли по парку і ловили кожну секунду, кожен момент що проводили разом. Але як би не хотілось зупинити час їм це було не підвладно і пришла пора вертатись їй додому але це всього лиш на декілька днів, адже до початку навчання залишились буквально декілька днів і вони переїдає у Тернопіль. І хоча їхні побачення не будуть уже довгими як літом адже на вихідних вони могли гуляти по пів дня, а тепер вони будуть обмежуватись двома максимум трьома годинами, зате вони будуть бачитись набагато частіше ніж раніше.

Прийшовши додому він ще довго розглядав подарунок який отримав, і йому в голову прийшла думка: ну ми зустрічаємося два місяці це не мало але і ще не багато, але якщо все буде складатись так добре як складалось до тепер то ті копійки які він буде кидати у копилку він не буде час від часу витрачати а буде збирати і от через два, три роки назбирає стільки щоб купити її обручку і запропонує їй вийти за нього)

Чим менше часу залишалось до її приїзду на навчання тим повільніше той ішов. І от нарешті прийшла довгоочікувана осінь і вона приїхала на навчання, до їхньої зустрічі залишались лічені хвилини….