5. Методи калькулювання собівартості продукції.

На різних підприємствах облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції може здійснюватися різними методами.

Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції розуміється сукупність прийомів організації документування та відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції та необхідну інформацію для контролю.

Визначальними факторами при виборі методу калькулювання є:

– організаційна структура управління виробництвом;

– тип виробництва, його складність;

– характер технологічного процесу;

– номенклатура продукції, що випускається;

– тривалість виробничого циклу;

– наявність незавершеного виробництва.

В даний час застосовуються наступні методи обліку витрат на виробництво:

1) Простий метод.

Метод застосовується на підприємствах, що виробляють однорідну продукцію та не мають напівфабрикатів і незавершеного виробництва. У цих підприємств всі виробничі витрати за звітний період становлять собівартість всієї виробленої ними продукції (робіт, послуг). Собівартість одиниці продукції обчислюється шляхом ділення суми виробничих витрат на кількість одиниць продукції.

Також цей метод доцільно застосовувати на підприємствах, які масово виробляють одноманітну продукцію або мають безперервний продуктивний цикл, де розумніше вести облік витрат, співвіднесених з продукцією, виробленою за певний період часу, ніж намагатися співвіднести їх з окремими видами продукції або замовленнями підприємства. Найчастіше цей метод використовується у видобувних галузях промисловості та енергетиці.

2) Позамовний метод.

Позамовний метод характерний тим, що об’єктом обліку витрат є окреме виробниче замовлення, що відкривається на один або декілька однорідних виробів. Сутність даного методу полягає в наступному: всі прямі витрати (витрати основних матеріалів і заробітна плата основних виробничих робітників з нарахуваннями на неї) враховуються в розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Решта витрат враховуються за місцями їх виникнення і включаються в собівартість окремих замовлень відповідно до встановленої бази розподілу.

Позамовний метод застосовується:

– при одиничному або дрібносерійному виробництві продукції або при виконанні робіт (наданні послуг), особливо за умови, якщо продукція, вироблена по кожному замовленню, істотно відрізняється від продукції інших замовлень;

– при виробництві складної і великої продукції (виробів);

– при виробництві з тривалим технологічним циклом.

Таким чином, позамовний метод використовується на підприємствах, що виготовляють одиничні екземпляри або невеликі партії виробів одного виду, а також унікальні або виконувані за спеціальним замовленням вироби. Область застосування позамовного методу обліку не обмежується промисловим виробництвом. Він успішно використовується в будівництві (проект потребує прив’язці до конкретної місцевості), науково-дослідних інститутах, установах охорони здоров’я (калькулюють собівартість операції кожного хворого залежно від її складності та поставленого діагнозу).

Останні роки ознаменувалися розвитком сфери послуг. При виготовленні меблів, килимів, пошитті одягу за індивідуальними замовленнями, ремонті автомобілів, годинників, телевізорів та наданні інших послуг майстерні, хімчистки, ательє також використовують позамовному калькулюванні.

3) Попередільний метод.

Для багатьох виробництв характерна послідовна переробка промислового й сільськогосподарської сировини в закінчений продукт на основі хімічно-фізичних, біологічних і термічних процесів. Особливістю таких виробництв є послідовні стадії, які отримали назву «переділи».

Переділ– це закінчена частина технологічного процесу або сукупність виробничих операцій, в результаті яких з сировини і матеріалів виходить проміжний продукт (напівфабрикат) чи з напівфабрикату готовий виріб.

Сутність даного методу полягає в наступному: оскільки процес випуску готової продукції складається в основному з декількох послідовних технологічно закінчених переділів, то, як правило, обчислюють собівартість продукції кожного окремо узятого переділу, тобто не тільки готового продукту, але і напівфабрикатів, адже вони можуть бути частково (часом у значних розмірах) реалізовані на сторону в якості готової продукції. Отже, об'єктом калькулювання є вид або група продукції кожного переділу.

При цьому методі обліку витрати, враховані по першому переділі, включаються в собівартість другого. У другому переділі підсумовуються витрати першого і другого переділів та передаються в наступний (третій) переділ і так далі – аж до останнього переділу.

Попередільний метод обліку переважно застосовують на підприємствах, що масово випускають однорідну продукцію, технологічний процес виготовлення якої передбачає кілька послідовних переділів. Класичними прикладами попередільного виробництва є хімія і нафтопереробка, металургія, текстильна, цементна, лакофарбова, харчова, борошномельна, скляна промисловість.

4) Нормативний метод.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво – найбільш прогресивний метод, що дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості і оперативного управління виробничим процесом. Цей метод дозволяє визначати собівартість вже в процесі виробництва, а не після завершення звітного періоду.

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості характеризується тим, що на підприємстві по кожному виду виробу на основі діючих норм та кошторисів витрат складається попередня калькуляція нормативної собівартості виробу, тобто калькуляція собівартості, обчислена за діючими на початок місяця нормами витрат матеріальних і трудових ресурсів.

Нормативний метод передбачає дотримання наступної послідовності дій:

– встановлення за допомогою техніко-економічних методів нормування обґрунтованих норм витрат сировини і матеріалів, палива, енергії, заробітної плати та інших витрат на всі види продукції, що випускається, попереднє (до початку виробничого процесу) складання на їх основі калькуляції (розрахунку) нормативної собівартості кожного виробу;

– ведення протягом місяця обліку змін діючих норм для подальшого коригування нормативної собівартості, а також визначення впливу цих змін на собівартість продукції і аналіз причин їх появи;

– облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати за нормами і відхиленнями від норм;

– встановлення та аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм за місцями їх виникнення;

– визначення фактичної собівартості випущеної продукції як суми нормативної собівартості, відхилень від норм і змін норм.

Ефективність цього методу обумовлена тим, що він дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу та за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. У цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм. Усі витрати в межах норм враховуються без угруповання, за окремими замовленнями. Відхилення від встановлених норм аналізуються з урахуванням причин їх появи і винуватців, що дає можливість попереджати їх появу у процесі роботи в подальшому.

Нормативний метод застосовується, як правило, на підприємствах обробних галузей промисловості з масовим і крупносерійним характером виробництва, де виробляється різноманітна і складна продукція, яка складається з великої кількості деталей і вузлів (наприклад, на підприємствах машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, меблевої, шинної промисловості).

Який би із запропонованих методів розрахунку собівартості не був вибраний підприємством, мета їх застосування одна – отримати інформацію про собівартість одиниці продукції для ціноутворення, контролю витрат, оцінки незавершеного виробництва і готової продукції.