4. Хвороби свиней

Везикулярна хвороба свиней

Везикулярна хвороба свиней (Morbus vesicularis suum) — гостра висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується гарячкою, везикулярним висипом на шкірі п’ятачка, вимені, вінчика, міжра- тицевої щілини, м’якушів та слизовій оболонці ротової порожнини. Може хворіти людина.

Історична довідка. Хворобу вперше установлено в Італії (1966). Виділений від загиблих свиней вірус був ідентифікований як збуд- ник нової хвороби і віднесений Ньюманом, Роуландсом та Брауном (1968) до ентеровірусів. У 1971 р. везикулярна хвороба свиней була діагностована в Гонконзі. У наступні роки спалахи цієї хвороби за- реєстровані в багатьох країнах світу, у тому числі в Англії, Франції, Німеччині, Бельгії, Австрії, Японії, Тайвані, Швейцарії, Австралії, Польщі, Греції. Економічна шкода, якої завдає везикулярна хворо- ба свиней, незначна і складається з втрат, пов’язаних із загибеллю поросят-сисунів, зниженням приростів маси відгодовуваних свиней, витратами на проведення оздоровчих заходів. Україна щодо вези- кулярної хвороби свиней благополучна.

Збудник хвороби — РНК-геномний вірус із родини Picornaviridae. Віріони сферичної форми, діаметром 30 – 32 нм, не мають антигенної спорідненості до жодного з відомих епітеліотропних ві- русів свиней. Без адаптації репродукується в первинних культурах клітин нирок поросят і перещеплюваній культурі РК-15, викликає ЦПД, утворюючи скупчення у вигляді грон. Гемаглютинувальні та гемадсорбівні властивості у вірусу не встановлені. Вірус у високих концентраціях виявляють в епітелії уражених ділянок шкіри, лім- фовузлах та кістковому мозку. Експериментально досить легко ін- фікуються одноденні мишенята, у яких через 24 – 30 год після вве- дення інфікованого матеріалу спостерігаються чіткі ознаки ура- ження ЦНС (тремор, порушення координації рухів, паралічі та за- гибель на 7-му добу). Хвороба легко відтворюється при оральному, підшкірному та внутрішньошкірному зараженні свиней будь-якого віку. Через 36 год на місці введення вірусу в п’ятачок утворюються везикули, що згодом перетворюються на ерозії. Генералізація про- цесу супроводжується ураженням шкіри в ділянці вінчика, міжра- тицевої щілини та м’якушів.

Вірус везикулярної хвороби свиней дуже стійкий у зовнішньому середовищі — упродовж 3 міс зберігається у фекаліях та сечі, 8 тиж- нів у гною, не менш як 20 міс на контамінованих поверхнях за міну- сових температур. В інфікованих тушах при мінус 20 °С залишаєть- ся життєздатним 11 міс, у замороженій свинині — більше року, у м’ясних відходах забитих хворих свиней за температури не вище 0 °С — впродовж 100 днів. Не руйнується під дією молочної кислоти

364

Везикулярна хвороба свиней

в процесі дозрівання м’яса, у копчених ковбасах та окороках — від- повідно 400 та 780 діб. Стійкий проти дії ефіру та за реакції середо- вища в діапазоні рН від 2,5 до 10,5, а також до таких дезінфекцій- них засобів, як формалін та їдкий натр. При нагріванні до 60 °С ін- активується через 30 хв.

Епізоотологія хвороби. В природних умовах хворіють тільки свій- ські та дикі свині усіх вікових груп. Джерелом збудника інфекції є хворі свині, з організму яких вірус у великій кількості виділяється в зовнішнє середовище зі слиною, носовим слизом, фекаліями та се- чею. У підтриманні епізоотичного процесу особливу загрозу станов- лять безсимптомно перехворілі свині, що стають вірусоносіями впродовж 4 – 6 міс.

Факторами передавання вірусу можуть бути корм, вода, інфіко- вані продукти забою хворих свиней, незнезаражені відходи тварин- ного походження, а також приміщення, предмети догляду, тран- спортні засоби. Зараження відбувається при прямому контакті з хворими чи перехворілими тваринами, а також перорально при згодовуванні незнезаражених боєнських та кухонних відходів. Іноді вірус проникає в організм через мікротравми шкіри та різні ушко- джені ділянки кінцівок. Хвороба проходить доброякісно, у вигляді окремих спалахів або обмежених епізоотій. Захворюваність у серед- ньому становить 60 %, летальність — 10 %.

Патогенез вивчений недостатньо. Вважають, що перебіг хвороби має дві стадії. Спочатку в місцях проникнення збудника вражається епітелій, а через 36 год утворюються первинні везикули. Перша стадія триває 1 – 4 доби, проявляється гарячкою та утворенням на п’ятачку й слизовій оболонці ротової порожнини везикул. Потім ві- рус проникає в кров і лімфу, розноситься по всьому організму, спри- чинюючи вірусемію та генералізацію процесу. У другій стадії, що триває 1 – 3 доби, спостерігається утворення вторинних везикул на кінцівках та вимені. Після лопання везикул температура тіла зни- жується, уражений епітелій загоюється. Повне видужування тварин настає лише через 2 – 3 тижні.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 2 – 6 діб. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. За г о с т р о г о перебігу захворюваність може досягати 100 % свино- поголів’я. У більшості тварин спостерігається гарячка (40,5 – 41,5 °С), пригніченість, зниження апетиту. Водночас на шкірі в ді- лянці вінчика, міжратицевої щілини та на м’якушах ратиць з’являються везикули, які згодом лопаються, оголюючи болісні еро- зії та виразки. Відзначають сильну кульгавість, утруднення при пересуванні, в окремих тварин — спадання рогового башмака. При- близно в 10 % хворих тварин везикули виявляються також на сли- зовій оболонці ротової порожнини, губах, язиці. При легкій формі

365

4. Хвороби свиней

хвороби свині через 1 – 3 тижні повністю видужують. При тяжкій формі хвороби спостерігаються ознаки ураження центральної нер- вової системи (збудження, порушення координації рухів, паралічі), часто з летальним кінцем. У свиноматок можуть спостерігатися абор- ти, везикулярне ураження шкіри вимені.

За п і д г о с т р о г о перебігу хвороби клінічні ознаки виражені слабко. Хворіють лише окремі тварини, у яких виявляються пооди- нокі везикули на вінчику, в’ялість, схуднення, інколи опухання суг- лобів, кульгання, проноси. Захворілі свині, як правило, видужують. У разі ускладнення секундарною мікрофлорою можливі ентероколі- ти, пневмонії та значний падіж серед поросят-сисунів. Х р о н і ч - н и й перебіг хвороби виявляють лише за наявністю в сироватках крові специфічних антитіл у високих титрах.

Патологоанатомічні зміни. Дуже подібні до тих, що спосте- рігаються при захворюванні свиней на ящур. Виявляється везику- лярне ураження шкіри на кінцівках у ділянці вінчика, міжрати- цевої щілини, м’якушів ратиць, значно рідше — ураження слизо- вої оболонки ротової порожнини й вимені. На місці везикул, що лопнули, відмічаються ерозії та виразки. У перехворілих тварин надовго залишаються сліди хвороби у вигляді шрамів і відкладень рогової речовини в ділянках ратиць. Під час гістологічного дослі- дження ушкоджених ділянок шкіри виявляють значні периваску- лярні лімфоїдні та еозинофільні інфільтрати, крововиливи та дис- трофічні зміни клітин сосочкового шару дерми (на відміну від ящуру, коли везикули утворюються в шипуватому шарі епідермісу шкіри).

Діагноз установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби з урахуванням епізоотологічних та патологоанатомічних даних. Вирішальне значення мають вірусологічні дослідження.

Лабораторна діагностика. Передбачає виявлення й ідентифіка- цію вірусного антигену в патологічному матеріалі, ізоляцію вірусу в культурі клітин, проведення біопроби, виявлення специфічних ан- титіл у сироватках крові перехворілих свиней. У лабораторію для дослідження надсилають не менш як 2 мл везикулярної рідини від 2 – 5 хворих тварин, стінки нерозкритих везикул з уражених діля- нок шкіри п’ятачка, вінчика, м’якушів, копитець, з вим’я. Для рет- роспективної діагностики направляють сироватки крові від 5 – 10 перехворілих свиней.

У лабораторії вірусний антиген у патологічному матеріалі вияв- ляють за РЗК, РІФ, РДП. Для ізоляції та ідентифікації вірусу зара- жають первинну культуру клітин нирок поросят або перещеплюва- ну лінію РК-15. У разі наявності вірусу в досліджуваному патологіч- ному матеріалі в клітинній культурі через 24 – 48 год з’являється ЦПД у вигляді округлення і рефрактильності клітин, дрібноклі-

366

Везикулярна хвороба свиней

тинної деструкції моношару, утворення скупчень у вигляді грон, відшарування моношару від пробіркового скла. Ідентифікацію ізо- льованого культурального вірусу проводять за реакцією нейтралі- зації, реакцією зв’язування комплементу та реакцією імунофлуоре- сценції. Біопробу проводять на одноденних білих мишенятах, яких заражають інтрацеребрально. У разі наявності в патологічному ма- теріалі вірусу мишенята гинуть упродовж 3 – 10 діб з характерними явищами паралічів. Для визначення специфічності вірусного анти- гену суспензію їхніх органів досліджують за РЗК.

Для ретроспективної діагностики везикулярної хвороби парні або одноразово відібрані сироватки перехворілих свиней досліджу- ють за РЗК, РН та РДП. Серологічну діагностику вважають позити- вною при не менш як дворазовому збільшенні титру специфічних антитіл у другій парній сироватці крові.

Диференціальна діагностика. Передбачає виключення ящуру, везикулярної екзантеми та везикулярного стоматиту свиней. При ящурі на відміну від везикулярної хвороби крім свиней захворю- ють й інші види тварин. У свиней уражаються кінцівки і п’ятачок, а слизова оболонка — лише як виняток. Проведення біопроби на морських свинках, які не сприйнятливі до вірусу вези- кулярної хвороби, а також результати РЗК зі специфічними анти- генами та ящурними антисироватками дають змогу надійно ди- ференціювати ці хвороби. На везикулярний стоматит хво- ріють не тільки свині, а й велика рогата худоба, коні. Везику- лярна екзантема має більш злоякісний перебіг, ніж везикуля- рна хвороба, поширюється значно повільніше. Ізоляція вірусу анти- гену везикулярної екзантеми та його ідентифікація за РЗК, РН і РДП дають можливість надійно диференціювати ці дві дуже подібні хвороби.

Лікування. Проводять антисептичними, слабкими дезінфекцій- ними та в’яжучими засобами (розчин перманганату калію, мідного купоросу). Застосовують також антибіотики, різні мазі.

Імунітет. У свиней, що перехворіли на везикулярну хворобу, утворюється стійкий імунітет терміном до 2 років. Поросята через молозиво імунних свиноматок набувають пасивного імунітету на 2 – 3 тижні.

Для специфічної профілактики запропоновано інактивовану вак- цину, після використання якої у поросят формується імунітет три- валістю до 3 міс, у дорослих тварин — до 9 міс.

Профілактика та заходи боротьби. Передбачають шляхи запобі- гання занесенню збудника везикулярної хвороби свиней на терито- рію України. З цією метою з неблагополучних країн та регіонів за- бороняється завозити свиней, м’ясопродукти та шкіру, використову- вати для годівлі свиней кухонні відходи, зібрані в аеропортах, літа-

367