istoriya_Ukrayini_shpori_1

№24 Негативні явища розвитку духовного життя. Витіснення української мови з різних сфер суспільного життя у 60 – 80 х роках.

Поряд з незаперечними здобутками в галузі освіти впродовж 60— 80-х років мали місце і негативні явища. В умовах тоталітарно-бюрократичної системи освіти й виховання орієнтувалися не на ознайомлення молоді із загальнолюдськими цінностями, щоб розвивати духовність та інтелект, а на підготовку для існуючого політичного режиму слухняних радянських людей, які абсолютно вірили в те, що промовлялось з кафедри або трибуни. Право на сумнів кваліфікувалось як інакомислення. Цим закладалася загроза інтелектуальної безпеки радянського суспільства, бо, як зазначав Гегель: «Коли мислять усі однаково, отже, ніхто не мислить».

Активізувалось витіснення української мови з вищої освіти і науки. Викладання в усіх вищих навчальних закладах, крім окремих гуманітарних предметів, і професійно-технічних училищах було переведено на російську мову. Цей процес не оминув навіть Галичини. На Сході й Півдні російська мова остаточно заступила національну у сфері наукового спілкування. У цей період набула поширення практика русифікації видань через етап двомовності, коли українське видання паралельно дублювалося російською мовою з мотивацією «збільшення попиту», і поступово зменшувався тираж або й зовсім ліквідовувався україномовний варіант. Наприклад, випуск другого видання УРЕ у 12 томах, який було розпочато у 1974 р. і завершено в 1985 р., на відміну від першого видання, було здійснено паралельно українською і російською мовами з великою перевагою у тиражах російської версії. Цей принцип було застосовано до популярної газети «Вечірній Київ», різних наукових видань Академії наук УРСР тощо. На 1988 р. майже всі наукові журнали з точних і природничих наук виходили російською мовою ¹⁴³. Між 1969 і 1980 роками загальна кількість журналів, що виходили українською мовою, знизилася з 46 % до 19 %; між 1958 і 1980 роками відсоток книжок, що виходили українською мовою, впав з 60 % до 24 % ¹⁴⁴. Згідно зі статистичними даними ЮНЕСКО, у 1970-х роках серед десяти найбільших слов'янських націй Україна посідала сьоме місце щодо кількості назв виданих книжок, а за співвідношенням кількості цих назв, яка припадала на мільйон жителів посідала передостаннє місце (на останньому місці з показником 58,9 були білоруси; для порівняння – для росіян цей показник становив 472,2; поляків – 289,4; чехів – 533,3; болгарів – 443,1; словаків – 701,0) ¹⁴⁵. Протягом 70-х – на початку 80-х років українську мову було витіснено з театрів. Із семи театрів юного глядача лише один Львівський театр був україномовний. З 50 театрів-студій, створених в Україні на початку 80-х років, тільки два були українськими. Російськомовними були і всі театри музкомедії в Україні. ¹⁴⁶ Кіно, яке радянська влада ще з часів Леніна цілком слушно вважала найважливішим видом мистецтва через його вплив на масову аудиторію, ніколи, за рідкісними винятками, україномовним не було. У 1978 р. була видана Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення і викладання російської мови та літератури, у 1983 р. – Постанова про посилене вивчення російської мови, поділ класів в українських школах на дві групи та підвищення зарплати вчителям російської мови на 15 %. Програми посиленого вивчення російської мови були спрямовані передусім на руйнацію тих середовищ живомовного українського спілкування, які ще зберігались у сільських місцевостях України. Завдання зросійщення українського села через систему шкільної освіти було цілком відверто сформульовано у низці збірників з питань культури російського мовлення в Україні. «Найефективнішою є боротьба за культуру російського мовлення в середній школі, особливо в початкових класах», – зазначалося в одному з них. І далі: «В українських селах переважає одномовне мовленнєве середовище (українське), а в містах – двомовне, тому що там більший доплив різномовного населення і люди користуються і російською, і українською мовою. Щоб випрацювати психологічну здібність вільно переключатися з української мови на російську, потрібне стійке двомовне середовище. В українському селі це може бути локальне середовище – школа»

Перед нами – чітка програма механізму денаціоналізації через етап двомовності – молодше покоління слід навчити перемикати мовленнєвий код з українського на російський, а далі – перехід цього покоління на російську одномовність – лише справа часу. Як в усіх радянських текстах, призначених для маніпуляції масовою свідомістю, руйнівну для української мови роль перехідного етапу двомовності, спланованого для молодшого покоління, тут завуальовано прикметником стійкий у словосполученністійке двомовне середовище. Таке означення слід кваліфікувати як цілковито антинаукове, оскільки двомовне комунікативне середовище не може бути стійким. Кожна спільнота – чи то сільська громада, чи населення мегаполісу, чи об'єднання громадян у межах держави – завжди тяжіє до одномовності. Поширення двох мов у колективній комунікації зазвичай призводить до мовного конфлікту і має наслідком витіснення тієї мови, яка перебував у слабшій позиції.

№25 Повстання під проводом криштофа косинського.

Повстання Косинського (1591—1593) — козацьке повстання в Україні під проводом Криштофа Косинського. Перший великий збройний виступ козацтва проти шляхти і української адміністраціїРечі Посполитої. Причиною повстання стали заборони і обмеження нереєстрового козацтва, накладені урядовою ухвалою «Пoрядoк щoдo низoвикiв тa Укрaїни» 1590 року, неспроможність влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримки платні реєстровцям. Приводом до виступу була майнова суперечка між Криштофом Косинським і білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким. Впродовж 1592 року повстання охопило Київщину,Брацлавщину, Поділля і Волинь. 2 лютого 1593 року його придушили сили руських князівОстрозьких і Вишневецьких у битві пiд П'яткoю. Після поразки Косинський спробував знову підняти козаків на боротьбу і навесні 1593 року обложив резиденцію Олександра Вишневецькогов Черкасах. Проте в одному з боїв козацький отаман загинув і його війська відступили. Влітку козаки повторили нaпaд на Черкаси, який закінчився угодою із Вишневецьким. Ця угода денонсувала положення урядової ухвали 1590 року й надавала амністію учасникам повстання. Центральна влада Речі Посполитої дала мовчазну згоду на цю угоду, сподіваючись на участь козацтва в П'ятнадцятирічній війні (1593 — 1606) проти турків.

Короткі відомості

Повстання почалося виступом у грудні 1591 р. загону реєстрових козаків, що їх очолював гетьман Криштоф Косинський. Вони напали на м. Білу Церкву — резиденцію білоцерківського старости князя Януша Острозького, що захопив маєток К.Косинського с. Рокитне. Напад реєстровців став поштовхом до великого селянсько-козацького повстання, яке згодом охопилоКиївське, Волинське, Брацлавське і Подільське воєводства й становило велику загрозу для панування шляхетської Польщі в Україні В 1592 р. повстанці вчинили багато нападів на маєтки шляхти, міста й містечка, оволоділи Трипіллям та Переяславом, захопили в київському замку гармати, порох і військове спорядження. В кінці 1592 — на початку 1593 р. значний повстанський загін з кількох тисяч чоловік на чолі з К.Косинським виступив на Волинь. До нього приєднувались окремі повстанські загони, стікалися селяни, міська біднота і невдоволена своїм становищем дрібна службова шляхта. Повстання загалом мало стихійний характер. Багато повстанських загонів діяло незалежно від головного повстанського війська. З допомогою польського короля і місцевих магнатів проти повстанців було мобілізовано значні військові сили української і польської шляхти під командуванням найбільшого українського магната, київського воєводи Костянтина Острозького, які зосередилися під м. Костянтиновом (нині Старокостянтинів Хмельницької області). У перших боях зі шляхетським військом повстанці на чолі з К.Косинським мали успіх, але 23.І.(2.ІІ.) 1593 р. під П'яткою (нині село Чуднівського району Житомирської області) зазнали поразки. К.Косинський від імені козацтва змушений був підписати угоду з К.Острозьким, за якою козаки підкорялися королю. Однак, відступивши з козацькими загонами на Запорізьку Січ, К.Косинський почав готуватися до нового виступу і звернувся до московського уряду з проханням прийняти його із Запорізьким військом під владу Московської держави. У травні 1593 р. 2-тисячний загін козаків рушив із Запоріжжя під Черкаси. Тут його розбив черкаський староста князь О.Вишневецький. К.Косинський загинув. Проте незабаром в Україні вибухнуло повстання Наливайка 1594—1596 рр. Ці повстання поклали початок визвольній боротьбі українського народу, яка розгорнулася у 1-й пол. 17 ст. і закінчилася поваленням панування шляхетської Польщі в Україні

№26 Розвиток подій в україні між лютим і жовтнем 1917. Утворення Центральної Ради.

Лютий

• 3 лютого — Перша світова війна: США розірвали дипломатичні стосунки з Німеччиною.

• 5 лютого — затверджена конституція Мексики.

• 13 лютого — Мата Харі заарештована за обвинуваченням у шпигунстві.

• 23 лютого — 2 березня — Лютнева революція у Росії.

• 24 лютого — Перша світова війна: американський посол у Великій Британії Волтер Пейдж отримав розшифровку т. зв. Телеграми Ціммермана, в якій йшлося про пропозицію Німеччини віддати південно-західні території США Мексиці, у випадку, якщо остання оголосить війну США.

Березень

• 1-2 березня — створення у Києві Ради об'єднаних громадських організацій, що виконувала роль тимчасової влади у перші дні березня 1917 року.

• 1 березня — засноване японське місто Омута (префектура Фукуока).

• 2 березня — Тимчасовий український революційний комітет у Петрограді оприлюднив звернення на підтримку революційних подій в Україні.

• 2 березня — актом Джонса-Шафрота мешканцям Пуерто-Ріко надано американське громадянство.

• 3 березня — зречення престолу російським царем Миколою ІІ Романовим на користь свого брата, Великого Князя Михаїла.

• 3-4 березня — у Києві створено Українську Центральну Раду.

• 4 березня — розпочалася друга каденція президента США Вудро Вільсона.

• 4 березня — Великий Князь Михаїл Олександрович відмовляється від претензій на російський царський престол, влада у Росії переходить до щойносформованого Тимчасового уряду на чолі зкнязем Львовим.

• 5 березня — на території України остаточно ліквідовані усі органи царської влади.

• 7 березня — обрано провід Центральної Ради (Голова — Михайло Грушевський, заступники — Крижанівський, Дорошенко, Антонович).

• 12 березня — у Петербурзі відбулася 20-тисячна українська маніфестація під національними прапорами.

• 13 березня — до Києва із заслання повернувся Михайло Грушевський; над будівлею Центральної Ради ухвалено підняти жовто-блакитний прапор.

• 14-16 березня — відбувся з'їзд кооператорів Київщини. Резолюцією з'їзду було проголошено курс на автономію України та організацію у селах сільських комітетів для забезпечення реалізації політики УЦР на місцях.

• 16 березня — у Києві відбулася велика маніфестація — День свята революції.

• 17 березня — зустріч у Петербурзі української делегації на чолі з О. Лотоцьким з Прем'єр-міністром Росії графом Львовим, ухвалення меморандуму з українськими вимогами: запровадження у державних установах України української мови та звільнення з полону галичан табуковинців.

• 19 березня — У Києві відбулося Свято Свободи — одна з найбільших національних маніфестацій в історії України.

• 26 березня — Перша світова війна: Перша битва у Газі — вояки Британської армії відступають, не зумівши розгорнути наступ та подолати опір 17-тисячної Турецької армії.

• 29 березня — за ініціативою Михайла Грушевського створено комісію по розробці статуту Академії Наук України.

Квітень

• 2 квітня — Перша світова війна: президент США Вудро Вільсон надсилає у Конгресподання про оголошення війни Німеччині.

• 3 квітня — Володимир Ленін повертається у Петроград з еміграції.

• 6 квітня — Перша світова війна: США оголосили війну Німеччині.

• 6-8 квітня — у Києві відбувся Всеукраїнський Національний Конгрес.

• 11 квітня — Перша світова війна: погіршуються відносини між Бразилією та Німеччиною.

• 25 квітня — Афонсо Коста у третій раз стає прем'єр-міністром Португалії.

Травень

• 2 травня — Перша світова війна: погано підготовлений наступ французів у Шампані призвів до бунту у французькій армії, однак він був придушений.

• 10 травня — Страйк друкарів у Києві.

• 13-21 травня — переговори української делегації з російським урядом у Петербурзі.

• 13 травня — троє дітей побачили образ Діви Марії у містечку Фатіма, Португалія.

• 19 травня — відбувся візит О. Керенського до Києва.

Червень

• 4 червня — вручено перші Пулітцерівські премії.

• 5 червня — Перша світова війна: у США розпочалася мобілізація.

• 10 червня — проголошення Центральною Радою Першого Універсалу.

• 13 червня — Перша світова війна: Німеччина здійснила перше велике бомбардування Лондона (162-є вбиті, 432 — поранені).

• 15 червня — створено Генеральний Секретаріат Центральної Ради.

Липень

• 1 липня — масові заворушення у Китаї: одинадцятилітній Пу І оголошений імператором, однак через два тижні імператорське правління було скинуто і Китай знову оголосили республікою.

• 3 липня — проголошення Центральною Радою Другого Універсалу.

• 3-4 липня — Виступ полуботківців у Києві з метою проголошення незалежності України.

• 6 липня — Перша світова війна: арабське ополчення на чолі з Лоуренсом Аравійським захоплює порт Акаба та вибиває з регіону Турецьке військо.

• 7 липня — Олександр Керенський став прем'єр-міністром російського Тимчасового уряду.

• 11-14 липня — відбувся Всеукраїнський робітничий з'їзд.

• 13 липня — Кайзер Вільгельм ІІ своїм указом звільнив Теобальда фон Бетмана-Гольвеґа з посади німецького канцлера.

• 14 липня — новим канцлером Німеччини назначено Георга Міхаеліса.

• 16 липня — ухвалено ІІ Універсал Української Центральної Ради. Цим актом проголошено взаємне визнання УЦР та Тимчасового урядуРосійської республіки.

• 17 липня — Великобританії з титулів вилучені всі німецькі імена. Англійський король Георг V опублікував звернення, де ствердив, що спадкоємціБританської королівської родини по чоловічій лінії — Саксен-Кобург-Готська династія носитимуть прізвище Віндзори.

• 17 липня — В Петрограді розстріляна мирная демонстрация робітників і солдатів.

Серпень

• 1 серпня — Перша світова війна: Папа Римський Бенедикт XV звернувся до правителів воюючих сторін із закликом про припинення військових дій.

• 4 серпня — опублікована Тимчасова інструкція Тимчасового Уряду, що обмежила компетенцію Генерального Секретаріату УЦР.

• 5 серпня — відбулося повстання німецьких матросів у Вільгельмсгафені.

• 9 серпня — Центральна Рада ухвалила рішення про скликання Всеукраїнських Установчих Зборів (Сойму).

• 18 серпня — Велика Пожежа у Салоніках (Греція) знищила 32 % міста, лишивши 70 тис. людей без даху над головою.

• 25-31 серпня — у Росії відбувся заколот Корнілова.

Вересень

• 1 вересня — Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою.

• 8-14 вересня — у Києві відбувся З'їзд поневолених народів.

Жовтень

• Жовтень — Перша світова війна: німецький експедиційний корпус на чолі з генералом Паулем фон Летовим-Ворбеком зайняв територію Португальської Східної Африки.

• 15 жовтня — Перша світова війна: неподалік Парижу страчено Мату Харі.

• 24 жовтня — Перша світова війна: розпочалася битва під Капоретто між військами Австро-Угорщини та Італії.

• 25 жовтня — у Петрограді відбувся Жовтневий переворот.

• 26-28 жовтня — відбулися більшовицькі перевороти у Вінниці, Білій Церкві, Луцьку, Проскурові та Рівному.

• 26 жовтня — Перша світова війна: Бразилія проголосила стан війни з Німеччиною.

• 29-30 жовтня — спроба більшовицького перевороту у Києві: після нечисленних вуличних боїв більшовики розбиті.

2. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка отримала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина»^[1] з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового Уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.

№27 Відродження атрибутів державності незалежної України у 1991р.

У 1991 році Верховна Рада розпочала створювати власну державну символіку. 4 вересня 1991 року над будинком Верховної Ради було піднято національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року це знаменно було затверджене Верховною Радою як Державний прапор України. Кольори українського національного прапора символізують чисте синє небо і стиглий хліб - вічні цінності українського народу. 15 січня 1992 року Верховна Рада ухвалила Указ "Про державний гімн України". Ним стала пісня, написана композитором Михайлом Вербицьким на слова Павла Чубинського ще в 1863 році - "Ще не вмерла Україна". В лютому 1992 року, після гострих дискусій у парламенті, в Україні з'явився і свій власний державний герб у вигляді тризуба. Згідно з Конституцією України, передбачається існування великого і малого гербів держави. Малий Державний герб - золотий тризуб. Великий Державний герб складається з основного елемента - малого Державного герба і зображення герба Війська Запорізького - козака з мушкетом.

№28 Переяславська рада

Перея́славська рáда 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською державою.

Причини

У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Повстанці отримали низку перемог над урядовими військами Речі Посполитої, їх підтримали народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення польського панського гніту, утисків з боку євреїв — керуючих маєтками, а також відновлення позицій православної церкви на своїх землях.Однак здобута Б.Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між 3-х великих держав Східної Європи: Річчю Посполитою, Османською імперією, Московським царством.Проголосити незалежність він не міг, бо був лідером повстання, але не мав права стати легітимним монархом, і такої кандидатури серед лідерів повстання не було.Економічна і людська база Б.Хмельницького — відсталі Київське, а періодично також Брацлавське і Чернігівське воєводства. Вести тривалу війну в таких умовах було неможливо.Єдиний союзник — кримський хан — не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків.Отже, первісно Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у російського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення стати васалом Османської імперії, що стало чинником, який вплинув на рішення Земського собору у 1653 р.

Підготовка

Восени 1653 р. Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московії, а 23 жовтня (2 листопада)1653 р. московський уряд оголосив війну Речі Посполитій. Для ведення переговорного процесу між обома державами в Україну з Москви 9 (19) жовтня 1653 р. вирушило велике посольство на чолі з бояриномВ.Бутурліним. У його складі були також окольничий І.Олфер'єв, дяк Л.Лопухін, представники духовенства.Подорож тривала довго — майже три місяці! І не тільки через бездоріжжя та безлад: довелося виготовляти новий царський прапор і текст промови В.Бутурліна, з призначеної гетьману булави зникло кілька коштовних камінців, тому їх довелось відновити. Потім посольство ще тиждень чекало приїзду Б.Хмельницького, який затримався в Чигирині на похороні старшого сина, а потім не міг переправитися через Дніпро, бо крига на річці була недостатньо міцною. Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло 31 грудня 1653 р. (10 січня 1654 р.). Б.Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6 (16) січня 1654 р.

Наслідки

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

300-у річницю Переяславської Ради широко відзначали в СРСР 1954 року, до цього ювілея було приурочене, зокрема, передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР.

№29 Універсали Центральної ради

Пе́рший універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — перший державно-політичний акт, універсал Центральної ради, що проголосив автономію України. Прийнятий 10 (23) червня 1917 року в Києві. Повна назва — Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого.

Опис

Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щобТимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 червня (23 червня за новим стилем) та проголошений на Другому Військовому з'їзді. В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада буде «творити новий лад вільної автономної України».

Прийняття Першого Універсалу змусило Тимчасовий уряд вислати до Києва свою делегацію в складі міністрів Терещенка та Церетелі. Пізніше до них приєднався міністр юстиції Керенський. З українського боку участь в переговорах брали: Михайло Грушевський, В. Винниченко, Симон Петлюра. Результатом стало визнання Центральної Ради крайовим органом управління в Україні. Шовіністичні кола Росії були шоковані «нахабством» українців — Першим Універсалом. Тимчасовий уряд та преса наввипередки змагалися у звинуваченнях України у «зраді», «сепаратизмі», «прориві фронту» та інших смертних гріхах. 29 червня 1917 року до Києва прибула делегація Тимчасового уряду. Після двох днів дебатів було знайдено компроміс. Петроградські міністри погодилися, щоб Українська Центральна Рада виробила статут автономії України з умовою, що його буде подано на остаточне затвердження Всеросійських установчих зборів. Отже, було вироблено текст нового Універсалу, який мав бути оголошений одночасно з Декларацією Тимчасового уряду в один день.

У Петрограді відбулося бурхливе засідання Тимчасового уряду, на якому М. Терещенко й І. Церетелі звітували про свою поїздку до Києва. Більшість уряду все ж проголосувала за угоду з Україною. Текст угоди був телеграфований В. Винниченку 3 липня (16 липня за новим стилем). Телеграма підтверджувала повноваження Генерального Секретаріату як крайового уряду з розширенням його складу за рахунок представників меншин. Тимчасовий уряд Росії також підтвердив свою прихильність до «розроблення Центральною радою проекту національно-політичного статусу України у такому розумінні, в якому сама Рада буде вважати це відповідним інтересам краю». Не погодився Тимчасовий уряд лише з одним — українізацією війська: «Що торкається військових українських комітетів на місцях, то вони здійснюють свої повноваження на загальних основах», «Тимчасове Правительство… уважає недопустимими заходи, котрі б могли нарушити єдність організації й управління армією.»

Дру́гий універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Проголошений Володимиром Винниченком 3 (16) липня 1917 року в Києві, на урочистому засіданні Педагогічного музею як відповідь на телеграму Тимчасового уряду Центральній раді.

Опис

Згідно з Універсалом, Тимчасовий уряд визнавав право України на автономію, а УЦР та Генеральний секретаріат - органами державної влади в Україні. Натомість, УЦР змушена була погодитися на те, що остаточно питання про форму автономії буде вирішено Всеросійськими Установчими зборами та визнати, що Україна не претендує на повну державну незалежність. Центральна рада приймала умови ТУ про розширення її складу за рахунок представників національних меншин України. Вона взяла зобов'язання розробити проекти законів про українську автономію для їх розгляду Установчими зборами Росії. II Універсал був неоднозначно сприйнятий українцями. Чимало з них розцінили його як зраду, назвавши «другим Переяславом». Гострій, почасти справедливій, критиці піддав його лідер українських націоналістів Микола Міхновський. Більше користі з українсько-російського договору (а саме таким були II Універсал у поєднанні з Декларацією ТУ) отримали росіяни. Визнаючи право українців на автономію, Тимчасовий уряд не давав їм нічого зверх того, що вони вже і без його благословення здобули. Більше того, УЦР навіть відмовилася від певної свободи дій. Так, зокрема, вона запевнила, що налаштована рішуче «проти замірів самовільного здійснення автономії України» до скликання Установчих зборів. До того ж, УЦР добровільно віддавала Тимчасовому урядові право затвердження членів українського Генерального секретаріату, яке раніше належало їй. Отже, у політичному розумінні це був крок назад у розвитку української революції. Водночас це був компроміс.

Тре́тій Універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної ради, що проголошував Українську Народну Республіку. Прийнятий 7 (20) листопада 1917року в Києві.

Вперше ідею проголошення УНР було висунуто М. Грушевським у вступній промові у день відкриття з'їзду. Україна вже відійшла від Росії, зберігаючи з нею лише формальний федеративний зв'язок, і завдання полягало лише в тому, щоб юридично оформити цей факт. 7 листопада М. Грушевський відкрив урочисте засідання Української Центральної Ради і після вступного слова зачитав текст Універсалу:

• Заявлялося, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

• Україна стає Українською Народною Республікою.

• До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь,Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до УкраїниКурщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважно українським населенням мало вирішуватися шляхом переговорів.

• На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасовувалося. Генеральний Секретаріат зобов'язувався негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів.

• В Україні проголошувався 8-годинний робочий день.

• Запроваджувався державний контроль над виробництвом.

• Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами.

• Скасовувалася смертна кара й оголошувалася амністія.

• В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд.

• Україна визнає національно-персональну автономію для національних меншин.

• На 27 грудня (9 січня за новим стилем) призначалися вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планувалося скликати 9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 року.

Після зачитання тексту після невеликої перерви на пропозицію фракції українських есерів III Універсал було поставлено на поіменне голосування в Центральній Раді.

Четве́ртий Універса́л Украї́нської Центра́льної ради — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що проголошував незалежність Української Народної Республіки від Росії. Прийнятий9 (22) січня 1918 року в Києві.

Опис

Універсал проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів.

Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Умови IV Універсалу:

1. УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу;

2. З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити у мирі та злагоді;

3. Влада в Україні належить народу України, від імені якого, допоки не зберуться українські Установчі збори, буде правити ЦР;

4. Піддано жорстокій критиці політику більшовиків, яка веде до громадянської війни;

5. УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків в Україні;

6. УЦР зобов'язувалась негайно почати мирні переговори з Німеччиною;

7. УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян;

8. Держава має встановити контроль над торгівлею та банками

III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів. Директорія УНР не зберегла практику оголошення Універсалів. Замість Універсалів почали видавати декларації. Після жовтневої революції в Петрограді, в Україні більшовики встановили радянську владу в деяких прифронтових містах, почалася громадянська війна між прихильниками радянської влади і прихильниками Тимчасового уряду. Спочатку Центральна Рада займала нейтральну позицію, але незабаром приступила до активних дій і змогла встановити свою владу на більшій частині України. У листопаді верховенство влади Центральної Ради визнали Київський, Катеринославський, Одеський, Полтавський комітети РСДРП (б), ряд Рад робітничих і солдатських депутатів міст України, всі селянські Ради. Продовжуючи свою державотворчу лінію, Українська Центральна Рада (УЦР) 7 (20) листопада 1917 затвердила III Універсал, в якому проголосила Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова , печатки, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканність особи і житла; оголосила національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасувала смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, встановила 8-годинний робочий день, оголосила реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська і Таврійська (без Криму). Долю деяких суміжних з Росією областей і губерній (Курщина, Холмщина, Воронежчина і т. п.) передбачалося вирішити в майбутньому. На грудень призначалися вибори у Всеукраїнське Установчі Збори, до обрання якого вся влада належала Центральній Раді та Генеральному Секретаріату. Однак Україна все ще не претендувала на абсолютний суверенітет, так як передбачалося, що жовтневі події в Петрограді - це змова, яка незабаром буде ліквідована. На території України залишалися в силі всі закони, постанови і розпорядження Тимчасового Уряду, якщо вони не були скасовані Центральною Радою або Генеральним секретаріатом. Залишалися всі колективні урядові установи і всі чиновники, призначені Тимчасовим Урядом до майбутніх змін в законодавстві Української Народної Республіки.