Правове забезпечення

Виникнення самого терміну "інтелектуальна власність" припадає на кінець XVIII ст. Він уперше з’явився у французькому законодавстві. Авторське та патентне права виникли у Франції на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Руссо).

Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією. Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії. Право інтелектуальної власності – це право володіння, користування і розпорядження результатами інтелектуальної діяльності.

Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених законом.

Діяльність програмістів та інших фахівців, що працюють у сфері ІСТ, усе частіше виступає як об'єкт правового регулювання. Деякі дії при цьому можуть бути кваліфіковані як правопорушення (злочини). Правова свідомість у цілому, а в ІТ особливо, у нашому суспільстві перебуває на досить низькому рівні.

Головне призначення правового регулювання в галузі ІТ - юридичне визначення понять, пов'язаних з авторством і поширенням комп'ютерних програм і БД, а також установлення прав, що виникають при створенні програм і БД - авторських, майнових, на передачу, захист, реєстрацію, недоторканність.

Правове забезпечення ІС – це сукупність правових норм, що реалізують створення та функціонування ІС. Правове забезпечення функціонування ІС містить умови надання юридичної сили документам, що отримані з використанням обчислювальної техніки, права, обов’язки персоналу, правила користування інформацією, порядок вирішення конфліктів з приводу її достовірності.

Для сучасного стану правового регулювання сфери, що пов'язана з інформатикою, в Україні на сьогодні найбільш актуальними є питання, пов'язані з порушенням авторських прав та використанням не ліцензованої продукції ІТ. Велика частина ПЗ, що використовується окремими програмістами, користувачами і цілими організаціями, придбана в результаті незаконного копіювання, розкрадання. Зараз назріла потреба узаконити способи боротьби з цією практикою, оскільки вона заважає, насамперед, розвитку індустрії ІТ. Правове регулювання в галузі ІТ базується на Конституції України, законах України “Про інформацію”, “Про захист інформації в автоматизованих системах” тощо. Порушення цих законів призводить до дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності згідно із чинним законодавством України.

Національне законодавство про охоро­ну права інтелектуальної власності має чинність тільки в межах тієї держави, яка його прийняла. За межами дер­жави правова охорона результатам інтелектуальної діяльності не надасться. Це призводить до можливості використання інформації без дозволу її власника чи володільця. Для вирішення цієї проблеми вже з кінця минулого століття починають укладатися різноманітні міжнародні угоди, якими передбачається охорона прав на результати творчої діяльності. Хоч такі угоди не завжди досягали поставленої мети, проте дозволили визначити напрямки, в яких слід їх розвивати та удосконалювати. Так склалася міжнародна система охорони інтелектуальної власності.

На сьогодні найбільш авторитетною організацією є Все­світня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), яка фактично була заснована ще в 1883—1886 рр. внаслідок прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності і Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.

У липні 1967 р. в Стокгольмі була підписана конвенція щодо утворення Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка набула чинності в 1970 р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої уста­нови Організації Об'єднаних Націй.

Згідно з конвенцією, ВОІВ має вирішувати такі завдання:

• сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у конкретних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

• забезпечувати адміністративне співробітництво між ство­реними союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Сприяючи охороні інтелектуальної власності в усьому світі, ВОІВ заохочує укладання нових міжнародних договорів і сприяє удосконаленню національних законодавств. У сфері адміністративного співробітництва ВОІВ центра­лізує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, яке є секретаріатом ВОІВ, а також здійснює контроль за таким управлінням через свої органи.

ВОІВ несе відповідальність за розвиток інтелектуальної діяльності і сприяє передачі технологій, які стосуються промислової власності, країнам, що розвиваються, з метою прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку.

При виконанні своїх функцій ВОІВ керується завданнями міжнародного співробітництва з метою розвитку; повною мі­рою використовуючи досягнення інтелектуальної діяльності, сприяє більш широкому використанню інтелектуальної влас­ності для заохочення національної творчої діяльності.