- •Психологія (опорний конспект) зміст
- •1.1. Предмет та завдання психологічної науки
- •1.1.3. Етапи розвитку психологічних знань
- •1.1.4. Зв’язок психології з іншими науками
- •1.1.6. Основні методи науково-психологічних досліджень
- •1.2. Психологія особистості
- •1.2.1. Психологія особистості. Сучасні психологічні теорії особистості
- •1.2.1.2. Психоаналіз (фрейдизм, неофрейдизм)
- •1.2.1.3. Біхевіоризм
- •1.2.1.4. Гуманістична психологія особистості
- •1.2.1.5. Трансперсональні теорії особистості
- •1.2.1.6. Ґештальтпсихологія
- •1.2.1.7. Когнітивна психологія
- •1.2.1.8. Структурний та трансакційний аналіз е. Берна
- •1.2.2. Пізнавальні процеси психіки особистості
- •1.2.2.1. Структура основних форм прояву психіки особистості та їх взаємодії
- •1.2.2.2. Пізнавальні процеси психіки особистості
- •1.2.2.3. Відчуття, сприймання як початкові рівні пізнання
- •1.2.2.5. Пам’ять. Види пам’яті
- •1.2.2.6. Увага. Властивості уваги
- •1.2.2.7. Уява. Значення уяви у формуванні творчої особистості
- •1.2.2.8. Мова і мовлення, їх значення в спілкуванні
- •1.2.3. Емоційні та вольові процеси психіки особистості
- •1.2.3.1. Емоції та почуття
- •1.2.3.2. Воля. Розвиток волі
- •1.2.4. Психічні стани особистості
- •1.2.4.1. Психічні стани особистості та їх види
- •1.2.4.2. Стрес. Засоби подолання стресу1
- •1.2.5. Психічні властивості особистості
- •1.2.5.1. Психічні властивості особистості та їх види
- •1.2.5.2. Темперамент. Характеристика типів темпераменту
- •1.2.5.3. Характер особистості
- •Соціальна психологія
- •Соціальна психологія. Вчення про соціальні групи
- •1.3.2. Соціально-психологічний клімат соціальної групи
- •1.3.3. Лідерство та керівництво
- •1.3.5. Психологічні виміри конфліктів
- •1.3.5.1. Взаєморозуміння
- •1.3.5.2. Міжособистісні конфлікти
1.2.1.5. Трансперсональні теорії особистості
Трансперсональні теорії з’явилися в 60-ті роки ХХ ст. Вони претендують на роль “четвертої сили”. Шукають нову теоретичну парадигму, яка дасть можливість дослідити явища, що не отримали достатнього обгрунтування в рамках психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної психології.
Основою для формування трансперсональних психологічних теорій стала психологічна концепція К. Юнга.
Психіка, на думку вченого, це взаємодія свідомого і безсвідомого при безперервному обміні енергією між ними. Несвідоме – не звалище витіснених бажань. К. Юнг вважав його творчим, розумним принципом, який пов’язує людину зі всім людством, природою, космосом. Психіка – відкрита енергетична система.
В процесі розвитку людина може долати вузькі межі “Его” і індивідуального безсвідомого та з’єднуватися з вищим “Я”, сумірним зі всім людством і космосом. Колективне расове несвідоме – спільне для всього людства і є проявом творчої космічної сили.
В центрі трансперсональних теорій – “психології за межами свідомості” – так звані “змінені стани свідомості”, переживання яких може привести до зміни фундаментальних цінностей, духовного переродження і формування цілісності особистості.
Трансперсональні теорії – це моделі людської психіки, в яких визнається значимість духовного та космічного вимірів і можливостей для еволюції свідомості. Людська психіка сумірна зі Всесвітом і всім існуючим.
Головні теоретичні джерела трансперсональних теорій – це психоаналіз і східні філософські системи з виробленими в них уявленнями про енергетичну основу світу.
Методами зміни станів психіки особистості є медитація, молитва.
Психосинтез – теорія, метод розвитку цілісної і гармонічної особистості, зокрема шляхом синтезу її свідомої та безсвідомої частин.
1.2.1.6. Ґештальтпсихологія
Ґештальтпсихологія (нім. gestalt – “цілісність”, “повнота”, “структура”, “образ”, “конфігурація”) – напрям у західній психології першої третини XX ст., розроблений групою німецьких вчених у 1912 р., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури – ґештальта. Ґештальти – образи первинні стосовно своїх компонентів. Доведено, що внутрішня, системна організація цілого предмета визначає властивості і функції частин, які утворюють ціле.
Коли ми спостерігаємо, дивимося на об’єкт (картина, краєвид, предмет тощо), то ми можемо зосереджуватися на окремих деталях, частинах, предметах, а можемо сприймати об’єкт спостереження як певну цілісність – при цьому виникає “ґештальт”. На противагу біхевіоризму, який вивчає окремі елементи (стимул, реакція, поведінка людини), ґештальтпсихологія вивчає людину в цілому. Ціле це не просто сума окремих частин, а щось значно більше. Коли ми дивимося на апельсин, ми бачимо апельсин як ціле, а не помаранчевість, шорсткість. Ми, природно, комбінуємо елементи, щоб сформувати повноту, ґештальт, який ми впізнаємо як апельсин.
На противагу біхевіоризму, котрий зосереджується на практичній діяльності, ґештальтпсихологія на перше місце поставила інтелектуальну діяльність особистості, якій підпорядковується практика. Практична діяльність особистості базується не на основі методу спроб і помилок, а на основі “інсайту” (осяяння) – миттєвому охопленні відносин у відображуваній ситуації, схопленні ситуації, об’єкта в їх цілісній сутності, що підкреслює творчий характер мислення. Ґештальтпсихологія наголошує на своєрідності складних психічних утворень і глибоко їх вивчає.