medichni_zasobi

№ 35. Радіозахесні засоби. Порядок їх застосування.

Медичний захист населення є складовою частиною комплексу медичних заходів цивільної оборони. Він має за мету на основі прогнозування можливої небезпеки для здоров'я людей попередити або послабити дію факторів ураження на них іонізуючого випромінювання, отруйних речовин й бактеріальних засобів шляхом проведення спеціальних профілактичних заходів із застосуванням медичних засобів захисту, а також організації санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів.

Застосування медичних засобів захисту може знизити або попередити вплив на людей окремих факторів ураження надзвичайних ситуацій, особливо при дії особового складу сил ЦО в осередках ураження (зараження). За певних умов застосування цих засобів може підвищити ефективність інших способів захисту (в ході розосередження і евакуації населення, при укритті у захисних спорудах тощо).

Разом з тим, не можна орієнтуватися лише на один спосіб захисту, яким би надійним він не був. У кожному конкретному випадку перевагу слід надавати тому з них, який найбільш відповідає обстановці, що склалася. Завдання полягає у тому, щоб підготувати і у випадку необхідності застосувати будь-який або одночасно усі у комплексі способи захисту і досягти тим самим якомога надійнішого захисту населення. Медичні засоби захисту призначені для профілактики і падання допомоги населенню, що потерпіло лід надзвичайних ситуацій. За їх допомогою можна урятувати життя більшій кількості людей, повністю попередити або значно знизити розвиток уражень у них, підвищити стійкість організму людини до дії ураження радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами.

Для профілактики ураження сильнодіючими отруйними речовинами та надання першої медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях використовуються табельні засоби - індивідуальна аптечка АІ-2 (та її аналоги), індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 та індивідуальний перев'язувальний пакет ІПП.

До медичних засобів захисту належать:

- радіозахисні препарати;

- засоби захисту від дії отруйних речовин — антидоти;

- протибактеріальні засоби (антибіотики, вакцини, сироватки тощо).

Радіозахисні препарати призначені для профілактики уражень іонізуючими випромінюваннями і послаблення проявів променевої хвороби.

• Антидоти - специфічні протиотрути; використовуються для профілактики ураження людей отруйними речовинами. У випадку їх раннього застосування досягається високий ефект.

Протибактеріальні препарати - засоби профілактики інфекційних захворювань. Вказані вище медичні засоби захисту входять в основному до аптечок індивідуальних (AI), Вони містять препарати: радіозахисні - засоби №1 і 2; засіб, що використовується при отруєнні фосфорорганічними речовинами (ФОР); засіб проти блювоти; протибактеріальні засоби №1 і №2. Передбачено включення і протибольового засобу. В АІ-2 міститься інструкція щодо порядку застосування медичних засобів.

До медичних засобів захисту належать:

• пакет перев'язувальний медичний (ПІП), що складається зі стерильної пов'язки для надання допомоги при пораненнях і опіках;

• індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8), призначений для надання само- і взаємодопомоги при ураженні отруйними речовинами. За його допомогою проводять часткову спеціальну обробку безпосередньо після ураження або ХНР.

Пакет перев'язувальний медичний випускається 4 типів:

• індивідуальний;

• звичайний;

• першої допомоги з однією подушечкою;

• першої допомоги з двома подушечками.

Розрізняються вони за способом упакування, кількістю подушечок і розмірами.

Індивідуальний перев'язувальний пакет складається з бинту, двох ватно-марлевих подушечок, чохла і шпильки. Розкривши пакет, виймають бинт і стерильні подушечки так, щоб не торкатися їх внутрішнього боку руками. Подушечки накладаються внутрішньою стороною на поранену поверхню, при наскрізних пораненнях — на вхідний і вихідний отвори і прибинтовують, кінець бинту закріплюють шпилькою. Аптечка індивідуальна (AI-2). Практика показує, що при вивченні аптечки індивідуальної вона повинна бути в руках у тих, хто вчиться. У ній міститься набір медичних засобів, що розподілені по гніздах. Розмір аптечки складає: 90x100x20 мм. Маса - 130 г. Аптечка індивідуальна містить медичні засоби захисту і призначена для надання допомоги, самодопомоги, взаємодопомоги при пораненнях і опіках (для зняття болю) і попередження або послаблення уражень фосфорорганічними отруйними речовинами, бактеріальними засобами і радіоактивними речовинами. Протибольовий засіб знаходиться у гнізді №1 і у шприці-тюбику. Шприц-тюбик застосовується при переломах, значних ранах і опіках. При його застосуванні додержуються наступних правил:

• правою рукою візьміться за корпус шприца-тюбика, а лівою - за ребристий обідок корпусу;

• обертальним рухом правої руки поверніть корпус проти годинникової стрілки;

• лівою рукою зніміть з голки ковпачок;

• тримаючи шприц-тюбик голкою догори, видушіть з неї повітря до появи першої краплі на кінчику голки;

• не торкаючись голки руками, введіть її у м'які тканини стегна або руки, у верхню частину сідниці і видушіть вміст шприца-тюбика;

• не розтискаючи пальців, витягніть голку;

• пришпиліть шприц-тюбик до одягу на грудях.

В екстрених випадках укол можна робити через одяг. Засоби для попередження отруєння фосфорорганічними ОР (антидоти) знаходяться у гнізді №2 у круглому пеналі червоного кольору. Приймають його за сигналом аварії на хімічно небезпечному об'єкті або загрозі хімічного зараження - 1 таблетку. Після цього одразу ж одягають протигаз. При появі і наростанні ознак отруєння слід прийняти ще одну таблетку. Повторно приймати препарат рекомендовано не раніше, ніж через 5-6 годин. Протибактеріальний засіб №1 розміщується у гнізді № 5 у двох однакових чотиригранних пеналах без пофарбування. Приймати слід у випадку загрози ураження бактеріальними засобами, при інфекційному захворюванні, а також при пораненнях і опіках. Спочатку приймають вміст одного пеналу (одразу 5 таблеток), потім, через б годин, приймають вміст другого пеналу (також 5 таблеток). Протибактеріальний засіб №2 знаходиться у гнізді №3 у великому круглому пеналі без пофарбування. Використовувати його слід при шлунково-кишкових розладах, що виникають після опромінення. У першу добу приймають 7 таблеток (за один прийом), а у наступні дві доби - по 4 таблетки.

Радіозахисний засіб №1 знаходиться у гнізді №4 у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору. Цей препарат приймається за сигналом "Аварія на ЛЕС" і "Загроза радіоактивного зараження" по 6 таблеток за 30-40 хвилин до входу на територію, заражену радіоактивними речовинами або одразу ж по отриманні розпорядження управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення (штабу ЦО). Якщо тривалість перебування на території, зараженій радіоактивними речовинами, перевищує 55 годин, треба прийняти вміст ще одного пеналу (6 таблеток), тому що тривалість дії ліків - 5-6 діб. Радіоактивний засіб №2 знаходиться у гнізді №6 у чотиригранному пеналі білого кольору. Приймати його треба по одній таблетці щоденно протягом 10 днів після випадіння радіоактивних опадів при умові вживання в їжу свіжого молока. У першу чергу препарат давати дітям.

Засіб проти блювоти знаходиться у гнізді №7 у круглому пеналі голубого кольору. Одразу ж після опромінення, а також при появі нудоти, після ударів голови рекомендовано приймати по одній таблетці через 3-4 години. У деяких випадках знадобиться приймати одночасно декілька медичних засобів. Так, при перших ознаках гострої променевої хвороби, окрім профілактичного прийому радіозахисного засобу №1 і протибактеріального засобу №2, у випадку появи нудоти приймається ще й засіб проти блювоти (гніздо №7). А при загрозі виникнення осередків комбінованого ураження фосфор-органічними отруйними речовинами і бактеріальними засобами виникає необхідність прийому у профілактичних цілях антидоту проти ФОР і протибактеріального засобу №1.

Можуть бути й інші варіанти прийому медичних засобів аптечки залежно від конкретної обстановки.

Індивідуальний протихімічний пакет (ІПП-8) призначений для знезараження краплин рідких отруйних речовин, що потрапили на шкіру, одяг і спорядження. Пакет складається зі складного флакону з розчином для дегазації і чотирьох ватно-марлевих тампонів. Коли необхідно, рідиною із флакону змочуються тампони і у першу чергу протираються відкриті ділянки шкіри (наприклад, кисті рук, обличчя), а потім краї коміру і манжети одягу, засоби індивідуального захисту і спорядження. При обробці рідиною може виникнути відчуття печії шкіри, яке швидко зникає і не впливає па самопочуття і працездатність. Рідина пакету отруйна - вона не повинна потрапити в очі. Рідина для дегазації здатна вбивати мікробів, тобто володіє дегазуючими властивостями: пакет може використовуватись і при зараженні бактеріальними засобами. Однак цільове його призначення - це проведення часткової санітарної обробки при зараженні отруйними речовинами. За відсутності індивідуального протихімічного пакету знезаражувати краплиннорідкі отруйні речовини можна побутовими хімічними засобами. Щоб обробити шкіру дорослої людини, необхідно завчасно підготувати 1 л 3%-го перекису водню і 30 г гідроокису натрію, х змішують безпосередньо перед використанням. Гідроокис натрію можна замінити силікатним клеєм (150 г клею на 1 л 3-%-го перекису водню). Спосіб застосування такий самий, як і рідини з протихімічного пакету. При поводженні з сухим натрієм треба слідкувати, щоб він не потрапив в очі і на шкіру. Крім медичних засобів індивідуального захисту, у надзвичайних ситуаціях не слід забувати про використання медичних засобів формувань (санітарних дружин), медичних пунктів, фельдшерських пунктів та медичних кабінетів підприємств, установ і організацій.

Медичні засоби захисту зберігаються як безпосередньо на об'єктах господарської діяльності, так і на складах резерву у позаміській зоні. Планами ЦО (планами дій у НС) визначений порядок видачі формуванням і населенню медичних засобів захисту при введенні відповідних ступенів готовності ЦО.

Разом з тим, ці засоби можуть видаватися і до введення певного ступеня готовності розпорядчим порядком згідно з вказівками органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення.

№ 6. Теорії травматизму. Індивідуальні особливості людини і безпека. Психофізичний стан людини та її безпека.

Психологія безпеки надає великого значення якості особистості та її безпеці, що підтверджується безліччю серйозних дослідницьких робіт, виконаних вченими ряду країн. Це перш за все роботи Г. Мюнсерберга, В. Андерсена, О. Зельца, К. Марбе, К. Броуна, Е. Чизеллі, К.К. Платонова, І.С. Кона, А.В. Петровского, С .Г. Геллерштейна, М А. Котика, Г.Т. Берегового, М.Д. Завалова та ін.

Зупинимося на основних положеннях, які витікають Із цих та інших робіт, і перш за все на характеристиках людини, які відображають її індивідуальність, або на тих якостях і їх поєднаннях, які сприяють пристосуванню людини до праці і, зокрема, до захисту її від небезпеки або, навпаки, до виникнення нещасного випадку.

Особливе значення мають роботи німецького вченого К. Марбе (1869-1953), який найбільшу популярність здобув у вивченні впливу індивідуальних якостей людини на нещасні випадки. Він стверджував, що людські дії і їхні результати зумовлені не тільки зовнішніми стимулами і умовами, але попередньою готовністю (установленням) свідомості і м'язової системи до їхнього виконання. Він вважав, що існує схильність людей до нещасних випадків, що раніш одержані травми мають породжувати готовність організму до виникнення подальших. Фахівці в цій галузі, ґрунтуючись на своїх дослідженнях, висловились проти вказаної теорії К. Марбе і вважають, що твердження автора про наявність у людей певних вроджених властивостей, що створюють постійну схильність, яка неодмінно проявиться, незалежно від того, чим буде займатися людина, взагалі не мають ніяких підстав.

Проте нарівні з істотними недоліками робіт К. Марбе та його послідовників вони вперше акцентували увагу на "особистому факторі" в нещасному випадку.

Уже в 30-і роки 20 от. вважалося, що особисті якості розвиваються і формуються в діяльності під безпосереднім впливом соціального середовища і що показником захищеності людини або, навпаки, її схильності до небезпеки є не стільки вроджена властивість, скільки результат такого розвитку. Щоб зрозуміти виникнення нещасного випадку, мабуть, недостатньо мати навіть найдокладніші дані про індивідуальні якості потерпілого, очевидно необхідно також знати особливості його професійної діяльності, конкретні умови праці, в яких сталася подія, оскільки психофізіологічні якості працівника тим сильніше відображаються на його травматизмі, чим гострішою буде ситуація з погляду небезпеки.

У зв'язку з цим інтерес учених до вивчення психофізіологічних якостей працівників, які проявляються в конкретній виробничій обстановці, не слабшає і до цього часу.

Так, наприклад, М.А. Котик у своїй монографії "Психологія і безпека", яка вийшла в 1981 р. у видавництві "Валгус", пише, що, використавши методику К.К. Платонова ("карту особистості"), він виявив, що працівникам, які одержали відносно тяжкі травми, притаманний деякий своєрідний емоційно-моторний комплекс якостей, що сприяють дезінтеграції. А для працівників з контрольної групи, де травм не було, характерніший комплекс якостей інтелектуально-вольового плану (цілеспрямованість, наполегливість, критичність мислення), які сприяють їхній захищеності. Найважливішими з погляду безпеки праці є індивідуальні здібності людини до компенсації таких дезорганізуючих діяльність факторів, як утома, сонливість і поганий настрій.

Ці закономірності характерні в основному для осіб, зайнятих фізичною працею (авіатехніки, механіки, фахівці з експлуатації електро- і радіообладнання літаків і аеропортів тощо). Разом з тим характерна для сучасного виробництва автоматизація технологічних процесів значно скорочує частину фізичної праці, дозволяє здійснювати виробничі процеси без безпосереднього контакту працівника з джерелами фізичних, хімічних і біологічних факторів виробничої небезпеки. Все це, здається, зменшило б імовірність нещасних випадків. Водночас праця оператора з керування машиною або технологічним процесом (диспетчера керування повітряним рухом, пілота, водія, кранівника тощо) може бути дуже напруженою через дію нервово-психічних навантажень, які можуть призвести до передчасної втоми.

Крім того, для деяких видів операторської діяльності характерна робота в режимі очікування. Знаходячись у стані оперативного спокою, оператор має постійно зберігати готовність до екстрених дій, що призводить до швидкої втоми. Отже, робота оператора, зменшуючи ймовірність нещасних випадків у процесі безпосередніх контактів з механізмами, збільшує дію психофізіологічних факторів виробничої небезпеки, підвищує навантаження на нервову систему оператора, що може призвести до важких наслідків.

У зв'язку з цим викликає інтерес робота, в якій досліджувались психологічні фактори надійності діяльності авіадиспетчерів. Об'єктами дослідження були авіадиспетчери, які припустилися у своїй роботі грубих помилок. На кожного з досліджуваних були отримані дані щодо ступеня проявлення ряду психічних процесів. До них увійшли: концентрація, стійкість, переключення і розподіл уваги; оперативна пам'ять; темп психічної діяльності; характеристики мислення; просторові уявлення. Для діагностики вказаних якостей використовувались сучасні методи професійного психологічного добору для навчання професії авіадиспетчера. Для порівняльного аналізу одержаних даних було проведене обстеження авіадиспетчерів, які найбільш успішно справляються з роботою. У результаті аналізу встановлено, що порівняно з "неуспішними" диспетчерами "успішні" відзначаються вищим темпом психічної діяльності і стійкими показниками в області емоційної чутливості. Натомість "неуспішні" диспетчери характеризуються низьким темпом протікання психічних процесів, які зазвичай супроводжуються підвищеною тривожністю, страхом виникнення нових ситуацій і різних випробувань, труднощами в прийнятті відповідальних рішень.

Особи з цими характеристиками можуть справлятися з професійними обов'язками в оптимальному і мінімальному режимах діяльності, не виявляючи при цьому будь-яких порушень у технології роботи. Разом з тим діагностика таких показників (особливо на стадії професійного добору) є дуже актуальною. Ці висновки значною мірою достовірності можна поширити і на інших працівників, які виконують диспетчерські функції.

Оператор повинен знаходитися під постійним медичним наглядом. Ця вимога здебільшого строго виконується під час

медичного контролю льотного складу перед кожним вильотом. А постійний (щоденний) контроль нервово-психічного стану операторів інших перелічених професійних груп практично не проводиться або ж це робиться нерегулярно.

Існує взаємозв'язок між нещасними випадками і деякими соціальними факторами, які випливають з умов праці і якості працівників. Особливу значущість у попередженні травматизму набувають соціально-психологічні фактори: відношення працівників до системи техніки безпеки, мотивація поведінки у виробничій ситуації, стан психологічного клімату в колективі тощо.

Підтвердження цьому можна знайти в роботах американських вчених А. Девіса і Дж. Махоні, які вивчали групи людей, з якими сталися велика і мала кількість нещасних випадків, і встановили ряд відмінностей в соціальних якостях однієї й другої групи. Працівники, з якими часто відбувалися нещасні випадки, були гіршої думки про робочу обстановку на підприємстві і про якості своїх безпосередніх керівників. Ці робітники відрізнялися песимізмом, недовірливістю, підвищеною тривожністю, дратівливістю і всіх їх об'єднувало негативне ставлення до своєї роботи.

Аналізуючи нещасні випадки на основі вивчення біографій потерпілих, німецький дослідник X. Гейле зробив висновок, що серед останніх часто зустрічались соціально неблагополучні люди, тобто ті, що раніше скоїли злочини, відрізнялись неповагою до законів, правил, гіршою здатністю до соціального пристосування.

Для вивчення причин виробничого травматизму викликає інтерес зв'язок рівня травматизму зі стажем роботи або з віком. Так, наприклад, зв'язок між професійним стажем роботи та її успішним виконанням (показник, тісно пов'язаний з рівнем травматизму) може бути описаний гіперболою, крутизна якої залежить від ступеня складності професії (рис. 3.3), а зв'язок віку з успішним виконанням роботи описаний параболою другого порядку (рис. 3.4). Узагальнюючи результати своїх досліджень, можна зробити висновок, що з віком і зростанням стажу успішність праці буде навіть трохи підвищуватись, а початок освоєння професії через малий стаж і, як правило, молодий вік характеризується піком травматизму. Через декілька років при професійному стажі приблизно п'ять років (±2 роки) вже буде інший стрибок кількості нещасних випадків (рис. 3.5).

Пік травматизму на першому і приблизно п'ятому році стажу мають різну психологічну природу: перший пік - результат недостачі знань робітника (йому важко передбачити небезпеку, оцінити наслідки, він ще багато чого не вміє, і, природно, все це в нього викликає занепокоєння), а другий пік — результат необережності робітника, недостатньої обачності (повірив у свою здатність уникати аварій і травм, що призвело до зниження уваги, а іноді навіть до нехтування правилами, засобами захисту). Робітник у даному випадку потерпає від своєї надмірної самовпевненості.

Рис. 3.5. Гістограма змінювання числа нещасних випадків у працівників із зростанням професійного стажу

Аналіз виробничого травматизму, який регулярно проводиться службами охорони праці цивільної авіації, підтверджує ці висновки. Тому в практичній діяльності авіапідприємств ними слід керуватися, приділяючи велику увагу індивідуальній профілактичній роботі щодо попередження травматизму в зазначених стажових групах. У зв'язку з цим особливо корисні бесіди (інструктажі) з робітниками напередодні виконання ними травмонебезпечних робіт. Ці бесіди ні в якому разі не можна проводити формально. У процесі бесід корисно нагадати про небезпечні виробничі фактори, властиві конкретним технологічним операціям запланованих робіт, попередити про можливі наслідки виробничих травм. У результаті таких бесід працівники мають отримати ніби настанову на неприпустимість переоцінювання своїх можливостей у дотриманні установлених вимог безпеки.

Зниження психофізіологічних якостей робітника може статися на фоні стомлення, яке виникає і розвивається в результаті тривалої роботи або під впливом психофізіологічних факторів виробничої небезпеки (рис. 3.6). Із цього виходить, що найбільша кількість нещасних випадків відбувається перед обідньою перервою і наприкінці робочого дня. Статистика показує (рис. 3.7), що найбільша кількість нещасних випадків відбувається наприкінці тижня - в четвер і п'ятницю, коли, цілком імовірно, сильніше проявляється чинник стомленості.

Рис. 3.6. Змінювання кількості нещасних випадків протягом робочого дня

Під стомленістю розуміють викликане інтенсивною або тривалою роботою тимчасове зниження працездатності, яке супроводжується почуттям утоми.

Рис. 3.7. Змінювання кількості нещасних випадків на машинобудівному заводі за днями тижня

Різні види стомленості (розумова, стомленість будь-якого м'яза, зорова тощо) по-різному впливають на схильність робітника до нещасних випадків. Так, якщо процеси стомленості в основному локалізуються у великих півкулях головного мозку людини, то це підвищує схильність до нещасних випадків більше, ніж стомленість будь-якого великого м'яза (хоч при цьому в фізіологічному механізмі бере участь також головний мозок). Більш несприятливими можуть бути процеси стомленості верхніх кінцівок (при неточній координації рухів, наприклад, при попаданні руки в небезпечну зону, може статися травма).

Небезпека травмування може також виникнути в результаті втрати управління координацією руху, необхідною для збереження рівноваги під час робіт на висоті. Зазвичай це призводить до падіння зі стрем'янки або інших піднімальних пристроїв.

Стомленість сприяє також розвитку професійних захворювань, особливо опорно-рухового апарату, і підвищенню загальної захворюваності.

Викликає також інтерес фізіологічний механізм стомленості при малорухливій позі працівників (наприклад, збирання деталей двигуна після ремонту, монтаж будь-яких електротехнічних пристроїв на літальному апараті, робота екіпажу літального апарату під час тривалих польотів, робота диспетчера служби руху тощо). У такій позі через гідростатичний тиск загальний тиск у венах і капілярах ніг дещо більший, ніж в оточуючих тканинах. Це викликає збільшення фільтрації рідини з кровоносних судин в оточуючі тканини. Щоб у судинах головного мозку кровообіг не погіршився, рефлекторні впливи повинні сприяти скороченню судин нижніх кінцівок. Якщо мозок з цим не справляється, накопичення венозної крові й перехід рідини в тканини продовжується. Результатом вказаного процесу є погіршення кровообігу вище розміщених частин тіла, насамперед головного мозку, що відображається на його функціональному стані. Для зниження стомленості організму необхідно робити періодичні перерви в роботі, які мають чергуватися зі спеціальними комплексами фізичних вправ.

Автоматизація і механізація виробництва в цілому сприяють істотному зниженню травматизму і особливо його тяжкості. Проте при переході до автоматизованого виробництва потрібні належне узгодження нових систем з "людським фактором", ретельна підготовка персоналу до обслуговування нових і складніших технічних систем. Схильність до нещасних випадків суттєво підвищується з погіршенням стану здоров'я працівника. Наприклад, при виконанні робіт зі стрем'янки впала і одержала тяжку травму мийниця літаків. Причина падіння - втрата рівноваги в результаті запаморочення, викликаного пухлиною мозку.

Стрес і результати праці взаємопов'язані. Під стресом розуміють стан психічної напруженості, викликаний труднощами, небезпечностями, які виникають у людини при розв'язанні важливої для неї задачі.

Стрес залежно від рівня активації може по-різному діяти на людину. Він проявляється в загальному адаптаційному синдромі як необхідна і корисна вегетативна і семантична реакція організму на різке збільшення загального зовнішнього навантаження, яка призводить до цілого ряду фізіологічних зрушень в організмі, що сприяють підвищенню Його енергетичних можливостей і успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але Й механізмом, що сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.

Разом з тим Р. Йоркс і Дж. Додсон експериментально довели (рис. 3.8), що із зростанням активації нервової системи до певного (критичного) рівня продуктивність поведінки людини підвищується, тоді як з її подальшим зростом (в результаті розвитку в організмі процесу гіперболізації, який спричиняє порушення механізмів саморегуляції і погіршення результатів діяльності аж до зриву) продуктивність поведінки починає падати. У зв'язку з цим стрес, який перевищує критичний рівень, іноді називають дистресом.

Процес діяльності людини в дистресовій ситуації образно описаний психологом Т. Томашевським [63]. Людина при цьому здається метушливою, "загнаною", такою, яка працює через силу і яка не бачить нічого з того, що діється навкруги. У людини, яка знаходиться у важкій ситуації, знижується точність рухів, що призводить до псування інструменту, ламання крихких деталей, зриву різі з гайок, сутичкам тощо.

Рис. 3.8. Закон Йоркса-Додсона, пов'язуючий активацію нервової системи А з продуктивністю діяльності W; а - загальний випадок; б - випадок, коли приріст активації веде до приросту продуктивності; в - випадок, коли припущення активації веде до зниження продуктивності

У результаті виникають небезпечні ситуації, підвищується ймовірність порушень і аварій, випадкового включення агрегатів, нещасних випадків. Причому ймовірність нещасних випадків з працівниками в багато разів зростає, якщо вони знаходяться під дією наслідків конфліктів, що виникають у різних сферах особистого життя.

Дистресові явища дуже характерні для ряду специфічних робіт в аеропортах. Особливо вони проявляються в діяльності працівників служби перевезень, керування повітряним рухом, льотній роботі екіпажів і в різних аварійних ситуаціях.

Наслідком цього руйнівного процесу є специфічні травми, що зазначаються в щорічних аналізах виробничого травматизму авіапідприємств. Отже, доки стрес, викликаний ускладненнями умов праці, не перевищує певного рівня, він сприяє подоланню труднощів. Однак все це досягається за рахунок мобілізації ресурсів організму. І ті види трудової діяльності, де необхідність у подібній мобілізації виникає досить часто, негативно відбиваються на здоров'ї зайнятих у ній людей.