10 клас Плющ

УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС У ХІХ СТОЛІТТІ

З народженням нової української літератури й літературної мови, опертої на живій народній основі, постало питання про створення такого українського правопису, в якому якнайкраще знайшли б своє відображення фонетична система і граматична будова живої української мови. І. Котляревський, Г. Квітка Основ’яненко, Є. Гребінка дотримувалися в основному історико етимологічного принципу орфографії, ввівши при цьому чимало фонетичних написань у дусі живої української мови (і, и, м’якість кінцевих приголосних тощо).

Перша спроба організувати український правопис на фоне тичному принципі належить Олексію Павловському, який у своїй «Грамматике малороссийского наречия» (1818) теоретич но обґрунтував використання цього принципу для української мови і послідовно провів його у наведених прикладах.

Правопис Павловського зводився до закріплення в українському письмі літери і для передачі звука [і] будь якого походження (гомінъ, візьме, твій, пічъ), уведення дз, дж для передачі африкат [дж],P [дз],P послідовної передачі звука [и] через ы; передачі звукосполук [т′с′а], [шс′а] через цьця,сься, а звукосполуки [чці] через цьці; передачі проривного звука [ґ] через кг; йотованого [о] через іо (у іого).

Правопис Павловського, хоч і відігравав позитивну роль у становленні української орфографії, проте негативно був сприйнятий сучасниками (М. Цертелєв, М. Максимович та ін.). М. Максимович запропонував деякі зміни на базі росій ського гражданського алфавіту, група «Русалка Дністровая» пропонувала «пиши, як чуєш, а читай, як видиш».

У ХІХ столітті протягом 50—70 х років поступово склада ється правописна система, близька до сучасної. Важливу роль в її усталенні відіграли «Граматка» (1857) П. Куліша, альманах «Хата» (1860) й особливо журнал «Основа» (1861—1862). Пра вопис Куліша називали «к у л і ш і в к о ю». Він скасував літеру ы, а замість ú (ять) запровадив і, замість йотованого е — є.

Учені мовознавці П. Житецький і К. Михальчук внесли до правопису журналу «Основа» ряд уточнень: опускання літери ъ в кінці слів; послідовне вживання літери є в її сучасному значенні; введення літери ї для передачі йотованого [і]; передача м’якості приголосних перед [о] через буквосполучення ьо (трьох) тощо.

Удосконалений у такий спосіб правопис журналу «Основа» проіснував недовго. Царським указом 1876 року його було заборо нено, і українське письменство ще довгий час змушене було кори стуватися не пристосованим до фонетичної та граматичної системи української мови історико етимологічним російським право писом, що отримав назву «є р и ж к а» чи «я р и ж к а» (від назви

43

літери ъ — «єри»). Лише у 1905 році українці повернулися до пра вопису «Основи» (З кн. «Історія українського мовознавства»).

85. І. Прочитайте. Зіставте «кулішівку» і «желехівку». Що в них спільне, а що їх різнить?

У Західній Україні реформу «кулішівки» зробив у 1885 році Євген Желехівський: він позначив літерою ї не тільки йотова не [і], але й уживав її для пом’якшення приголосних (дїло): звук [и] передавав літерою и; звук [е] — літерою е, а йотований е — є; йотований [о] передавався буквосполученням йо, роздільна вимова твердого приголосного з йотованим не позна чалася (вяже, бє); м’яка вимова [с] позначалася м’яким знаком (сьвіт, сьміх); у суфіксах ск , цк , зк не ставився м’який знак (галицкий, сільский); частка ся з дієслівними формами, а та кож му, меш, ме писалися окремо (сподївати ся, ходити ме); у словах іншомовного походження послідовно вживався м’який [л´ ] (бльокада, блюза, кляса).

Цей правопис було запроваджено з 1892 року в школах та офіційних установах Австрійської України. Подібний право пис маємо у творах старших науковців початку ХХ століття, зокрема у Михайла Грушевського (З кн. «Історія українського

мовознавства»).

ІІ. Прочитайте уривок із першого видання «Кобзаря» Т. Шевченка.

Порівняйте сучасний правопис української мови із колишнім. Зробіть висновок.

86. Прочитайте текст. Визначте його те му. Доберіть заголовок. Розкажіть, що

вам відомо про Бориса Грінченка і його «Словарь української мови».

У зв’язку з виданням «Словаря української мови» за редак цією Бориса Грінченка Російська академія наук, відзначивши його премією імені М. Костомарова, 1907 року спеціально роз глянула правописні системи, вживані в українському письмен стві того часу, і дійшла висновку, що найдоцільнішим для цього словника є фонетичний правопис, яким користувалися на східноукраїнських землях.

Борис Грінченко вніс остаточні поправки до українського правопису. Він установив чотири правила, щоб дійти згоди з галичанами у правописних питаннях: «1. Не треба писати дїд з двома крапками. 2. Не треба одділяти ся і мо від дієслова. 3. Треба вживати апострофа, щоб одрізняти р’я, од ря, з’я од зя та ін. 4. Не треба писати м’який знак у таких словах, як світ (не треба писати сьвіт)».

Але, попри всі намагання провідних діячів української культури, науки й освіти, виробити сталі норми української

44

орфографії так і не вдалося. До 1921 року українська мова не мала зведення орфографічних правил, що були б обов’язковими до вжитку на всіх українських землях (Г. Лозко).

87. Уявіть, що вам доручили виступити на шкільному Святі рідної мови і розповісти учням 7—9 класів про історію української мови.

Підготуйте коротке повідомлення і виголосіть його спочатку вдома, а потім у класі. Оцініть свій виступ (виступи однокласників).

88. Побудуйте і запишіть діалог на тему «Що цікавого ми знаємо з історії українського письма?».

Слухання і його роль у комунікації

89. Прочитайте. Від чого, на вашу думку, залежить зворотний зв’я зок у спілкуванні? Які можуть бути причини нерозуміння повідом лення? Від чого залежить уважність слухача? Законспектуйте статтю.

Дослідження процесів комунікації свідчать, що понад 70% активного дня люди проводять у спілкуванні. При цьому при близно 42% цього часу відводять слуханню, 32% — мовленню, 15% — читанню і 11% — писанню. Тобто людина у повсяк денному житті слухає більше, ніж говорить. Слухання — це цілеспрямована, організована діяльність людини в комунікації. Елементами слухання є сприйняття слухом, уважність, розу міння, запам’ятовування.

Сприйняття слухом — це перший етап слухання, фізіологіч ний процес відбору фізіологічних подразників: адресат виокрем лює звуки мовлення, розрізнює їх, упізнає слова, речення, значен ня слів і повідомлень. Швидкість людського мовлення 100—150 слів на хвилину, а здатність сприйняття і розуміння — 400—500 слів на хвилину, тобто потенціал сприйняття значно більший.

Уважність — явище психологічне, відбір потрібних звуко вих сигналів. Складовими уважності є м і н і м а л ь н и й п о р і г с п р и й н я т т я (все, що людина може фізично спри йняти), р і в н і з а ц і к а в л е н о с т і та м о т и в а ц і ї. Експериментально встановлено: чим нижчий рівень індиві дуальної зацікавленості й мотивації учасників спілкування, тим нижчий їхній поріг сприйняття.

Розуміння (інтерпретація) — це надання особою почутим словам, повідомленням, текстам певних значень, смислів.

Інтерпретація повідомлень адресатом спирається на розумін ня граматики, лексики, інших мовних елементів; розпізнавання

45

і розуміння устремлінь, бажань мовця; орієнтацію у вислов ленні, жанрі мовлення, в контексті і ситуації спілкування.

Запам’ятовування — це процес зберігання інформації з метою пізнішого її використання. Запам’ятовування буває к о р о т к о т р и в а л и м, коли запам’ятовують у ході розмови попередні аргументи, цифри, факти, і д о в г о т р и в а л и м, яке сприяє збереженню в пам’яті важливих подій, вчинків.

За даними досліджень психологів, відразу після почутої інформації людина запам’ятовує лише 50%, через вісім годин — 35%, за два місяці — заледве 25%. Ці 25% і називаються осадовою інформацією.

Є чотири типи слухання: 1) слухання заради задоволення (музика, матч, вистава); 2) уважне, вдумливе (лекції, новини, інструкції); 3) критичне (у разі невпевненості у достовірності інформації); 4) емфатичне, тобто співчутливе (коли слухач прагне увійти в ситуацію мовця, сприймає слова крізь призму його досвіду, почуттів).

Загалом, сприйняття мовлення (слухання і розуміння) має ве лике значення для міжособистісного спілкування (Ф. Бацевич).

90. Проведіть дослідження. З’ясуйте, які типи слухання ви вико ристовуєте упродовж шкільного дня, якому з них віддаєте перевагу.

91. Прочитайте. Визначте стиль мовлення тексту. Яке практичне значення аудіювання? Які види аудіювання ви використовуєте най частіше? Чому?

Мовленнєва діяльність охоплює чотири види: а у д і ю в а н н я (слухання — розуміння), ч и т а н н я, г о в о р і н н я і п и с ь м о. Аудіювання та читання є р е ц е п т и в н и м и видами мовлен нєвої діяльності, говоріння й письмо — п р о д у к т и в н и м и.

Аудіювання — це такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його. Аудіювання є основою спілкування. Для багатьох про фесій уміння сприймати — розуміти усне мовлення необхідне у процесі виконання службових обов’язків. Необхідне воно і школярам та студентам, бо допомагає добре засвоїти матеріал. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання, яке одноразове, не повторюється. Репродуктивне аудіювання передбачає повторюваність усної інформації (наприклад, при написанні переказу вчитель читає текст 2—3 рази).

Сприймати усно передавану інформацію потрібно ціле спрямовано: глобально, докладно або критично. Г л о б а л ь н е, або ознайомлювальне, аудіювання вимагає від слухача загаль ного охоплення змісту повідомлення, уміння визначати тему, основну думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.

46

Д о к л а д н е аудіювання передбачає якнайповніше спри ймання змісту повідомлення, усвідомлення деталей змісту, кожного з його елементів.

К р и т и ч н е аудіювання, ґрунтуючись на глобальному і докладному, вимагає висловлення власної думки з приводу почу того, мотивованої оцінки сприйнятого твердження, критичного осмислення сприйнятого на слух. Цей вид аудіювання практику ють під час переказу тексту з творчим завданням (З посібника).

92. Прочитайте легенду. Яка основна думка тексту? Чи можливе мовлення без знання мови? Чи завжди знання мови забезпечує спілкування? Чи розуміють птахи, звірі мову людини?

В одного аптекаря служив бідний хлопець. Хазяїн наказав йому засмажити білу змію, але самому м’яса не куштувати. Хлопець забув попередження і, за звичкою, спробував, чи не пе ресолив. Вийшовши у двір, він почув, як говорять птахи і росли ни. Пішли вони з хазяїном у ліс збирати зілля. Кожна квітка роз повідала хлопцеві, від чого вона лікує, а він збирав їх у кошик. Спостеріг це хазяїн і зрозумів, що хлопець порушив його наказ. Він звелів відрубати юнакові язик та руки і вигнав його. Пішов німий каліка в ліс і чує, як дві пташки між собою щебечуть:

—Чула, що царівна хвора? — запитує перша.

—Чула і знаю, як її вилікувати,— відповідає друга.

—А як? А як?

—Вранці випаде така роса, що всі недуги лікуватиме...

Наступного ранку змастив хлопець росою собі язика і культі

рук — вони й повідростали. Набрав він роси у коновки та й пішов лікувати цареву дочку. Одужала царівна. А хлопчина став знахарем. Багатьох людей він вилікував (З журналу).

9. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АЛФАВІТ

93. Опрацюйте інформацію. Складіть план, випишіть ключові слова і дати. Підготуйте усний переказ тексту. У зв’язку з якими

історичними подіями у 1939 році було переглянуто правопис?

У 20 х роках ХХ століття новостворена Українська академія наук опрацювала «Найголовніші правила українського правопи су», які були схвалені загальними зборами АН, затверджені і введені в дію в 1921 році. Вони складалися з 32 параграфів, що стосувалися правопису українських слів, і з 14 параграфів, при свячених правопису слів іншомовного походження. Неповнота й

47

надмірна стислість цього правопису скоро стали очевидними, і тому в 1925 році було створено Державну правописну комісію (під головуванням О. Шумського), яка виробила новий україн ський правопис, затверджений у 1928 році. Це була перша спроба сформувати єдиний, соборний орфографічний кодекс для народу, віками розділеного територіально, літературна мова якого не могла розвиватися в нормативних умовах. Після обговорення ЦК КПУ визнав правопис націоналістичним, члени правописної комісії були репресовані.

1933 року введено в дію нову редакцію правопису, до якої було внесено чимало виправлень та уточнень, що стосувались переважно правопису слів іншомовного походження, передачі на письмі географічних та особових назв, вживання паралель них написань тощо. У цій редакції були вилучені правила, пов’язані з передачею м’якого звука [л′] у словах іншомовного походження, усунено з української графіки літеру ґ.

У1939 році Державна правописна комісія виробила нове, виправлене й розширене, зведення правил української орфо графії, яке було запроваджене 1 грудня 1946 року на всій тери торії України і проіснувало до 1960 року.

У1960 році спеціальна правописна комісія удосконалює «Український правопис», внісши деякі зміни у вживання розділових знаків, написання слів окремо, разом і через дефіс.

За тридцять років мова зазнала певних змін: з’явилися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова термі нологія, свої вимоги орфографії висувала перекладацька практи ка. У 90 х роках ХХ століття орфографічна комісія запропонува ла проект нового видання «Українського правопису», в якому відновлено порядок розташування літер в абетці, повернено літе ру ґ, скорочено кількість винятків із правил, спрощено правопис складних слів, урегульовано вживання великої літери, докладні ше опрацьовано правила щодо написання слів іншомовного похо дження, географічних назв та особових найменувань людей. У 1993 році четверте видання «Українського правопису», виправле не й доповнене, побачило світ (З кн. «Українська мова у ХХ ст.»).

94.Запишіть алфавіт за «Українським правописом» 1993 року. Чим він відрізняється від азбуки третього видання правопису?

95.І. Перевірте за «Українським правописом» (видання 2008 р.) написання закінчень у родовому відмінку іменників ІІ відміни. Правильний варіант запишіть в алфавітному порядку.

Сантиметр(а/у), обід(а/у), мед(а/у), капітал(а/у), сир(а/у), каталог(а/у), кодекс(а/у), колектив (а/у), атом(а/у), сад(а/у),

48

гіпс(а/у), порох(а/у), сушняк(а/у), текст(а/у), абзац(а/у), парк(а/у), барвінк(а/у), товар(а/у), звіробо(я/ю), щавл(я/ю), інститут(а/у), експорт(а/у), мінімум(а/у), живопис(а/у), ритм(а/у), Дуна(я/ю), Херсон(а/у), Тернопол(я/ю).

ІІ. Складіть п’ять речень із поданими словами (на вибір).

96. І. Запишіть слова, попередньо звіривши з правописом. Яке це правило?

Моза(і,ї)ка, д(и,і)зель, бургом(і,и)стр, д(и,і)якон, Адр(и,і)ати ка, Ч(и,і)каго, Лейпц(і,и)г, Корс(и,і)ка, акс(и,і)ома, імб(и,і)р, піаніс(и,і)мо, Сан Франц(і,и)ско, Ч(и,і)лі, Кр(и,і)т, Мадр(и,і)д, ч(и,і)чероне, Корд(и,і)льєри, С(и,і)ц(и,і)лія, Т(и,і)бет.

ІІ. Поясніть значення слова чичероне.

ІІІ. Складіть кілька речень із власними назвами.

97. Знайдіть і виправте помилки у написанні складних слів. Яки ми правилами правопису ви керувались?

Чорногуз, важкоатлет, гірничопромисловий, вище згада ний, нижче підписаний, високо гірний, грушоподібний, само вчитель, працездатний, очевидний, дво ярусний, соцстрах, зроду віку, більш менш, видимо невидимо, повік віки, честь честю, одним одна, кінець кінцем, день другий, година дві, свіжо зрубаний, суспільно необхідний, діаметрально проти лежний, всесвітньо історичний.

98. Працюючи в парах, проведіть змагання: хто більше запише слів, похідних від складних географічних назв.

З р а з о к. Стара Збур’ївка — старозбур’ївський.

99. Поставте в кличному відмінку імена однокласників і вчителів, за пишіть. Складіть п’ять речень із цими формами іменників (письмово).

Прочитайте повідомлення і поділіться інформацією з друзями.

УЯпонії та Австрії за давньою традицією вчать дітей писати

іправою, і лівою рукою. У більшості країн пишуть зліва направо. Справа наліво пишуть в арабських країнах. А в Ста родавній Греції вчили писати перший рядок справа наліво, а другий навпаки! (З календаря).

100. Розгляньте проект шрифту сучасного українського ал фавіту, розроблений відомим художником графіком Василем Чебаником (с. 50). З якими абетками перегукуються деякі літери?

49

102. Поясніть зміст і сутність основних тенденцій розвитку української літературної мови на сучасному етапі. Наведіть конкретні мовні докази — ілюстрації до кожного сформульованого положення.

Основні тенденції розвитку сучасної української мови:

1)функціонування української мови як державної в Україні;

2)розширення суспільних функцій мови, пов’язане з ви никненням нових галузей науки, техніки, загальним піднесен ням освіти і культури населення;

3)розширення контактів української мови з іншими мовами.

Поняття про колорит мовлення. Колоритно-стильові різновиди мовлення. Ситуація спілкування.

Словник-довідник з культури української мови

103. Прочитайте текст. Порівняйте свій активний словник зі словником улюбленого поета чи прозаїка. Яких слів у вас замало?

Чи впливає на ваш словник спілкування з оточенням?

Мовлення окремої людини ніколи не дорівнює мові народу, а тим більше людства. Винятком є мова справжніх поетів. Зви чайно, якщо порівняти словник високообдарованого поета з лексиконом мови його народу, то може здатися, що це лише краплина в сяючому вічно рухливому морі. Але саме ця крап лина містить молекули живої води, яка прискорює життєві процеси в організмі мови, примушує її пізнавати саму себе, знову і знову виявляти ще непізнане й дивувати світ новою красою (В. Русанівський).

104. Прочитайте. Поясніть на прикладах, як ви розумієте цей вислів. Яка роль голосу під час бесіди? Як діють на вас різні за

50

тембром, гучністю голоси? Які види інтонації ви знаєте? Чи можна інтонацією образити?

Мова є справді п’ятою ефірною стихією світу. Проте в кож ного сущого на землі свій голос, свій тембр, своє інтонаційне забарвлення (П. Мовчан).

105. I. Прочитайте. Як ви ставитеся до мовного етикету молоді? Чи потрібна (і якою мірою) сучасній діловій людині порада швейцар ського письменника Йоганна Лафатера?

1. Звичайно, важко перелічити всі форми мовного та будь якого етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так про сто ними оволодіти. Проте, скористав шись ними, ми зможемо правильно поводитися в товаристві, зажити слави ґречної людини та самореалізуватися у спілкуванні з навколишніми. І хоч наше століття невпинно прямує в бік спрощення манер, проте й досі неаби яке значення має оволодіння «кодек сом ввічливості» — адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а завоювати можемо людину з великої літери (О. Корніяка). 2. Хочеш бути ро зумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати і

припиняти розмову, коли більше нічого сказати (Й. Лафатер).

II.Розгляньте ситуації спілкування, зображені на фото. Поміркуйте,

уякому випадку буде доречним звертання на «ви», а в якому — на «ти». Обґрунтуйте ваш вибір. Складіть два діалоги, враховуючи поради письменників.

106.Опрацюйте теоретичний матеріал. Об’єднайтесь у групи й доберіть приклади для ілюстрації колоритно стильових різно

видів усного мовлення.

Крім функціональних стилів, в українській мові виділя ють також інші стильові різновиди, основою класифікації яких є е к с п р е с и в н е з а б а р в л е н н я, характерне для того чи іншого мовлення. За допомогою такого забарвлення виявляється різне ставлення того, хто говорить, до висловлю ваного, різний тон і колорит висловлюваної думки. З цього погляду розрізняють такі експресивно забарвлені різновиди літературної мови: у р о ч и с т о о ф і ц і й н и й, і н т и м н о л а с к а в и й, в в і ч л и в и й, ф а м і л ь я р н и й, ж а р т і в л и в и й, с а т и р и ч н и й. Вони не збігаються з функціональними стилями, хоч можуть накладатися на них.

51

Урочистий різновид характеризується вживанням слів і словосполучень з піднесеним емоційним змістом, окличних речень. Урочисте забарвлення мови найчастіше виявляється в публіцистичному й ораторському стилях, іноді також у художньому й епістолярному.

Офіційне забарвлення властиве діловому і зрідка приват ному листуванню, а іноді й усній розмовній мові. Воно ство рюється вживанням офіційних звертань: слів з офіційно ділової мови, описових синтаксичних зворотів тощо, а також тим, що в такому листуванні немає займенників першої і другої особи однини тощо.

Інтимно-ласкаве забарвлення досягається насамперед використанням слів із суфіксами пестливості та вживанням епітетів із пестливим значенням і простих синтаксичних конструкцій, властивих розмовній мові. Воно доречне у роз мовно побутовому, епістолярному і художньому спілкуванні.

Забарвлення ввічливості у мові досягається вживанням слів зі значенням пошани до особи, якій адресується вислов лювання, а фамільярний тон характеризується наявністю слів і словосполучень, які підкреслюють перебільшену не вимушеність, надмірну розв’язність та безцеремонність у ставленні до своїх співрозмовників. Емоційне забарвлення ввічливості або фамільярності може виявлятися в епісто лярному та розмовно побутовому стилях.

Жартівливий, або гумористичний, колорит мови досяга ється вживанням слів у невідповідному до ситуації значен ні, контрастно комічним зіставленням, перебільшенням якостей осіб і предметів, про які йдеться у висловлюванні. До такого емоційного забарвлення вдаються в художніх творах та в розмовно побутовому мовленні.

Сатиричний емоційний тон найчастіше спостерігається в публіцистичному, ораторському і художньому мовленні, а то й у розмовному. Найголовнішим мовним засобом сатири є вживання слів, за допомогою яких виражається пре зирство і зневага до потворних вчинків, обурення ними, а також глузливі означення епітети, порівняння, архаїзована лексика і синтаксичні конструкції, влучні дотепи тощо.

107. I. Прочитайте. За експресивним забарвленням визначте колоритно стильовий різновид мовлення кожного з уривків.

1.— Мамо! Ах, який дощик теплесенький, сонечко, весна! (Дніпрова Чайка).

2.Атмосфера у хаті не дуже мирна: Розкричалася мати, пішла у наступ.

Як сержант перед маршалом, тихо, сумирно І покірно стояла поблідла Настя.

52