- •1.2. Характеристика виробничих фондів світового сільського господарства
- •1.3. Збиральні і молотильні машини світового сільського господарства
- •1.4.Рослинництво Туреччини
- •2.1 Галузі тваринництва
- •2.2 Виробництво молока буйволиць
- •2.3. Світове виробництво і споживання яєць
- •3.1. Особливості виробництва технічних культур.
- •3.2 Економіка виробництва тонізуючих культур
- •3.3Технічні культури Туреччини
- •IV.Загальна характеристикаТуреччини.
- •Список використаної літератури
Зміст
Вступ
Розділ 1 Економіка виробництва продукції рослинництва
1.1Забезпечення водою населення та сільськогосподарського виробництв
1.2.Характеристика виробничих фондів світового сільського господарства.
1.3.Збиральні і молотильні машини світового сільського господарства.
1.4.Рослинництво Туреччини
Розділ 2 Економіка виробництва продукції тваринництва.
2.1 Галузі тваринництва
2.2. Виробництво молока буйволів
2.3. Світове виробництво і споживання яєць
2.4.Тваринництво Туреччини.
Розділ 3 Економіка виробництва технічних культур
3.1. Особливості виробництва технічних культур
3.2. Економіка виробництва тонізуючих культур. Кава.
3.3.Технічні культури Туреччини.
Розділ 4 Економіка Туреччини
Висновок
Список використаної літератури.
Вступ
Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні господарства взаємодіють між собою у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.
Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних глобальних організаціях створюють міждержавні регіональні організації – економічні (наприклад, Європейський Союз – ЄС), військово-політичні (Організація Північноатлантичного договору – НАТО) тощо.
Численні міжнародні зв'язки об'єднують країни світу в тісну систему – світове співтовариство, а їхні національні економіки – у світове господарство.
Світове господарство – це сукупність взаємодіючих національних господарств країн світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці. Найважливішу роль в об'єднанні країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом товарів, послуг, капіталів, робочої сили, інформації між країнами, регіонами й частинами світу.
Туреччина надає великого значення економічним і політичним відносинам з мусульманськими країнами і міжнародними ісламськими організаціями.
В даній курсовій роботі я розкрию такі питання як:
Світове виробництво і споживання яєць;
Технічні культури Туреччини;
Збиральні і молотильні машини світового сільського господарства.
Рослинництво Туреччини;
Економіка Туреччини.
Розділ 1. Економіка виробництва продукції рослинництва
Забезпечення водою населення та сільськогосподарського виробництва
Коли ми хочемо підкреслити цінність чого-небудь, ми звичайно порівнюємо його із золотом. Білим золотом називають бавовну, зеленим - ліс, чорним — нафту. Найбільше багатство землі — хліб одержують із золотого колосся. Із чим же порівняти цінність звичайної, простої (не кажучи вже про мінеральну та лікувальну) води? Вода - безцінна! За словами академіка В. І. Вернадського: "вода стоїть особняком в історії нашої планети. Немає природного тіла, що могло б зрівнятися з нею за впливом на хід основних, найграндіозніших, геологічних процесів".
Хімічна формула води – вражає своєю простотою. Однак, якою б простою за своєю структурою й властивостями не здавалася вода, це - речовина абсолютно унікальна.
Вода є однією із найскладніших речовин, як у фізичному, так і в хімічному плані. Вода належить до речовин, які найважче одержати в чистому вигляді. Чиста вода завжди є сумішшю легкої води і дуже малих кількостей важкої й надважкої води.
Вода - це речовина, фізичні константи якої відрізняються найбільшою кількістю аномалій:
1. При нагріванні від 0 до 4 °С обсяг води не збільшується, а зменшується, і максимальна щільність досягається не в точці замерзання (0 °С), а при 4 °С.
2. При замерзанні вода розширюється, а не стискується, як всі інші тіла, щільність її зменшується.
3. Температура замерзання води ді збільшенням тиску знижується, а не підвищується.
4. Питома теплоємність води надзвичайно велика порівняно з питомою теплоємністю інших речовин.
5. Внаслідок високої діелектричної постійної вода має більшу розчинюючу й дисоціюючу здатність порівняно з іншими рідинами.
6. У води найбільший поверхневий натяг із всіх рідин: 75 • 103 Дж/м .
Одна із причин аномалії полягає в особливостях будови й здатності молекул води до сильної взаємодії. Завдяки аномалії води в остаточному підсумку забезпечується життя на Землі. Вода, як відомо, може перебувати в рідкому, твердому й газоподібному станах. Вона залишається рідиною в температурних інтервалах, найбільш схожих з життєвими процесами. Для величезної маси організмів вода є середовищем їхнього життя й еволюції. У певну пору року рідка вода може замерзнути й покритися льодом. При замерзанні при 0 °С вода перетворюється в лід, при цьому відбувається розширення обсягу на 10 %. Замерзання йде зверху вниз, лід легший за воду й плаває на пр-верхні. Ця особливість має велике значення для життя організмів, які перебувають у водоймах (водних системах). Якби лід був важчим за воду, водойми промерзали б до дна й життя в них завмирало б.
Висока питома теплоємність, повільне нагрівання й охолодження поряд з іншими факторами визначають річні, добові й навіть часові коливання температури океанів і озер. Ці коливання помітно відрізняються від змін температури на суші. Зазначена властивість води визначає розходження в температурному режимі ґрунтів, в остаточному підсумку робить істотний вплив на життя водних і ґрунтових організмів. Життя у воді різноманітніше, ніж на суші.
Природні води перебувають у складних взаємовідносинах з організмами, гірськими породами, атмосферою: кругообіг, що відбувається в природі, самоочищення води — вічний рух, що забезпечує життя на Землі, - оцінюють у 483000 км /рік. Присутня в атмосфері водяна пара відіграє роль фільтра для сонячної радіації, а вода на земній поверхні служить свого роду потужною буферною системою, що пом'якшує дію екстремальних температур.
Вода є головним чинником, що визначає клімат на поверхні Землі.
Головна роль води полягає в тому, що вона є середовищем і джерелом водню для життєвих процесів. Практично всі органічні речовини біосфери є продуктом фотосинтезу, при якому рослини використовують світлову енергію для з'єднання двоокису вуглецю з водою. Без води, як відомо, фотосинтез не може відбуватися, а це процес, який забезпечує існування життя на нашій планеті. Вода - єдине джерело кисню, який виділяється в атмосферу при фотосинтезі. Вода необхідна для біохімічних і біофізичних процесів, що забезпечують можливість існування на Землі живих організмів. Образно кажучи, у краплі води міститься життя. Вода становить 89-90 % маси рослин і 75 % у масі тварин. У складі людського тіла є 65 % води. Вода слугує постійним учасником інтенсивних біохімічних процесів, які відбуваються в людському організмі. Жоден життєвий процес не відбувається без неї. Порушення водного балансу веде до серйозних зрушень в організмі людини. При втраті 6-8 % вологи від маси тіла людина впадає в напівнепритомний стан, при втраті 12 % вологи і більше наступає смерть.
Учені вважають, що в середньому людському організму потрібно 2,5 літра води на добу, при цьому один літр відводиться на питну воду. Однак за певних умов потреба у воді зростає до 4—5 л, а в умовах жаркого клімату при низькій вологості повітря досягає 6 л або й більше. Людина може прожити без їжі п'ять-шість тижнів, без води - п'ять днів. Тут доречно привести слова Дж. Байрона: "Не зазнавши страждань від спраги, не можна зрозуміти, як багато значить для людей вода".
Головним споживачем води на Землі є людство і його діяльність. І не випадково всі великі цивілізації стародавнього світу виникали й розвивалися поблизу води, у великих долинах річок. Не існувало ні однієї великої цивілізації в місцевості, позбавленій води.
Підводячи підсумки, треба ще раз підкреслити, що вода зберігає і розподіляє на нашій планеті сонячну енергію, вона є головним творцем клімату, щоденної погоди, акумулятором тепла й, що особливо важливо, найнеобхіднішою умовою життя на планеті. І немає на Землі нічого, до чого треба було б ставитися з більшою увагою й обережністю, ніж до води, настільки звичної для нас. За словами академіка А. Л. Карпінського, "вода - це жива кров, що створює життя там, де його не було".
Вода може бути фактором, який визначає кордони стійкого розвитку. Воду нічим не можливо замінити, а баланс між потребами людства і запасами, які є, вже досяг критичної відмітки.
Загальні запаси води на Землі становлять 1386 млн км , але 96,5 % водних ресурсів планети приходяться на солоні води Світового океану і 1 % - на солоні підземні води.
На прісні води припадає всього 2,5 % загального об'єму гідросфери; якщо виключити із розрахунку полярні води, які замерзли і практично ще не використовуються, тоді в розпорядженні людства залишається лише 0,3 % загальної кількості води на землі.
Добробут населення залежить від наявності водних ресурсів у міжнаціональному і внутрішньо національному масштабі.
Приріст населення земної кулі за останні 70 років зменшився, а споживання води зросло в шість разів внаслідок промислового розвитку і більш широкого застосування іригації земель.
Світове споживання води зросло з 1100 км у 1950 р., до 3300 у 1980 р. і 4100 км у 1990 р. У зв'язку з тим, що в останні роки внаслідок вжитих заходів щодо ресурсозбереження зростання споживання води у світі стало меншим; за розрахунками в 2005 р загальний водозабір має досягти 4780 км3. Тільки в Китаї кожного року використовується 525 млрд. м води, в Індії — 500 млрд. м , у США - 447,7 млрд. м , у Пакистані 155,6 млрд. м . В Україні використовується в рік 26,0 млрд. м прісної води.
Головними споживачами води у світі є: сільське господарство - 70 %; промисловість -22%; комунальне господарство - 8 %.
В Україні структура споживання води помітно відрізняється від серед-ньосвітової: на першому місці є промисловість (52 %), на другому — сільське господарство (30 %), на побутові потреби припадає 18 % від загального споживання.
За деякими підрахунками, для щорічного задоволення потреби населення у воді, що поповнюється кожного року на 77 млн чоловік, необхідно буде такий додатковий об'єм води, який дорівнює водним ресурсам ріки Рейн. Але в той же час кількість прісної води не змінилась.
Головним постачальником прісної води залишаються річки, річний ресурс яких становить 47 тис. км , а реально використовувати можна менше половини цієї кількості. У світі прісної води на душу населення припадає 8354 м3.
Нині рівень споживання річних запасів прісної води в усьому світі (Становить 54 %. При зберіганні сучасного рівня споживання води на душу населення, до 2025 р. ми будемо використовувати 70 % прісної води, яку маємо, лише за рахунок зростання чисельності населення. Якщо в усьому світі споживання води на душу населення збільшиться до рівня розвинутих країн, то до 2015 р. є вірогідність що ми будемо споживати 90 % наявних водних ресурсів.
Країни, які мають 1700 м3 води на людину в рік відчувають проблеми щодо водного режиму. У таких випадках не рідко припиняється подача води в деякі райони, і тоді дуже складно робити вибір між використанням води для особистих потреб і для сільського господарства або промисловості. Країни, які відчувають недостачу води, мають менше 1000 м на одну людину в рік. У 2000 р. 508 млн жителів планети, які проживали у 31 країні, відчували проблеми у постачанні води. До 2015 р. їх кількість зросте до 3 млрд. у 48 країнах. Кількість людей, які проживають в умовах напруженого водного режиму, подвоїться, а тих, хто проживає у районах, які відчувають недостачу води, зросте в шість разів.
За ствердженням Генерального Секретаря Організації Об'єднаних Націй Кофі Аннона: "Доступ до безпечних джерел води є основною людською потребою і відповідно основоположним правом людини". Експерти розрахували базову денну норму водоспоживання: 50 л на душу населення в день для пиття, санітарних потреб, особистої гігієни, приготування їжі і роботи на кухні -і закликали визнати її як стандарт для кількісної оцінки права на безпечне водоспоживання.
За наявними даними для цілого ряду країн, рівень споживання води в 62 країнах, чисельність населення яких у 2000 р. становила 2,1 млрд. чоловік була нижчою від базової денної норми споживання води. До 2050 р. 4,2 млрд. чоловік (понад 45 % населення світу) буде проживати в країнах, які не забезпечені базовою денною нормою споживання води.
Цей мінімальний стандарт не включає в себе інші сфери обов'язкового використання води: сільське господарство, захист екосистем, промисловість. З урахуванням цих додаткових потреб норма споживання води становила б 100 л на людину в день.
У 2000 р. 3,75 млрд. чоловік у 81 країні не були забезпечені цією нормою. До 2050 р. чисельність населення цих країн зросте до 6,4 млрд.
Кількість води, яка споживається індивідуальними домогосподарствами, залежить від типу джерела води і відстані до нього. Наприклад, якщо джерело води - стандартна водорозбірна колонка громадського користування, яка розташована на відстані більше одного кілометра від домівки, норма споживання води, як правило, становить менше 10 л на день. Ця величина подвоюється, якщо колонка розташована ближче, і вона істотно зростає в домогосподарствах, які підключені до водопроводу.
Кількісна оцінка наявності або споживання води не охоплює всього комплексу проблем, пов'язаних із водоспоживанням. Якість питної води ще не відповідає належному рівню.
За оцінкою Всесвітньої Організації Охорони здоров'я (ВООЗ), близько 1,1 млрд. чоловік не мають доступу до чистої води (незалежно від кількості). У загальній складності 2,4-3,0 млрд. чоловік проживають в умовах, що не відповідають санітарним нормам.
Ця проблема найбільш яскраво виражена в сільських районах, де 29 % населення, яке там мешкає, не має доступу до чистої води, а 62 % не мають відповідних санітарних умов.
Доступ населення до безпечної питної води у відсотках до населення в Україні становить: для міського населення 77 %, сільського - 12 %. У Швейцарії цей показник відповідно - 100 %; такий же показник у Франції і Нідерландах, тобто належний стан забезпечення питною водою мають всього три країни світу.
За теперішніми оцінками, чиста вода не доступна майже 6 % міського населення, а 14 % із них не мають відповідних санітарних умов, але ці дані явно зменшують масштаби проблеми .
Якість води тісно пов'язана з її наявністю, вирішенням питань щодо землекористування, промислового і сільськогосподарського виробництва, а також утилізації відходів. У країнах, що розвиваються, 90-95 % стічної води і 70 % промислових відходів скидається без обробки в поверхневі води річок, забруднюючи при цьому придатні для використання водні ресурси.
Боротьба за все більш дефіцитні водні ресурси підвищує вірогідність міжнародного конфлікту (як економічного, так і військового) у зв'язку з якістю води і схемами її розподілу. Понад 200 річкових систем перетинають національні кордони. Тринадцять великих річок і озер розташовані на території 100 країн.
Судячи з усього, суто технологічні вирішення проблеми недостачі води дають лише обмежений ефект. Опріснення морської води - це процес який коштує дуже дорого, на його частку нині припадає менше 1 % від загального об'єму води, яка споживається. Припустимо, що ця частка зросте, але такий процес реальний для багатих країн (наприклад, нинішні держави, які видобувають нафту в західній Азії), що мають можливості нести ці витрати без необхідності транспортувати воду на великі відстані. Транспортування прісної води у великих пластикових резервуарах, буксирами, пароплавами, мало б певне значення для країн, які мають вихід до моря, але це не прийнятно для держав, які не мають виходу до моря, і для жителів районів, віддалених від моря, і в будь-якому випадку цей метод на мав би широкомасштабного характеру.
Більш грандіозні проекти, наприклад, транспортування айсбергів, нині визнано не придатними. Основні резерви підвищення ефективності використання водних ресурсів нині такі:
1. Скорочення споживання води, перш за все, за рахунок впровадження водозберігаючих технологій і зворотного водопостачання;
2. Усунення причин при транспортуванні води, які ведуть до витрат її через випаровування і протікання;
3. Раціональне використання води в побуті.
1.2. Характеристика виробничих фондів світового сільського господарства
Обов'язковою умовою процесу сільськогосподарського виробництва є засоби виробництва, які складаються із знарядь праці й предметів праці. Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва - це виробничі фонди, їх товарообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють у собі вартість спожитих засобів виробництва.
Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових спожитих вартостей засоби виробництва поділяють на основні й оборотні фонди (основний та оборотний капітал).
Основні виробничі фонди (основний капітал) — це грошовий вираз знарядь праці. Вони беруть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натурально-речову форму.
Споживна вартість знарядь праці закріплюється на тривалий час у сфері виробництва, а вартість перебуває в постійному русі, причому частина її переноситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у засобах виробництва до завершення строку їх використання.
Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види засобів виробництва можуть докорінно (під дією людського фактора) змінювати свою функціональну роль у процесі виробництва. Тому в одному випадку їх розглядають як основні фонди, а в іншому — як оборотні Наприклад, основне стадо корів, основні свиноматки — це елемент основних виробничих засобів, оскільки їх функціональна роль полягає у відтворенні поголів'я і виробництві предметів праці (молоко). Проте при вибраковці корів та свиноматок і ставленні їх на відгодівлю відбувається зміна функціональної ролі цих основних засобів у процесі виробництва і їх уже розглядають як оборотні фонди, яким притаманний зовсім інший характер обороту.
Оборотні фонди представлені предметами праці. Вони беруть участь у процесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створений продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних фондів, що безпосередньо позначається на формуванні витрат, які включаються в собівартість продукції.
У процесі кругообігу виробничі фонди послідовно переходять зі стадії виробничих запасів у стадію виробництва, а з неї — в стадію готового продукту. Такий рух виробничих фондів відбувається як рух вартості, зумовлюючи необхідність їх розмежування на застосовувані і спожиті.
Застосовувані основні фонди представлені первісною вартістю знарядь праці, а виробничі спожиті — лише частиною її у формі річної суми амортизації на реновацію. Застосовувані основні фонди завжди є більшими від виробничих спожитих протягом року на строк їх експлуатації. Для оборотних фондів, як правило, характерне зворотне співвідношення. Застосовувані оборотні фонди вимірюються вартістю їх середньомісячного залишку, виробничі спожиті — матеріальними витратами. Враховуючи характер обороту предметів праці, стає очевидним, що виробничо спожиті оборотні фонди будуть у стільки разів перевищувати застосовувані, скільки оборотів зроблять оборотні фонди протягом року.
Поділ виробничих фондів на застосовувані і виробничо спожиті має глибокий економічний зміст, оскільки дає змогу правильно визначити роль знарядь і предметів праці у формуванні собівартості продукції. Стає очевидним, що основна частка витрат формується за рахунок не основних, а саме оборотних фондів, хоч первісна вартість перших значно перевищує вартість останніх.
Рівень забезпеченості господарств основними виробничими фондами визначається такими показниками, як фондооснащеність, фондоозброєність праці, рівень забезпеченості основними фондами.
Фондооснащеність — визначається як відношення середньорічної балансової вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення до площі сільськогосподарських угідь, а фондоозброєність — до середньорічної кількості працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві.
Економічна ефективність використання основних виробничих фондів визначається шляхом зіставлення результатів виробництва з їхньою вартістю. При цьому використовується система показників, основними з яких є фондовіддача й фондомісткість.
Фондовіддача — це відношення вартості валової продукції сільського господарства до первісної середньорічної вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення.
На показник фондовіддачі впливають два фактори: зміна обсягу валової продукції й середньорічна вартість основних виробничих фондів.
Фондомісткість — середньорічна вартість виробничих основних фондів на одиницю обсягу виробництва валової продукції.
Поряд із загальними показниками забезпеченості сільськогосподарських підприємств основними засобами, існують доповнюючі визначення, які характеризують оснащення господарств певними видами фондів.
Енергозабезпеченість визначається як відношення потужності енергетичних ресурсів до площі ріллі або посівів.
Енергоозброєність - це розмір енергетичних потужностей із розрахунку на одного середньорічного працівника.
Енергетичні ресурси господарства характеризуються потужністю механічних й електричних двигунів, електроустановок, поголів'ям робочої худоби. Загальна потужність всіх енергетичних ресурсів вимірюється в механічних кінських силах. При цьому потужність електродвигунів й електроустановок переводиться в кінські сили за співвідношенням 1 квт =1,36 к.с. Для переведення робочої худоби в ці одиниці користуються такими коефіцієнтами: робочих коней - 0,75 к.с, робочих волів - 0,50 к.с, робочих буйволів - 0,60 к.с.
Для економічного відшкодування фізичного й морального зношування основних засобів їхня вартість у вигляді амортизаційних відрахувань включається в затрати на виробництво продукції.
Амортизація — це процес поступового перенесення вартості основних фондів у міру їхнього зношування на вироблену продукцію й нагромадження грошових коштів для відтворення використаних фондів. Після реалізації продукції частина виручки, що відповідає нарахованій амортизації, може використовуватися для придбання нових основних засобів замість зношених.
Амортизаційні відрахування проводяться щомісяця, виходячи з установлених норм й балансової вартості основних засобів.
Відтворення основних фондів може здійснюватися за рахунок власних, позичкових І залучених коштів та цільових надходжень і благодійних внесків. До власних джерел належить прибуток від основної операційної та іншої операційної діяльності; від фінансово-інвестиційної діяльності та від позареалізаційних операцій; амортизаційні відрахування; надходження від реалізації вибулих основних засобів. Специфічним джерелом фінансування відтворення основних засобів, що не вимагає вкладень, є їх індексація. До позичкових коштів належать кредити банків та інших фінансово-кредитних установ, а до залучених — випущені підприємством акції й облігації. Головним джерелом відтворення основних засобів є амортизаційні відрахування і прибуток. Саме завдяки їм підприємство може здійснювати не лише просте, а й розширене відтворення цього ресурсу. Прийнято вважати, що амортизаційні відрахування є джерелом здійснення простого відтворення основних засобів.
Проте вони нерідко можуть стати і джерелом розширеного відтворення у випадках, коли підприємству ще немає потреби замінювати працюючі основні засоби, а отримані суми амортизаційних відрахувань завдяки введенню прискореної амортизації є досить значними і можуть бути використані для придбання додаткової кількості основних засобів.
Відтворення основних фондів може здійснюватись за рахунок оренди та лізингу.
Оренда — це тимчасова передача власником майна (орендодавцем) права на використання його основних засобів іншому суб'єкту — орендареві. Відносини сторін по об'єкту угоди визначаються у договорі оренди. У ньому вказують форму й величину орендної плати, строки й умови її внесення. Найчастіше установлюється тверда сума платежу, нарахована виходячи з вартості основних фондів, які орендуються. При відсутності коштів в орендаря платежі можуть вноситися шляхом передачі частини продукції орендодавцеві або за допомогою надання певних послуг.
В умовах договору оренди можна передбачити передачу орендарю юридичних прав на орендовану власність, тобто можливість викупу основних засобів. Такий викуп, по суті, спродажем на виплату.
Однією з модифікацій орендних відносин й ефективним методом фінансування інвестиційної діяльності є лізинг.
Лізинг — це вид оренди, якому властиві елементи позичкових операцій, що надає йому подібність із кредитом. На відміну від інших видів оренди, у користування здаються не основні засоби, які перебували в експлуатації в орендодавця, а нові спеціально закуплені лізинговою компанією з метою їх передачі в користування лізингоотримувачу.
Головна відмінність лізингу від інших видів оренди полягає в тому, що в ньому беруть безпосередню участь три сторони: лізингодавець (орендодавець) - організація, яка закупляє основні засоби у власність й передає їх у тимчасове користування за орендну ішату};2гізингоотримувач (орендар) - підприємство або підприємець, які зацікавленні у використанні й придбанні основних засобів; продавець, яким, як правило, виступає підприємство-виготовлювач цього майна (тракторів, сільськогосподарських машин, обладнання, транспортних засобів й т.д.).
Крім лізингу, для якого характерний строк оренди від 5 до 20 років, зустрічається також середньострокова оренда від 1 до 5 років й рейтинг — короткострокова оренда строком до 1 року. При короткостроковій оренді можливість викупу орендованої техніки не передбачається.
Завдяки лізингу підприємства одержують можливість швидко й з мінімальними інвестиційними ризиками здійснити заміну фізично й морально застарілих основних фондів.
Як засвідчують історичні матеріали, перші орендні (лізингові) угоди на землеробські знаряддя і худобу укладалися ще у давньому Шумері приблизно 4 тис. років тому. Близько 700 років тому в Англії _(Уельсі) був виданий закон, що регулюють відносини, подібні до лізингових. Наприкінці XVIII ст. англійський підприємець Роберт Ране відкрив фабрику з виробництва сільськогосподарських машин, які реалізувалися через довгострокову оренду. Особливо великого розмаху набуло лізингове кредитування у Великобританії в першій половині XX ст. Цьому сприяла пільгова політика оподаткування подібних операцій. Орендодавець отримував право на податкову знижку за інвестиціями в розмірі 10 % вартості устаткування. Для лізингоотримувачів він був також вигідний, оскільки лізингові платежі діючим законодавством визначені як поточні витрати, а їх сума віднімалася від загального доходу користувача, що обкладався податком. І незважаючи на те, що з 80-х років XX ст. у Великобританії були відмінені пільги лізинго-давачам, він залишається привабливим і для великих, і для малих фірм.
З другої половини XX ст. лізинг сільськогосподарської техніки набуває поширення у США. Лізинговою схемою, яка найбільш часто використовується, є схема виробник-дилер-фермер.
За кількістю лізингових компаній перше місце у Європі посідає Франція. Державна підтримка у цій країні лізингу сільськогосподарських машин і устаткування спрямована на посилення конкурентоздатності фермерів.
У Німеччині в лізинг зазвичай береться потужна дорога техніка. Широкого розповсюдження набувають товариства зі спільного використання техніки.
Величини лізингових платежів у західноєвропейських країнах різні. В Італії лізингові компанії отримують від лізингоотримувачів від 7 до 17 % річних від вартості машин. У Голландії найбільша лізингова компанія "Лахе Ланден" бере від лізингоотримувачів 4,5 % річних за довгостроковий кредит. У Німеччині за лізингові операції втримується до 10 % річного, а також 3—4 % оплачується дилерам.
Дослідження лізингового бізнесу в розвинутих європейських країнах і пострадянських республіках дає змогу дійти висновку: якщо на Заході використання лізингу було зумовлене високими темпами економічного зростання і потребою в інвестиціях, то в країнах колишнього СРСР основною причиною стали фінансові обмеження потенційних споживачів.