Сольовий режим зрошувальних ґрунтів України

Існуючі класифікації за ступенем засолення ґрунтів складено з урахуванням реакції с/г культур на вміст солей у ґрунті. При цьому зниження врожайності середньо солестійких культур при слабкому засоленні становить 5-20%, при середньому 20-30%, при сильному 30-50% та вище.

У міжнародній класифікації засолених ґрунтів використовується нова таксономічна одиниця і дуже слабке засолення, що відповідає 0,06-0,1% токсичних солей у водяній витяжці.

На слабо дренованих, підтоплених ділянках з мінералізованими ґрунтовими та поливними водами, локально формуються вторинні засолені землі. При цьому повсюдно відбувається трансформація якісного складу солей грунтів й напрямку наближення його до складу зрошувальних та ґрунтових вод.

За даними гідрогеолого - меліоративної служби Держводгоспу України площа первинно та вторинно засолених земель верхнього метрового шару коливається від 7-8 до 9-10% загальної площі зрошення. За вмістом водорозчинних солей у верхньому метроврму шарі грунтів визначено категорії засолення: 1) незасолені; 2) слабозасолені; 3) середньозасолені; 4) сильнозасолені. Аналіз існуючих даних свідчить, що засолені грунти в основному розташовані у межах морських терас, дельт, заплав та низових терас річок.

Основні площі засолених грунтів зосереджено в Донецікій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській областях та АР Крим. Як свідчать наведені дані процеси вторинного засолення мають обмежений розвиток. У цілому, на зрошувальних землях України площі зі слабким ступенем засолення становлять 6-8% з середнім та сильним – менше 1%.

Площа засолених грунтів становить 9,3%(230 тис.га). найбільш поширені в Херсонській (25 тис.га), Донецькій (38,5 тис.га), Дніпропетровській (56 тис.га), Миколаївській (32 тис.га), Одеській (23 тис.га), АР Крим (27 тис.га).

Осолонцювання зрошувальних земель України

Осолонцювання – це найбільш поширений процес на зрошувальних землях.

При цьому також розрізняють природну та вторинну (іригаційну) солонцюватість, яка є наслідком збільшення вмісту увібрання натрію та калію в складі грунтового вбирного комплексу. Вважається, що слабкий ступінь вторинної солонцюватості знижує врожай на 15-20%, середній 20-30%, сильний на 40-50% і вище.

Праця з солонцювання визначається: 1) якістю поливних вод (мінералізацією та співвідношенням кальцію до натрію; 2) початковими властивостями грунтів, які визначають їх буферність до осолонцювання (вміст карбонатів кальцію, активність іоеів кальцію) та 3) глибиною і мінералізацією грунтових вод.

Підвищення вмісту увібраного натрію і калію сприяє пептизації шуму, гідрофільності, трансформації і деградації мінеральної та органічної частин грунту.

За даними гідрогеолого-меліоративної служби Держводгоспу України, загальна частина зрошувальних солонцюватих грунтів сягає 800-900 тис.га

Основні площі зрошуваних вторинно солонцюватих грунтів зосереджені у

1) Донецькій (понад 80% наявних тут зрошуваних земель); 2) Миколаївській (понад 60%); 3) Дніпропетровській (80%); 4) Одеській (приблизно 80%) та ін. областей і поширені вони на масивах, де використовують поливні води з мінералізацією 0,8-1,0 г/л.

Осолонцювані грунти займають близько 30-40% площі зрошувальних земель. Солонцюватість як показник для оцінки, введена в число критеріїв лише в останні роки і тому класифікація земель за нею ще триває. Найбільші площі в Херсонській обл. (426 тис.га) та АР Крим (156 тис.га).