Контрольні питання з навчальної дисципліни «Цивільне право»

1.Поняття цивільного права як галузі права, предмет і метод цивільно-правового регулювання. Цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові й майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

Цивільне право як наука – це систематизована сукупність знань про цивільно-правове регулювання суспільних відносин, властивості та закономірності його розвитку, способи досягнення його ефективності, засоби отримання нових знань, необхідних для подальшого вдосконалення цивільного права.

Цивільне право як навчальна дисципліна має за мету, пере­дусім, навчити цивільному праву і науці цивільного права, що передбачає пізнання цивільно-правових норм.

Предметом ЦП як галузі права є сукупність суспільних відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові відносини.

Правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання, тобто сукупність правових засобів та способів впливу відповідної галузі права на суспільні відносини, що становлять її предмет. Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками:

1. Юридична рівність учасників, самостійність та незалежність (учасники правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов’язків і не перебувають між собою у будь-якій залежності);

2. Диспозитивність у виборі поведінки (право сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства);

3. Судове вирішення спорів;

4. Наявність майнової відповідальності сторін (до учасника правовідносин, який не виконує своїх обов’язків, порушує права інших або створює перешкоди для їх нормальної реалізації гарантується застосування обтяжливих заходів, переважно майнового характеру, що спрямовані на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника);

2.Функції і принципи цивільного права. Система цивільного права України. Функції ЦП – основні напрямки впливу ЦП на суспільні відносини, що складають предмет ЦП.

Основні функції ЦП:

1. Регулятивна;

2. Охоронна;

3. Виховна;

4. Додатково виділяють компенсаційну.

Принципи ЦП – це основні ідеї, засади, положення на підставі яких відбувається регулювання цивільно-правових відносин.

Принципи ЦП:

1. свобода договору, цей принцип означає, що учасники цивільних правовідносин вільні у можливості вступу у договірні відносини, а також у виборі виду договорів, контрагентів та умов договору тощо;

2. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

3. судовий захист цивільного права та інтересу, тобто у випадку порушення цивільного права чи інтересу, а також у випадку створення перешкод щодо їх здійснення особа має гарантовану можливість захистити їх у судовому порядку. При цьому особа має право захищати цивільні права та інтереси як в судах загальної юрисдикції, так і до спеціалізованих та третейських судах;

4. справедливість, добросовісність та розумність.

Система ЦП – це упорядкована сукупність цивільно-правових норм, розміщених у певні правові інститути.

Структура

1. Загальну частину, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію на весь спектр цивільних правовідносин і стосуються джерел цивільного права, суб'єктів, об'єктів, змісту та підстав виникнення зміни та припинення цивільних правовідносин, здійснення цивільних прав та їх захист тощо;

2. Особливу частину, яка містить цивільно-правові норми, що поширюють свою дію лише на конкретні правовідносини і стосуються регулювання та охорони особистих немайнових прав, речових та зобов'язальних прав, прав інтелектуальної власності, спадкових прав тощо.

Система ЦП побудована наступним шляхом:

1. цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки. Особливість даного правила поведінки полягає в тому, що переважна більшість з цивільно-правових норм носить диспозитивний характер, тобто дає особам можливість вибору варіантів поведінки. А це суттєво впливає і на структуру цивільно-правової норми, адже такий її елемент як санкція або відсутній, або носить більш універсальний характер, ніж в інших галузях права;

2. цивільно-правові інститути, тобто групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини. Правова конструкція інституту є доволі відносною та хиткою і залежить від критерію однорідності, який береться за основу. Так, цивільно-правовим інститутом слід вважати інститут права власності, інститут деліктної відповідальності тощо;

3. цивільно-правова підгалузь, яка є сукупністю інститутів, які регулюють однорідні суспільні відносини, наприклад, підгалузь речового права, договірного права і т. ін.

3.Поняття і види джерел цивільного права. Значення судової практики для розвитку цивільного права. Джерело цивільного права – це зовнішня форма вираження та закріплення цивільно-правових норм.

ВИДИ ДЖЕРЕЛ ЦП:

1. НПА (КУ, ЦКУ, Закони України тощо);

2. Нормативно-правовий договір – правило поведінки загального характеру, яке встановлене за домовленістю кількох суб’єктів і забезпечено державою.

• Міжнародні договори

• Типові договори

3. Правовий звичай – санкціоноване державою правило поведінки загального характеру, яке склалося внаслідок багаторазового застосування протягом тривалого часу.

Зокрема звичай ділового обороту – правило поведінки, не встановлене актами цивільного зак-ва, але яке є усталеним у сфері ділового обороту (наприклад, правила тлумачення міжнародних торговельних термінів - інкотермс)

4. Судовий прецедент у вигляді рішень ЄПСЛ

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики ЄПСЛ», суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику суду як джерело права.

ППВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі ф.о., а також ділової репутації ф.о. та ю.о.» передбачає, що суди повинні застосовувати рішення ЄСПЛ як джерела права.

КСУ відповідно до ст.147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З огляду на це рішення Конституційного Суду України носять обов'язкову природу і є джерелами цивільного законодавства.

Що стосується загальних судів, то вони представлені розгорнутою системою відповідних судових органів, найвищим серед яких є Верховний Суд України. Акти, які приймає Верховний Суд України, наприклад, роз'яснення Пленуму ВСУ, узагальнення судової практики по окремим категоріям справ, судові рішення тощо, відповідно до чинного законодавства не є джерелом цивільного права, оскільки вони не створюють, як правило, нової норми права, а лише тлумачать існуючу. Аналогічно вирішується питання і про віднесення до джерел цивільного права судової практики (прецедентів), оскільки вони є індивідуалізованим актами, що не поширюють свою дію на всі правовідносини.

4.Поняття і класифікація цивільних правовідносин. Елементи цивільного правовідношення. Поняття і класифікація підстав виникнення, зміни і припинення цивільних правовідносин. Цивільні правовідносини – це правові зв’язки між учасниками цивільних відносин, врегульовані ЦП, а саме особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН:

Залежно від об’єкта відносин:

• Майнові

• Особисті немайнові

А) непов’язані з майновими

Б) пов’язані з майновими

За функціональною спрямованістю:

• Регулятивні (позитивно регулюють цивільні відносини)

• Охоронні (реалізація мір захисту та відповідальності)

За способом задоволення інтересів управомоченої особи:

• Речові (об’єктом є речі і особа має право безпосередньо впливати на річ)

• Зобов’язальні (об’єктом є дії боржника, а управомочена особа може впливати на річ тільки через певні дії зобов’язаної сторони щодо виконання робіт, передачі грошей тощо)

За ступенем визначеності:

• Відносні (визначена управомочена і зобов’язана сторона)

• Абсолютні (управомоченій особі протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб)

За характером поведінки зобов'язаної сторони:

• Активні правовідносини (змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є вчинення виключно певних дій);

• Пасивні правовідносини ( змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є утримання від порушення права уповноваженої сторони).

Цивільні правовідносини складаються з 3 елементів:

Суб’єкти – це учасники цивільних правовідносин, які мають цивільну правосуб’єктність. Правосуб'єктність : правоздатність та дієздатність, інколи додатково виокремлюють деліктоздатність. Суб’єктами ЦП є ф.о. та ю.о., учасниками також можуть бути Держава Україна, АРК, іноземні держави, територіальні громади тощо.

Суб’єкти правовідносин, які мають суб’єктивні права – управомочені особи; які мають суб’єктивні обов’язки – зобов’язані особи. Суб’єктний склад може змінюватися шляхом правонаступництва (перехід прав і обов’язків від однієї особи до іншої). Розрізняють 2 види правонаступництва: універсальне (перехід усіх прав та обов’язків, за виключенням тих, які за своєю природою не допускають цього) та сингулярне (перехід окремих прав або обовязків).

Об’єкти – матеріальні та нематеріальні блага з приводу яких учасники вступають у цивільні правовідносини. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо.

Зміст цивільних правовідносин, який включає в себе суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки.

Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Структуру складають 3 правомочності:

1. повноваження на власні дії – можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значимих діянь.

2. повноваження вимоги – можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків.

3. повноваження на захист – можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати стосовно до зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб’єктивного права чи відновлення його до попереднього стану.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

1. активний (позитивний) обов'язок – спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію по передачі майна, виконанню робіт чи наданню послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією.

2. пасивний (негативний) обов'язок – спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам породжує обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдана шкода).

5.Правоздатність фізичної особи. Суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивільний обов'язок: поняття і структура. Цивільна правоздатність – це здатність ф.о. мати цивільні права та цивільні обов’язки. Виникає у ф.о. в момент народження (законодавство України не встановлює мінімального строку, який має прожити новонарод­жений, а пов´язує його правоздатність з моментом його народження), однак, у випадках, що прямо передбачені у законі, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини: заборона переривати вагітність після 22 тижнів; право на одержання відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого (ст. 1200 ЦК); охорона інтересів зачатої дитини як спадкоємця (ст. 1222 ЦК). Моментом припинення правоздатності фізичної особи є момент її смерті, з якого фізична особа втрачає здатність бути носієм цивільних прав та обов’язків, тобто бути учасником цивільних правовідносин (Людина вважається померлою з того моменту, коли встановлено смерть її мозку).

Слід зауважити, що ЦК України дещо відійшов від розуміння правоздатності як статичного явища. Так, ч. З ст. 25 ЦК пере­дбачає, що у встановлених законом випадках, здатність фізич­ної особи мати окремі права та обов´язки може пов´язуватися з досягненням нею відповідного віку. Таким чином, правоздат­ність - це така правова категорія, яка розвивається динамічно´. Наприклад, фізична особа, якій виповнилось 14 років, має право вільно обирати місце проживання.

Правоздатність є обов'язковою, загальною передумовою виникнення та здійснення суб’єктивних цивільних прав та виконання цивільних обов’язків. За своєю правовою природою цивільна правоздатність є суб’єктивним цивільним правом. Однак від інших суб’єктивних цивільних прав вона відрізняється:

1) специфічним змістом, який полягає у здатності (можливості) мати будь-які законні цивільні права та обов'язки. Тобто правоздатність є лише передумовою до правоволодіння. І лише реалізувавши правоздатність особа може набути відповідних суб’єктивних цивільних прав та обов’язків;

2) специфічним обсягом, який полягає у тому, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов’язки. Перелік цивільних прав та обов’язків, які може мати фізична особа є доволі широким, куди включаються усі особисті немайнові та майнові права і обов’язки, що встановлені Конституцією, ЦК України та іншими законами. Проте в окремих випадках вона може бути обмежена законом. Обмеження цивільної правоздатності іншими способами є незаконним. Правочини, які обмежують цивільну правоздатність особи є нікчемними;

3) специфічним призначенням, оскільки покликана забезпечити кожній фізичній особі юридичну можливість набувати конкретних цивільних прав та обов'язків, використовуючи які вона в змозі задовольнити свої інтереси та досягти мети;

4) наявністю тісного зв'язку правоздатності з особою її носія, оскільки закон не допускає її відчуження чи передачі іншій особі.

Зміст цивільних правовідносин включає в себе суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки.

Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Структуру складають 3 правомочності:

1. повноваження на власні дії – можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значимих діянь.

2. повноваження вимоги – можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків.

3. повноваження на захист – можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати стосовно до зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб’єктивного права чи відновлення його до попереднього стану.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

• активний (позитивний) обов'язок – спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію по передачі майна, виконанню робіт чи наданню послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією.

• пасивний (негативний) обов'язок – спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам породжує обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдана шкода).

6.Дієздатність фізичної особи: поняття і ступені дієздатності. Обмеження дієздатності фізичної особи і визнання її недієздатною: підстави, порядок, наслідки. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними (ч.1 ст.30 ЦК України).

Дієздатність, як і правоздатність, за своєю юридичною природою є суб'єктивним цивільним правом, яке знаходиться в тісному зв’язку з особою носія. Зміст цього суб’єктивного цивільного права фізичних осіб включає в себе такі повноваження:

1) здатність фізичної особи своїми діями набувати цивільних прав та створювати для себе цивільні обов'язки;

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки;

3) здатність нести відповідальність за невиконання цивільних обов’язків.

Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦК України і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

На відміну від правоздатності, яка в рівній мірі визнається за всіма фізичними особами, дієздатність не може бути однаковою. Законом виділяються декілька різновидів дієздатності: 1) повна дієздатність; 2) дієздатність фізичних осіб у віці від 14 до 18 років (неповнолітніх); 3) дієздатність фізичних осіб у віці до 14 років (малолітніх).

Повністю дієздатними у віковому аспекті можуть вважати­ся громадяни, які досягли повноліття - 18-річного віку, а у певних випадках, перед­бачених законом, вона може наступити і раніше (вступ до шлюбу, робота або підприємницька діяльність з 16 років).

Часткову дієздатність мають особи, яким не виповнилося 14 років - малолітні. За загальним правилом, права і обов´язки малолітніх здійснюють їх батьки або законні представники - опі­куни. Однак вони мають такі права: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та розпо­ряджатися ними;  здійснювати особисті немайнові права автора на твори на­уки, літератури та мистецтва, об´єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються за­коном;  самостійно визначати свої потреби та інтереси при управ­лінні опікуном майном, що належить малолітньому. Опікун по­винен враховувати бажання малолітнього

Неповну дієздатність мають неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Вони можуть укладати правочини за згодою своїх батьків або піклувальників. Це загальне правило. Але є й виключення з нього. Так, неповнолітні вправі самостійно вчи­няти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своєю заробіт­ною платою, стипендією або іншими доходами, вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, бути учасниками та засновниками юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи, самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистец­тва, об´єкти промислової власності або інші результати своєї творчої діяльності, що охороняється законом.

Під обмеженням дієздатності слід розуміти заборону гро­мадянинові на підставі рішення суду самостійно укладати правочини щодо розпорядження майном, одержувати заробітну пла­ту, пенсію або інші види доходів. Усі ці дії він може здійснювати лише за згодою піклувальника. Обмежений у дієздатності, само­стійно може укладати лише дрібні побутові правочини. Підстави для прийняття судом такого рішення:

1)   якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

2)   якщо особа зловживає спиртними напоями або наркотич­ними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім´ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов´язана утримувати, у скрутне становище.

Наслідками є встановлення контролю з боку спеціально призна­ченої особи - піклувальника - за здійсненням його підопічним правочинів, у тому числі одержання заробітку, пенсії, стипендії та інших доходів. Згода піклувальника на здійснення правочинів може надава­тись як в усній, так і письмовій формі. Письмово має бути офор­млений дозвіл обмежено дієздатному самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатись ними. Особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові пра­вочини.

Крім обмеження дієздатності повнолітніх осіб, суд може об­межити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, або взагалі позбавити цього права.

Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно відповідає за невиконання договірних зобов´язань або за заподіяння шкоди. Відповідальність обмеженого у дієздатності неповнолітньо­го настає на загальних засадах щодо відповідальності неповно­літніх. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набуття чинності рішення суду. У разі видужання дієздатність поновлюється.

Визнання фізичної особи недієздатною, пов´язане з її здоров´ям. При цьому закон враховує захворювання, які не дають можливості громадянинові розуміти значення своїх дій або керувати ними, тобто ті, що призводять до стій­кого психічного розладу. Внаслідок цих хвороб фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Визнання фізичної особи недієздатною можливе лише на під­ставі рішення суду. Суд, ухвалюючи рішення про визнання осо­би недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки і піклування призначає їй опікуна.

Фізична особа, визнана недієздатною не має права укладати будь-які правочини. Від її імені і в її інтересах правочини укла­дає її опікун. При прийняті рішення про визнання особи недієз­датною суд також встановлює опіку над фізичною особою і при­значає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Фізична особа вважається недієздатною з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її недієздатною. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину суд з урахуванням вис­новку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

У разі видужання суд поновлює її в дієздатності.

7.Місце проживання фізичної особи. Визнання особи безвісно відсутньою і оголошення померлою: підстави і наслідки. Наслідки повернення особи, оголошеної померлою. Місце проживання особи – житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання, у відповідному населеному пункті, де ф.о. проживає постійно, переважно або тимчасово. Ф.о. може мати декілька місць проживання. Якщо особа менше 6 міс. на рік – місце перебування, а більше – місце проживання. Право на вибір – з 14 р., від 10 до 14 р. – за згодою батьків, до 10 р. – місце проживання батьків, опікуна, усиновлювача. Місце проживання недієздатної особи – за місцем проживання опікуна або відповідної організації.

Відсутність ф.о. у постійному місці проживання тягне за собою невизначеність у правовідносинах. З метою усунення – визнання особи безвісно відсутньою та оголошення особи померлою.

За рішенням суду ф.о. може бути визнана безвісно відсутньою, якщо протягом 1 р. в місці її проживання немає відомостей про її перебування. Наслідки: а) нотаріальна опіка над майном; б) за рахунок майна покриваються борги та здійснюється утримання; в) з цією особою можна розірвати шлюб в ОДРАЦС; г) припинення представництва за довіреністю. Рішення суду може бути скасовано, якщо особа з’явилась або отримано відомості про її місце перебування.

За рішенням суду ф.о. може бути оголошена померлою, якщо протягом певного строку немає відомостей про її місце перебування: а) 3 роки – загальне правило; б) 6 місяців – ф.о. пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або загибеллю від певного нещасного випадку; в) 2 р. від дня закінчення воєнних дій – ф.о. пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями. Однак, суд може оголосити ф.о. померлою до спливу строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Ф.о. оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Ф.о., що пропала безвісти за обставин, загрожували їй смертю або дають підстави припустити загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Правовими наслідками оголошення судом фізичної особи померлою є: 1) припинення або ж перехід до спадкоємців усіх прав та обов'язків ф.о., що оголошена померлою. Спадкоємці не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них; 2) припинення шлюбу та інші наслідки, які настають у разі смерті.

Судом встановлюється не факт смерті, а його презумпція. Якщо ф.о., з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Правові наслідки появи фізичної особи, що була оголошена померлою: 1) поновлюється правовий статус особи; 2) повертається майно, за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей та цінних паперів на пред'явника; 3) повертається майно, яке відплатно перейшло до інших осіб після оголошення, у випадку, якщо буде встановлено, що даний набувач є недобросовісний, тобто на момент набуття майна знав, що фізична особа, яка оголошена померлою, жива. У разі неможливості повернути майно в натурі, відшкодовується вартість цього майна. 4) якщо майно перейшло до територіальної громади і було реалізоване нею, то фізичній особі повертається сума, одержана від реалізації майна.

8.Поняття юридичної особи. Ознаки юридичної особи, зовнішні форми їхнього прояву. Правоздатність юридичної особи. Класифікація юридичних осіб. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути не лише ф.о., але й юридичні особи, тобто організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю та дієздатністю.

ОЗНАКИ:

1) організаційна єдність, тобто ю.о. повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридичної особи та їх структурною і функціонально диференціацією (органи управління, структурні підрозділи тощо). Переважно зазначена організаційна структура закріплюється в установчих документах організації.

2) реєстрація у встановленому законом порядку, тобто ю.о. повинна бути легалізованою державою, шляхом засвідчення факту її створення. Державна реєстрація ю.о. здійснюється на підставі ЗУ “Про державну реєстрацію ю.о. та ф.о. – підприємців”. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

3) наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто ю.о. повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин.

4) ю.о. повинна мати відокремлене майно. При цьому, вказане майно має бути відокремлене як від майна колективу, так і від майна держави, АРК, територіальної громади і інших ю.о., в тому числі і вищестоящих. Дане майно може перебувати у особи як на праві власності так і на інших речових правах (держ. комерційним підпр-вам майно належить на праві госп. відання).

5) самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями, тобто ю.о. повинна нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями усім своїм майном. При цьому, учасник (засновник) ю.о. не відповідає за зобов'язаннями ю.о., а ю.о. не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

6) виступ у цивільному обігу та при вирішенні спорів в судах від власного імені, тобто кожна ю.о. виступає в цивільному обігу та в судах від свого імені. При цьому, найменування ю.о. повинно містити в собі інформацію про її організаційно-правову форму (АТ, ТОВ тощо) та характер діяльності. Крім повного найменування ю.о. може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Найменування ю.о. вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. ю.о. не має права використовувати найменування іншої ю.о. Цивільна правоздатність ю.о., тобто здатність мати права та обов’язки, носить загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й ф.о., крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається за­коном, юридична особа може займатися тільки після одержан­ня спеціального дозволу (ліцензії), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Без цього дозволу не можуть здійснюватися такі види діяльності, як по­шук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, ви­робництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогне­пальної зброї та боєприпасів до неї, медична практика та інші види діяльності. Суб'єкт господарювання, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

Інколи за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності ю.о. може бути обмежено. По строку, цивільна правоздатність ю.о. виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст.91 ЦК України). Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Така реєстрація здійснюється у виконкомах районних (міських) рад чи держадміністраціях.