42. Про вигнання бісів

Котрогось дня прийшов монах із одного з монастирських сіл до блаженного отця нашого Теодосія і сказав, що у хліві, де вони тримають худобу, живуть біси, чинять їм велику шкоду, заважають худобі їсти. І вже вкотре молився пресвітер і кропив свяченою водою, однак ті злі біси залишились і донині роблять шкоду худобі.

Тож отець наш Теодосій став проти них постом і молитвою, згідно з Господнім словом, яке говорить: «А щодо цього роду бісів, то його виганяють лише молитвою і постом» (Мт. 17,21). Тому уповав Блаженний, що зможе прогнати їх із цього місця, як [прогнав] колись із пекарні. Пішов він до того села й одного вечора увійшов у той хлів, де біси зробили собі житло, зачинив двері і в молитвах пробув там до ранку.

Відтоді не з'являлися біси на тому місці і вже не робили шкоди у тому селі. Молитвами отця нашого преподобного Теодосія, наче якоюсь зброєю, були відігнані від того села. А Блаженний знову повернувся до свого монастиря, як хоробрий воїн, що переміг злих духів, які чинили шкоду у краю Святого.

43. Про примноження борошна за пророцтвом Святого

Знов якось одного дня до цього ж блаженного й преподобного отця нашого Теодосія прийшов старший над пекарями і сказав, що немає борошна спекти хліба для братії. І сказав йому Блаженний: «Іди і поглянь у комору, може, знайдеш у ній хоч трохи борошна, поки Бог знову про нас не потурбується». Та знаючи, що він вимів засіки і лиш в одному кутку було трохи висівок, каже Преподобному: «Правду кажу тобі, отче, я сам вимів те місце, і немає там нічого, лише трохи висівок». І відповів йому Отець: «Вір мені, сину, що могутній Бог із тієї дрібки висівок може наповнити нам місце борошном. Так при Іллі сотворив Він тій удовиці, помноживши з однієї пригорщі борошна таку кількість, щоб вона прогодувала своїх дітей у голодні часи, коли люди гинули. Він і нині такий, і могутність Його та ж, і нам з малої кількості може зробити багато. Тож іди подивися, коли буде Боже благословення на тому місці».

Почувши це, відійшов, а коли зайшов до комори, то побачив, що засік, який перед тим був порожній, молитвами преподобного отця нашого Теодосія повний борошна так, що воно пересипається на землю. Побачивши таке преславне чудо, він здивувався і повернувся до Блаженного й розповів йому це. А Святий відповів: «Іди, сину, і нікому не розповідай про це, а, як звичайно, спечи хліба для братії. Це молитвами преподобної нашої братії Бог послав нам свою милість, подавши усе, чого потребуємо».

Такою була ревність до Бога блаженного, надія Преподобного отця нашого Теодосія. І таке мав уповання на Господа нашого Ісуса Христа, бо не мав жодної надії на земне, ні на що не уповав у цьому світі, а всією думкою і всією душею схилявся до Бога, поклавши на Нього все своє уповання. Зовсім не турбувався про завтрашній день, щоденно маючи в серці слово Боже, що говорить: «Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші» (Мт. 6, 26). Тому щоночі слізно молився. Молитва: «Владико, якщо Ти згромадив нас у цьому місці і якщо Твоя свята милість дозволяє нам жити в ньому, то будь нам помічником і подателем усіх благ. Бо ж в ім'я Святої Твоєї Матері споруджений дім цей, а ми Твоїм іменем зібрані в ньому. Збережи нас і охорони від усякого підступу вселукавого ворога, зроби нас гідними осягнути вічне життя. І завжди вкладай у наші серця Твій страх, щоби ним ми успадкували ті блага, які Ти приготував для преподобних».

Так він проводив усі дні, наказуючи братії, навчаючи, втішаючи й забороняючи розхолоджуватися, а поступово й невпинно зміцнюватися. Так старанно випасав свою отару, пильнуючи, аби жоден підступний вовк не заліз і не розігнав оту божественну святу отару.