2.Проблеми касації у цивільному судочинстві.

Касаційне провадження є додатковою процесуальною гарантією забезпечення законності судових рішень, захисту прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Водночас, касаційне провадження є формою забезпечення однакового правозастосування законів при вирішенні цивільних справ, адже суд касаційної інстанції має можливість виправити помилки судів першої та апеляційної інстанції щодо застосування норм матеріального і процесуального права¹⁷.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна особа у випадку спору має право на справедливий розгляд належним судом, тобто на об’єктивний, всебічний, повний та неупереджений розгляд. Це правило містить у собі низку обов’язків суду під час розгляду кожної конкретною справи, що полягають у тому числі в проведенні усіх можливих заходів, передбачених законом для встановлення фактів, обставин, оцінки доказів, і, як наслідок, винесення обґрунтованого рішення по справі («Санді Таймс проти Об’єднаного Королівства»; «Моннел і Морріс проти Об’єднаного Королівства»; «Дактарас проти Литви»; «Брандштеттер проти Австрії»; «Руіс Ториха проти Іспанії»; «Хаджанастассиу проти Греції» т.п.). Стосовно застосування ст.6 Конвенції до касаційного провадження Європейський Суд з прав людини зазначає, що буквальне розуміння ст.6 Конвенції не гарантує права на оскарження і не зобов’язує державу – учасницю Конвенції інкорпорувати у національну судову систему, зокрема, суди касаційної інстанції. Разом з тим, у справах «Делькур проти Бельгії», «Бруалья Гомес де ля Торе проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини підкреслив, що відсутність цього обов’язку держави не означає незастосування ст.6 Конвенції до касаційного провадження за наявності його у державі. Згідно зі ст.13 Конвенції юридичні засоби захисту мають бути ефективними¹⁸.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, що стосуються касаційного перегляду, неодноразово зауважував, що принцип res judicata (неспростовність рішення) передбачає, що ні одна зі сторін не може вимагати перегляду остаточного рішення, яке набуло законної сили лише з метою проведення повторного слухання і отримання нового рішення. Дія принципу правової визначеності передбачає стабільність судового акту, що набув законної сили, перенесення тягаря перегляду рішення суді на ординарну судову інстанцію – апеляційну. Перегляд судових рішень, які набули законної сили у касаційному порядку за своїм змістом і призначенням є додатковим способом забезпечення правосудності рішення, має резервне значення – використовується, коли вичерпані усі звичайні засоби процесуального правового захисту. Оскільки рішення суду набуло законної сили, спірні правовідносини встановлені остаточно, то таке рішення може бути скасоване у касаційному порядку під час перевірки його законності лише у виключних випадках, тобто у разі фундаментальної помилки (рішення у справах «Рябих проти Російської Федерації», «Нікітін проти Російської Федерації», «Брумареску проти Румунії», «Науменко проти України»)¹⁹.

Як було зазначено у листі Верховного Суду України від 22.08.2006, «Щодо вимог до змісту та оформлення касаційних скарг» з огляду на те, що значна частина цих скарг не відповідає вимогам ЦПК України, суддям доводиться вживати відповідних процесуальних заходів, зокрема надавати термін для усунення недоліків, здійснювати контроль за дотриманням цих термінів, вирішувати питання щодо визнання скарги неподаною та про її повернення. Наслідком цього є те, що проблема дотримання розумних процесуальних строків при розгляді Судовою палатою у цивільних справах касаційних скарг дедалі загострюється. Це може в окремих випадках призвести до порушення Україною взятих на себе зобов’язань, що випливають з міжнародних договорів, зокрема з Конвенції про захист прав і основних свобод людини щодо забезпечення права на справедливий судовий розгляд впродовж розумного строку, внаслідок чого існує потенційний ризик втрати Україною коштів з Державного бюджету України за рішеннями міжнародних судових установ.

З приводу концепції касаційного перегляду (чи має вона бути аналогічною апеляційному провадженню, тобто передбачати перегляд справи у повному обсязі, або касаційна інстанція має виконувати функцію підтримання єдиного застосування норм матеріального та процесуального) існують різні підходи.

Так, Є.Ткаченко зауважує, що з огляду на встановлені у ст. 335 ЦПК України межі перегляду касаційною інстанцією рішень судів, що полягають у перевірці правильності застосування норм матеріального та процесуального права, а також на зміст ст.ст. 335, 338, 341 ЦПК України, можна дійти висновку, що касаційний суд не є більше «повноцінною» касаційною інстанцією, а здійснює вузько наглядові функції, яких недостатньо для захисту прав та інтересів громадян. На її думку, положення ст.335, ч.2 ст.338 ЦПК України у поєднанні з відсутністю у суду касаційної інстанції обов’язку вислухати сторони під час попереднього розгляду справи призводить до того, що українські громадяни позбавлені права на ефективний розгляд. З урахуванням загальних положень ЦПК скаржники мають реальну можливість на розгляд скарг «по суті» касаційним судом у досить обмеженій кількості випадків²⁰.

На думку проф. С.Я.Фурси, загальний аналіз ст.332 ЦПК України свідчить про її суперечність ст.129 Конституції України, де гарантується змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості. Про обов’язок суду повідомляти громадян про розгляд справи і його відкритий характер говориться в загальних принципах судочинства, зокрема ст.6 ЦПК України. Право на звернення до суду не повинно обмежуватися поданням лише письмових скарг, оскільки скаржник повинен бути наділений правом на безпосереднє звернення і висловлення своєї позиції, а також на її уточнення і підсилення своєї позиції до ухвалення судом рішення. Таке право зумовлене і принципом змагальності, оскільки скаржник опиняється у гіршому становищі через те, що останнє слово залишається не за особою, права якої порушені, а за тим суб’єктом, який останнім дає відзив на касаційну скаргу²¹.

Не погоджуючись із цією точкою зору, Д.Д.Луспеник зауважує, що для ефективності касаційного провадження за міжнародними правовими стандартами необхідні такі умови: 1) можливість перегляду лише у виняткових випадках, перелік яких встановлюється у законодавстві; 2) під час такого перегляду не повинен відбуватися розгляд справи по суті; 3) встановлення прийнятних строків перегляду; 4) оскарження відбувається юридично заінтересованими особами; 5) існує лише одна інстанція, яка переглядає судові рішення, що набули законної сили²².

Ефективність перегляду судових рішень пов’язана, перш за все, з інстанційною побудовою в нутрі судової системи, оптимальною моделлю якої є 3-ланкова система, суть якої викладена у Рекомендації № R (95), прийнятої Комітетом Міністрів держав-членів Ради Європи 07.02.1995 р. Відповідно до цієї Рекомендації, питання судового спору мають визначатися на рівні суду першої інстанції, в який і надаються усі претензії, факти і докази (ст.2). У той же час має існувати можливість контролю за будь-яким рішенням суду першої інстанції з боку суду другої інстанції (п. «а» ст.1). Суд третьої інстанції у Рекомендації визначається як суд, який реалізує право, сприяє єдиному тлумаченню закону (п. «с» ст.7), і звернення до нього розглядається к виняток, допустимий не з усіх справ, а з тих, «що заслуговують третього судового розгляду» (п. «с» ст.7), за умови, що ці справи вже пройшли слухання у судах двох інстанцій (п. «в» ст.7).

Цим стандартам, зазначає Д.Д.Луспеник, норми ЦПК України не відповідають, оскільки касаційний суд був зрівняний у повноваженнях з судами першої та апеляційної інстанції, та вимушений вирішувати будь-яку справу, внаслідок чого у суді скопилася така кількість справ і касаційних скарг, що для їх розгляду вимагаються не роки, а десятиліття, або ж збільшення штату суддів цієї палати до 100 чоловік, чого немає ні у одній державі світу. Суть перегляду судового рішення, яке набуло законної сили, полягає у здоланні його законної сили, впливі на остаточно вирішену справу. З огляду на що, перегляд судових рішень, які набрали законної сили, хоча і можливий, але має мати винятковий характер, тому вітчизняна касація і має переглядати цивільні справи у частині додержання нижчими судами норм матеріального і процесуального права (питання права, законності), і не займатися перевіркою обґрунтованості рішень (питаннями факту)²³.

На думку Д.Д.Луспеника та Н.Ю.Сакари, касаційна скарга на рішення та ухвали повинна допускатися до розгляду лише за умови, що прийняте рішення суду касаційної інстанції необхідне для забезпечення єдності судової практики²⁴.

Істотні порушення норм матеріального і процесуального права, на думку проф. В.В.Комарова, самі по собі проблематично розглядати як самостійні підстави для скасування або зміни судових рішень. Вони можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень лише в контексті порушення однаковості, тобто єдність судової практики, а тому порушення єдності судової практики знаходиться в основі касаційного перегляду і касаційного провадження як самостійної процедури цивільного судочинства. При цьому єдність судової практики як системоутворююча ознака якості та ефективності судової діяльності, означає не лише однаковість, але й синхронність у тлумаченні і застосуванні права не лише судом касаційної інстанції, але і судами першої і другою інстанції. Єдність судової практики як окремого сектору найвищого правопорядку в державі відбиває по суті наявність і дію принципу верховенства права. Це й обумовлює поширення у країнах романо-германській правовій сім’ї у доктрині і юридичній практиці концепції «усталеної судової практики», за якої низка прийнятих судових рішень може розглядатися як переконливий доказ правильного тлумачення правової норми²⁵.

На думку проф. В.В.Комарова, така інтерпретація підстав касації узагальнюючою ознакою допуску цивільних справ до касації є принципове значення справи для забезпечення єдності судової практики, тобто для розвитку самого права в розумінні того, що певне питання судового правозастосування має місце або може мати місце у невизначених випадках при розгляді цивільних справ, потребує тлумачення і може бути протлумачене найвищим судовим органом, зокрема у разі колізії правових норм, що призводить до різного їх застосування та впливає на єдність судової практики, або з проблем, що мають характер загальних умов забезпечення єдності судової практики (загальні умови укладення правочинів, визнання правочинів недійсними), справ особливої соціальної або економічної ваги (порушення прав вкладників, порушення прав споживачів тощо), питання захисту національних інтересів, авторитету судової влади, подолання прогалин у правовому регулюванні. У цьому полягає публічний інтерес правосуддя. З цим поєднується і призначення касаційної інстанції захищати порушені права або інтереси²⁶.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. (ст.19, ст.31, п.1 Розділу ХІІІ «Перехідних положень») було передбачено утворення нового вищого спеціалізованого суду – Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Цей суд був створений з 01 жовтня 2010 р. Указом Президента України від 12.08.2010 р. № 810/2010 р. «Про вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ».

До створення зазначеного суду функції суду касаційної інстанції у цивільних справах виконував Верховний Суд України. На сьогодні останній здійснює перегляд судових рішень з підстав, передбачених у ст.355 ЦПК України.

Суб’єктами права на касаційне оскарження судових рішень є:

1. сторони;

2. інші особи, які беруть участь у справі,

3. особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Органи та особи, які за законом мають право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ч.2 ст. 3, ст. 45, 46 ЦПК), але не брали участі у справі, мають право на касаційне оскарження судових рішень, якщо таке право передбачено законом. Так, згідно зі статтею 37 Закону України «Про прокуратуру» право касаційного оскарження мають прокурор і заступник прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів – тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.

При поданні касаційної скарги з метою представництва інтересів громадянина прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Під неможливістю громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів слід розуміти не лише подання прокурору відповідної заяви (про участь у справі), а й надання інших документів, які підтверджують неспроможність громадянина через свій фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин здійснювати захист його порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з п.10 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право на касаційне оскарження судових рішень, ухвалених у справі за його зверненням.

Відповідно до положень статті 37 ЦПК у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника в зобов’язанні, а також в інших випадках зміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, якщо правонаступництво допускається, воно може мати місце на будь-якій стадії цивільного процесу, у тому числі на стадії касаційного оскарження судового рішення. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив. Тому право касаційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 325 ЦПК строків належить і правонаступнику такої особи.

У зазначених випадках на стадії касаційного провадження питання про процесуальне правонаступництво при поданні відповідних заяви і доказів вирішує суд касаційної інстанції (п. 2 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 14.06.2012 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»).

Особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. Приєднатися до касаційної скарги мають право і особи, які не брали участі у розгляді справи, проте суд вирішив питання про їх права і обов’язки (ч.1 ст. 329 ЦПК).

Правовими умовами приєднання до уже поданої касаційної скарги є:

1. тотожність правового обґрунтування незаконності рішення суду першої або апеляційної інстанції;

2. тотожність правових вимог до суду касаційної інстанції ²⁷. Водночас, якщо вимоги особи, яка приєдналася до касаційної скарги, відрізнятимуться від відповідних вимог самої касаційної скарги, то таку заяву слід сприймати як самостійну касаційну скаргу²⁸.

Зміст заяви про приєднання до касаційної скарги у ЦПК України не визначений. У літературі зазначається, що він має відповідати ст.326 ЦПК²⁹.

Заява про приєднання до касаційної скарги обкладається тим же судовим збором, що й касаційна скарга. Строк для приєднання – протягом 3-х днів з дня отримання копії касаційної скарги.

У разі якщо в заяві про приєднання до касаційної скарги фактично містяться інші доводи або заявлено інші вимоги, ніж ті, що зазначені в касаційній скарзі, то така заява вважається окремою касаційною скаргою зі всіма наслідками, які з цього випливають, а саме: вона залишається без руху для усунення її недоліків як касаційної скарги відповідно до вимог ст. 328 ЦПК і для сплати судового збору. У заяві про приєднання до касаційної скарги можуть міститися лише додаткові обґрунтування, уточнення вже поданої скарги, що стосуються питання права.

Право на доповнення чи зміну касаційної скарги може бути здійснено лише протягом строку на касаційне оскарження. Статтею 330 ЦПК не передбачено права суду касаційної інстанції вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на внесення змін чи доповнень до касаційної скарги, тому відповідні заяви, подані після визначеного законом строку, не приймаються до розгляду, а повертаються заявникові ухвалою судді-доповідача.

Відповідно до ч.3 ст. 330 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження, тобто до виходу суду до нарадчої кімнати. Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу. За наявності інших касаційних скарг суд продовжує касаційне провадження за цими скаргами (скаргою).

Прийняття відмови від касаційної скарги не пов’язується з обов’язком суду касаційної інстанції перевіряти чи не порушуються у зв’язку з такою відмовою права інших осіб, оскільки право особи на відмову від касаційної скарги не обмежене. При цьому суд касаційної інстанції відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК має вирішити питання про роз’яснення передбачених ч. 5 ст. 330 ЦПК наслідків прийняття відмови від скарги.

Відкликати касаційну скаргу можна до початку розгляду справи в суді касаційної інстанції (до постановлення ухвали про призначення справи до розгляду), перевірка обґрунтованості відповідної заяви не вимагається. При відкликанні касаційної скарги суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги (ч.4 ст.330 ЦПК України). Заява про відкликання скарги, яка надійшла після початку розгляду справи, не може бути підставою для закриття касаційного провадження, якщо особа не подала заяву про відмову від скарги.

З огляду на зазначене, спірною є позиція, за якої повернення касаційної скарги не може призводити до закриття провадження у справі за наявності заяви про приєднання до цієї скарги іншої особи, яка все рівно має бути розглянута судом³⁰. Навряд чи запровадження цієї пропозиції у ЦПК України є доцільним, оскільки зазначені обставини не позбавляють особу права звернутися до суду з касаційною скаргою.

Об’єктом касаційного оскарження можуть бути:

1. рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2. ухвали суду першої інстанції, вказані у п.п. 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 31-33 ч. 1 ст. 293 ЦПК, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі

При цьому, як зауважується у п. 5 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 14.06.2012 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» суди повинні враховувати висновки, викладені у Рішеннях Конституційного Суду України від 27.01.2010 р. № 3-рп/2010 та від 02.11.2011 р. № 13-рп/2011;

Ухвалами, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, зокрема, є ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу чи відмову у скасуванні судового наказу, відмову у відкритті провадження у справі, повернення заяви, закриття провадження у справі, зупинення провадження у справі, залишення заяви без розгляду, ухвали про залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку з несплатою суми судового збору, зупинення апеляційного провадження у зв’язку з призначенням експертизи. При цьому, як зазначають М.І.Балюк та Д.Д.Луспеник, обмеження щодо оскарження ухвал у касаційному провадженні не є порушенням конституційного права на касаційне оскарження, оскільки п.8 ст.129 Конституції України гарантовано касаційне оскарження, крім випадків, встановлених законом³¹. Я.С.Фурса звертає увагу на те, що на відміну від апеляційного оскарження, касаційне оскарження ухвали про забезпечення позову, а також про скасування забезпечення позову, не передбачено. Висловлюється думка про те, що у разі зникнення у відповідача майна або необґрунтованого вжиття заходів забезпечення позову, позов може бути звернений до держави, якщо дії суду були неадекватними нормам матеріального і процесуального права і таким чином була завдана шкода конкретній особі, яка брала участь у справі. Більше того, зазначає вона, що суди будуть притягатися у цих справах як треті особи³².

Наприклад, ухвала про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена у апеляційному порядку (п.24-1 ст. 293 ЦПК України), проте вона не зазначена серед ухвал, що можуть бути оскаржені у касаційному порядку (п.2 ч.1 ст. 324 ЦПК України). Практика касаційної інстанції з цього приводу є неоднозначною.

Так, ухвалою Верховного Суду України від 25.11.2010 р. було відмовлено у прийнятті касаційної скарги в частині оскарження ухвали про задоволення заяви ВАТ ВіЕйБі Банк про заборону виїзд за кордон громадянину України з огляду на те, що вона не підлягає оскарженню. Однак, в ухвалі від 01.06.2011 р. Верховного Суду України зазначено, що відсутність законодавчого закріплення можливості касаційного оскарження таких ухвал не є перешкодою для їх перегляду в касаційному порядку, тому що заборона стосується ухвал, постановлених судом у межах своїх повноважень. Оскільки ухвали щодо застосування способу забезпечення позову постановлені з перевищенням передбачених законом процесуальних повноважень, вони підлягають скасуванню. В ЦПК України відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження застосувати такий захід забезпечення позову як тимчасове обмеження у виїзді за межі України у зв’язку з порушенням у суді цивільної справи. Аналогічна позиція була висловлена й в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.12.2011 р. щодо заяви ПАТ «Дочірні банк Сбербанку Росії» про забезпечення позову шляхом обмеження права виїзду за кордон громадянина України до закінчення провадження у справі.

Слід погодитися з тим, що базис ухвал, які підлягають касаційному оскарженню, мають складати ухвали, які завдають шкоди суб’єктам спірних відносин або потенційно здатні вплинути на об’єктивність судового розгляду³³.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у тому числі додаткові, можуть бути оскаржені в касаційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), однак, лише з підстав неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення.

Відповідно до ст.325 ЦПК України касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення зазначеного строку з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, може поновити цей строк.

На відміну від судових рішень першої інстанції ЦПК України встановив однаковий строк для оскарження ухвал та рішень, а також однаковий строк для подання касації для як особи, яка була присутня у судовому засіданні при проголошенні рішення, так і для особи, яка не була присутня при цьому.

Передбачений ст. 325 ЦПК строк на касаційне оскарження судового рішення необхідно обчислювати з урахуванням визначеного ст. 69 ЦПК правила про початок перебігу процесуальних строків – з наступного дня після відповідної календарної дати та з дотриманням вимог ч.3, 5 та 6 ст. 70 ЦПК.

Положення ст.325 ЦПК про те, що касаційна скарга може бути подана протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду, поширюються також на випадки, коли відповідно до ст. 218 ЦПК апеляційний суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення, або коли справу розглянуто за відсутності в судовому засіданні особи, яка брала участь у справі та оскаржує судове рішення. Отже, обчислення строку касаційного оскарження починається з наступного дня після проголошення апеляційним судом судового рішення. Проте якщо недотримання строків касаційного оскарження було зумовлено діями (бездіяльністю) суду, зокрема, особу не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання або їй не надіслано протягом двох днів із дня складання повного судового рішення його копію, як це передбачено частиною третьою статті 222 ЦПК, а також ст.ст. 317, 321 ЦПК, то ці обставини можуть бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження за заявою особи, яка оскаржує судове рішення.

Слід зазначити, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» скоротив строк на касаційне оскарження з 2 місяців до 20 днів, що стало предметом конституційного розгляду. У п. 6.1 мотивувальної частини рішенні від 13.12.2011 р. № 17-рп/2011 р. Конституційний Суд України зазначив, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі "Гінчо проти Португалії" передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п. 1 ст. 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Конституційний Суд України у Рішенні від 12 червня 2007 року N 2-рп/2007 у справі про утворення політичних партій в Україні вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Відповідно до ч.2 ст. 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абз. 4 підп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004)

Таким чином, у процесуальних кодексах лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України

У разі пропущення строку, встановленого ч.1 ст.325 ЦПК України, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

Як зауважили М.І.Балюк та Д.Д.Луспеник, порядок поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження повинен бути удосконалений, оскільки нерідко підстави, на які посилається заявник в обґрунтування поважності пропуску строку для оскарження, можна перевірити лише витребувавши справу (наприклад, несвоєчасне повернення справи до суду першої інстанції, внаслідок чого особа не могла ознайомитися з нею або розгляд справи за її відсутності, тоді як з судового рішення вбачається, що вона була присутня). Проте витребувати справу суд касаційної інстанції може лише після відкриття провадження, що в свою чергу можливо після поновлення строку. На їх думку, ч.4 ст.325 ЦПК України потрібно доповнити положенням про те, що суддя-доповідач має право, якщо вважає за потрібне, витребувати справу для вирішення питання про поновлення строку на касаційне оскарження³⁴.

Згідно з ч.3 ст.328 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених ст.325 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом 30 днів з дня отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції з заявою про поновлення строків або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження. З урахуванням викладеного та відповідно до вимог п. 4 ч.4 ст. 328 ЦПК повторне подання касаційної скарги із заявою про поновлення строку на касаційне оскарження не допускається

Незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу 1 року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили.

Зазначене положення закону поширюється на касаційні скарги, подані з 14 січня 2012 року (дати набрання чинності Законом України від 20.12.2011 р.№ 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства»).

Клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження відповідно до ч.3 ст. 73 та ст. 325, 328 ЦПК подається разом із касаційною скаргою. У ньому має бути зазначено причини пропущення строку на касаційне оскарження та докази, що підтверджують наявність поважних причин його пропущення.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження вирішується суддею-доповідачем суду касаційної інстанції без проведення судового засідання і без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Вирішення такого питання можливе одночасно із відкриттям касаційного провадження у справі, проте має передувати розгляду справи судом касаційної інстанції по суті.

Якщо при розгляді справи судом касаційної інстанції буде встановлено, що касаційну скаргу подано без дотримання встановленого процесуального строку і у ній не міститься клопотання про поновлення пропущеного строку, а під час розгляду справи таке клопотання не заявлено (у разі участі в судовому засіданні особи, яка подала скаргу), суд касаційної інстанції повинен виконати вимоги ч. 3 ст.328 ЦПК.

Якщо касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені ЦПК строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи або коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з пропущенням їх з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає таку скаргу за правилами, встановленими цією главою. Залежно від обґрунтованості зазначеної в частині першій цієї статті скарги суд постановляє ухвалу або ухвалює рішення відповідно до ст.ст. 345 і 346 ЦПК. При цьому за наявності підстав може бути скасовано ухвалу або рішення суду касаційної інстанції.

Наприклад, у липні 2006 р. Київський природоохоронний прокурор в інтересах Київської міської ради звернувся до суду із позовом до В., за участю третьої особи - державного підприємства науково-дослідного виробничого комбінату «Пуща-Водиця», про визнання будівництва самочинним, його знесення та повернення незаконно зайнятої земельної ділянки в Солом’янському районі м. Києва й приведення її в придатний для використання стан. Зазначав, що В. самовільно зайняв земельну ділянку та проводить на ній будівельні роботи щодо зведення житлового будинку й прилеглих до нього побутових приміщень без відповідних дозвільних документів. Указував, що Київською міською радою рішення про надання спірної земельної ділянки відповідачу не приймалося, державний акт на землю та дозвіл на будівництво не видавався. Просив па підставі ст. 212 ЗК, ст. 376 ЦК України повернути власнику - Київській міській раді земельну ділянку та знести самовільні будівлі.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 14.09.2007 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30.10.2007 р., у задоволенні позову прокурора відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 09.02.2008 р. було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської природоохоронної прокуратури.

Із касаційною скаргою звернулася і Київська міська рада, яка була задоволена рішенням Верховним Судом України від 23.04.2008 р. У цьому рішенні зауважувалося, що відповідно до ч. 2 ст. 348 ЦПК підлягає скасуванню й ухвала Верховного Суду України від 9 лютого 2008 р., якою безпідставно відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Київської природоохоронної прокуратури.

Відповідно до ч.2 ст.324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

На думку Д.Д.Луспеника та Н.Ю.Сакари, підставами касації доцільно передбачити «суттєві порушення закону», які свідчать про особливі обставини порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права. Використання такої оціночної характеристики обумовлено тим, що розмаїтість обставин, що підтверджують наявність відповідної підстави для перегляду судових рішень, робить неможливим встановлення їх чітко виписаного переліку в законі і саме по собі не може розцінюватися як недопустиме. Д.Д.Луспеника та Н.Ю.Сакара вважають, що надання суду касаційної інстанції певної свободи розсуду при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для скасування чи зміни рішень в касаційному порядку – за умови однакового тлумачення цього поняття в процесі правозастосування – не суперечить принципу доступності правосуддя і відповідає ролі, місцю і повноваженням суду як незалежного органу правосуддя. При цьому суттєвість порушення норм процесуального права суд встановлює за положенням ст.338 ЦПК України, а суттєвість порушення норм матеріального права – за положеннями ст.341 ЦПК України ³⁵.

У ст.387 ЦПК РФ підстави для скасування або зміни судових постанов нижчих судів у порядку нагляду визначаються як суттєві порушення норм матеріального та процесуального права. Однак судова практика відчула суттєві складнощі у тлумаченні та застосуванні цієї норми³⁶.

З огляду на це, обґрунтування у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права, є обов’язковою вимогою до змісту касаційної скарги (п.5 ч.2 ст.326 ЦПК України). Наслідком порушення цієї вимоги є відмова у відкритті касаційного провадження (п.5 ч.2 ст.328 ЦПК України). Разом з цим, згідно з ч.4 ст.328 ЦПК неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ч.1 ст.327 ЦПК України).

Касаційні скарги, які надійшли до суду першої чи апеляційної інстанцій, негайно, тобто не пізніше наступного робочого дня, надсилаються до суду касаційної інстанції. У разі подання у такому випадку скарги у визначені законом строки, але не у встановленому порядку (стаття 327 ЦПК), ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження за клопотанням особи, яка подала скаргу (п. 3 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 14.06.2012 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»).

Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог ст. 326 ЦПК України, суддя-доповідач протягом 3-ох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребовує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Касаційна скарга може бути подана на судове рішення першої та/або апеляційної інстанції, прийняте в одній конкретній справі. У разі оскарження судового рішення кількома особами у встановленому ЦПК порядку суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження у справі за всіма скаргами, якщо вони відповідають вимогам ЦПК, та розглядає їх в одному касаційному провадженні. У разі одночасного надходження таких скарг касаційне провадження може відкриватися однією ухвалою. Якщо надійшла касаційна скарга, що відповідає вимогам ЦПК, на судове рішення, стосовно якого вже відкрито касаційне провадження, вона приймається до спільного розгляду з раніше поданою касаційною скаргою, про що постановляється ухвала.

Для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі суддя-доповідач повинен, зокрема, перевірити: 1) чи передбачено законом можливість касаційного оскарження ухвал судів першої чи апеляційної інстанцій; 2) чи було рішення суду першої інстанції предметом апеляційного перегляду по суті; 3) наявність в особи, яка подає скаргу, права на касаційне оскарження судового рішення; 4) чи дотримано строк подання касаційної скарги; 5) відповідність касаційної скарги вимогам закону щодо форми та змісту; 6) наявність копій касаційної скарги і додатків до неї (письмових матеріалів) відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 7) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір.

Копії оскаржуваних судових рішень, що додаються до касаційної скарги, мають бути підписані та скріплені гербовою печаткою суду згідно з Інструкцією з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженою наказом Державної судової адміністрації України від 27 червня 2006 року № 68.

Якщо в касаційній скарзі заявляється клопотання про скасування судового рішення апеляційного суду та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції, до скарги мають бути додані як судове рішення апеляційного суду, яке оскаржується, так і судове рішення суду першої інстанції, оскільки залишити його в силі, не перевіривши на предмет законності, неможливо.

Якщо касаційна скарга за формою і змістом не відповідає вимогам, встановленим статтею 326 ЦПК, перелік яких є вичерпним (зокрема, якщо у скарзі не зазначено у чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), суддя-доповідач відповідно до ч.2 ст. 328 ЦПК застосовує положення ст. 121 ЦПК та ухвалою залишає касаційну скаргу без руху. В ухвалі суду мають бути наведені підстави залишення касаційної скарги без руху та визначений строк для усунення недоліків з урахуванням реальної можливості отримання заявником копії ухвали та виправлення недоліків (зокрема, підписання скарги, подання довіреності, оригіналів документів про сплату судового збору, завірених копій судових рішень), який не може перевищувати 5 днів із дня отримання ухвали особою, яка подала касаційну скаргу.В ухвалі має бути зазначено про наслідки невиконання вимог щодо усунення недоліків (ч.2 ст. 121 ЦПК).

У разі невиконання вимог закону, наведених в ухвалі про залишення скарги без руху, суддя-доповідач постановляє ухвалу про визнання касаційної скарги неподаною та її повернення.

Згідно з п.п. 9, 14 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» стягується судовий збір з касаційних скарг на рішення сплачується у розмірі 70 % ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів – ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми, а з касаційних скарг на ухвали суду – 0,1 розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо під час судового розгляду справи виявлено, що судовий збір сплачено не в повному розмірі, стягнення недоплачених сум з відповідної особи проводиться при ухваленні судового рішення.

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі також, якщо:

1) справа не підлягає касаційному розгляду у порядку цивільного судочинства;

2) справа не переглядалася в апеляційному порядку;

3) є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу;

4) є ухвала про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу;

5) касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Наявність ухвали про відхилення касаційної скарги або про відмову у відкритті касаційного провадження є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження, якщо касаційну скаргу подано цією самою особою і на це саме судове рішення, незалежно від наведення у касаційній скарзі інших мотивів чи підстав оскарження (п.4 ч.4 ст. 328 ЦПК).

З урахуванням системного аналізу п. 5 ч.4 ст. 328, ч.2 ст. 324 ЦПК касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження незалежно від обґрунтованості касаційної скарги.

Неправильне застосування норм матеріального права означає, що застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню, або суд неправильно витлумачив закон. Порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження у справі, незалежно від того чи призвели такі порушення до неправильного вирішення справи, оскільки така оцінка порушення норм процесуального права здійснюється судом касаційної інстанції при розгляді справи та ухваленні судового рішення (п. 12 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 14.06.2012 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»).

У юридичній літературі піддається критиці закріплене право суду касаційної інстанції відхилити скаргу на стадії попереднього розгляду справи без виклику сторін³⁷. Однак, на думку Д.Д.Луспеника, така процесуальна діяльність суду касаційної інстанції (етап відкриття касаційного провадження та етап попереднього розгляду справи), є своєрідним фільтром для справ, які вимагають проведення судового розгляду, враховуючи при цьому і їх значимість для розвитку права та однорідності судової практики, що існує у більшості провідних держав, оскільки суди третьої інстанції перевіряють судові рішення, які набули законної сили лише з правового боку і не повинні підміняти собою (дублювати) суди нижчої інстанції, які перевіряють фактичні обставини справи. Більшість касаційних скарг за своїм змістом не відповідають вимогам закону: в них слід наводити лише доводи порушення судами норм матеріального і процесуального права (законності), а наводяться, по суті, доводи фактичного боку справи – невиклик свідків, непризначення експертизи, неналежне дослідження доказів тощо, - перевірка чого не належить до компетенції суду касаційної інстанції, а також приймаючи до уваги те, що більшість судових рішень, які додаються до касаційної скарги, недостатньо мотивовані (порушення ст.6 Конвенції), суд касаційної інстанції вимушений приймати скаргу, відкривати касаційне провадження, щоб була законна можливість витребувати справу і перевірити доводи скарги на предмет допустимості її розгляду у судовому засіданні³⁸.

При відкритті касаційного провадження суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання судового рішення, яке оскаржується, до закінчення касаційного провадження, але лише за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу (ч.1 ст. 328 ЦПК). Норми ЦПК не забороняють вирішити питання про зупинення виконання оскаржуваного судового рішення й на подальших етапах касаційного провадження. При цьому право на зупинення виконання судового рішення не надає суду касаційної інстанції права застосовувати заходи забезпечення позову (ст. 151, 152 ЦПК).

Клопотання про зупинення виконання судового рішення може бути викладено як у самій скарзі, так і окремим документом. Таке клопотання має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені певними доказами (наприклад, у разі відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду має бути додано завірену копію такої постанови).

Вирішуючи питання про зупинення виконання судового рішення, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема, у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Норми ЦПК не передбачають необхідності скасовувати ухвалу про зупинення виконання судового рішення чи відновлювати його виконання при ухваленні судового рішення за наслідками касаційного провадження, оскільки з ухваленням судового рішення касаційною інстанцією зупинення виконання судового рішення втрачає законну силу.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» ЦПК України був доповнений ст.330-1, яка встановила строки розгляду касаційних скарг: касаційна скарга на рішення має бути розглянута протягом 1 місяця, а на ухвали – протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

У судовому розгляді касаційної скарги виділяється: 1) попередній розгляд справи; 2) розгляд справи.

Попередній розгляд справи здійснюється протягом п’яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі 3-ох суддів у нарадчій кімнаті без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

На цій стадії суд касаційної інстанції може:

1) відхилити касаційну скаргу і залишити рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

2) скасувати судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення.

3) призначити справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених у п.1 і 2. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

Попередній розгляд справи є окремою процедурою касаційного провадження, метою якого є з’ясування всіх необхідних обставин для правильного висновку про законність оскаржуваного судового рішення та проводиться у формі попереднього судового засідання без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

Відхилення касаційної скарги та залишення судового рішення без змін (ч. 3 ст. 332 ЦПК) можливе лише у випадку, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Підстави для касаційного оскарження передбачено ч. 2 ст. 324 ЦПК, а підстави для скасування судового рішення зазначено у ст.ст. 338 – 341 ЦПК. За наявності таких підстав касаційну скаргу при проведенні попереднього розгляду справи не може бути відхилено.

Оскільки норми ЦПК не містять підстав, які тягнуть за собою обов’язкове скасування судового рішення, застосування ч. 4 ст. 332 ЦПК судом касаційної інстанції при попередньому розгляді справи є неможливим.

У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі 5 суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Статті 18, 332, 333 ЦПК України визначено склад суду касаційної інстанції при попередньому розгляді справи та розгляді справи по суті. Положення Гл.3 ЦПК України діють на всіх стадіях цивільного процесу, в тому числі і в касаційній інстанції. Порушення судом касаційної інстанції правил про формування складу суду може бути підставою для скасування судового рішення у зв’язку з винятковими обставинами або приводом для звернення до Європейського Суду з прав людини в частині порушення ст.6 Конвенції щодо справедливого розгляду³⁹.

Перевіряючи законність оскаржуваного судового рішення, суд касаційної інстанції повинен з’ясувати: чи враховано судом першої або апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення всі факти, що є предметом доказування (ст.179 ЦПК); чи підтверджено обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами (ст. 58 і 59 ЦПК); чи правильно застосовано норми матеріального права та чи дотримано норми процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст.336 ЦПК, і відповідних їм підстав для перегляду судових рішень у касаційному порядку, передбачених ст.ст.338 – 342 ЦПК. При цьому суд касаційної інстанції керується ст. 336 ЦПК (відповідним пунктом, частиною) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до такої норми та наданих суду касаційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Суд касаційної інстанції повинен розглядати справу за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції з винятками і доповненнями, зазначеними у главі про касаційне провадження. Зокрема, при розгляді справи судом касаційної інстанції не має судових дебатів, не застосовуються правила про пред’явлення зустрічного позову, про пред’явлення позову третьою особою із самостійними вимогами, про вступ у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, про об’єднання та роз’єднання позовів, про недопустимість розгляду справи за відсутності позивача, від якого не надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, про фіксування судового засідання, про витребування доказів. Лише суд першої інстанції розглядає справу за участі народних засідателів⁴⁰.

Згідно зі ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Разом із тим з урахуванням п. 7 ч. 2, 5 ст. 326 ЦПК про те, що до касаційної скарги може бути додано письмові матеріали відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, це можуть бути докази, які підтверджують/спростовують не обґрунтованість судового рішення, а його законність (наприклад, документи, що підтверджують наявність у сторони пільг щодо сплати судового збору; документи, які свідчать про порушення судом установлених законом правил про належне повідомлення сторін про дату судового засідання; про порушення правил належності та допустимості доказів; про порушення правил виключної підсудності тощо). При цьому зазначені документи не повинні стосуватися вирішення матеріально-правового спору по суті.

Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення ⁴¹.

Наприклад, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду ухвалою від 19.11.2008 «Про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди» із посиланням на ч.3 ст.335, ч.2 ст.338 ЦПК скасувала рішення суду першої і апеляційної інстанції та направив справу на новий розгляд. Скарга була подана відповідачем - ВАТ «УСК» Дженералі-Гарант», який просив рішення скасувати, а у позовних вимогах відмовити. В ухвалі було зазначено, що стягуючи на користь позивачки ринкову вартість автомобіля до пригоди, суди не врахували, що автомобіль «БМВ» і після пригоди має певну цінність (відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження - 17717 грн.) і не вирішили питання про його передачу після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, тобто страховій компанії. Замість цього апеляційна інстанція вирішила питання про передачу пошкоджених деталей ТОВ «Таксопарк плюс». Крім того, між Особа_1 та ВАТ «УСК» Дженералі-Гарант» склалися правовідносини, які випливають з договору страхування, а тому сторони мають діяти в межах цього договору. Проте, задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди з ВАТ "УСК "Дженералі-Гарант", суд безпідставно виходив з вимог ст. 1167 ЦК України. За таких обставин ухвалені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими.

Разом з цим, при виході за межі доводів касаційної скарги суд не вправі перевіряти законність судових рішень в тій частині, в якій вони не оскаржені, а також законність судових рішень, які не оскаржуються, оскільки це буде порушенням принципу диспозитивності цивільного процесу ⁴².

Суд касаційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки про неоскаржену частину ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали, за винятком випадків, коли це стосується осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки.

Якщо особа, яка подала скаргу, заявляє вимогу про скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, а суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення або змінює рішення чи навпаки – це не є виходом за межі доводів касаційної скарги, оскільки у цьому разі суд використовує надані йому законом повноваження (ст. 336 ЦПК).

Відсутність у касаційній скарзі прохання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення, не є перешкодою для розгляду судом касаційної скарги по суті, навіть якщо у ній не ставиться питання про скасування рішення апеляційного суду. Однак, якщо апеляційний суд ухвалив нове рішення або закрив провадження чи залишив заяву без розгляду, касаційна скарга на рішення суду першої інстанції, яка містить прохання про скасування цього рішення і не містить прохання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, не може бути розглянута та підлягає залишенню без руху з вказівкою причин залишення без руху⁴³.

Відповідно до ч.2 ст.337 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Зокрема, до таких недоліків, які не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та не впливають на суть ухваленого рішення, належать: сплата судового збору, здійснена після відкриття провадження у справі; відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги; відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання; залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні. Таким же недоліком може бути визнано відсутність технічного запису при безспірності доказів, якими обґрунтовано рішення.

При цьому суд касаційної інстанції має виходити з того, що правильним є рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права; справедливим є рішення, ухвалене з додержанням норм процесуального права щодо належної судової процедури розгляду справи (зокрема, належне повідомлення про дату розгляду справи, обґрунтованість судового рішення, взяття до уваги доказів, отриманих лише законним шляхом, дотримання принципів рівності сторін і правової певності) та дотримання всіх процесуальних гарантій судового розгляду, що відповідає змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 21 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 14.06.2012 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»).

За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Питання про розстрочку чи відстрочку виконання рішення, зміну, встановлення способу і порядку виконання суд касаційної інстанції не вирішує, оскільки ці питання відповідно до ст.373 ЦПК України вирішуються лише судом, який видав виконавчий документ, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції⁴⁴.

Відповідно до ч.1 ст.338 ЦПК України підставою для скасування ухвал судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Частина друга цієї статті ЦПК України передбачає, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тобто відповідно до цієї норми суд касаційної інстанції може направити справу на новий розгляд, якщо результаті перегляду рішення було встановлено порушення норм процесуального, а не матеріального права.

Судом касаційної інстанції має бути наведено, які саме порушення норм процесуального права призвели до необхідності застосування цієї підстави для скасування судових рішень. При цьому важливим є те, що виявлені порушення вплинули на результат розгляду справи та без їх усунення неможливе поновлення та захист порушених прав, свобод і законних інтересів особи, яка подала касаційну скаргу. У разі скасування судового рішення у зв’язку з порушенням норм процесуального права суд касаційної інстанції повинен зазначити причинний зв’язок між порушенням норм процесуального права та прийняттям неправильного судового рішення.

Так, судове рішення ухвалюється за результатами обговорення всіх обставин справи, які мають бути в ньому зазначені; на основі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів; на підставі правильного визначення предмета доказування (ст.ст. 10, 179, 212, 214 ЦПК). Недотримання цих норм процесуального права є підставою для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд, оскільки суд касаційної інстанції не може встановлювати або/та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (ч. 1 ст. 335 ЦПК).

Відповідно до ч.3 ст.338 ЦПК якщо порушення закону було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.

Навіть якщо такі порушення закону були допущені судом апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції не може скасувати рішення апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення першої інстанції, а має скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд.

Якщо ж були порушені чи неправильно застосовані норми матеріального права, тобто застосований закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню, то суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення (ст.341 ЦПК України).

Отже, відповідно до зазначених вище норм ЦПК України, касаційний суд перевіряє лише законність, і не перевіряє обґрунтованість судового рішення⁴⁵. Відповідно до ч.2 ст. 213 ЦПК України законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим згідно із ч.3 ст.213 ЦПК України є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції не перевіряє додаткові матеріали, додані до касаційної скарги, якщо вони стосуються обґрунтованості судового рішення⁴⁶.

На думку Д.Д.Луспеника, враховуючи те, що касаційний суд перевіряє лише законність, а не обґрунтованість судового рішення, тобто правовий бік справи, виступати у касаційній інстанції мають лише практикуючі юристи, за прикладом солістів (solicitors) або барристерів (barristers) у англійській правовій системі⁴⁷. Не даючи оцінки цій позиції, слід зазначити, що вона є лише пропозицією до удосконалення законодавчого регулювання касаційного провадження, адже відповідно до ч.4 ст.333 ЦПК України дають свої пояснення сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Разом з цим, згідно з ч.5 ст.333 ЦПК України у своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити лише ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

Висловлюються пропозиції за аналогією до ч.2, 5 ст.300 ЦПК України цивільне процесуальне законодавство України допускає процесуальну можливість визнання її повністю або частково обґрунтованою другою стороною касаційного провадження. Втім, це має враховуватися судом касаційної інстанції лише у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи, і не звільняє його від необхідності перевіряти законність судового рішення⁴⁸. Разом з цим, більш обґрунтованою вбачається точка зору, за якою прийняття визнання учасником процесу певної обставини, внаслідок чого вона більше не підлягає доказуванню, може лише суд першої та апеляційної інстанції, яким надано право встановлювати фактичні обставини справи⁴⁹.

Відповідно до ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи. Зокрема, конкретні вказівки щодо процесуальних дій, які слід виконати відповідному суду (зібрати додаткові докази, залучити до участі у справі співвідповідачів, третіх осіб тощо), щодо необхідності дотримання вимог порушених процесуальних норм (наприклад, порядку призначення експертизи, порядку постановлення ухвал)⁵⁰.

Висновками та мотивами, з яких скасовано рішення, необхідно вважати положення мотивувальної та резолютивної частин ухвали суду касаційної інстанції щодо наявності передбачених статтею 338 ЦПК підстав для скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд та їх кваліфікації процесуальним законодавством як таких. При направленні справи на новий судовий розгляд суд касаційної інстанції не має права викладати в ухвалі доводи, які б указували або прогнозували певні результати нового вирішення справи чи свідчили б про перевагу одних доказів над іншими, оскільки вирішення питання про прийняття відповідного рішення й оцінка доказів належать до повноважень суду, який розглядатиме справу (п. 22 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від 14.06.2012 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку»).

При невиконанні судом першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи обов’язкових висновків суду касаційної інстанції рішення суду підлягає скасуванню, проте не з підстав недодержання цих вказівок, а з огляду на наявність у справі допущених судом помилок, які залишилися не усунутими внаслідок невиконання таких вказівок⁵¹.

Суд касаційної інстанції ухвалює рішення про зміну оскаржуваного судового рішення у випадку, якщо помилки у такому судовому рішенні можна усунути без його скасування, не змінюючи суті рішення, і вони стосуються окремих його частин, зокрема виправлення помилок суду першої або апеляційної інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню, розподілу судових витрат тощо. Якщо помилки у судовому рішенні стосуються його правового обґрунтування, то їх усунення необхідно вважати також зміною рішення, тому суд касаційної інстанції не повинен усувати такі помилки ухвалою із зазначенням про залишення судового рішення без змін із його уточненням чи доповненням.

Суд касаційної інстанції не може ухвалювати нове рішення чи змінювати рішення, виходячи з обставин, які не були встановлені судом першої чи апеляційної інстанції.

Суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що підстави для скасування судових рішень з ухваленням нового рішення чи зміни рішення стосуються порушення або неправильного застосування матеріального чи процесуального права, які мають місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, внаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного тлумачення закону, який хоча і підлягав застосуванню, проте його зміст і сутність сприйнято неправильно через розширене чи звужене тлумачення.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права, що є підставою касаційного оскарження (ч. 2 ст. 324 ЦПК), можуть бути підставами для скасування чи зміни рішення лише у разі, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи, а фактичні обставини, які входять до предмета доказування, встановлені повно і правильно. Такими порушеннями можуть бути, зокрема, порушення вимог ст. 58, 59 ЦПК щодо належності доказів чи допустимості засобів доказування, порушення вимог ст. 215, 316 ЦПК щодо змісту судового рішення тощо.

Суд касаційної інстанції має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до ст. 219 ЦПК цей суд також може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Суд касаційної інстанції відповідно до ст. 221 ЦПК може роз’яснити своє рішення.

Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення виконання рішення (ст. 217 ЦПК) розглядаються судом касаційної інстанції, якщо вони вирішуються одночасно з ухваленням нового чи зміною оскаржуваного рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК судові витрати, понесені особами, які беруть участь у справі, у зв’язку з поданням касаційної скарги покладаються на них пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У тих випадках, коли суд касаційної інстанції ухвалює нове рішення, він вирішує питання про розподіл судових витрат між сторонами.

При скасуванні судових рішень із передачею справи на новий судовий розгляд питання про розподіл судових витрат вирішується судом, який розглядає справу.

Скасовуючи рішення суду, на виконання якого було вжито засіб забезпечення, суд касаційної інстанції не може скасовувати такий захід, адже це може зробити той суд, який вжив такі заходи. Однак, такий підхід не є достатньо обґрунтованим, оскільки у разі скасування рішення суду та за відсутності необхідності у забезпеченні нового рішення (справу закрито або позов залишено без розгляду чи відмовлено у задоволенні позивних вимог у повному обсязі) продовження обмеження прав осіб, які беруть участь у справі, або третіх осіб, суперечить принципу справедливості, адже є очевидно безпідставним.

Рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. З моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

Виходячи з положень статті 350 ЦПК, суд касаційної інстанції постановляє окрему ухвалу та направляє її відповідним особам і органам для вжиття необхідних заходів у порядку, встановленому ст. 211 ЦПК, як щодо виявлених при розгляді справи причин та умов, що сприяли вчиненню порушення закону, так і щодо порушень норм права та помилок, зокрема тяганини, інших недоліків під час розгляду справи, допущених судом першої або апеляційної інстанції, що не фіксуються в судовому рішенні суду касаційної інстанції. Допущені судом першої або апеляційної інстанції порушення норм права чи помилки, які стали підставами для скасування судового рішення, не можуть бути покладені в основу окремої ухвали суду касаційної інстанції.

Лекція підготовлена:

Доцентом кафедри цивільного права

і процесу ДонНУ

доцент, к.ю.н. О.І.Антонюк

1 Офіційний вісник України. – 2010. – № 34. – Ст. 1199.

2 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.476.

3 Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

4 Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст.99.

5 Офіційний вісник України. – 2011. – № 59. – Ст. 2349.

6 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.485-486.

7 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.470.

8 Офіційний вісник України. – 2010. – № 9. – Ст.466.

9 Офіційний вісник України. – 2010. – № 54. – Ст.1819.

10 http://sc.gov.ua/ua/informacijni_listi.html.

11 Там само. – С.491.

12 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика» / Балюк М.І., Луспеник Д.Д. – Х.: Харків юридичний, 2008. – С.503.

13 Про судове рішення у цивільній справі: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. №14 // Вісник Верховного суду України. – 2010. – № 1. – С.4.

14 В ухвалі судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 20.09.2009 р. було зазначено, що відповідно до ст.218 ЦПК України після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасовувати або змінювати його, за винятками, передбаченими у законі. Апеляційний суд правомірно скасував рішення першої інстанції на тій підставі, що резолютивна частина рішення, проголошеного 12.10.2005 р., має інший міст, ніж у повному рішенні, що є недопустимим (Ухвала Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 20.09.2006 р. [Електронний ресурс] // Рішення Верховного Суду України. – 2007. – № 1. – Режим доступу: Ліга Закон.).

15 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.503.

16 Там само. – С.512.

17 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.639.

18 Ткаченко Е. ВСУ или европейская кассация… // Юридическая практика. – 2007. - №29 (499), 17 июля.

19 Луспеник Д. Процедура кассации нуждается в упрощении, а не в расширении. Только тогда она будет соответствовать европейския стандартам // Юридическая практика. – 2007. - №38 (508), 18 сентября.

20 Ткаченко Е. ВСУ или европейская кассация… // Юридическая практика. – 2007. - №29 (499), 17 июля.

21 Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.758-759.

22 Луспеник Д. Процедура кассации нуждается в упрощении, а не в расширении. Только тогда она будет соответствовать европейския стандартам // Юридическая практика. – 2007. - №38 (508), 18 сентября.

23 Луспеник Д. Процедура кассации нуждается в упрощении, а не в расширении. Только тогда она будет соответствовать европейския стандартам // Юридическая практика. – 2007. – №38 (508), 18 сентября.

24 Луспеник Д., Сакара Н. Українська модель касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах: проблеми та перспективи удосконалення (спрощення) // Право України. – 2008. - №7. – С.105.

25 Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія / В.В.Коморов, В.І.Тертишніков, В.В.Баранкова та ін., За заг. ред. проф. В.В.Комарова. – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.604, 605.

26 Там само. – С.606.

27 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.651.

28 Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.755.

29 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.651. Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.755.

30 Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.756.

31 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.528.

32 Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.746.

33 Цивільний процес України: академічний курс / За ред. С.Я.Фурси. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2009. – С.746.

34 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.532.

35 Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: Монографія / В.В.Коморов, В.І.Тертишніков, В.В.Баранкова та ін., За заг. ред. проф. В.В.Комарова. – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.602-603.

36 Там само. – С.603.

37 Ткаченко Е. ВСУ или европейская кассация… // Юридическая практика. – 2007. - №29 (499), 17 июля.

38 Луспеник Д. Процедура кассации нуждается в упрощении, а не в расширении. Только тогда она будет соответствовать европейския стандартам // Юридическая практика. – 2007. – №38 (508), 18 сентября.

39 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.521.

40 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.545, 547, 548.

41 Чурпіта Г.В. виділяє матеріально-правові та процесуальні межі розгляду справи у касаційному порядку. Матеріально-правові обмежені змістом позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Процесуальні межі – це обсяг перевірки законності судового рішення суду першої або апеляційної інстанції, обмежені доводами касаційної скарги. Останні можуть бути перевищені відповідно до ч.3 ст.335 ЦПК (див.: Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.658).

42 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.541.

43 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.535.

44 Там само. – С.560.

45 Хоча у юридичній літературі можна зустріти й зауваження про те, що суд під час касаційного провадження перевіряє не лише законність, але й обґрунтованість судового рішення, що не ґрунтується на ЦПК (див.: Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.650, 652, 658).

46 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.541.

47 Луспеник Д. Процедура кассации нуждается в упрощении, а не в расширении. Только тогда она будет соответствовать европейския стандартам // Юридическая практика. – 2007. - №38 (508), 18 сентября.

48 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.652.

49 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.536.

50 Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / С.С.Бичкова, Ю.В.Білоусов, В.І.Бірюкова та ін.; За заг. ред. С.С.Бичкової. – К.: Атіка, 2008. – С.664.

51 Балюк М.І., Луспеник Д.Д. Практика застосування цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарії, рекомендації, пропозиції. Серія «Судова практика». – Харків: Харків юридичний, 2008. – С.552.