2. Політика менеджменту персоналу та її види

Політика (від грецької) – державні або суспільні справи, сфера діяльності, пов’язана з відносинами між соціальними групами, ядром якої є завоювання та утримання влади.

Політика менеджменту персоналу – сфера діяльності, пов’язана з відносинами між працівниками організації, основою якої є завоювання певної ланки та утримання керуючих позицій, а саме: створення кадрового потенціалу, його розвиток, створення умов щодо підвищення трудової активності персоналу та економічних результатів організації.

Класифікація політики менеджменту персоналу:

1. За напрямом:

• внутрішня;

• зовнішня.

2. В залежності від об’єкту:

• мотивація та стимулювання працівників;

• професійний рівень працівників;

• професійне навчання;

• управління адаптацією працівників;

• трудова кар’єра;

• умови праці;

• соціальні гарантії тощо.

3. За характером реалізації:

• пасивна;

• реактивна;

• превентивна;

• активна (раціональна);

• авантюристична.

4. За мірою відкритості:

• відкрита (орієнтована на зовнішній персонал стосовно формування кадрового потенціалу);

• закрита (орієнтована на внутрішній персонал стосовно формування кадрового потенціалу).

3. Функції політики менеджменту персоналу та принципи її формування

Як будь-яке економічне явище політика менеджменту персоналу виконує певні функції, серед яких слід виділити наступні:

• визначення методології кадрової політики;

• формування основних вимог до персоналу;

• аргументування витрат на персонал;

• інформаційна функція;

• контролююча.

При розгляді принципів формування політики менеджменту персоналу, слід зауважити, що в науково-методичній літературі можна зустріти, різні підходи. Так, одні автори виділяють загальні принципи (В.Р. Веснін, В.М. Петюх), інші – визначають принципи в залежності від окремих напрямів кадрової політики організації: чи то підбір персоналу, чи оцінка персоналу тощо (А.Я. Кібанов).

Ми розглянемо загальні принципи формування політики менеджменту персоналу, до яких варто віднести наступні:

• науковість;

• справедливість;

• системність;

• послідовність;

• дотримання трудового законодавства;

• відсутність дискримінації;

• конкретність;

• стабільність та гнучкість;

• економічна обґрунтованість;

• індивідуальний підхід;

• інтенсивний та екстенсивний розвиток кадрового потенціалу;

• соціальна спрямованість;

• інноваційність;

• мотивація праці.

При цьому політика менеджменту персоналу має базуватись на загальній організаційній політиці.

4. Сутність стратегії менеджменту персоналу та її різновиди

Категорія “стратегія” прийшло в економіку з військової справи і в загальному розумінні – це планування війни. Відповідно, тактика – планування бою.

В межах підприємства виділяють генеральну (базову) стратегію, під якою розуміють формування ресурсного забезпечення, планування та ведення комерційної діяльності підприємства, визначення місії, цілей та задач підприємства.

В залежності від життєвого циклу розвитку організації виділяють: стратегію зростання, стратегію стабілізації, стратегію виживання.

На основі генеральної стратегії формуються альтернативні стратегії: функціональні та стратегії ресурсного забезпечення, спеціальні стратегії (стратегія банкрутства).

Стратегію менеджменту персоналу можна віднести, як до функціональної, так і до стратегії ресурсного забезпечення.

Так, у першому випадку відображаються специфічні цілі організації, що пов’язані з підготовкою, розвитком персоналу, мотивацією, формуванням організаційної культури та т.інш.

У другому випадку стратегія менеджменту персоналу розуміється формування такого ресурсу організації як персонал.

Таким чином, стратегію менеджменту персоналу, на наш погляд, може бути визначено, як – комплексну, системну програму дій, напрямів, спрямованих на досягнення пріоритетних цілей з питань раціонального формування персоналу організації та ефективного управління останнім.

Вдало розглядає типи кадрових стратегій, на наш погляд, В.Р. Веснін.