Галочка — пташка

Усім відомі вислови це все для галочки, зробили для галочки, поставити галочку (пташку), та ін., які вживають здебільшого в усній напівофіційній виробничій ситуації. Дарма, що це поширені оцінні словосполучення зі значенням "зробити щось про людське око і поставити позначку в документі про виконання чого-небудь", їх не зафіксовано в жодному з відомих нам словників української мови, виданих до 2001 року!.. Є ж вони у новому Великому тлумачному словнику української мови (К., 2001).

А наштовхнув на ці пошуки підслуханий діалог з поштаркою: "— Де мені розписатися? — питає пенсіонер. — Тут, де галочка. — Марійко, хто ж тебе вчив української мови?! Не галочка, а пташка". І подумалося, чи ж має рацію цей старенький учитель, що так категорично заперечив поштарці?

У Словнику української мови в 11-ти томах зафіксовано серед інших таке значення слова галочка: "3. розм., перен. Позначка в документах про виконання чого-небудь. Поставити галочку; заради галочки". Вживається це слово і фразеологізовані сполуки з ним частіше в мові газет, напр.: "На відміну від попередньої компанії збори проходили не по-написаному... не було, як раніше, загальних і безпредметних розмов, безадресної критики задля "галочки"; "Тільки не треба формальних заходів для "галочки" і т. ін. Використовували ці сполуки й письменники у творах виробничої тематики. У такому ж значенні вживається в українській мові слово пташка: "3. розм. Позначка на папері у вигляді двох рисок, що утворюють гострий кут, звернений донизу" (СУМ VIII, 380).

Слова пташка й галочка є синонімами із значенням "позначка на папері про виконання чого-небудь, що має вигляд двох рисок, котрі утворюють гострий кут, звернений донизу". І суть не в українськості одного чи другого, а у мовній звичці людини, що схильна вживати те або інше. Крім того, серед українських фразеологізмів відповідником до наведених у статті слів є вислів для годиться — "для ока, про людське око, з міркувань пристойності", як зауважив Г. Удовиченко у Словнику українських ідіом.

Громадський — державний

Якось довелося почути нарікання на те, що друкований орган місцевої міськради має назву "Громадська думка" — мовляв, слово громадський недоречне у назві державної газети. Наскільки ж правильними є такі міркування?

Зіставивши лексичні значення та сполучуваність обох слів, з'ясуємо, що за чинними нормами української літературної мови вони не становлять антонімічної пари, не є взаємозаперечними.

Прикметник державний утворений від слова держава і вживається стосовно явищ, осіб, посад, заходів, які характеризують державу, стан справ у ній тощо: "В князівстві Литовському всі землі були власністю державною" (Леся Українка); "Справи державні змусили Президента перервати відпустку" (з газ).

Державним називаємо те, що має важливе значення для держави, може впливати на її устрій, розвиток, культуру, економіку. У такому значенні слово вживається, наприклад, у словосполученнях Державний прапор, Державний гімн, справа держаної ваги та ін. Іноді воно й справді антонімізується, але з прикметником приватний, а не громадський. Порівняймо з цього погляду словосполучення, без яких сьогодні навряд чи обходиться хоч один випуск газети, теле- чи радіоновин: державне/приватне підприємство; державна/приватна торгівля; державний/приватний сектор; державна/приватна власність на землю. Слово громадський утворене від іменника громада. За Словником української мови, воно має значення "належний усій громаді; призначений для користування усіма членами громади [тобто громадянами. — Авт.] ". Уживання слова саме з таким значенням має давню традицію, його фіксуємо у творах наших класиків: "...уся Шевченкова переписка єсть добро громадське, і ніхто не має права держати її у себе в шуфлядці" (М. Драгоманов). Так само широко послуговувалися цим словом у минулому XX столітті, коли популярними і загальнозрозумілими були словосполучення громадське майно, громадський транспорт, громадське харчування, громадська будівля та багато інших. Крім того, громадський — це той, "що забезпечує життєдіяльність громади". Тому говоримо й пишемо: громадський діяч, громадське доручешія, громадські інтереси тощо; "Міщанство — це компактна нерухома маса, на якій тримається всякий громадський лад" (В. Підмогильний); "Такими є деякі дані вивчення громадської думки напередодні пленуму Укрпрофради" (з газ.); "Доцільно б створити громадську академію чи центр світоглядно-методологічних досліджень" (з журн.)

Отже, уживання прикметника громадський у назві державної газети — органу місцевої влади, що повинен висвітлювати питання життя громади міста, врешті, і думку громадян, — є правомірним.