Sem2Philosophy

Семiнарське заняття № 2.

ФIЛОСОФIЯ ЯК IСТОРИЧНИЙ ТИП СВIТОГЛЯДУ. СМИСЛ I ПРИЗНАЧЕННЯ ФIЛОСОФIЇ

1.Генезис та специфіка філософського світогляду.

2.Предмет i природа філософського знання. Основнi проблеми та головнi роздiли фiлософiї.

3.Фiлософiя в системi культури. Функції фiлософiї.

1. Генезис та специфiка фiлософського свiтогляду.

Філософія — форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності та пізнання, буття людини, відношення людини і світу.

Філософія — раціональний (теоретичний) тип світогляду, предметом якого є відношення “людина — світ”.

Філософія — наука про абстрактні якісні характеристики сущого.

Генезис філософії

Термін “генезис” означає виникнення та розвиток. Слово “філософія” означає “любов до мудрості”. Вперше це слово вжив Піфагор.

Філософія виникає на основі світоглядних пошуків: осмислення будови світу, сутності людини та її місця в світі тощо. Філософія виокремлюється з міфологічного світогляду у 6­7 ст. до н. е. майже одночасно у Давній Греції, Стародавніх Індії та Китаї. Філософія виникає в грецьких колоніях, а потім поширюється до центру.

Причини виникнення філософії у Давній Греції

1)Розділення розумової та фізичної праці, формування рабовласницької демократії у Греції. Можливість вільного висловлення власної думки.

2)Виокремлення міст, становлення держави, розвиток торгівлі.

3)Слабкий вплив релігії у давньогрецькому суспільстві. Релігія не обмежувала поширення знання, як, наприклад, у Давньому Єгипті, де знання вважалось священним надбанням жерців і передавалося таємно.

4)Географічне розташування Греції на перетині торгівельних шляхів, що давало змогу отримувати знання з різних куточків доступного на той час світу.

5)Криза міфологічної свідомості, критика традиційного укладу життя.

Теорії виникнення філософії

1)Міфогенна — філософія є закономірним етапом розвитку міфології.

2)Гносеогенна — філософія виникає внаслідок накопичення знання, що увійшло в конфлікт з міфологічно­релігійними уявленнями.

3)Міфогносеогенна — філософія виникає внаслідок поєднання міфології та теоретичного знання.

Джерела виникнення філософії

­Розвинений людський досвід.

­Розвинена міфологія.

­Високий рівень розвитку писемності та мистецтва.

­Розвиток теоретичного знання (тобто знання не для практичного застосування,

азнання загального), формування доказового способу обгрунтування знання.

Специфіка філософського світогляду

Філософський світогляд теоретичний та абстрактний. Він виступає узагальненням уявлень людини про світ та місце людини в ньому. Філософія — поняття вужче, ніж поняття світогляду, вона формує теоретичне ядро світогляду і виступає його основою.

Філософський світогляд формується на раціональних засадах, а не на вірі чи емоційному сприйнятті. Він не містить остаточних відповідей, а скоріш ставить питання; він не догматичний, а передбачає критичне ставлення до наявних знань, їх постійний перегляд, а тому постійно розвивається, намагається пізнати сутність речей та явищ.

Філософський світогляд дуальний (подвійний), він аналізує відношення “людина­світ”, розділяючи суб’єкт та об’єкт, матеріальне та духовне тощо.

Філософський світогляд діяльний і рефлексивний, він передбачає погляд зовні на людину­носія світогляду, її постійну оцінку з метою вдосконалення. Філософія приводить до утворення специфічного типу знання — мудрості (знання про те, як правильно жити).

2. Предмет i природа фiлософського знання. Основнi проблеми та головнi роздiли фiлософiї.

Предмет філософського знання

Відношення “людина — світ”, суб'єктивна і об'єктивна реальність.

Природа філософського знання

Науковість філософського знання. Існують певні проблеми щодо визнання ф.зн. науковим. З одного боку, воно не дає конкретних результатів і не може бути перевірене на практиці, як знання, отримане в результаті розвитку конкретних наук. З іншого боку, ф.зн. раціонально впорядковане, систематичне та обгрунтоване, що відповідає науковим стандартам. Така проблема виникає тому, що ф.зн. має дуже високий рівень абстрактності, не характерний для конкретних наук.

Філософські знання мають найбільш високий рівень узагальнення, на якому виокремлюються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення речей і процесів.

Філософське знання виражається у категоріях — найбільш загальних поняттях, що узагальнюють суттєві характеристики явищ, процесів, відношень (буття, матерія, благо, знання тощо). Філософські категорії застосовуються у всіх сферах знання, на відміну від термінів конкретних наук.

Особливості філософського знання

1)Системність — ф.зн. впорядковане і систематизоване, найчастіше організоване у вигляді філософської системи, розділи якої взаємозумовлені, кожна теоретична побудова логічно випливає з попередньої.

2)Критичність — ф.зн. не опирається на сліпу віру чи на бездоказову впевненість, всі його компоненти мають певне обгрунтування.

3)Раціональність — ф.зн. несуперечливе в межах кожної філософської системи. Еклектичне (безладне) змішання уявлень про світ, людину тощо не вважається філософією.

4)Плюралістичність — ф.зн. існує у вигляді філософських систем, які

виражають різноманітні, іноді суперечливі погляди, при цьому не можна стверджувати, що одна система правильніша від іншої.

5) Абстрактність — ф.зн. стосується найзагальніших характеристик сущого, воно не вивчає конкретні прояви явищ, а вивчає їх самі по собі. Наприклад, саме по собі явище справедливості чи мистецтва є предметом дослідження відповідних філософських розділів, а часткові їх прояви (справедливий суд чи мистецтво певного художника) є предметом дослідження конкретних наук.

Основні проблеми філософії

Проблема — питання, яке не має однозначної вiдповiдi. Філософські проблеми носять загальний характер, є «вiчними» проблемами, що потребують вирішення на кожному етапі розвитку людства. До філософських проблем відносять:

Проблема першооснови сущого: що лежить в основі всього різноманітного світу?

Проблема сутності людини: що таке людина, як співвідносяться в ній природні та культурні прояви, чи є мета її існування?

Проблема свідомості: що таке свідомість, як вона виникла, як співвідноситься з матерією, чи може бути відтворена штучно?

Проблема пізнання: як можна отримати достовірні знання про світ та людину, чи існують межі пізнання, яке знання вважати достовірним, що є істина?

Проблема творчості: як можлива творчість, що є її джерелом? Та багато інших проблем.

Головнi роздiли фiлософiї

Онтологiя вивчає буття, його першооснови, форми сущого i змiни у ньому.

Гносеологiя вивчає процес пiзнання, його структуру, джерела i форми, умови можливостi iстинного знання i його межi.

Філософська антропологія вивчає фундаментальні характеристики людського буття, походження, сутність людини.

Соцiальна фiлософiя вивчає суспiльство як складну систему, механiзми функцiонування суспiльства та природу суспільного.

Аксiологiя вивчає цiнностi, їх походження, класифiкацiю, роль у життi людини i суспiльства.

Етика вивчає мораль, умови оптимального спілкування людей у соціумі.

Естетика вивчає чуттєве пізнання людиною світу.

3. Фiлософiя в системi культури. Функції фiлософiї.

Філософія та культура

­Філософія виконує культуроформуючу та культуротранслюючу функції: у філософських системах відображаються особливості епохи, фіксуються суттєві характеристики особистості та світосприйняття людини певної доби, що стає основою для подальших світоглядних пошуків наступних поколінь.

­Вивчення філософського спадку — це можливість збагнути розвиток духовних пошуків людства, осягнути становлення людської культури та суспільства в цілому.

Філософія та мистецтво

­Філософські здобутки складають невід’ємну частину духовної культури людства, філософські ідеї виступають джерелом натхнення художників, скульпторів, композиторів, літераторів.

­Філософія досліджує природу творчості, формує методологічну основу створення художнього образу, досліджує сутність мистецтва.

Філософія та наука

­Філософські здобутки входять до змісту конкретних наук (будова речовини, природа соціальної взаємодії, походження людини, мови, свідомості тощо).

­Філософія виступає основою картини світу (уявлення про причинні зв’язки, систематизування та оформлення наукових знань у єдину систему тощо).

­Філософія формує методологічну основу наукового пізнання (методи отримання достовірного знання, проблема інтерпретації явищ, способи розвитку наукових теорій тощо).

Філософія та суспільство

­Філософія розробляє теоретичні принципи суспільства та суспільного життя.

­Філософія виконує ідеологічну та світоглядну функції, тобто певною визначає цінності та ідеали суспільства, стає основою суспільного світогляду.

­Філософія вирішує складні суспільні питання, прогнозує його розвиток.

Філософія та людина

­Знайомство з філософією розвиває навички критичного, системного мислення, вчить проникати в сутність речей та явищ.

­Філософія становить могутній потенціал для людського саморозвитку, формування особистості, визначення життєвих орієнтирів та свого місця у світі.

Функції філософії

Світоглядна — результатом будь­якого філософствування є усвідомлення підстав людського життя, її мети й сенсу, визначення місця людини у системі “людина­світ”.

Методологічна — визначення умов, принципів та способів організації пізнавальної діяльності з метою отримання систематичного та достовірного знання у будь­якій науці.

Пізнавальна (гносеологічна) функція полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення.

Прогностична функція розкриває (передбачає) загальні тенденції розвитку людини і світу.

Практично­діяльна (праксеологічна) функція філософії полягає у здійсненні активного, перетворювального впливу на оточуючий світ і на саму людину.

Критична функція виконує антидогматичну роль у розвитку знань.

Гуманістична функція шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів прояснює сутність людини і вказує шляхи становлення людської особистості.