билеты

1) Методи педагогічних досл Методи педагогічних досліджень - це шляхи, способи пізнання педагогічної дійсності. За допомогою методів педагогіка здобуває інформацію про те чи інше явище, процес, аналізує і обробляє одержані дані Сучасна методологія представлена систематичним підходом: відносно самостійні компоненти розглядаються не ізольовано а у взамозв’язку з ін. системами 1. конкретно - наукові методи - розкривається за допомогою підходів: - особистісний – педагогічна орієнтація на особистість; - діяльнісний - пізнання діяльності; - діалогічний – позиції вихователя і вихованця рівноправні; - культурний – зв’язок людини з культурою як з системою вартостей; - національний – виходить з того, що національна основа вих-ня дітей є важливою умовою соціалізації дітей, засвоєння ними основ національної та загально – людської культури; - антропологічний – використання даних усіх наук про людину для побудови і зміцнення пед. процесу Метод – спосіб за доп якого забезпечується досягнення наміченої мети – здійснення наук досліджень Методи дослідження: * За джерелами накопичення інфи: 1) методи вивчення теоретичних джерел ( літ-ра); 2) методи аналізу педагогічного процесу (анкети/бесіди); Анкети (іменні/анонімні) – пит., на які повинен дати відповіді досліджуваний Питання: відкриті-закриті(так-ні), прямі – непрямі Вимоги до анкетування: - зміст повинен бути:ясним, зрозумілим, не викликати подвійної відповіді, відповідати віковим особливостям досліджуваних; - набір питань повинен бути логічно пов’язаним з основною метою і логічно розстановлюватись; Бесіди- розмова, обмін думками (питання бесіди повинні бути завчасно підготовлені, мати мету і план) Інтерв’ю- групове/індивід Розрізняють: - інтерв’ю думок(ставлення людей до певних явищ) - документальне(ставлення та уточнення до подій) - не стандартизоване(питання закриті,розташовані в певному порядку) - напівстандартизовані( вибрати відповіді із багатьох) * За способом обробки даних: 1) метод якісного аналізу 2) метод кількісного аналізу Метод спостереження- метод, який цілеспрямовано вивчає особистість на основі сприйняття її дій і вчинків у певінй ситуації(повинен зберігатись природний вияв) Бувають: - за часом: короткі/тривалі - за об’єктом:сусп./вибіркові - за умовами: прир/штучні Тести – система завдань, що пропонуються досліджуваному і визначаються як стандартизовані вимірювання Пед експеримент- своєрідний комплекс методів дослідження, що забезпечує наукову перевірку поставленої гіпотези( прир/лабораторний) Вимоги: - постановка завдань; - визначенняя кіл-ті ескпер об’єктів; - визначення тривалості; - вибір конкретни методик; - фіксація результатів; - співвіднесення результатів експерименту і гіпотези дослідження 2) Засоби навчання ( прості-складні): Це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання. До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби (ТЗН), обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ТБ та інші засоби масової комунікації. Можуть також слугувати реальні об’єкти, виробництво, споруди. Прості: 1) словесні : підручники, навчальні посібники 2) візуальні (наочні) Основною функцією засобів наочності є ілюстрація, допомога у найбільш повному, глибокому розумінні і сприйнятті того чи іншого предмета або явища. Наочні засоби: 1) зображення предметів і явищ (відносять: схеми, діаграми, малюнки, картини, репродукції, креслення, фотографії, карти, глобуси, ноти). Ці засоби використовуються тоді, коли предмети, явища, процеси, що вивчаються на уроках, не можна продемонструвати безпосередньо. Наприклад, при викладанні географії учням не можна безпосередньо показати пустелю, океан, гори, вулкан, якщо їх немає поблиз; при викладанні літератури – особистість письменника і под. 2) самі предмети, макети, моделі, що діють (належать реальні предмети: живі або засушені рослини, живі або законсервовані тварини, гербарії, колекції, прилади, інструменти, апарати, вироби, будь-яке виробництво, моделі (наприклад, мотор, парова машина), макети) Висновок: Об’єктивна необхідність використання наочних посібників у процесі навчання обумовлена їх великим впливом на процес розуміння і запам’ятовування: при дослідній перевірці ефективності запам’ятовування темпу встановлено, що при слуховому сприйманні засвоюється – 15% інформації, при зоровому – 25%, а в комплексі, тобто при зоровому і слуховому одночасно, – 65%. Дослідження фізіологів показали, що 80% інформації людина одержує через зоровий аналізатор. Складні засоби. 1. Візуальні: мікроскоп-подаються у вигляді нерухомих зображень предметів. Діафільми складаються із чорно-білих або кольорових позитивних фотографічних зображень, розміщених у логічній послідовності на плівці. Діапозитиви – це фотографічні чорно-білі або кольорові зображення на плівці або склі. Діапозитиви може виготовити й сам учитель, коли необхідно спроектувати на екран непрозорі плоскі об’єкти – схеми, ескізи, графіки, діаграми, таблиці, рукописні чи друковані тексти, фотографії, цифровий матеріал 2. Аудіальні засоби - це засоби, які передають інформацію, розраховану на сприймання органами слуху: програвач, магнітофон, радіо. 3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео. За допомогою навчальних кінофільмів учні мають можливість спостерігати внутрішні процеси і явища, які без кінофільму побачити неможливо. Наприклад, здійснити мандрівку по земній кулі, подорож у космос, побачити ріст рослини, розкриття квітки, більш усвідомити історичні події минулих років і под. 4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп’ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі. Білет2 : 1) Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки Педагогічний досвід - це система педагогічних знань умінь і навичок, способів здійснення творчої педагогічної діяльності, емоційно-ціннісних ставлень, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід може бути масовим і передовим.  Передовий педагогічний досвід - це діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових систем навчання і виховання або вже відомих форм, методів, прийомів, засобів роботи на основі їх удосконалення. види досвіду: - система роботи установи (школи, відділу народної освіти, методичного кабінету і под.); - система роботи працівника (учителя, директора, інспектора-методиста тощо); - певні форми, методи і прийоми, які застосовуються у навчальному закладі; форми, методи і прийоми, якими послуговуються окремі педагоги. За рівнем творчої самостійності : раціоналізаторський і новаторський . Раціоналізаторський досвід - це досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який вирізняється новим оригінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якості навчання, виховання та управління. Приклад:вчительки молодших класів - диференційований підхід до учнів на всіх етапах засвоєння знань. Цьому сприяють диференційовані завдання, дібрані за ступенем складності й ступенем самостійності., на етапі закріплення навчального матеріалу диференціація має таку послідовність: на першому етапі сильні учні виконують основне завдання самостійно, середнім надаються допоміжні матеріали (вказівка на зразок виконання, пам'ятки, додаткова конкретизація, запитання тощо), а слабші учні працюють з учителем; на другому етапі сильні учні виконують творче завдання, середні - основне, слабші - завдання, що супроводжуються допоміжними матеріалами. Новаторський досвід - це досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення окремих і загальних педагогічних завдань; використовує нові форми, методи, прийоми, системи діяльності, донині не відомі педагогічній науці та шкільній практиці; істотно модифікує відомі форми, методи й прийоми діяльності, переорієнтовуючи їх на вирішення сучасних завдань. В основі досвіду - виклад нового матеріалу укрупненими блоками, що спричиняє значне скорочення термінів вивчення окремих навчальних предметів. Шаталов етапи: 1) розгорнуте, образно-емоційне пояснення вчителем відібраних для уроку параграфів; 2) стислий виклад навчального матеріалу за опорним плакатом (збільшена копія аркуша з опорними сигналами); 3) вивчення опорних сигналів, які отримує кожний учень і вклеює їх у свої альбоми; 4) робота з підручником і аркушем опорних сигналів у домашніх умовах; 5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці; 6) відповіді за опорними сигналами; 7) постійне повторення й поглиблення раніше вивченого матеріалу. Висновок: Сім етапів роботи над теоретичним матеріалом забезпечують глибоке розуміння учнями теоретичних питань, що, в свою чергу, викликає бажання випробувати свої сили на практиці, а час, заощаджений на сконцентрованому вивченні теорії, уможливлює збільшення кількості розв'язуваних задач, збільшує варіативність шляхів розв'язання. 2) Методи організації діяльності: Словесні методи: розповідь, бесіда, лекція. Розповідь — це монологічний виклад навчального матеріалу, який використовується для послідовного, систематизованого, дохідливого, емоційного повідомлення знань. Здебільшого розповідь використовується для викладу описового навчального матеріалу, зокрема даних про географічне положення і природні умови тієї чи іншої країни; фактів і прикладів з історії наукових відкриттів у курсах біології, хімії, фізики, математики, короткої біографії письменника тощо. Бесіда — діалогічний метод викладу навчального матеріалу. Суть бесіди в тому, щоб за допомогою цілеспрямованих і вміло поставлених питань спонукати учнів до пригадування вже відомих знань і досягти засвоєння нових знань шляхом самостійних роздумів, висновків і узагальнень. Метод найчастіше застосовується тоді, коли нова тема є порівняно не складною, а в учнів уже склалися про неї певні уявлення або усталилися життєві спостереження, які дозволяють осмислити і засвоїти знання Лекція. Від інших методів словесного викладу вона відрізняється: а) більш строгою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) великим обсягом інформації, яка повідомляється; г) системним характером викладу знань Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. Лекція використовується для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а інколи й здвоєні уроки. Наочні методи: демонстрація, ілюстрація. Демонстрація. Використовується для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмета, його внутрішньою будовою та ін. При цьому увага учнів концентрується на суттєвих властивостях предметів, явищ, процесів. Практичні методи: вправи, лабораторний метод, навчальна праця. Вправи. Суть методу полягає в тому, що учні виконують багаторазові дії, тобто тренуються у застосуванні засвоєного матеріалу на практиці. Цим шляхом вони поглиблюють свої знання, формують відповідні уміння і навички, розвивають своє мислення і творчі здібності. Серед вправ виділяють: а) усні вправи, які сприяють оволодінню технікою і культурою читання, усного рахування, розповіді, логічного викладу знань тощо; б) письмові вправи — опис дослідів, розв’язування задач, диктанти, твори, конспекти та ін.; в) лабораторно-практичні вправи, які сприяють оволодінню навичками користування знаряддями праці, лабораторним обладнанням (приладами, апаратурою); Лабораторний метод базується на самостійному проведенні експериментів, дослідженнях учнів і застосовується насамперед при вивченні хімії, біології, фізики. Лабораторний метод спричиняє високу активність і самостійність учнів, уможливлює набуття умінь і навичок користування обладнанням, забезпечує умови для формування важливих практичних умінь: вимірювати і вираховувати, обробляти результати та порівнювати їх з попередніми, перевіряти відомі й обирати нові шляхи самостійних досліджень. Високою ефективністю вирізняється проблемний (дослідницький) лабораторний метод, коли висувається гіпотеза дослідження, визначаються його шляхи, добираються необхідні матеріали і прилади самими учнями. Навчальна праця. Суть методу полягає у застосуванні отриманих знань при вирішенні практичних завдань, в умінні використовувати теорію на практиці. Він сприяє поглибленню знань, умінь, стимулюванню пізнавальної діяльності, дозволяє провести контроль і корекцію. Робота з книгою є одним з найважливіших методів навчання. Головна перевага методу в тому, що учень має можливість багаторазово обробити навчальну інформацію в доступному для нього темпі та в зручний час. Учні при цьому вчаться вільно читати і розуміти прочитане, уміти виділяти головне у виучуваному матеріалі, вести записи, складати структурні і логічні схеми (опорні конспекти), добирати літературу з питання, що вивчається. Найпоширенішими є два види роботи з книгою: на уроці (під керівництвом учителя) і вдома (самостійно) з метою закріплення і розширення отриманих на уроці знань. Відеометод. Індуктивний метод. Поняття «індукція» ( від. лат. inductio — зведення) — форма умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Індуктивний метод навчання забезпечує перехід від одиничного до загального висновку на основі знання про предмети даного класу. Дедуктивний метод- перехід від загального до окремого. Билет3: 1)Методи контролю і самоконтролю: Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції. Залежно від організації, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють: Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні учитель ставить перед учнем декілька запитань, при фронтальному — серію логічно пов’язаних між собою питань перед усім класом. Правильність відповідей визначається учителем, коментується. За підсумками контролю виставляються оцінки. Метод письмового контролю. Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку. Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв’язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів. Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм. Комп’ютер є найоб’єктивнішим контролером при вивченні всіх навчальних предметів. Відповіді набираються цифрами або у вигляді формул. Проте машина не може врахувати психологічні особливості учня, своєчасно надавати йому допомогу при утрудненні — не може повністю замінити учителя! Метод тестового контролю. Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести — спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь. Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин. 2) внутрішньошкільне управління /ф-ї: внутрішкільне управління є діяльністю управляючої підсистеми, яка спрямована на реалізацію мети школи шляхом створення умов, необхідних для ефективного розвитку педагогічного процесу. Управління навчальним закладом здійснює директор і його заступники. їх функціональні обов’язки, порядок призначення чи обрання визначаються Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, Статутом загальноосвітньої школи чи іншого навчального закладу. Директор ЗОШ виконує такі функціональні обов’язки: -представляє інтереси навчального закладу в державних і громадських органах; -організовує навчально-виховний процес, здійснює контроль за його ходом і результатами, відповідає за якість і ефективність роботи педагогічного колективу; -створює необхідні умови для організації позакласної та позашкільної роботи; -створює умови для творчого зростання педагогічних працівників, пошуку та застосування ними ефективних форм і методів навчання та виховання; -за погодженням з радою навчального закладу призначає і звільняє своїх заступників, педагогічних працівників; -організовує в установленому порядку раціональне використання виділених навчальному закладу бюджетних асигнувань; -несе відповідальність за свою діяльність перед учнями, батьками, педагогічними працівниками, та загальними зборами (конференцією), засновником, місцевими органами державної виконавчої влади. До обов’язків заступника директора входить: організація педагогічного процесу, виконання освітніх програм і Державного стандарту загальної середньої освіти, здійснення контролю за якістю знань учнів і їх поведінкою; регулювання навчального навантаження учителів і учнів, складання розкладу занять; керівництво методичною роботою в школі, впровадження педагогічних інновацій, стимулювання діяльності учителів у плані підвищення педагогічної культури. Обов’язки заступників директора школи визначені у Статуті школи. Заступник директора з виховної роботи (організатор по-закласної і позашкільної роботи) відповідає за організацію і якість позакласних і позашкільних заходів. Він планує, організовує і контролює проведення позакласних виховних справ у школі і за місцем проживання. Працює з класними керівниками над удосконаленням змісту, форм і методів позакласної виховної роботи, надає їм методичну допомогу. В коло обов’язків організатора позакласної і позашкільної виховної роботи входить налагодження зв’язків із закладами додаткової освіти – палацами і будинками дитячої творчості, станціями юних натуралістів, юних техніків, клубами та іншими дитячими об’єднаннями. Він надає допомогу і підтримку дитячим громадським організаціям, які діють відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини. Функціїї 1. Аналіз інформації. функція управління, що спрямована на вивчення стану школи і зовнішнього середовища, що її оточує, об’єктивну оцінку результатів педагогічного процесу і вироблення на цій основі регулюючих механізмів подальшого функціонування або переведення системи в русло нового якісного стану. У теорії і практиці внутрішкільного управління визначені основні види аналізу інформації. Існують різні його класифікації залежно від об’єкта аналізу (що аналізується), суб’єкта (хто аналізує), мети (для чого аналізується), змісту (який характер аналізу), повторюваності (як часто здійснюється аналіз). 2. Планування- функція управління, що полягає у визначенні цілей навчального закладу та розробці програм їх досягнення. Ключовим моментом у плануванні є постановка мети діяльності школи. Якщо мета передбачає досягнення бажаного результату за більш тривалий проміжок часу, то завдання – це результат, якого можна досягти у даний час і за даних умов. Таке розуміння цілепокладання дозволяє реалізувати комплексно-цільове планування, що допомагає розробляти комплексні цільові програми, спрямовані на досягнення “генеральної”" цілі. Комплексна цільова програма є частиною плану роботи школи, обумовленою необхідністю реалізації найгостріших проблем, що потребують негайного вирішення. Досвід навчальних закладів показує, що більшість обирає 3-4 проблеми, плануючи їх вирішити – за 5 років. Ці проблеми детально опрацьовуються адміністрацією і колективом школи, доводяться до кожного шкільного підрозділу і виконавця. До структури комплексної цільової програми входить: короткий опис стану проблеми, її місця і ролі у загальношкільному плані; генеральна ціль; система завдань, доведених до виконавців; показники, які характеризують успішність досягнення цілі; терміни, виконавці; інформаційне забезпечення управління процесом вирішення завдань; контроль за протіканням виконання програми; поточний і підсумковий аналіз; регулювання. За значеннєвим масштабом і часом досягнення цілі та завдання поділяються на стратегічні, тактичні й оперативні. Під стратегічними цілями розуміють довготерміновий очікуваний результат. Завдання тактичні є проміжними бажаними результатами, а завдання оперативні – бажаними результатами на поточний момент. На цій основі виділяють перспективні, річні, оперативні плани роботи школи. Там, де педагогічний колектив не має єдиного плану роботи, єдиного точного підходу, там нема педагогічного колективу і не може бути ніякого виховного процесу. Сила педагогічного колективу у злагодженості і плануванні.(А.С.Макаренко) Перспективний план розробляється, як правило, на п’ять років на основі глибокого аналізу роботи школи за останні роки. Мета плану – визначити найважливіші орієнтири, головні напрями розвитку навчального закладу на наступні роки. Структура перспективного плану загальноосвітнього навчального закладу може мати такий вигляд: 1. Завдання навчального закладу на запланований період. 2. Перспективи розвитку контингенту учнів за роками, можлива кількість класів. 3. Потреба школи у педагогічних кадрах. 4. Підвищення кваліфікації педагогічних кадрів 5. Перспективи оновлення навчально-виховного процесу, впровадження педагогічних інновацій. 6. Розвиток матеріально-технічної бази і навчально-методичне оснащення навчального закладу (будівельно-ремонтні роботи, обладнання кабінетів, поповнення фондів бібліотеки, наочних посібників та ін.). 7. Соціальний захист педагогів і учнів, поліпшення їх побуту, умов праці та відпочинку. 8. Фінансова діяльність. Висновок:Плани дають змогу координувати діяльність педагогічного, учнівського і батьківського колективів. .3. Організація. Під організацією розуміють діяльність керівників шкіл, спрямовану на формування і регулювання структури взаємодій і відносин, яка необхідна для виконання прийнятих планів і управлінських рішень. Організаційні відносини – це взаємини між учасниками педагогічного процесу, які виникли у зв’язку з розподілом повноважень у спільній діяльності. Організація передбачає підбір виконавців (учителів, класних керівників, учнів, батьків, представників громадськості) кожного конкретного завдання із великої кількості завдань, визначених у річному плані роботи школи. У підборі виконавців для конкретної діяльності, що має відбутися, враховується рівень професійної готовності, загальної культури, індивідуальні можливості особистості. Організаторська діяльність директора школи містить і такі необхідні дії, як координація зусиль усіх виконавців, оцінка ходу і результатів їх роботи. Все це сприяє підвищенню особистої відповідальності кожного члена педагогічного колективу за виконання прийнятих планів, досягнення мети школи. Організаційні форми управлінської діяльності в школі. До складу найважливіших організаційних форм управлінської діяльності входять: рада школи, педагогічна рада, нарада при директорі, нарада при заступниках директора школи, оперативні наради, методичні семінари, засідання комісій, засідання учкому та інші. +4 внутрішньошкільний контроль(предідущий вопрос) билет4: 1)Методи стимулювання і мотивації уміння: Стимулювати (від лат. stimulo — збуджую, заохочую) — означає спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати. Заохочення — метод вираження суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності вихованців. Він закріплює позитивні навички і звички. Дія заохочення основана на збудженні позитивних емоцій. Саме тому воно вселяє впевненість, створює добрий настрій, підвищує відповідальність. Види заохочення досить різноманітні: схвалення, похвала, подяка, премія, нагорода, важливе доручення. Схвалення — найпростіший вид заохочення. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу, довір’ям у вигляді доручення, схваленням перед класом, учителями, батьками. Довір’я, повага вселяють впевненість у своїх силах, почуття власної гідності. Заохоченням більш високого рівня є вдячність, нагородження тощо, які викликають і підтримують стійкі позитивні емоції, дають вихованцям чи колективу довгочасні стимули, бо вінчають тривалу і наполегливу працю. Використовуючи цей метод, слід дотримуватися ретельного дозування і відомої обережності; — заохочувати слід не тільки вихованців, які домоглись успіху, а й тих, хто проявив працелюбство, відповідальність, чуйність, допомагаючи іншим, хоча й не домігся високих результатів; — обираючи заохочення, важливо знайти міру, гідну вихованця; непомірна хвала спричиняє зазнайство; — заохочення потребує особистого підходу; важливосвоєчасно підтримати невпевненого, відстаючого; — головним у сучасному шкільному вихованні є дотримання справедливості; вирішуючи питання заохочення, слід радитися з вихованцями. Змагання — це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві й пріоритеті Змагаючись, школярі швидко засвоюють досвід суспільної поведінки, розвивають фізичні, моральні, естетичні якості.. Метод покарання є найбільш відомим. У сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе і неоднозначне. Існують полярні погляди — від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни. Покарання — це метод педагогічного впливу, який повинен попереджувати небажані вчинки, гальмувати їх, викликати почуття провини перед собою та іншими людьми. Відомі види покарань, пов’язані з накладанням додаткових обов’язків, позбавленням або обмеженням певних прав, вираженням морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються різноманітні форми покарань: несхвалення, зауваження, попередження, звільнення від занять, виключення зі школи та ін. З-поміж педагогічних умов, які визначають ефективність методу покарання, виділяються такі: 1. Сила покарання збільшується, якщо воно виходить з колективу або підтримується ним. 2. Не рекомендується застосовувати групові покарання. 3. Покарання є дієвим, якщо воно зрозуміле учневі й сприймається ним як справедливе. 4. Використовуючи покарання, не можна ображати вихованця; 5. Застосовувати метод слід лише за умови повної впевненості у справедливості та користі покарання. 6. Не можна перетворювати покарання у зброю помсти. 7. Покарання вимагає педагогічного такту, знання вікової психології і розуміння того, що одними покараннями справі не допоможеш. Тому покарання застосовується лише в комплексі з іншими методами. 2) Правові основи сучасного сімейного виховання: Родина і суспільство взаємопов’язані. Сім’я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Тому необхідна постійна турбота держави і суспільства про сім’ю. Водночас родина повинна керуватися не тільки вузько сімейними, а й суспільними інтересами. В основі сімейного виховання лежить сімейне право, яке закріплене Конституцією України, законодавством про шлюб і сім’ю та цивільним Кодексом України. Правовідносини між батьками і дітьми регулюються також такими міжнародними документами, як Загальна декларація прав людини, Декларація прав дитини і Конвенція про права дитини, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН і ратифіковані Верховною Радою України. У “Конвенції ООН про права дитини” (Верховною Радою України 1991 року) зазначено, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. У сім’ї, як основному осередку суспільства і природному середовищі для росту і благополуччя дітей, повинен бути забезпечений особливий захист. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові і розуміння. Лише такі умови можуть підготувати дітей до самостійного життя у суспільстві і виховати їх в дусі загальнолюдських ідеалів, у дусі миру і власної гідності. Конвенція включає основні положення про охорону здоров’я дітей, про роль, права і обов’язки батьків по створенню умов для такої охорони. Вона закликає батьків будувати взаємини з дітьми на високій морально-правовій основі. Родинна педагогіка повинна будуватися батьками на підґрунті відносин рівноправних особистостей, рівноправних суб’єктів права, а не на основі вимог старших, сліпого підкорення їм. Лише поважаючи права дитини, можна виховати в ній повагу до прав інших людей, кожної людини, повагу до закону. Конвенція застерігає батьків від авторитаризму в сімейному вихованні. Якщо ж вони жорстоко поводять себе з дитиною або не турбуються про неї, якщо навмисне чи ненавмисне наносять шкоду фізичному чи моральному здоров’ю дітей, відповідні компетентні органи на підставі судового рішення позбавляють їх батьківських прав, а дітей відправляють на виховання в державні установи. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй. До матерів і батьків, які не виконують свій обов’язок перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара – позбавлення батьківських прав. Причиною для такого рішення може слугувати жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, антисуспільна поведінка батьків: алкоголізм, наркоманія, проституція, хуліганство, важкі психічні розлади. Одним з основних принципів виховання дітей в сім’ї, що закріплені законодавством, є надання кожному із подружжя рівних прав і обов’язків стосовно своїх дітей. Це означає, що всі питання життя і розвитку дітей батьки вирішують спільно, ніхто з них не має переваги над іншим. Цей принцип гарантує захист дітей від прояву батьківського егоїзму, слугує базою для об’єктивних, розумних рішень, забезпечує найкращі умови для врахування інтересів дітей. Закон України “Про освіту” чітко визначає відповідальність батьків за розвиток дітей (ст. 59). Батьки зобов’язані: - постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; - поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, повагу до держави і рідної мови, сім’ї, старших за віком, народних обрядів та звичаїв; - виховувати повагу до національно-історичних, культурних цінностей українських та інших народів, любов до своєї країни; - сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти, забезпечувати повноцінну домашню освіту; - виховувати повагу до законів, основних свобод людини. Таким чином, Закон “Про освіту” поставив перед родиною на перше місце завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. Його вирішення можливе за умови відповідного способу життя і способу думок батьків, постійного спілкування з дітьми, за умови дотримання норм загальнолюдської моралі у поведінці і спілкуванні всієї родини. билет5: 1)методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності: (+методи орг. Дія) Методи усного контролю: індивідуальне опитування, фронтальне опитування, усні заліки, колоквіуми, іспити, усне програмоване опитування. Методи письмового контролю: контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити, програмовані письмові роботи.