1.Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю.

Предметом навчального курсу "Історія України" є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення і спосіб життя, про їх етногенез, про українців і їх відносини з іншими народами, про матеріальний і духовний їх розвиток, про боротьбу за свою незалежність.

Історія — це перш за все бачення, яке вимагає часової і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі. Тільки завершені історичні цикли (економічний, політичний, релігійний, культурний та інші), тобто цикли, відносно яких можна отримати всебічне уявлення, є предметом історії.

Вивчення гуманітарних наук складає важливу частину загальноосвітньої і світоглядної підготовки сучасних спеціалістів. До того ж воно сприяє розвиткові індивідуальності та виробленню нею творчого підходу до вирішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема історія України.

Історія - це наука про минуле людського суспільства та про його сучасність. Це також наука про закономірності розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірах. Минуле є активним фактором змін, які відбуваються сьогодні. Змістом історії взагалі є історичний процес, який розкривається в подіях життя людини, дані про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Події ці надзвичайно різноманітні. Вони стосуються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики держави, міжнародних стосунків, діяльності історичних осіб..

Історія — наука багатогалузева. Вона складається з цілої низки самостійних галузей історичного знання, а саме: історії економічної, політичної, соціальної, суспільної, воєнної, історії держави і права тощо.

2. Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства».

Правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій. Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи: 1. Принцип об'єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об'єктивний процес. Зобов'язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми. 2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв'язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв'язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з'ясувати їхнє значення.

3. Так, щодо принципу детермінізму, то він передбачає розгляд будь-яких суспільно-політичних процесів, явищ, тенденцій, зок­рема й тих, що характеризували історію суспільства України, крізь призму причинно-наслідкових зв'язків, що зумовлювались особливостями соціально-економічного й політичного розвитку держави, нації, суспільства на попередніх історичних етапах, зу­мовлюючи водночас стан і розвиток суспільної організації на йо­го наступному етапі.

Водночас мова може йти про включення до сфери історичного аналізу принципу детермінізму як вимоги врахування взаємо­зв'язку та причинної зумовленості внутрішніх і зовнішніх, об'єк­тивних і суб'єктивних чинників, які впливали на формування со­ціально-економічних, політичних, націогенетичних процесів і, таким чином, на специфіку суспільства на всіх етапах його роз­витку.

Важливим методологічним принципом, який доповнює пози­ції детермінізму, є принцип цілісності. Він дає змогу реалізува­ти багатовимірний підхід до аналізу суспільно-політичних про­блем і процесів з урахуванням впливу на них як ідейних, політичних, культурологічних, так і економічних чи соціальних чинників. На прикладі, скажімо, державних тенденцій суспільст­ва, зокрема українського,.

Додамо, що особливе значення з огляду на викладене відіграє й принцип альтернативності, спрямований на визначення сту­пеня ймовірності

подальшого поглиблення або, навпаки, обме­ження дії тенденцій, які визначають реалії сучасного розвитку держави та суспільства. Це дає змогу узагальнити попередні ви­сновки дослідження, поглибити об'єктивність і науковість теоре­тичних засад, які визначили його мету й спільне спрямування

Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного. При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін. Джерела і література з історії України Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей. Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів: 1)речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки; 2)етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу; 3)лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови; 4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.; 5)писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.