2. Теоретичні основи управління дебіторською заборгованістю підприємства

Головним чинником, що визначає фінансовий стан підприємства, є стан його оборотних коштів і одного з елементів – дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість є особливим видом активів, який визначає права підприємства на отримання від контрагентів грошових коштів. Від умов її визнання, достовірності оцінки, а особливо своєчасності погашення залежить рівень платоспроможності підприємства.

Фінансова стійкість підприємства передбачає збалансованість фінансових потоків, наявність коштів, які дають підприємству змогу підтримувати свою діяльність протягом певного періоду часу. Вона є показником платоспроможності підприємства в довгостроковому періоді.

Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємств багато в чому залежать від ефективного управління їх фінансовими потоками. Управління дебіторською заборгованістю є важливим завданням загального управління фінансовими потоками підприємства.

Ефективне управління дебіторською заборгованістю підприємства неможливе без всебічного й об’єктивного аналізу інформації про зміни, що впливають на розмір дебіторської заборгованості, з метою оцінювання можливих коливань фінансових результатів і збереження необхідного рівня платоспроможності. Тому сьогодні великого значення і особливої актуальності набувають питання розробки шляхів ефективного управління дебіторською заборгованістю підприємств, з урахуванням особливостей кожного з них.

Дослідженням проблеми управління дебіторською заборгованістю займалися багато вітчизняних та зарубіжних науковців і практиків – Ф.Ф. Бутинець, С.Ф. Голов, В.С. Лень, М.Д. Білик, О.Г Лищенко, Т.П. Головченко, І.А. Бланк, Н.М. Новікова, Г.Г Кірейцев., О. Конторщикова, Т.М Ковальчук, Стоун Д., Хітчинг К. та інші. На сучасному етапі розвитку країни розробка комплексного підходу щодо управління дебіторською заборгованістю на стадії її формування та інкасації має велике практичне значення, тому цей факт зумовлює необхідність подальшого дослідження системи управління дебіторською заборгованістю.

Дебіторська заборгованість, як і товарно-матеріальні запаси, є активом, що не приносить прибутку. Однак наявність певного обсягу дебіторської заборгованості є необхідним результатом господарської діяльності підприємства, а оптимізація її обсягу — одним із найважливіших завдань, які повинен вирішувати фінансовий менеджер у процесі управління оборотним капіталом.

Якщо підприємство функціонує в умовах перехідної економіки, значні та стабільні обсяги дебіторської заборгованості, як правило, свідчать про низький рівень фінансової дисципліни в розрахунках між підприємствами. Дебіторська заборгованість у цьому випадку є одним із видів іммобілізованих активів, коштами, що тимчасово вилучені з обігу. Дебіторська заборгованість знецінюється в умовах інфляції, тому доцільним є зменшення дебіторської заборгованості в певних межах.

У країнах з розвиненою ринковою економікою, для яких характерний високий рівень конкуренції на ринку товарів та послуг, дебіторська заборгованість свідчать про активне використання підприємствами механізму комерційного кредитування.

Основними параметрами дебіторської заборгованості, які мають визначатись кредитною політикою підприємства на основі глибокого аналізу особливостей фінансово-господарської діяльності підприємства та конкурентного середовища, є обсяг дебіторської заборгованості (обсяг продаж у кредит) та середній строк погашення заборгованості.

Визначення максимально допустимих рівнів ризику полягає в розрахуванні оптимального співвідношення між обсягом продаж у кредит та розміром можливих втрат при кредитуванні покупців різного класу. Збільшення прибутку від зростання обсягу продаж у кредит має перевищувати можливі збитки від реалізації товару менш надійним покупцям. Оцінка можливих втрат від продажу в кредит включає оцінку кредитоспроможності потенційних та реальних покупців" встановлення відповідних кредитних рейтингів і ризиків неповернення для них, а також у подальшому оцінку обсягу можливих втрат від кредитування покупців різного класу. Як правило, для покупців з різним рівнем кредитоспроможності встановлюють різні умови кредитування. Чим нижчий кредитний рейтинг покупця, тим жорсткішими будуть умови кредитування.

У результаті кредитування покупців різного рівня кредитоспроможності частина дебіторської заборгованості завжди буває непогашеною. При цьому частка безнадійних боргів пропорційна до строку комерційного кредиту. Статистичні дані свідчать, що в США безнадійна дебіторська заборгованість підприємств зі строком погашення до ЗО днів становить близько 4 % загального обсягу заборгованості, до 31—60 днів — 10 %, 61—90 днів — 17 %, 91—120 днів — близько 26 % обсягу дебіторської заборгованості. Резерви, які створюють великі американські корпорації для покриття можливих збитків у результаті непогашення дебіторської заборгованості, становлять 1—6 % обсягу дебіторської заборгованості.

Отже, виникнення дебіторської заборгованості на підприємстві є об’єктивним процесом, який зумовлений існуванням ризиків при проведенні взаєморозрахунків між контрагентами за результатами господарської операції. Дебіторська заборгованість виникає внаслідок розрахунків підприємства з покупцями, постачальниками, фінорганами, підрядчиками, депонентами, підзвітними особами тощо.

Дебіторська заборгованість є важливою складовою активів підприємств, ефективність яких безпосередньо залежить від питомої ваги дебіторської заборгованості в загальній сумі оборотних активів.

Дослiдження наукових пiдходiв до трактування поняття «дебiторської заборгованостi» показало, що iснує значне рiзноманiття поглядiв, якi мiж собою є досить неузгодженими. Трактування «дебiторської заборгованостi в сучасному» варiантi було запропоноване Е. Дегранжем та Дж. Дзаппi ще у XVIII столiттi. На думку наведених науковцiв дебiторська заборгованiсть повинна розглядатися серед показникiв, якi характеризують фiнансовий стан пiдприємства.

Характерною ознакою є те, що вже на початку ХХ століття А. З. Попов запропонував називати дебіторську заборгованість «боргом на користь підприємства" і визначати її як «ту чи іншу частину господарських засобів підприємства, що вибула зі складу даного підприємства і перебуває у фактичному розпорядженні інших підприємств, виконуючи там роль капіталу».

В подальшому не тільки не було сформульовано одностайного визначення сутності поняття «дебіторської заборгованості», а ще більше внесено неоднозначності в трактування категорії. Наведемо окремі погляди на поняття дебіторської заборгованості:

Голов С.Ф. визначає Дебіторську заборгованість як фінансовий актив, що є контрактним правом однієї сторони отримати гроші й узгоджується з відповідним зобов’язанням сплати іншої сторони.

Лищенко О.Г. вважає, що дебіторська заборгованість – це фінансовий актив, який є контрактним правом отримувати грошові кошти або цінні папери від іншого підприємства.

Трохи іншої думки про дебіторську заборгованість Крайник О.П., Клепікова З.В. На їхню думку дебіторська заборгованість – це форма відстрочки платежу – відкритий кредит, угода, яка передбачає виконання послуг замовником або реалізації продукції покупцю з відстрочкою оплати за них.

На думку Бєлозерцева В. Дебіторська заборгованість – це грошове вираження результату вимушеної або заздалегідь запланованої господарсько-економічної операції кредитного характеру з контрагентами, була у минулому та борг за неї може бути достовірно визначений, узгоджений з контрагентом та сплачений підприємству у майбутньому, а в поточний момент відображений у балансі підприємства як актив.

Кірейцев Г.Г. визначає дебіторську заборгованість як складову оборотного капіталу, яка є комплексом вимог до фізичних чи юридичних осіб щодо оплати товарів, продукції, послуг.

П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість” визначає дебіторську заборгованість як суму заборгованості дебіторів на певну дату. Дебітори – це юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів.

Цікавий підхід до тлумачення дебіторської заборгованості у закордонних авторів . Так, accounts receivable (дебіторська заборгованість, обсяг продажу або дебітори) поряд із дебіторською заборгованістю має такі варіанти перекладу: рахунки до отримання, рахунки дебіторів, дебітор за розрахунками. Зокрема, як зазначають Стоун Д. та Хітчинг К.: дебіторська заборгованість має назву «рахунки до отримання», а дебітори – це особи, які винні гроші за товари і послуги, вже одержані, але не оплачені ними.

Професори Гарвардського університету Боді З. і Мертон Р. К. визначають дебіторську заборгованість як «рахунки до отримання», зазначаючи, що це та сума, яку покупці продукції повинні виплатити корпорації (підприємству). Західні економісти часто приймають поняття «кредитна політика» та «політика управління дебіторською заборгованістю» як цілісну категорію. Так наприклад, Хорн Д. В. взагалі розглядає дебіторську заборгованість як кількісний результат, що виникає у результаті реалізації кредитної політики підприємства, а Едвардс Б., у своїй книжці «Кредитний менеджмент» взагалі використовує поняття «дебіторська заборгованість», суто як термін обліку.

Дебіторська заборгованість є наслідком господарських операцій, що мали місце в минулому, але підлягають погашенню в майбутньому оскільки по суті незавершеною залишається така угода". "Дебіторська заборгованість - матеріальні ресурси, не оплачені контрагентами, або готівка, що вилучені у підприємства"

Сутність дебіторської заборгованості, полягає саме у двоїстому її характері: з одного боку, це певною мірою вигідно для підприємства:

- зростає товарообіг, а отже, й маса валового доходу та прибутку (за інших незмінних умов). Це - основна вигода;

- швидше реалізуються запаси, що дає змогу скоротити частку змінних витрат на них;

- іноді є можливість зробити заборгованість доходним активом, тобто брати відсотки за надання товарного кредиту (однак, так буває нечасто, тому що це погано впливає на динаміку товарообігу).

Разом з тим дебіторська заборгованість, по суті, є відволіканням з господарського обігу обігових коштів підприємства, що супроводжується непрямими втратами його доходів:

а) чим довший період погашення заборгованості, тим менший дохід від коштів, вкладених у дебіторів (адже дебіторська заборгованість, як і інші активи, повинна давати прибуток, який за інших однакових умов тим вищий, чим вища оборотність);

б) кошти в заборгованості можуть знецінюватися через інфляцію;

в) як і для інших активів, для фінансування заборгованості потрібне відповідне джерело, яке, звичайно, теж має свою ціну. Ця ціна включає: видатки на фінансування (підприємство фінансує комерційний кредит або за рахунок власних коштів, або за рахунок запозичених); видатки на управління; видатки, які з'являються через несвоєчасну оплату (фінансові втрати через продаж заборгованості третім особам, оплат послуг адвокатів, судова тяганина).

Згідно з П(С) БО 10, дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і поточну. Довгострокова дебіторська заборгованість - це сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. Поточна дебіторська заборгованість - сума дебіторської заборгованості, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Виділяють також безнадійну дебіторську заборгованість та сумнівний борг. Безнадійна дебіторська заборгованість - поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності (3 роки).

Сумнівний борг - поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, щодо якої існує невпевненість її погашення боржником.

Бланк І.А. виділяє наступні види дебіторської заборгованості:

а) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не надійшов;

б) дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги, несплачені у строк;

в) дебіторська заборгованість по векселям отриманим;

г) дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом;

д) дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом;

е) інші види дебіторської заборгованості.

Розмір та структура дебіторської заборгованості залежать від багатьох факторів: соціально-економічна політика держави, стан галузі, у якій працює підприємство, вид продукції, фінансовий менеджмент на підприємстві тощо. Для кожного підприємства оптимальний обсяг дебіторської заборгованості є різним. Фактори, які впливають на визначення оптимального обсягу дебіторської заборгованості, можна об’єднати у дві групи – зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх факторів належать:

− податкова політика;

− стан фінансового ринку (з погляду умов короткотермінового кредитування);

− економічна політика держави.

До внутрішніх факторів належать:

– період життєвого циклу виробництва;

– галузь діяльності підприємства;

– обсяги виробництва;

– обсяг кредиторської заборгованості.;

– кредитна політика підприємства.

Важливою і актуальною проблемою фінансового менеджменту в рамках управління дебіторською заборгованість є встановлення балансу між кредитною політикою підприємства та інкасацією дебіторської заборгованості.

Задля утримання існуючих покупців і залучення нових підприємство реалізовує продукцію у кредит, підтримуючи так встановлені обсяги реалізації продукції, завойовуючи нові ринки збуту продукції, що у період економічної кризи є надзвичайно важливо. Проте, процес кредитування клієнтів супроводжується ризиком зменшення прибутку в результаті неефективної кредитної політики і ризиком неповернення коштів. У останньому випадку існує ймовірність перетворення поточної дебіторської заборгованості на безнадійну дебіторську заборгованість.

Тому актуальним для кожного підприємства стає питання ефективного управління дебіторською заборгованістю як важливою складовою фінансових потоків з метою їх збалансування.

Сучасна практика фінансового менеджменту пропонує два способи управління дебіторською заборгованістю на підприємстві: самостійне управління та управління на основі аутсорсингу. Для цього можуть створюватися спеціалізовані служби: кредитні контролери, служби безпеки.

Завдання управління дебіторською заборгованістю на підприємстві:

1) Сприяння зростанню обсягу продаж шляхом надання комерційного кредиту і тим самим зростання прибутку;

2) Підвищення конкурентоздатності за допомогою відстрочки платежу;

3) Визначення рівня ризику неплатоспроможності покупця;

4) Розрахунок планового резерву сумнівних боргів;

5) Надання рекомендації по роботі з фактично або потенційно неплатоспроможними покупцями.

У системі управління дебіторською заборгованістю умовно можна виділити два великі блоки: кредитну політику, що дає змогу максимально ефективно використовувати дебіторську заборгованість як інструмент збільшення продажів, і комплекс заходів, спрямованих на зниження ризику виникнення простроченої або безнадійної дебіторської заборгованості.

Для того, щоб визначити оптимальний рівень дебіторської заборгованості, який дасть змогу отримати максимальний прибуток при наявних можливостях, підприємства повинні визначитися з кредитною політикою щодо дебіторів.

Вона має враховувати: фінансові можливості підприємства, його конкурентні переваги, стратегічні цілі та загальний стиль роботи.

При формуванні кредитної політики важливо визначити максимально допустимий розмір дебіторської заборгованості як у цілому для підприємства, так і за кожним контрагентом (кредитний ліміт). Розраховуючи ці показники, підприємство в першу чергу орієнтується на свою стратегію. При цьому підтримка достатньої ліквідності підприємства та облік кредитного ризику (ризику повної або часткової втрати виданих коштів) виступають на перше місце.

З метою мінімізації ризику виникнення прострочених боргів, які можуть обернутися для підприємства збитками, при формуванні політики управління дебіторською заборгованістю слід керуватися такими правилами:

– оцінювати фінансовий стан контрагентів, яким надається відстрочення платежу;

– передбачати в договорі умови, які спонукали б контрагентів уникати порушення термінів оплати;

– планувати обсяг дебіторської заборгованості і зацікавлювати співробітників підприємства, залучених до процесу управління дебіторською заборгованістю, в тому, щоб вона не перевищувала запланованого рівня.

Для реалізації перелічених правил на практиці доцільно створити регламент, який досконало описує весь процес управління і містить інформацію про права й обов’язки працівників, залучених до процесу управління.

Регламент слід розділити на такі блоки:

1) класифікація дебіторської заборгованості;

2) методи і способи роботи з дебіторською заборгованістю;

3) контроль за виконанням роботи з дебіторською заборгованістю.

Усіх контрагентів можна розділити на чотири групи за рівнем надійності: група ризику; група підвищеної уваги; група “надійні клієнти”; група “золоті” клієнти”.

Оцінювання надійності контрагентів здійснюється на підставі терміну роботи з клієнтом, обсягу продажів клієнта і обсягу простроченої заборгованості даного клієнта на кінець періоду.

У разі невиконання договірних зобов’язань контрагентами необхідно послідовно проводити такі заходи:

1) Обдзвонювати клієнтів з нагадуванням про необхідність погашення заборгованості;

2) Розсилати претензії;

3) Стягувати заборгованості в судовому порядку.

Проблеми управління дебіторською заборгованістю, з якими стикаються підприємства та організації, досить схожі:

– немає чіткої інформації про терміни погашення зобов’язань підприємствами-дебіторами;

– немає регламенту роботи з простроченою дебіторською заборгованістю;

– відсутні дані про зростання витрат, пов’язаних зі збільшенням розміру дебіторської заборгованості;

– не проводиться оцінювання фінансового стану дебіторів і ефективності надання відстрочок платежів.

Важливим моментом при роботі з дебіторською заборгованістю є визначення критичного терміну сплати. Критичний термін оплати – дата, не пізніше якої має бути здійснений платіж за рахунком. Для того, щоб мати можливість контролювати критичний термін оплати, потрібно враховувати час відстрочки платежу, а також дату виникнення дебіторської заборгованості.

Для спрощення розрахунку критичного терміну оплати необхідно виділити типові для підприємства умови надання відстрочки платежу та забезпечити можливість їх обліку в системі управління дебіторською заборгованістю. Наприклад, встановлюється, що критичний термін оплати – десять днів. Згідно з цим параметром розробляються регламентні дії персоналу щодо роботи з такими боргами.

Визначивши критичний термін оплати і принципи співвіднесення платежів, що надходять, і виставлених рахунків, можна завжди бачити частку простроченої дебіторської заборгованості і те, на скільки днів вона прострочена. На підставі цих даних можна оцінити обсяг витрат, пов’язаних з незапланованим відволіканням коштів з обороту підприємства (вартість залучення коштів), а також обґрунтувати розмір пенею, які закладаються в договір.

Основним документом контролю дебіторської заборгованості служить реєстр “старіння” дебіторської заборгованості. Реєстр “старіння” являє собою таблицю, що містить несплачені суми рахунків, які групуються за періодами прострочення платежу. Групування здійснюється, виходячи з політики підприємства. Наприклад, можна вважати, що прострочення платежу протягом п’яти днів допустимо, при перевищенні цього терміну слід активно працювати з дебітором з повернення дебіторської заборгованості.

І все ж таки, яку б ефективну політику управління дебіторською заборгованістю не проводило підприємство, сучасні економічні умови світової фінансової кризи вносять свої корективи. І ще вчора “надійний” дебітор сьогодні не може розрахуватися за власними боргами. У такому випадку підприємство, щоб зменшити негативний вплив, що справляє на його фінансовий стан списання безнадійної дебіторської заборгованості, на яку цілком може перетворитися сумнівна заборгованість, повинно мати резерв сумнівних боргів.

Згідно з П(С)БО 10 “Дебіторська заборгованість”, визначення суми резерву сумнівних боргів можливе різними методами:

1) виходячи з платоспроможності окремих дебіторів;

2) виходячи з періодизації дебіторської заборгованості;

3) виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів, робіт, послуг.

Перший метод заснований на результатах аналітичного обліку дебіторської заборгованості за кожним дебітором. Цей метод є найпростішим та ґрунтується на тому, що величина резерву сумнівних боргів визначається виходячи з фактичних даних про наявність сумнівних боргів конкретних дебіторів.

Другий метод є базовим і заснований на класифікації дебіторської заборгованості за терміном виникнення. Для того, щоб скористатися цим методом, підприємству необхідно проаналізувати інформацію за декілька попередніх звітних періодів щодо виникнення безнадійної заборгованості.

При використанні методу виходячи з питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації товарів, робіт, послуг основою для визначення суми резерву є Звіти про фінансові результати діяльності підприємства за попередні періоди. При використанні цього методу необхідно сумувати нарахований резерв та його невикористаний залишок на початок звітного періоду.

Для оптимізації розміру та структури дебіторської заборгованості підприємствам доцільно рефінансувати її частину.

Рефінансування дебіторської заборгованості – це переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо. До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

– факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку);

– облік або дисконтування векселів (придбання банком векселя за іменним індосаментом і термінова сплата його пред’явнику, а отримання платежу тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення);

– форфейтинг (кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером).

Інший спосіб управління дебіторською заборгованістю має назву «аутсорсинг». Термін «аутсорсинг» запозичений з англійської мови (від англ. «outsourcing») та дослівно перекладається як використання чужих ресурсів. Іншими словами, аутсорсинг - це передача на договірній основі непрофільних функцій іншим організаціям, що спеціалізуються на виробництві конкретної продукції, виконанні робіт, наданні послуг і мають відповідний досвід, знання, персонал і технічні засоби.

Переваги аутсорсингу в тому, що він дає можливість підприємству ефективно вирішувати ті задачі, які вирішувати самостійно недоцільно або неможливо через високу вартість або нестачу (відсутність) необхідних ресурсів. Це особливо актуально для малого та середнього бізнесу, оскільки створювати та забезпечувати роботу спецпідрозділів здатні лише великі компанії. Крім того, аутсорсингові компанії гарантують професійніше вирішення покладених на них задач.

Ринок аутсорсингових послуг з управління дебіторською заборгованістю складають: послуги кредитних бюро, кредитні послуги, юридичні послуги , факторинг, колекторство.

Основна діяльність колекторських агенств складається з кількох етапів:

1) «soft collection» – коли за допомогою листування та телефонних розмов працівники намагаються переконати боржника добровільно сплатити борг; 2) «hard collection» – коли безпосередньо з боржником ведуться переговори щодо таких шляхів вирішення проблем, як відстрочення або реструктуризація боргу;

3) «legal collection» – включає в себе подачу позовної заяви до суду, отримання судового рішення, а потім виконання його в добровільному порядку або за допомогою виконавчої служби.

Усі ці методи націлені на результат – повернення грошей в стислі терміни з мінімальними витратами.

Існує два варіанти співпраці: безпосередній викуп колекторською компанією заборгованості клієнта з метою подальшої самостійної роботи та діяльність колекторського агентства від імені кредитора на підставі договору доручення за певну винагороду. Розмір цієї винагороди коливатиметься від 10 до 50% залежно від ризикованості боргу.

Безумовною перевагою аутсорсингових компаній є комплексність роботи, тобто наявність системного підходу в роботі команди фахівців. На відміну від звичних компаній, де служба безпеки та юридична служба є окремими структурами, в колекторських компаніях фахівці однієї команди націлені на одну мету та результат.

Недоліком використання агентств є те, що вони можуть поводитися з клієнтами настільки агресивно, що ті назавжди відмовляться мати справу з компанією.

Отже, аналiз наукових праць провiдних зарубiжних та вiтчизняних економiстiв дає всi пiдстави стверджувати, що серед широкого кола питань проблема наявностi дебiторської заборгованостi пiдприємства, шляхiв її формування та структури залишається на даний момент досить актуальною. Значна увага до дебiторської заборгованостi пiдприємства пояснюється тим, що, з одного боку, вона однаковою мiрою разом з товарами та матерiалами входить до структури оборотних активiв пiдприємства, а з iншої сторони - якщо у структурi тих же оборотних активiв дебiторська заборгованiсть займатиме велику питому вагу, це може призвести до зменшення фiнансової стiйкостi компанiї та збiльшити фiнансовi ризики (наприклад, ризик неповернення кредиту).

Оскільки, на сучасному етапі економічного розвитку країни відмічається значним уповільненням платіжного обороту, що викликає ріст заборгованості між підприємствами, то для покращення фінансового стану підприємства необхідне ефективне управління дебіторською заборгованістю, яке передбачає:

– формування кредитної політики щодо дебіторів;

– мінімізацію ризиків виникнення прострочених боргів;

– рефінансування дебіторської заборгованості.

Для цього необхідно постійно контролювати динаміку обсягів і структуру дебіторської заборгованості, розробити ефективну кредитну політику й аналізувати вплив результатів цієї політики на динаміку таких показників: ліквідності, оборотності дебіторської заборгованості, прибутковості. Також слід проводити якісний аналіз наслідків управлінських рішень, що стосуються кредитної політики у довготерміновому періоді. Застосовувати засоби рефінансування дебіторської заборгованості та контролювати ефективність їх використання.