2. Особливості читання українською мовою

Алгоритм цього виду діяльності формується на уроках читання російською мовою. Уміння співвідносити букву — звук, читати поскладово та цілими словами учні переносять на українські тексти. Але оскільки графічні системи першої і другої мов не зовсім збігають ся, на шляху співвідношення «буква — звук» під час чи тання українською мовою діти припускаються помилок, спричинених інтерференцією навичок. Так, на уроках російського читання у дітей сформувався стерео тип: перед буквами е, и приголосні вимовляти м'яко, який вони переносять і на читання українською мовою. Особливо важко перебороти цю навичку у випадках, коли трапляються однакові написання спільних лек сем: вишня, слива, день, степ, або слова з буквою є (по­милково вимовляється як російська э). Усе це зумовлює ряд орфоепічних помилок та помилки, що стосуються наголошування слів. Як правило, діти помиляються, коли слова російської й української мов різняться наго­лосом або трапляється нове, незнайоме учневі слово.

Результат — учні неправильно читають окремі сло­на, уповільнюється темп читання.

Деякі вчені пояснюють уповільнення темпу читан­ня недостатнім розвитком мовлення школярів, в результаті чого слухо-моторна реалізація сигналу, пов'язаного з промовлянням, затримується у зв'язку з труднощами розпізнавання написаного слова. Наші спостереження підтверджують такий висновок. Крім того, деякі учні, які на уроках читання російською мо­вою внаслідок миттєвого розпізнавання слів навчили­ся читати швидко, переносять цю позитивну навичку і на читання українською. Однак у результаті того, що багато слів російської й української мови мають част­кові розбіжності (крапля, товстий, допомагати, по­дарунок ), виникають помилки.

Таким чином, на уроках українського читання особ­ливого значення набуває формування вмінь читати пильно.

Під час читання вголос основною вимогою до учнів має бути правильність вимови. Тому доки школярі не набудуть цього вміння, завдання читати швидко стави-і и не потрібно. Діти, у яких досить високий темп чи­тання російською, набудуть відповідних умінь і в чи­танні українською. Правильність перевіряється під час читання учнями тексту вголос. У процесі його важливо, щоб вони не тільки стежили за текстом у підручнику, оскільки це сприяє виробленню уваги та встановленню правильних асоціативних зв'язків між ми мовленим і надрукованим, а й помічали недоліки читання своїх однолітків і вчилися виправляти помил­ки (треба вимовляти..., читати треба так ...).

Однією з найважливіших якостей цього виду діяль­ності є свідоме читання. Свідомість, тобто розуміння прочитаного, багато в чому залежатиме від розуміння значення слів і образних виразів, а також характеру дійових осіб, причин і наслідків зображених подій то­що. Саме тому так багато на уроках читання важить ро­бота над аналізом тексту.

На кожному уроці читання українською поряд з іншими завданнями чи не найважливішою є робота, спрямована на поповнення словникового запасу учнів. Правильно організована, вона одночасно забезпечує й розуміння прочитаного. Тому словникову роботу реко­мендується проводити не після прочитання тексту, а до початку. Слова і вирази, які потребують пояснення, педагог має записувати на дошці, поставивши знак на­голосу. Семантизацію (пояснення значення) слів до­цільно проводити відповідно до рівня розвитку мов­лення школярів. У одних випадках учитель пояснює значення слів сам, в інших — стимулює до цього учнів. Звичайно, в простіших, прозоріших.

Добираючи з тексту слова для пояснення, вчитель має продумати, які з них писати на дошці, а які мо­жуть бути зрозумілими з контексту, досить поставити лише відповідне запитання. З цими словами можна по­працювати після читання, уточнюючи їх значення. Але не варто формулювати завдання так: «Прочитайте текст і скажіть, які слова вам незрозумілі». Діти в цьо­му випадку починають вишукувати такі слова, не вду­муючись у контекст.

Крім окремих слів, слід звертати увагу на образні вислови, відповідно до контексту. Зазвичай пояснені слова й образні вислови, записані на дошці, учні мають прочитати вголос 2-3 рази, оскільки проговорювання сприяє запам'ятовуванню.

У 4-му класі доцільно час від часу пропонувати для самостійного читання вдома не той текст (або його час­тину), який опрацьовувався в класі (бо його, як прави­ло, діти не читають), а той, який вивчатиметься наступ­ного уроку. Учні мають прочитати його самостійно й підкреслити олівцем, а краще виписати в зошити ті сло­ва й словосполучення, значення яких їм не зрозуміле, та з'ясувати його за словниками (тлумачним або переклад­ним) чи запитати у старших або в учителя. Таке завдан­ня привчає дітей бути уважними до слова, формує вміння працювати зі словником. Крім цього, школярі можуть підготуватися до переказування вголос уривка, який найбільше сподобався, і підготувати 2-3 запитан­ня за змістом тексту, щоб поставити їх іншим учням.

Завдання переказати уривок також спрямоване на збагачення словникового запасу. Адже діти мусять запам'ятати прочитане. Підготовлені запитання, які учні мають поставити один одному, спрямовані на роз­виток умінь діалогічного мовлення. їх цінність полягає ще й у тому, що, готуючи цікаві запитання (а домагати­ся треба саме цього), діти вчаться осмислювати текст.

Методика перевірки зазначеного домашнього зав­дання така: у класі дається кілька хвилин, щоб учні підготувалися до читання тексту вголос, а далі пере­віряється виконання поставлених завдань. Слова, які учні пояснюють, доцільно записувати на дошку, щоб ще раз прочитати і під час переказування уривків ак­тивізувати їх у мовленні або на підсумковому етапі за­питати про їх значення слабших.

Крім того, організовується поглиблена робота над текстом. Учитель може прочитати текст лише з метою продемонструвати виразність читання. Лише після того, як учитель домігся правильного читання, можна ставити наступне завдання — читати виразно.

Спостереження показують, що формування виразно­го читання є досить слабким місцем і на уроках читання російською мовою. Вчителі (та й діти) часто розуміють його як голосне, чітке вимовляння слів і саме цього й до­магаються. Однак там, де вчитель розуміє, що таке ви­разне читання, володіє прийомами, які навчають дітей цього виду роботи, учні засвоюють відповідні вміння і переносять на читання українською.

Які ж це умови? Насамперед, як зазначалося, опа­нування вмінням читати правильно. Крім того, важли­ве значення має розуміння змісту прочитаного, його головної думки, характеру дійових осіб, загального настрою твору. Без цього робота над виразністю читан­ня буде або сліпим наслідуванням, або формальною.

У зв'язку з цим постає питання, на якому етапі уро­ку приступати до формування відповідного вміння. Звичайно, після роботи, спрямованої на поглиблений аналіз прочитаного тексту. Як правило, перший раз текст читає вчитель. Він дає зразок правильного і ви­разного читання. Діти намагаються наслідувати таке читання. Чи добре це? Так, але лише на початковому етапі навчання, доки учні не оволоділи вмінням чита­ти правильно. Добре це ще й тому, що виразне читання вчителем художнього тексту разом з підготовчою робо­тою, проведеною перед читанням, створює необхідний емоційний настрій, викликає переживання, вводить дитину в образний світ твору, активізує думку. Після такого читання потрібно дати дітям хвилинку побути у створеній атмосфері, не порушуючи її одразу запитан­нями. Для цього вчитель має тонко відчувати настрій учнів і ставити такі запитання, які стимулюють обмін думками: Що ви відчували, коли слухали текст? Ко­му співчували? Коли раділи? Коли обурювались? Чому? і под.

Наступний крок — читання тексту учнями са­мостійно (напівголосно якогось уривка) з метою підго­товки до читання вголос. Таким чином відпрацьо­вується правильність читання.

Потім текст читається за частинами вголос; аналізу­ється прочитане за запитаннями (звертається увага не лише на вчинки персонажів, а й на настрій, мову героїв, образні вислови тощо). Після цього вчитель ставить одне-два запитання узагальнюючого характе­ру і пропонує розмітити якусь частину тексту для ви­разного читання.

Спочатку ця робота проводиться колективно. Учні зачитують речення, визначають слова, на які падають логічні наголоси. Потім зачитують окремі уривки, об­говорюється якість виразності, вносяться корективи, пропонуються різні версії. Після того, як учні опанува­ли необхідні вміння, вони самостійно розмічають текст (уривок) і виразно його читають.