5.3.3. Експеримент

Рівень достовірності основних результатів і висновків наукового дослідження значно підвищується, якщо вони базуються на експериментальних даних.

Наукова значущість експериментальних досліджень залежить від їхньої спрямованості, змісту, рівня використання різного роду характерних ознак і отримання конкретних результатів. Характерними ознаками можна вважати: спосіб формування умов (природні і штучні); мету дослідження (перетворювальна, констатуюча, контролююча, пошукова); форму проведення (лабораторна, польова); структуру об'єктів і явищ, що вивчаються (проста, складна); кількість варіантних факторів (однофакторні та багатофакторні).

Проведення експерименту базується на знаннях про об'єкт, які дають змогу структурно визначити ті чи інші фактори, передбачають висунення й доведення гіпотез дослідження, контроль за ходом процедур, забезпечення його чистоти й можливості повторень. Усе це є реально можливим при розумінні суті методу, його особливостей, додержання необхідних умов і вимог до отримання достовірної інформації про досліджувані процеси та явища.

У практиці соціологічних досліджень використовується понад 20 видів експериментів: природний, перетворювальний, натурний, інформаційний, соціометричний, пошуковий, педагогічний, методичний та ін. Експерименти повинні служити обґрунтуванню та уточненню теоретичних положень. Вони мають суттєве значення для підтвердження достовірності наукових положень дослідника.

При організації експерименту будь-якого виду слід дотримуватися єдиних вимог, проводити його на основі теорії. І це стосується всіх його складових: постановки мети, завдань та інтерпретації результатів від фіксації стану об'єкта до експерименту, визначення експериментальних умов, виявлення можливостей впливу експериментальних змінних, оцінки стану об'єкта до і після експерименту.

Результативність дослідження залежить від рівня умов експериментальної ситуації. Результати експериментального втручання мають бути подані у формі, доступній спостереженню.

Експеримент має певну структуру (рис. 5.1)

Важливим є знання методики підготовки й проведення експерименту, коли описується весь процес проведення експерименту: послідовність (черговість) вимірів і спостережень, докладність опису кожної операції з огляду на вибрані засоби для проведення експерименту, вибір методів контролю за якістю операцій, що в сукупності забезпечує надійність і точність. Необхідно бути впевненим у тому, що вибрана методика відповідає сучасному рівню науки та умовам, у яких виконується дослідження, і в тому, що вона практично може застосовуватися.

На підготовчому етапі розробляється програма експерименту, створюються умови, за яких можливе експериментування, визначаються експериментальні залежні й незалежні змінні фактори, можливості змін, визначаються види експериментальних об'єктів дослідження й об'єктів, що контролюються, складається план експериментальних робіт, готуються засоби контролю, регулювання, реєстрації змінних факторів, засоби обробки та аналізу інформації.

Експеримент може проводитися за схемою: «до – після» і з обов'язковим забезпеченням зв'язку за схемою: «якщо «А»..., то «В». При такому підході до вироблення гіпотези експеримент набуває чіткого змісту. Не менш важливою є неодмінна розробка плану створення експериментальної ситуації.

Експериментальна ситуація – це сукупність умов, за яких проводиться експеримент. Це може бути дослідження, яке закладено теоретично. В період розробки такого плану вибираються експериментальні об'єкти, на яких будуть реалізовувати розроблені методичні схеми, і визначається послідовність експериментальних процедур.

План створення експериментальної ситуації завжди пов'язаний не лише із завданнями, методикою, а й з конкретним об'єктом, на якому потрібно вирішувати поставлені завдання і реалізовувати саму методику. Створення експериментальної ситуації – це оперування об'єктом відповідно до попередньо визначеної гіпотези й програми дослідження. Наприклад, для вирішення експериментального завдання «Виявлення рівня впливу методичних рекомендацій на вдос­коналення культурно-дозвільної діяльності» необхідно зафіксувати:

а) погляди методиста на діяльність установи культури;

б) думку працівника установи культури щодо запропонованих методичних рекомендацій;

в) відгуки відвідувачів про діяльність установи культури.

Для створення експериментальної ситуації необхідно вибрати кількох керівників клубних закладів культури з приблизно однаковим рівнем сприйняття, запропонувати їм ознайомитися з методичним матеріалом і визначити за попередньо розробленою шкалою його значущість. Заслухавши думку кожного працівника закладу культури про значущість матеріалу, що вивчається, надають слово експертам цієї галузі знань, після чого зазначений матеріал оцінюють працівники закладів культури ще раз.

Експериментальним фактором у соціології виступає передбачена умова або система умов. Фактор уводиться як причина, управляється і контролюється експериментатором. Він є незалежною змінною, де якісні і кількісні характеристики розкриваються в межах програм експерименту.

Змінні в експерименті – контрольовані і неконтрольовані фактори, що безпосередньо або опосередковано впливають на стан об'єкта, що вивчається. Певним набором змінних задається й описується експериментальна ситуація. Основні змінні бувають незалежними і залежними. Змінні являють собою категорії аналізу в експерименті і, як і категорії аналізу, наводяться у вигляді емпіричних показників.

Незалежний фактор уводиться, змінюється, управляється і контролюється дослідником. Він має бути відносно самостійним, постійним, суттєвим і відчутно впливати на стан об'єкта.

Залежний фактор змінюється під впливом незалежної змінної.

Вибір тих чи інших факторів необхідний для встановлення основних і другорядних серед них; він відіграє важливу роль у забезпеченні ефективності експерименту, оскільки останній зводиться до знаходження залежностей між цими факторами.

Основним параметром встановлення рівня важливості того чи іншого фактора є його роль у досліджуваному процесі. Для визначення цієї ролі процес вивчається в залежності від будь-якої однієї змінної при решті постійних. Такий принцип проведення експерименту виправдовує себе лише тоді, коли подібних характеристик мало (від 1 до 3). Якщо ж їх багато, доцільнішим є багатофакторний аналіз.

Під час експерименту здійснюється основний обсяг робіт: інструктаж учасників експерименту, їх ознайомлення з метою, завданнями та умовами експерименту; заміри змінних у процесі експерименту; введення експериментального фактора (незалежної змінної) і наступне управління його дією відповідно до програми; спостереження за розвитком явища, що вивчається; точне описування фактів у протоколах, картках, анкетах, тестах за експериментальними об'єктами.

Одним із головних завдань експерименту є послідовна зміна тих чи інших сторін ситуації, фіксування зв'язку між цими змінами й змінами об'єкта. Експеримент використовується для перевірки гіпотези і виділення причинно-наслідкових залежностей між факторами, що впливають на об'єкт, який вивчається. В експерименті вивчають лише характерні сторони процесів та явищ. Головною процедурою є контроль на всіх етапах проведення експерименту. Контроль в експерименті включає в себе чітке спостереження за об'єктом, точну реєстрацію змінних і їх стану, а також регулювання процесу з метою підтримання заданих параметрів стану об'єкта. Основна функція контролю – забезпечення чистоти експерименту.

Завершується експеримент переходом від емпіричного вивчення до обробки отриманих даних, логічних узагальнень, аналізу і теоретичної інтерпретації отриманого фактичного матеріалу. Щоб достовірність отриманого фактичного матеріалу не викликала сумнівів, необхідно виділити ту їх частину, яка зумовлена лише факторами, які можна вивчити на досліді.

Експеримент, як правило, дає результат реальний і пізнавальний. Перший виявляється в розумінні характеру й ступеня впливу експериментальних факторів на вдосконалення діяльності об'єкта, що вивчається, другий – у виявленні співвідношення реального результату з поставленим пізнавальним завданням. Умовно результати поділяють на основні й побічні. До основних результатів можна віднести вирішення тих пізнавальних завдань, задля яких проводився експеримент. Усі інші результати можна назвати побічними. Підсумкові матеріали бажано записати в уніфікованій формі – скласти протоколи, таблиці, схеми, графіки, що дасть змогу наочно порівняти і проаналізувати отримане. Всі змінні слід оцінювати єдиною системою одиниць.

Типові помилки в проведенні експерименту

1. Сформульовані гіпотези не відбивають проблемну ситуацію, суттєві залежності в даного об'єкта.

1. Як незалежну змінну виділено фактор, який не може бути причиною, сталою детермінантою процесів, що проходять у даному об'єкті.

2. Зв'язки між залежною і незалежною змінною мають випадковий характер.

3. Допущено помилки в попередньому описі об'єкта, що призвело до неправильної емпіричної інтерпретації змінних і вибору неадекватних показників.

4. Допущено помилки при формулюванні дослідних і контрольних вихідних результатів експерименту, виявляється значна їх різниця, що викликає сумніви в можливості порівняти ці групи за складом змінних.

6. Важко підібрати контрольний об'єкт за однорідними або схожими з експериментальними параметрами.

7. При аналізі результатів експерименту переоцінюється вплив незалежної змінної на залежну, без урахування впливу випадкових факторів на зміни в експериментальній ситуації.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінфор­мованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються та­кож громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного жит­тя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань – анке­ти або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів.

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інфор­мації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реаль­ності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної си­туації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибрав­ши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дос­лідників для вирішення завдань управління суспільними процесами.

У суспільствознавстві відрізняють такі види дослідження: по-перше, соціологічні, економічні (господарські), педагогічні, правові, соціально-психологічні та інші експерименти; по-друге, реальні (натурні), тобто польові або лабораторні, по-третє, експерименти на моделях – математичних чи визначених за вибіркою, тобто мо­дельні експерименти.

Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов'язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах – бригадах, відділах, малих підпри­ємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Термін «соціометрія» походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis – товариш, співучасник, компаньйон і metrum – вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тоб­то на стику соціології та соціальної психології і пов'язаний із вив­ченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникну­ти у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

Допоміжні документи дослідження

Звіт – певна форма підведення підсумків соціологічного дослід­ження – містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціаль­ну та економічну ефективність від реалізації результатів дослід­ження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні до­кументи соціологічного дослідження (програма, план, інструмен­тарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, гра­фіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналі­тична довідка в декілька сторінок.

Розглянувши основні соціологічні методи збирання інформації, можна зробити узагальнюючий висновок, що, по-перше, їх діапазон досить широкий і кожний із них характеризується тими чи іншими позитивами. По-друге, ефективному проведенню соціологічних дос­ліджень сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певних методів, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів. По-третє, доцільність застосування того чи іншого методу в даному дослід­женні залежить від потенціалу методу, від змісту і завдань досліджен­ня, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і еконо­мічних ресурсів, якими володіє дослідницький колектив. По-чет­верте, часто для збирання соціологічної інформації використову­ються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, сприяє утворенню нових нетрадиційних спо­собів отримання даних (наприклад, фокус-група, мозкова атака тощо).

Заключний етап емпіричного соціологічного дослідження зу­мовлює обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпі­рично обґрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій. За­лежно від методів отримання первинної інформації можливо за­стосування різних прийомів обробки й аналізу даних. Так, якщо соціолог певну частину інформації запозичує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу доку­ментів: неформалізований (традиційний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний аналіз ґрунтується на сприйнятті, ро­зумінні, осмисленні й інтерпретації змісту документів згідно з метою дослідження. Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз – аналіз змісту) розрахований на запозичення соціо­логічної інформації з великих масивів документальних джерел, які недоступні традиційному аналізу. Він базується на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів (або повідомлень).

Завершується емпіричне соціологічне дослідження формулю­ванням висновків, пропозицій та рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обґрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними й ста­тистичними даними.